ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 травня 2025 року
м. Київ
справа № 363/3047/23
провадження № 61-8159св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Універсал Банк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Левчук Ольга Борисівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк», подану представником Яковлевим Олександром Сергійовичем, на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 09 листопада 2023 року
у складі судді Свєтушкіної Д. А. та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2024 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Левенця Б. Б., Ратнікової В. М.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі -
АТ «Універсал Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Київської області (далі - приватний нотаріус) Левчук О. Б., про визнання недійсними договору дарування житлового будинку та договору дарування земельної ділянки.
Позов мотивовано тим, що 26 березня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 001-2008-856, згідно з яким кредитор надав позичальнику кошти в розмірі 85 193,00 швейцарських франків в порядку, на умовах та строки, визначені цим договором, на споживчі потреби (придбання майна) з кінцевим терміном повернення кредитних коштів до 10 березня 2038 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк»,
і ОСОБА_3 укладено договір іпотеки від 26 березня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Кравченко І. С. за реєстровим № 1588, згідно з яким іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку квартиру
АДРЕСА_1 .
Крім того, на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором
26 березня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», і ОСОБА_2 укладено договір поруки № 001-2008-856-Р, відповідно до умов якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору від 26 березня 2008 року
№001-2008-856, укладеного між кредитором і боржником, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.
Позивач виконав всі умови кредитного договору і надав ОСОБА_1 кредитні кошти, натомість позичальник своїми діями створив обставини, за яких намагається уникнути виконання умов кредитного договору.
10 червня 2021 року ОСОБА_1 подарував наявне інше житлове нерухоме майно, а саме житловий будинок з надвірними будівлями за адресою:
АДРЕСА_2 , який знаходиться на земельній ділянці, площею 0,25 га, кадастровий номер 3221882801:28:175:0201, своїй дружині ОСОБА_2 , шляхом укладення
10 червня 2021 року договору дарування житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом за реєстровим № 1762.
10 червня 2021 року ОСОБА_1 також подарував вказану земельну ділянку своїй дружині ОСОБА_2 шляхом укладення договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом за реєстровим № 1764.
Банк вважав, що вказані правочини з відчуження нерухомого майна було укладено позичальником тільки з метою подання заяви про проведення реструктуризації зобов`язань, передбачених договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті АТ «Універсал Банк», що є зловживанням своїми правами відповідно до законодавства України, оскільки у банку виникли збитки у вигляді прощеної суми боргу та недоотриманих відсотків за користування кредитними коштами.
Таким чином, правочини з відчуження позичальником житлового нерухомого майна та земельної ділянки мають ознаки фраудаторних правочинів, тобто правочинів, що вчинено боржником на шкоду кредитору.
АТ «Універсал Банк» банк просило визнати недійсним договір дарування житлового будинку від 10 червня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Левчук О. Б., зареєстрований в реєстрі за № 1762, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ; скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_2 ; поновити запис
у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_2 ; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 10 червня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом
Левчук О. Б., зареєстрований в реєстрі за № 1764, укладений між ОСОБА_1
і ОСОБА_2 ; скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 3221882801:28:175:0201, що на
АДРЕСА_2 ; поновити запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за
ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 3221882801:28:175:0201, що на АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 09 листопада 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив про відсутність правових підстав для його задоволення та, що спірні договори дарування не вчинені на шкоду кредитору, не порушили його права та законні інтереси та за своєю суттю не є фраудаторними.
Постановою Київського апеляційного суду від 14 травня 2024 року апеляційну скаргу АТ «Універсал Банк» залишено без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 09 листопада 2023 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився
з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
30 травня 2024 року представник АТ «Універсал Банк» - Яковлев О. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 09 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2024 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що спірні правочини укладено лише для мети подання заяви про проведення реструктуризації зобов?язань, що
є зловживанням правами згідно із законодавством України. Дії щодо відчуження житлового будинку і земельної ділянки є неправомірними та недобросовісними відносно кредитора; використані для уникнення сплати своїх зобов?язань за кредитним договором; зводяться до зловживання правом, направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог кредитора; здійснено на шкоду кредитору з метою завдання збитків. У випадку невідчуження позичальником нерухомого майна, він не мав би права на подання до банку заяви про проведення реструктуризації заборгованості. Заявник зазначає, що вказане свідчить про те, що спірні правочини мають ознаки фраудаторних правочинів, тобто правочинів, що вчинені боржником на шкоду кредитору, у зв?язку із чим банк зазнав збитків у сумі прощеного боргу.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постановах Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі
№ 127/13995/21, від 13 квітня 2022 року у справі № 757/62043/18-ц,
від 27 жовтня 2021 року у справі № 754/5841/17, від 31 липня 2019 року у справі № 712/15231/17, від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц,
від 27 жовтня 2021 року у справі № 346/6034/13-ц, від 10 лютого 2021 року
у справі № 754/5841/17, постанові Великої Палати Верховного Суду
від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункти 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Інші аргументи учасників справи
29 червня 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від
09 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від
14 травня 2024 року - без змін.
Відзив мотивовано тим, що загальне посилання на невідповідність оскаржуваних судових рішень позиціям Верховного Суду без конкретизації норм права, які неправильно застосовані, не може вважатися підставою для відкриття касаційного провадження. Наведені в касаційній скарзі висновки Верховного Суду не є релевантними, тобто тотожними правовідносинам цієї справи. Вказує, що право власності на спірне нерухоме майно набув поручитель за кредитним договором, що ніяким чином не вплинуло на право кредитора
у випадку невиконання позичальником зобов?язання за кредитним договором звернути стягнення на вказане майно. Оскаржувані правочини не
є фіктивними, оскільки спрямовані на реальне настання правових наслідків,
а саме врегулювання спору, який виник між ОСОБА_1 і ОСОБА_2
11 вересня 2024 року АТ «Універсал Банк» подало до Верховного Суду додаткові пояснення, які мотивовано тим, що відповідач спеціально відчужив нерухоме майно, щоб скористатися умовами реструктуризації, чим завдав банку збитків.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Вишгородського районного суду Київської області.
22 липня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу та у додаткових поясненнях, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
26 березня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого
є АТ «Універсал Банк», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір
№ 001-2008-856, згідно з яким кредитор надав позичальнику кошти в розмірі
85 193,00 швейцарських франків в порядку, на умовах та строки, визначені цим договором, на споживчі потреби (придбання майна), з кінцевим терміном повернення кредитних коштів до 10 березня 2038 року.
В рахунок забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 26 березня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Кравченко І. С., за реєстровим № 1588, згідно з яким іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку квартиру
АДРЕСА_1 .
В рахунок забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним кредитним договором 26 березня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», і ОСОБА_2 укладено договір поруки
№ 001-2008-856-Р, згідно з яким поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору від 26 березня 2008 року
№ 001-2008-856 в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.
Відповідно до пункту 3.4 кредитного договору виконання позичальником зобов`язань за цим договором забезпечується також всім належним позичальнику майном та коштами, на які може бути звернено стягнення
в порядку, встановленому законодавством України.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомо, що ОСОБА_1 був власником житлового будинку та земельної ділянки з кадастровим номером 3221882801:28:175:0201, площею 0,25 га, на АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2381708132218.
10 червня 2021 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договори дарування вказаного житлового будинку і земельної ділянки, посвідчені приватним нотаріусом Левчук О. Б. за № 1762 і № 1764 відповідно.
З витягів із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10 червня 2021 року № 260863690
і № 260868018, а також інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна нерухоме майно відомо, що житловий будинок і земельна ділянка з кадастровим номером 3221882801:28:175:0201, площею 0,25 га, що на
АДРЕСА_2 , на праві приватної власності на підставі договорів дарування від
10 червня 2021 року належать ОСОБА_2 .
18 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «Універсал Банк» із заявою про проведення реструктуризації зобов`язань, передбачених договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті.
Листом АТ «Універсал Банк» від 05 липня 2021 року № 42224 ОСОБА_1 повідомлено про те, що для розгляду питання реструктуризації заборгованості необхідно привести заяву у відповідність до вимог Закону після чого банк повернеться до розгляду даного питання.
12 липня 2021 року ОСОБА_1 повторно подав до АТ «Універсал Банк» заяву про проведення реструктуризації зобов`язань, передбачених договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті.
Листом АТ «Універсал Банк» від 03 серпня 2021 року № 42581 ОСОБА_1 повідомлено, що банк за результатами розгляду заяви прийняв рішення щодо відмови в реструктуризації згідно із Законом.
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Універсал Банк», у якому просив зобов`язати АТ «Універсал Банк» провести реструктуризацію споживчого кредиту, наданого в іноземній валюті, за кредитним договором від 26 березня 2008 року № 001-2008-856 в порядку, встановленому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», згідно із яким зобов`язання позичальників за договорами про споживчий кредит, надані в іноземній валюті, підлягають обов`язковій реструктуризації (справа
№ 756/18720/21).
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27 червня 2023 року
у справі № 756/18720/21, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково та зобов`язано АТ «Універсал Банк» провести реструктуризацію споживчого кредиту, наданого в іноземний валюті, за кредитним договором від 26 березня 2008 року № 001-2008-856, укладеним між АТ «Універсал Банк»
і ОСОБА_1 , в порядку, встановленому пунктом 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».
Мотиви, якими керується Верховний Суд
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України під правочином розуміються дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав
і обов`язків.
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).
Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства,
а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з частиною п`ятою статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований
на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог,
які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203
ЦК України, є підставою недійсності правочину.
Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що обумовлювалися цим правочином, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (стаття 234 ЦК України).
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин формально і заздалегідь знаючи, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає,
що укладено фіктивний правочин. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду,
а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.
При фіктивному правочині у сторін такого правочину відсутній намір створити
ті правові наслідки, які задекларовані у правочині. Тобто волевиявлення учасників правочину не відповідає їх дійсній волі. Ознаками фіктивності договору є наявність зовнішньої форми правочину, що фіксує удавані наміри сторін; відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які зумовлювалися у цьому правочині. Тобто має місце лише імітація правочину,
а у діях сторін, що імітують правочин, відсутня головна ознака правочину - спрямованість на встановлення, припинення або іншу видозміну цивільних правовідносин.
Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним (фіктивним), повинен довести, що обидві сторони правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, діяли умисно, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України
від 24 вересня 2014 року у справі № 6-116цс14; від 21 січня 2015 року у справі
№ 6-197цс14; від 09 серпня 2017 року у справі № 6-2690цс16.
Указані правові висновки у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), у постанові від 07 вересня 2022 року у справі
№ 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі
№ 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».
Тобто Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження
№ 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину як:
- фіктивного (стаття 234 ЦК України);
- такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3 13 ЦК України);
- такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228
ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) вказано, що «цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».
У справі, що переглядається, не встановлено обставин, які б дозволяли кваліфікувати оспорювані правочини як фраудаторні.
На час укладення оспорюваних договорів були відсутні обмеження щодо розпорядження ОСОБА_1 належним йому майном, договорами не порушено права та охоронювані законом інтереси позивача.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не надав доказів вчинення фіктивних правочинів за умислом обох сторін та на підтвердження умислу відповідачів на укладення договорів дарування без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися. Кредитне зобов?язання відповідача забезпечене іпотекою іншого нерухомого майна.
Крім того, при оспорюванні кредитором фраудаторних правочинів (вчинених
на шкоду кредитору) слід розмежовувати такі підстави для оспорення:
1) фіктивність (стаття 234 ЦК України) та 2) вчинення правочину всупереч принципу добросовісності й недопустимості зловживанням правом (статті 3 13 ЦК України).
Тобто одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину
як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживанням правом (статті 3 13 ЦК України), не допускається.
Кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3 13 ЦК України), не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна.
Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від
06 листопада 2024 року у справі № 370/1104/22 (провадження № 61-12123св24) та від 02 квітня 2025 року у справі № 752/9502/22 (провадження № 61-272св25).
Позивач не довів недобросовісності в діях відповідачів та зловживання ними правом.
З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що оспорюваними правочинами права позивача не порушені.
Суди попередніх інстанцій вірно застосували норми матеріального права
при вирішенні спору, зокрема норми ЦК України, що спростовує доводи касаційної скарги в цій частині.
Зроблені судами висновки по суті вирішення спору узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними. Із цих підстав Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги у цій частині. При цьому судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою. У кожній справі суд бере до уваги конкретні обставини та доказову базу з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених
у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від
09 листопада 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від
14 травня 2024 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Щодо заявлених клопотань
Одночасно з касаційною скаргою представник АТ «Універсал Банк» -
Яковлев О. С. подав до Верховного Суду клопотання, в якому просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Клопотання мотивовано тим, що відсутній чіткий правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Крім того, заявник вказує, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Відповідно до частин четвертої і п?ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Оскільки Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, підстав для відступу від яких колегія суддів не встановила, у задоволенні клопотання представника АТ «Універсал Банк» -
Яковлева О. С.про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання представника Акціонерного товариства «Універсал Банк» - Яковлева Олександра Сергійовича про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк», подану представником Яковлевим Олександром Сергійовичем, залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 09 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2024 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
Є. В. Коротенко
М. Є. Червинська