25.09.2024

№ 361/9871/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 361/9871/21

провадження № 61-11607св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2023 року у складі судді Радзівіл А. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 05 липня 2023 року у складі колегії суддів Рейнарт І. М., Левенця Б. Б., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики від 23 січня 2019 року в розмірі 8 000,00 дол. США.

Позов обґрунтовано тим, що 23 січня 2019 року він позичив ОСОБА_2 8 000,00 дол. США.

28 липня 2020 року на підтвердження договору позики ОСОБА_2 власноруч написала розписку, відповідно до змісту якої вона зобов`язалася повернути взяті в борг грошові кошти у строк до 07 листопада 2021 року, що грошова сума буде повернута у валюті боргу, тобто в доларах США. Розписка написана у присутності свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Відповідач взяті на себе зобов`язання щодо повернення позики не виконує, ухиляється від зустрічей та спілкування з ним, на його вимоги щодо повернення грошових коштів не відповідає.

Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти за договором позики від 23 січня 2019 року в розмірі 8 000,00 дол. США.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 28 липня 2020 року у розмірі 8 000,00 дол. США.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 553,45 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що факт отримання ОСОБА_2 коштів у розмірі 8 000,00 дол. США підтверджується відображенням у розписці нею особисто дати отримання у борг грошових коштів - 23 січня 2019 року. Оскільки відповідач суму позики позивачу не повернула, безпідставно продовжує користуватися чужими коштами, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2023 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач надала належні та допустимі докази на підтвердження того, що між сторонами виникло боргове зобов`язання, яке відповідач не виконала. Тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позову та стягнення заборгованості за договором позики.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17; у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13, від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15, від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16, від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14, від 14 квітня 2020 року у справі № 638/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17, від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20, від 23 березня 2023 року у справі № 905/2371/21.

Також заявник посилається на те, що справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України); суд не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не під`єднав представника відповідача до відеоконференції, пославшись на те, що адвокат на дату проведення судового засідання не надсилав окремого клопотання про проведення такого засідання у режимі відеоконференції, що суперечить висновку, який викладений у постанові Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі № 905/2371/21. Тому суд апеляційної інстанції позбавив можливості представника відповідача брати участь у судовому засіданні.

Суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовили відповідачу у задоволенні клопотання про виклик та допит свідка. Суди надавали перевагу доказам, наданим позивачем та безпідставно не брали до уваги докази, надані відповідачем.

Суди не врахували, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження факту укладення договору позики та факту передачі позивачем коштів відповідачу.

Суди не врахували доводів відповідача про те, що правочин вчинений проти її волі та внаслідок психологічного тиску.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, який надійшов у вересні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 , позивач вказує на необґрунтованість вимог касаційної скарги, просить залишити рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

У жовтні 2023 року надійшли пояснення ОСОБА_2 .

Згідно з частиною першою статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статей 392-395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу.

Отже, подані до Верховного Суду пояснення представника ОСОБА_2 , підлягають залишенню без розгляду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц, провадження

№ 14-184цс20; від 14 грудня 2022 року у справа № 477/2330/18, провадження № 14-31цс22).

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_2 у серпні 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу з Броварського міськрайонного суду Київської області.

У серпні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2023 року зупинено виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 05 липня 2023 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 28 липня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, оформлений письмовою розпискою.

Позичальник ОСОБА_2 власноруч написала розписку, відповідно до змісту якої вона зобов`язується повернути ОСОБА_1 взяті в борг грошові кошти у розмірі 8 000,00 дол. США (23 січня 2019 року) у строк до 07 листопада 2021 року. Грошова сума буде повернута у валюті боргу, тобто доларах США.

08 серпня 2020 року під розпискою проставлені підписи та прізвища свідків: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

У судовому засіданні встановлено та не заперечувалось сторонами, що грошові кошти у розмірі 8 000,00 дол. США ОСОБА_2 не повернула.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до статті 610 ЦК України.

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до розписки від 28 липня 2020 року ОСОБА_2 підтвердила факт отримання 23 січня 2019 року у борг коштів у розмірі 8 000,00 дол. США та зобов`язалась отримані кошти повернути до 07 листопада 2021 року.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Допускається пред`явлення на підтвердження укладання договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 372/45/21.

Ураховуючи викладене, суди дійшли правильного висновку, що факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів від ОСОБА_1 не спростований боржником належними та допустимими доказами.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Подібний правовий висновок щодо застосування статей 1046 1047 ЦК України викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із вказаними нормами цивільного процесуального закону обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Задовольняючи позов, суди дійшли правильного висновку, що зібраними у справі доказами підтверджено укладення між сторонами договору позики, проте позичальник не виконала належним чином своїх зобов`язань за вказаним правочином, тому виникла заборгованість перед позикодавцем, яка підлягає стягненню.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17; постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16, від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20, від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17.

У постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20 зазначено, що письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

У справі № 632/2209/16 Верховний Суд залишив в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які, встановивши, що зміст наданої розписки є суперечливим та не підтверджує укладення між сторонами договору позики, оскільки не підтверджує факт отримання відповідачем у борг певної грошової суми від позивача, дійшли висновку про відсутність підстав для стягнення вказаної суми як боргу за договором позики.

Оскаржувані судові рішення не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду, оскільки суди встановили, що у розписці від 28 липня 2020 року ОСОБА_2 підтвердила отримання 29 січня 2019 року грошових коштів у розмірі 8 000,00 дол. США у борг та зобов`язалася їх повернути до 07 листопада 2021 року, проте кошти не повернула.

Розписка про отримання у борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Отже, позивачем підтверджено факт надання відповідачу в борг грошових коштів.

Натомість, будь-які докази про повернення зазначених у розписці коштів у матеріалах справи відсутні, відповідач таких доказів не надала.

Доводи касаційної скарги про те, що розписка була написана під психологічним насильством, були предметом перегляду у судах першої та апеляційної інстанцій, проте не знайшли свого підтвердження.

Заявник посилається також на те, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовили відповідачу у задоволенні клопотанням про виклик та допит свідка. Суди надавали перевагу доказам, наданим позивачем та безпідставно не брали до уваги докази, надані відповідачем.

Верховний Суд відхиляє зазначені клопотання з огляду на таке.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста.

Позивач подав клопотання про виклик свідків у підготовчому засіданні, водночас представник відповідача звернувся до суду із клопотання про виклик свідків під час судового розгляду справи по суті.

Відповідно до частини другої статті 222 ЦПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача про виклик свідка.

Згідно із частиною третьою статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тобто єдиним винятковим випадком можливості долучення апеляційним судом до матеріалів справи нових доказів є встановлення наявності в учасника справи вагомих причин неподання таких доказів в межах строків, передбачених процесуальним законодавством.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання представника відповідача про виклик свідка, на підставі зазначених норм дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні клопотання, оскільки представник відповідача не надав належних доказів неможливості заявлення такого клопотання у суді першої інстанції у межах строків, визначених частиною третьою статті 83 ЦПК України.

У касаційній скарзі заявник також посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі № 905/2371/21, відповідно до якого процесуальне законодавство не містить приписів, які б унеможливлювали звернення до суду з єдиним (одним) клопотанням (заявою) щодо участі у всіх судових засіданнях у справі в режимі відеоконференції або передбачали звернення виключно з окремим клопотанням (заявою) щодо кожного судового засідання.

Заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував клопотання представника відповідача про його участь в усіх судових засіданнях у режимі відеоконференції та розглянув справу за його відсутності.

Верховний Суд відхиляє зазначені посилання з огляду на таке.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 квітня 2023 року задоволено клопотання представника ОСОБА_2 адвоката Воробйова Є. Л. про участь у судовому засіданні, яке призначене на 24 травня 2023 року, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Копію зазначеної ухвали надіслано на електронні адреси учасників справи.

Тобто, представнику відповідача було відомо, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи його клопотання про проведення судових засідань у режимі відеоконференції, постановив ухвалу про участь учасника справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів лише у судовому засіданні, яке призначене на 24 травня 2023 року.

За клопотанням представника відповідача, судове засідання, призначене на 24 травня 2023 року було відкладено на 05 липня 2023 року на 12.00 год.

Про дату судового засідання, призначеного на 05 липня 2023 року відповідач та її представник були повідомлені належним чином.

Будь-яких клопотань про проведення судових засідань у режимі відеоконференції представник відповідача не надсилав.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки поважність причин неявки сторони відповідача у судове засідання, призначене на 05 липня 2023 року, суд апеляційної інстанції не встановив, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, а наявних матеріалів достатньо для вирішення спору по суті, то розгляд апеляційним судом справи за відсутності сторони відповідача не є порушенням його прав щодо забезпечення участі в судовому засіданні і доступу до правосуддя.

Колегія суддів, проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення в межах доводів касаційної скарги, з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судове рішення відповідно до встановлених у справі обставин на підставі поданих сторонами доказів та правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах.

Доводи касаційної скарги переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних помилок (див. зокрема, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ponomaryov v. Ukraine» від 03 квітня 2008 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2023 року зупинено виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 05 липня 2023 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для їх скасування, тому виконання вказаних судових рішень підлягають поновленню.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 липня 2023 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 05 липня 2023 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк