ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2025 року
м. Київ
справа № 362/5171/21
провадження № 61-2065св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Лідовця Р. А., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору за зустрічним позовом: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро Дніпро»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дулі Тетяни Володимирівни, на постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог первісного позову
1. У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики.
2. Позов мотивував тим, що 13 квітня 2018 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого він передав у власність
ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 6 496 587,50 грн, що еквівалентно
250 000,00 дол. США за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день укладення договору, а ОСОБА_2 зобов`язався повернути отримані кошти до 31 грудня 2019 року.
3. Під час укладення вказаного договору сторони погодили всі істотні умови, що передбачені цивільним законодавством для договору позики, договір укладено із дотриманням форми, встановленої цивільним законодавством України.
4. Оскільки ОСОБА_2 не виконує свої зобов`язання за договором позики, ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики
у розмірі 9 142 150,00 грн.
Короткий зміст вимог зустрічного позову
5. У травні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Агро Дніпро», про визнання договору позики недійсним.
6. На обґрунтування вимог зустрічного позову зазначав, що дійсні наміри сторін за договором позики не були направлені на передачу та отримання грошових коштів у позику, оскільки кошти за таким договором не передавались, що підтверджується тим, що 13 квітня 2018 року між ним та ОСОБА_1 було укладено Меморандум про співпрацю і партнерство, кінцевою метою укладання якого було бажання набути у власність ОСОБА_1 50% корпоративних прав
товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Дніпро» (далі - ТОВ «Агро Дніпро»).
7. Відповідно до пункту 3 вищевказаного меморандуму сторони засвідчили, що на момент підписання цього меморандуму ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 250 000,00 дол. США.
8. На вимогу ОСОБА_1 та з метою підтвердження намірів співпраці з
останнім і продажу безпосередньо йому частки в статутному капіталі
ТОВ «Агро Дніпро» у якості гарантії було підписано договір позики від 13 квітня
2018 року.
9. Таким чином, на переконання ОСОБА_2 , договір позики є фіктивним, оскільки укладався без наміру створення правових наслідків, обумовлених правочином, а лише з метою гарантії виконання ним та власником часток
в статутному капіталі ТОВ «Агро-Дніпро» зобов`язань за меморандумом, і мав бути розірваний після відчуження часток у статутному капіталі ТОВ «Агро-Дніпро» на користь ОСОБА_1 .
10. З урахуванням вищевикладеного, ОСОБА_2 просив суд визнати договір позики, укладений 13 квітня 2018 року між ним і ОСОБА_1 , недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
11. Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області
від 13 червня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Агро-Дніпро», про визнання недійсним договору позики задоволено.
Визнано договір позики, укладений 13 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , недійсним.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
12. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір позики
є фіктивним правочином, оскільки укладався без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися останнім, а лише з метою «гарантії» виконання ОСОБА_2 та власниками часток в статутному капіталі ТОВ «Агро Дніпро» зобов`язань за меморандумом про співпрацю, і мав бути розірваний після відчуження часток у статутному капіталі ТОВ «Агро Дніпро» на користь ОСОБА_1 , тобто всі договори, на переконання міськрайонного суду, були спрямовані виключно на набуття ОСОБА_1 у власність часток у статутному капіталі
ТОВ «Агро Дніпро».
Короткий зміст постанови апеляційного суду
13. Постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 червня
2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики задоволено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
14. Постанова апеляційного суду мотивована помилковістю висновків міськрайонного суду щодо фіктивності правочину (договору позики), оскільки факт передачі грошових коштів на виконання укладеного правочину підтверджується як змістом самого правочину, так і змістом нотаріально посвідченого договору застави корпоративних прав від 13 квітня 2018 року.
15. Вищезазначене, на переконання апеляційного суду, підтверджує факт укладення сторонами договору позики та отримання ОСОБА_2 коштів в сумі
6 496 587,50 грн, що на момент укладання договору складало 250 000,00 дол. США.
16. ОСОБА_2 , своєю чергою, звертаючись до суду із вимогою про визнання недійсним договору позики, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він не отримував коштів за вказаним договором, що, на переконання апеляційного суду, свідчить про реальність правочину.
17. Крім того, апеляційний суд відхилив посилання ОСОБА_2 на те, що між сторонами виникли не боргові правовідносини, а правовідносини, спрямовані на досягнення кінцевої мети укладеного між ними меморандуму про співпрацю і партнерство від 13 квітня 2018 року, а саме - набуття ОСОБА_1 у власність
50 % корпоративних прав ТОВ «Агро Дніпро», а також на безгрошовість укладеного договору позики, оскільки, на переконання апеляційного суду, такі доводи позивача за зустрічним позовом не ґрунтуються на належних і допустимих доказах та спростовуються текстом самого договору позики і нотаріально посвідченого договору застави корпоративних прав від 13 квітня 2018 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
18. У лютому 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Дулі Т. В., на постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року у вказаній справі.
19. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу, надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
20. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
21. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 29 липня 2025 року справу передано судді-доповідачеві Сакарі Н. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А.,
Осіян О. М., Синельников Є. В., Шипович В. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
22. У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Дуля Т. В., просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення міськрайонного суду залишити без змін.
23. Підставою касаційного оскарження заявник вказує неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року в справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року в справі
№ 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року в справі № 6-996цс17, у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц, від 20 лютого 2019 року в справі № 629/5364/13-ц, від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц, від 26 лютого 2020 року в справі № 205/5292/15-ц, від 25 березня 2020 року в справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року в справі № 628/3909/15, 27 квітня 2020 року в справі № 362/5764/17, від 21 липня 2021 року в справі № 758/2418/17, 07 серпня 2024 року в справі № 369/15888/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
24. На обґрунтування касаційної скарги зазначає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо реальності правочину, оскільки позивачем за первісним позовом не було надано належних доказів факту отримання коштів за договором позики, зокрема - розписки, яка б підтверджувала передання визначеної грошової суми. Договір позики, взятий апеляційним судом до уваги як доказ передачі грошових коштів, не є належним доказом, оскільки відповідач за первісним позовом не визнавав факту отримання коштів за цим договором, договір не був нотаріально посвідчений, а також відсутні свідки його укладення.
25. Додатково заявник зауважує, що договір застави від 13 квітня 2018 року не може вважатися доказом отримання грошових коштів у позику, оскільки передані корпоративні права мають неспівмірно більшу оціночну вартість порівняно з сумою, зазначеною в договорі позики.
26. Крім того, позивачем за первісним позовом не було надано до суду доказів на підтвердження укладення договору у власних цілях позичальника.
27. Відтак, заявник касаційної скарги вважає обґрунтованими висновки саме міськрайонного суду про те, що всі укладені договори були спрямовані виключно на набуття ОСОБА_1 права власності на корпоративні права (частки
у статутному капіталі ТОВ «Агро Дніпро»), оскільки сторони правочину під час його укладення не мали наміру настання юридичних наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов`язків, а їхнє зовнішнє волевиявлення не відповідало внутрішній волі.
28. Додатково заявник касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції у резолютивній частині оскаржуваної постанови не вирішив питання щодо зустрічної позовної заяви, хоча в мотивувальній частині апеляційний суд надає їй оцінку.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
29. У березні 2025 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Рижай Анни Андріївни, на касаційну скаргу, у якому вказано, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
30. 13 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики (Т.1, а.с.106).
31. Відповідно до змісту пункту 1.1. вищезгаданого договору, ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі, встановленому договором,
а ОСОБА_2 зобов`язався повернути їх ОСОБА_1 .
32. Згідно з пунктом 2.1. договору позики сума позики становить
6 496 587,50 грн, що еквівалентно 250 000,00 дол. США за офіційним курсом НБУ на день укладення договору (13 квітня 2018 року).
33. Відповідно до пункту 3.1. договору позики позикодавець засвідчив, що до моменту підписання договору передав готівкою суму позики позичальнику.
34. Пунктом 4.1. договору встановлено строк повернення позики - до 31 грудня 2019 року.
35. Відповідно до пунктів 5.1. - 5.4. договору позики, позичальник зобов`язаний повернути суму позики (або неповернуту її частину в разі дострокового погашення частини позики) в останній день строку, встановленого в пункті 4.1. цього договору. Сума позики підлягає поверненню шляхом передачі її готівкою позикодавцю. Днем повернення позики (її частини) вважається день отримання суми позики (її частини) позикодавцем. У будь-який момент суму позики
(її частину) може бути достроково повернуто позичальником у порядку, передбаченому пунктом 5.2 договору.
36. Згідно з пунктом 6.1. договору останній набуває чинності з моменту надання позикодавцем суми позики позичальнику та діє до повного виконання позичальником своїх зобов`язань.
37. Відповідно до пункту 6.4. договору останній складено при повному розумінні сторонами його умов та термінології українською мовою у двох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу, - по одному для кожної із сторін.
38. 13 квітня 2018 року між ОСОБА_2 , який діяв від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які є власниками часток в статутному капіталі ТОВ «Агро Дніпро», як «заставодавцем», та ОСОБА_1 , як «заставодержателем», укладено договір застави корпоративних прав, відповідно до якого в заставу передано корпоративні права ТОВ «Агро Дніпро», а саме 50% в статутному капіталі товариства (частка у розмірі 25%, яка належить ОСОБА_3 , та частка
у розмірі 25%, яка належить ОСОБА_4 ). Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левчук І. І. та зареєстровано в реєстрі за №568 (Т.1, а.с.107-109).
39. Відповідно до пункту 1.1. договору застави, цим договором забезпечується виконання позичальником - ОСОБА_2 зобов`язань перед «заставодержателем», що виникають із договору позики від 13 квітня 2018 року та інших договорів, які укладені та/або будуть укладені на підставі договору позики,
і є та/або будуть її невід`ємною частиною, за умовами яких ОСОБА_2 зобов`язується перед «заставодержателем» повернути позику в розмірі
6 496 587,50 грн, що еквівалентно 250 000,00 дол. США за офіційним курсом НБУ на день укладення договору.
40. Відповідно до пункту 1.3. договору застави в забезпечення виконання зобов`язань позичальника за договором позики заставодержатель передав
у заставу корпоративні права ТОВ «Агро-Дніпро», а саме 50% часток статутного капіталу (фонду) цього товариства, що складає 50/100 частин товариства. Частка
в статутному капіталі ТОВ «Агро-Дніпро» належить заставодавцям в рівних частках кожному по 25% частин статутного капіталу.
41. Згідно з пунктом 1.4. договору застави сторони домовились, що оціночна вартість предмета застави становить 38 979 525,00 грн (Т.1, а.с.107).
42. Відповідно до Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за 13 квітня 2018 року за №55411705 приватним нотаріусом Левчук І. І. внесено реєстраційний запис про заставу рухомого майна на підставі договору застави корпоративних прав, внесеного до реєстру за № 568 від 13 квітня 2018 року. Об`єкт обтяження - корпоративні права ТОВ «Агро-Дніпро», а саме 50% часток статутного капіталу (фонду) цього товариства, що складає 50/100 частин товариства. Відомості про обмеження відчуження: заборонено відчужувати. Обтяжувач - ОСОБА_1 . Боржник - ОСОБА_2 . Майнові поручителі: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 (Т.1, а.с.146-147).
43. 13 квітня 2018 року між ОСОБА_2 (сторона 1) та ОСОБА_1
(сторона 2) підписано меморандум про співпрацю і партнерство (далі - меморандум) (Т.3, а.с.27-28).
44. Відповідно до пункту 1 меморандуму, з метою забезпечення досягнення кінцевої мети цього меморандуму, сторона 1 зобов`язується:
1.1. До моменту закінчення терміну реалізації цього меморандуму, документально оформити право користування ТОВ «Арго Дніпро» землею площею 1 000 га.
1.2. Додатково, окрім землі площею 1 000 га, що вказана в пункті 1.1. цього меморандуму, забезпечити можливість користування ТОВ «Арго Дніпро» землею площею 500 га.
1.3. У строк до 31 грудня 2018 року документально оформити право власності на земельні ділянки загальною площею 29 га, на яких розташовані будівлі та споруди належні ТОВ «Арго Дніпро».
1.4. Забезпечити можливість збору врожаю на фактично засіяних (оброблених) стороною 2 землях.
1.5. Забезпечити відсутність кредиторської та дебіторської заборгованості
в ТОВ «Арго Дніпро» на момент переходу прав на корпоративні права, яка виникла у зв`язку із діяльністю сторони 1 без участі сторони 2.
1.6. Забезпечити врегулювання можливих спорів із контролюючими державними органами, які виникли у зв`язку із діяльністю ТОВ «Арго Дніпро» до моменту переходу прав на корпоративні права за участю сторони 1 без участі сторони 2.
45. Відповідно до пункту 2 меморандуму з метою забезпечення досягнення кінцевої мети цього меморандуму сторона 2 зобов`язується:
2.1. Оплатити повну вартість 50% корпоративних прав ТОВ «Арго Дніпро», яка за домовленістю сторін складає 1 500 000,00 дол. США та оплачується стороною 2 протягом 2018-2019 років на наступних умовах:
2.1.1. не пізніше ніж до 31 травня 2018 року - 100 000 дол. США;
2.1.2. не пізніше ніж до 30 червня 2018 року - 200 000 дол. США;
2.1.3. не пізніше ніж до 15 листопада 2018 року - 100 000 дол. США;
2.1.4. не пізніше ніж до 15 грудня 2018 року - 100 000 дол. США;
2.1.5. строки проведення розрахунків у 2019 році залишкової суми в розмірі
750 000,00 дол. США погоджуються сторонами за результатами співпраці
в 2018 році.
46. Пунктом 3 меморандуму, сторони засвідчили, що на момент підписання цього меморандуму, сторона 1 отримала від сторони 2 грошові кошти
у розмірі 250 000,00 дол. США.
47. Відповідно до пункту 6 меморандуму з моменту підписання цього меморандуму сторона 1 забезпечує стороні 2 можливість використовувати матеріально-технічні ресурси ТОВ «Агро Дніпро».
48. Пунктом 7 меморандуму передбачено, що після повної та своєчасної оплати стороною 2 вартості 50 % корпоративних прав ТОВ «Агро Дніпро», сторона 1 забезпечує переоформлення 50% корпоративних прав ТОВ «Агро Дніпро» на сторону 2 (шляхом виходу старих учасників зі складу та входу нового учасника або іншим чином погодженим сторонами).
49. Відповідно до пункту 8 меморандуму з метою реалізації цього меморандуму сторони за домовленістю можуть укладати різні договори, вчиняти різні правочини.
50. Пунктом 10 меморандуму встановлено термін реалізації останнього -
до 31 грудня 2019 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
51. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
52. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
53. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише
в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
54. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
55. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
56. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
57. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
58. Відповідно до положень статті 11 ЦК України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас договір є основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.
59. Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
60. Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
61. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
62. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається
у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян,
а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
63. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона -позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
64. За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує укладення договору, визначає його умови,
а також засвідчує отримання позичальником від кредитора певної грошової суми або речей.
65. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня
2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18)).
66. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, і його умови.
67. Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України
від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі
№ 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду
від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
68. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина другої статті 640 ЦК України).
69. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору без передання грошей або речей не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
70. Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.
71. У разі встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.
72. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду
від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19), від 26 червня 2024 року у справі № 758/5328/22 (провадження № 61-3560св24).
73. У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справа
№ 161/11436/21 (провадження № 61-625св22) зроблено висновок, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
74. Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
75. За загальним правилом, у цивільному судочинстві діє презумпція правомірності правочину, яка отримала свій прояв, зокрема, у змісті статті 204 ЦК України, відповідно до змісту якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
76. За змістом частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
77. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
78. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).
79. Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
80. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
81. За змістом частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
82. Відповідно до частини першої статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
83. Для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи;
2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.
84. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 04 грудня
2024 року у справі № 336/3695/22 (провадження № 61-7316св23).
85. За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
86. У справі, яка переглядається, апеляційний суд, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши й оцінивши всі надані сторонами докази та наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних
у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини, які випливають із договору позики, що підтверджується безпосередньо змістом договору позики, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , умови якого останній не виконав.
87. При цьому доводи касаційної скарги щодо відсутності розписки на підтвердження факту отримання грошових коштів не заслуговують на увагу, оскільки факт передачі грошових коштів підтверджується безпосередньо змістом оспорюваного договору позики, а також нотаріально посвідченим договором застави корпоративних прав.
88. Більше того, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки апеляційного суду щодо того, що посилання позивача за зустрічним позовом на виникнення між сторонами не боргових правовідносин, а правовідносин, спрямованих на досягнення кінцевої мети укладеного між ними меморандуму про співпрацю
і партнерство від 13 квітня 2018 року, а саме - набуття ОСОБА_1 у власність
50 % корпоративних прав ТОВ «Агро-Дніпро», а також на безгрошовість укладеного договору позики, спростовуються безпосередньо укладеними між сторонами правочинами.
89. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів вважає правильними висновки апеляційного суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики а також відсутності підстав для задоволення зустрічних позовних вимог про визнання договору позики недійсним через недоведеність зустрічних позовних вимог, оскільки позичальник не довів підстав, передбачених статтями 203 215 230 ЦК України для визнання недійсним оспорюваного договору позики.
90. Щодо посилань касаційної скарги на відсутність у резолютивній частині судового рішення висновків за результатами апеляційного перегляду рішення міськрайонного суду в частині зустрічних позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
91. Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу (частина перша статті 270 ЦПК України).
92. Таким чином, дійшовши у мотивувальній частині постанови правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог зустрічного позову ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції помилково у резолютивній частині зазначив лише про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення вимог первісного позову, не виклавши висновків за результатами апеляційного перегляду в частині зустрічних позовних вимог. На переконання колегії суддів, це не свідчить про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, проте є підставою для звернення до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі або для ухвалення додаткового рішення апеляційним судом із власної ініціативи.
93. Верховний Суд при прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09 листопада 2004 року у справі «Науменко проти України», від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
94. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
95. ЄСПЛ у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
96. У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня
2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
97. Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що за наслідками як апеляційного так і касаційного перегляду справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаних висновків, а відтак, інші доводи, наведені
в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
98. Згідно із пунктами 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
99. Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
100. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дулі Т. В., залишити без задоволення,
а оскаржувану постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року - без змін.
Керуючись статтями 400 409 410 415-419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дулі Тетяни Володимирівни, залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников Р. А. Лідовець О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович