06.07.2023

№ 363/3045/18

Постанова

Іменем України

20 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 363/3045/18

провадження № 61-11892св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Вишгородської міської ради, Орган опіки та піклування Вишгородської міської ради Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 лютого 2021 року в складі судді Баличевої М. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2021 року в складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Вишгородської міської ради, Орган опіки та піклування Вишгородської міської ради Київської області, про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення способу участі у вихованні дітей та спілкуванні з ними,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Вишгородської міської ради, Орган опіки та піклування Вишгородської міської ради Київської області, про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення способу участі у вихованні дітей та спілкуванні з ними.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що 05 грудня 2003 року позивач уклала шлюб з відповідачем ОСОБА_2 . У шлюбі у них народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак шлюб між сторонами не склався, а тому рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16 вересня 2016 року шлюб між сторонами розірвано.

Позивач зазначає, що ще до розірвання шлюбу, відповідач 27 липня 2016 року із застосуванням фізичної сили та за допомогою сторонніх осіб, забрав від неї їх малолітніх дітей з місця відпочинку, де вона відпочивала з дітьми та про що заздалегідь був повідомлений відповідач. Лише через три місяці вона дізналась, що ОСОБА_2 змінив місце проживання та переїхав з м. Києва до м. Вишгорода Київської області разом з їх дітьми.

Фактично з червня 2016 року у позивача з відповідачем почалися непорозуміння щодо участі у вихованні їх дітей, почали створюватися штучні перешкоди зі сторони відповідача щодо спілкування позивача з дітьми. Всі намагання позивача з моменту розлучення мирним шляхом вирішити питання щодо проживання та виховання їх дітей призводять лише до конфліктів з відповідачем, оскільки відповідач не бажає її присутності в житті дітей, перешкоджає їй у спілкуванні та побаченні з дітьми, можливості брати участь у їх вихованні, постійно налаштовує дітей проти позивача та штучно створює такі обставини, через які позивач не може вільно зустрічатися з дітьми.

Посилаючись на те, що її права як матері та інтереси її дітей протягом тривалого часу є порушеними, вона просила суд:

- зобов`язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди у вільному спілкуванні та вихованні її дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

- встановити такий порядок спілкування з дітьми особисто, без участі батька: кожну суботу та кожну неділю кожного місяця з 10.00 год. суботи до 20.00 год. неділі; в кожний вівторок, середу, четвер місяця з 09.00 год. до 19.00 год. за місцем перебування дітей або за місцем проживання позивача; два рази на рік, під час літніх канікул один місяць перебування дітей з матір`ю та під час зимових канікул один тиждень перебування дітей з матір`ю; в дні народження дітей вільний та безперешкодний доступ у спілкуванні матері з дітьми за місцем перебування дітей або за місцем проживання позивача; в день побачення позивача з дітьми, позивач має право забирати дітей з місця їх знаходження (з дому, школи, тощо) особисто.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 лютого 2021 року позов задоволено частково.

Визначено ОСОБА_1 способи та порядок участі у спілкуванні та вихованні дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , встановлено такий порядок побачень, а саме: протягом трьох годин тричі на місяць в присутності батька ОСОБА_2 за місцем перебування дітей, в загальнодоступних громадських місцях за домовленістю батька та матері, з урахуванням стану здоров`я дітей, з дотриманням режиму дня та відпочинку дітей.

В задоволенні решти вимог позову відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сторони не дійшли згоди щодо виконання ними батьківських обов`язків в частині способів участі матері у вихованні спільних дітей - сина ОСОБА_5 та доньки ОСОБА_6 .

Визначаючи способи участі у вихованні та спілкуванні ОСОБА_1 з неповнолітніми донькою та сином тричі на місяць по три години, суд врахував інтереси насамперед дітей, їх вік, їх психологічної прив`язаності до кожного з батьків, існуючих стосунків дітей з матір`ю та батьком, також врахував пояснення неповнолітнього ОСОБА_3 , який суду пояснив, що йому подобається проживати саме з батьком, натомість ночувати у матері він не бажає. Суд вважав, що графік, визначений судом, складений з урахуванням інтересів дітей, відповідає їх режиму проживання, не відволікатиме від навчання і надасть можливість позивачу згідно з вимогами статті 157 СК України у достатній мірі спілкуватися з дітьми, приділяти їм увагу, брати участь у їх розвитку та вихованні.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Вишгородського районного суду м. Києва від 23 лютого 2021 року змінено в частині визначення часу спілкування протягом трьох годин тричі на місяць: кожної суботи місяця з 17 год. до 20 год.

В решті рішення Вишгородського районного суду м. Києва від 23 лютого 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що бажання матері більше часу спілкуватися з дітьми в інші способи, ніж вирішено судом, не є першочерговим та пріоритетним при вирішенні спору. Суд виходив із найкращих інтересів дітей, які повинні перебувати у комфортних для них умовах, в звичному для них середовищі, при цьому не будучи позбавленими спілкування як з батьком, з яким визначено місце їх проживання , так і з мамою, яка проживає окремо від дітей. Суд вважав, що судом першої інстанції правильно визначено спосіб участі матері та необхідний і достатній час такої участі матері у житті дітей, разом з тим колегія судів погодилась з доводами апеляційної скарги щодо необхідності зміни рішення щодо зазначення більш конкретного часу спілкування матері та дітей, а тому апеляційний суд дійшов висновку, що в цій частині рішення повинно бути змінено та час спілкування матері з дітьми зазначено більш конкретизовано, а саме: не як тричі на місяць по три години, а щосуботи кожного місяця з 17 год. до 20 год.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2021 року ОСОБА_1 через засоби поштового подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2021 року, та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що, встановлюючи порядок спілкування позивача з дітьми тричі на місяць по три години, суд першої інстанції посилався на пояснення ОСОБА_3 і взагалі не враховує інтересів доньки, ОСОБА_4 , при цьому ставлячи їх в повну залежність від побажань сина, ОСОБА_3 . Зазначений порядок спілкування з дітьми в повній мірі порушує вимоги статей 141 142 153 Сімейного кодексу України (далі - СК України). Суд першої інстанції, в порушення

норми процесуального закону, надав однобічну, упереджену оцінку доказам по справі на користь відповідача, при цьому безпідставно не врахувавши докази позивача.

Окрім цього, рішення суду першої інстанції має чисто формальний, декларативний характер та не може бути виконане. Незважаючи на визначену мізерність часу спілкування матері з дітьми порівняно з батьком, суд першої інстанції не конкретизував час такого спілкування. Більш того, рішення не зобов`язує - яким чином відповідача не чинити перешкод позивачу у побаченні з дітьми. Натомість воно передбачає його виконання в разі наявності обов`язкової домовленості відповідача з позивачем про місце та час побачень. Однак, якщо б була домовленість між позивачем та відповідачем щодо спілкування з дітьми та участі у їх вихованні, то не було б ніяких підстав для звернення до суду з цим позовом.

В свою чергу, апеляційний суд не усунув порушення, допущені судом першої інстанції.

При цьому суд апеляційної інстанції всупереч нормам матеріального та процесуального права, наголошуючи на інтересах дітей, фактично порушив їх права, обмеживши їх у спілкуванні з матір`ю лише чотири рази на місяць по три години, та позбавивши можливості позивача як матері брати належну участь у їх вихованні. В свою чергу, апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що рішення суду першої інстанції неможливо виконати, оскільки воно пов`язане з наявністю обов`язкової домовленості відповідача з позивачем про місце та час побачень, хоча саме вчинення відповідачем перешкод позивачу у спілкуванні з дітьми і прийнятті участі у їх вихованні і послугувало причиною звернення до суду з відповідним позовом. Також визначення судами першої і апеляційної інстанції мізерності часу спілкування з дітьми в людних місцях та з обов`язковою участю батька свідомо безпідставно унеможливлює налагодження належного спілкування з дітьми та належної участі у їх вихованні, що в першу чергу порушує саме права дітей.

Суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 379/1055/18 (провадження № 61-23143ск19), від 03 березня 2021 року у справі № 201/11767/18 (провадження № 61-4947св20).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу з Вишгородського районного суду Київської області.

У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення а залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 05 грудня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у Донецькому міському відділі реєстрації актів громадянського стану Донецького обласного управління юстиції, було зареєстровано шлюб, про що зроблено актовий запис № 1897.

У шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_2 та ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась донька ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 7, 8).

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16 вересня 2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Рішення суду набрало законної сили 01 грудня 2016 року (т. 1 а. с. 9, 10).

Рішенням Виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 18 травня 2017 року № 129 було визначено місце проживання малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з батьком.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 05 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 10 липня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітніх дітей з нею відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з ним задоволено. Визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 89-93).

Постановою Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 05 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 10 липня 2018 року залишено без змін.

Згідно з інформацією психолога Вишгородського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді ОСОБА_3 та ОСОБА_4 потрібно забезпечити психологічний комфорт, відчуття захищеності, не допускати психоемоційних перевантажень (т. 1 а. с. 106).

Відповідно до протоколів психоконсультаційних досліджень, які були проведені ТОВ «Медичний центр «Добробут дитинство» 06 листопада 2016 року, 13 листопада 2016 року, 23 листопада 2016 року, 27 листопада 2016 року, 13 лютого 2017 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були рекомендовані психокорекцій заняття з дитячим психологом, оскільки у дітей вбачався стан тривожності, стресу, викликаний труднощами у сімейній обстановці, що призвело до тяжких почуттів у дітей, на час обстеження для дітей важлива близькість з батьком, особистість матері дітьми ігнорується та є болісною. Емоційна відстороненість та неприйняття материнської особи. В подальшому рекомендовано прояснити та вирішити, по можливості, внутрішні сімейні відносини, з чітким визначенням обстановки, що дасть можливість стабілізувати дітей в емоційному плані (т. 1 а. с. 101-105).

Згідно з медичними довідками, наданими ТОВ «Медичний центр «Добробут дитинство», діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 пройшли повне обстеження та є здоровими.

Неповнолітній ОСОБА_3 вчиться у 4-В класі НВК «Гімназії «Інтелект», навчанням та вихованням хлопчика займається його батько ОСОБА_2 . Мати ОСОБА_1 щоденно відвідує сина в школі, перешкод у спілкуванні матері з сином з боку батька ОСОБА_2 немає, вказане підтверджується характеристикою ОСОБА_3 від НВК «Гімназія «Інтелект». Згідно з розкладом дзвінків початкових класів на 2018-2019 рік ОСОБА_3 навчається у другу зміну, перше заняття у хлопчика починається о 12 год. 20 хв., а останнє закінчується о 16 год. 30 хв. Крім того, ОСОБА_3 після закінчення уроків додатково навчається в групі продовженого дня, заняття закінчуються о 18 год. 30 хв. (т. 1 а. с. 94, 95).

Неповнолітня ОСОБА_4 вчиться у 1-Д класі НВК «Гімназії «Інтелект» з 01 вересня 2018 року, вихованням дівчинки займається ОСОБА_2 . Батько приділяє велику увагу її навчанню та вихованню. ОСОБА_1 щоденно відвідує дочку в школі, перешкод у спілкуванні матері з дочкою з боку ОСОБА_2 немає, вказане підтверджується характеристикою ОСОБА_4 від НВК «Гімназія «Інтелект». Згідно з розкладом дзвінків 1-Д класу НВК «Гімназія «Інтелект» ОСОБА_4 навчається у першу зміну, перше заняття у дівчинки починається о 08 год. 00 хв., а останнє закінчується об 11 год. 55 хв. (т. 1 а. с. 96, 97).

Суди встановили, що відповідач ОСОБА_2 , з яким проживають діти, забезпечує соціально побутові умови, інтелектуальний, моральний, духовний та фізичний розвиток дітей.

Згідно з рішенням Виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 16 лютого 2017 року № 34 було вирішено: «Встановити години зустрічей ОСОБА_1 з її малолітніми дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щопонеділка і щосереди з 14-00 до 18-00 та кожної другої та четвертої п`ятниці щомісяця з 18-00 до неділі 18-00 в присутності батька дітей ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 .» (т. 1. а. с. 54).

Відповідно до рішення від 21 грудня 2017 року № 378 Виконавчого комітету Вишгородської міської ради було вирішено: «Визначити спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , шляхом спільного відпочинку та тимчасового проживання на період зимових канікул з 23 грудня 2017 року до 07 січня 2018 року за адресою: АДРЕСА_3 » (т. 1 а. с. 15).

Згідно з рішенням від 19 липня 2018 року № 206 Виконавчого комітету Вишгородської міської ради було вирішено: «Встановити особисті зустрічі ОСОБА_1 з її малолітніми дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в літній період з 19 липня 2018 року по 21 серпня 2018 року за адресою: АДРЕСА_3 з можливістю поїздки на оздоровлення в курортний комплекс « Сонячна », який знаходиться за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський р-н, курорт Затока, вул. Приморська, 189 » (т. 1 а. с. 16).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

З матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами виник щодо усунення перешкод у вихованні та вільному спілкуванні матері з дітьми.

Під час оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд керується положеннями Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) СК України, Законом України «Про охорону дитинства», а також іншими правовими актами.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою, десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Частиною третьою статті 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з частиною першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно зі статтею 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.

Частинами першою та другою статті 159 СК України передбачено, що, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що матір, яка проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Отже, визначаючи спосіб участі одного із батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суди мають враховувати принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та принцип забезпечення найважливіших інтересів дитини.

Суд при встановленні способу спілкування має дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.

Частково задовольняючи позовні вимоги, та визначаючи способи участі у вихованні та спілкуванні позивача з неповнолітніми донькою та сином протягом трьох годин тричі на місяць в присутності батька за місцем перебування дітей, в загальнодоступних громадських місцях за домовленістю батька та матері, з урахуванням стану здоров`я дітей, з дотриманням режиму дня та відпочинку дітей, суд першої інстанції виходив з того, що графік, визначений судом, складений з урахуванням інтересів дітей, відповідає їх режиму проживання, не відволікатиме від навчання і надасть можливість позивачу згідно з вимогами статті 157 СК України у достатній мірі спілкуватися з дітьми, приділяти їм увагу, брати участь у їх розвитку та вихованні.

Апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції в частині визначення часу спілкування протягом трьох годин тричі на місяць: кожної суботи місяця з 17 год. до 20 год. В іншій частині апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що бажання матері більше часу спілкуватися з дітьми в інші способи, ніж вирішено судом, не є першочерговим та пріоритетним при вирішенні спору. Суд виходив із найкращих інтересів дітей, які повинні перебувати у комфортних для них умовах, в звичному для них середовищі при цьому не будучи позбавленими спілкування як з батьком, з яким визначено місце їх проживання, так і з мамою, яка проживає окремо від дітей. Суд вважав, що суд першої інстанції правильно визначив спосіб участі матері та необхідний і достатній час такої участі матері у житті дітей.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Виходячи з вищевикладених норм права, колегія суддів зазначає, що при прийнятті рішення як судом першої інстанції, так і апеляційним судом було порушено, закріплений у положеннях чинного законодавства України, принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дітьми та участі у їх вихованні. Визначений спосіб спілкування матері з дітьми та її участь у їх вихованні не відповідає інтересам як дітей, так і матері.

Встановлений графік побачень матері з дітьми є обмеженим, часів спілкування недостатньо, щоб налагодити контакт з дітьми.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині встановлення більш тривалих зустрічей у робочі дні, на свята та інших вимог позивача, судами не встановлено та не наведено обґрунтованих мотивів такої відмови, а також що заявлені позовні вимоги в цій частині не відповідають інтересам дітей з огляду на їх вік, необхідність стабільної соціальної та психологічної атмосфери навколо дітей.

Крім того, встановлюючи спосіб та порядок спілкування матері в присутності батька, суди попередніх інстанцій не навели обґрунтованих висновків про те, що участь матері у спілкуванні та вихованні дітей можлива лише у присутності батька, а також, що між матір`ю та дітьми існують стійкі психоемоційні перешкоди у спілкуванні, що свідчить про можливість участі матері у вихованні дітей лише у присутності батька.

Суди не врахували, що між сторонами наявні неприязні відносини та конфлікти, які негативно впливають на ставлення дітей до матері, а тому проведення зустрічей матері з дітьми у присутності батька унеможливить налагодження спілкування з дітьми.

Крім того, суди не встановили та ненавели обставини в оскаржуваних рішеннях, які унеможливлюють самостійне спілкування матері з дітьми, а за відсутності встановлення таких обставин, та неврахування конфліктних стосунків між сторонами спору, суди дійшли передчасних висновків про проведення зустрічей матері з дітьми у присутності батька. Суди не навели мотивів, що саме такий спосіб та порядок спілкування матері відповідатиме найкращим інтересам дітей.

Відповідач не надав та матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що спілкування матері з дітьми, що є предметом спору у цій справі, порушує інтереси дітей, та такі дії позивача негативно впливають на психологічне та фізичне здоров`я дітей.

Мати, яка проживає окремо від дітей, зобов`язана брати участь у їх вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дітьми, враховуючи її ставлення до виконання своїх материнських обов`язків, прихильність дітей до матері, вік дітей, стан їх здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Батько, який проживає разом з дітьми, не має права перешкоджати матері спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Отже, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дітей не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

Суди не встановили, що спілкування з матір`ю має негативний вплив на нормальний розвиток дітей, а також не встановили, що спілкування та проведення більше часу матері з дітьми буде негативно на них впливати.

Крім того, суди враховуючи пояснення неповнолітнього ОСОБА_3 , не врахували інтереси ОСОБА_4 .

Колегія суддів звертає увагу, що у справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Встановлюючи порядок побачень матері з дітьми кожної суботи місяця з 17 год. до 20 год. у присутності батька, суди не врахували, що батько та мати мають рівні права та обов`язки і при вирішенні питання про періодичність побачень, можливість спільного відпочинку, відвідування місця проживання того з батьків, з ким дитина не проживає, слід виходити виключно з інтересів дітей.

Разом з тим, обмежуючи в часі спілкування матері з дітьми, суди не навели підстав для обумовлення таких обмежень.

Верховний Суд звертає увагу на те, що визначений судами спосіб участі матері у спілкуванні та вихованні дітей є таким, що не відповідатиме якнайкращим інтересам дітей, оскільки для відновлення стосунків між матір`ю та дітьми необхідно більше часу проводити разом.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суди під час розгляду справи не встановили всіх обставин справи, висновки судів є передчасними.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з`ясувати дійсні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Таким чином, з урахуванням зазначених норм права, доводи касаційної скарги є обґрунтованими.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, оскільки недоліки, допущені судами попередніх інстанцій, не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, оскаржувані судові рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, звернути увагу сторін на необхідність отримання нового висновку органу опіки та піклування щодо заявлених позовних вимог, та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про передачу справи до суду першої інстанції на новий розгляд, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров