Постанова
Іменем України
28 лютого 2020року
м. Київ
справа № 363/5144/15-ц
провадження № 61-8476св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про зобов`язання провести перебудову самочинного будівництва.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона є власницею земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1510 га, кадастровий номер 3221886001:02:144:0005, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Із метою отримання технічної документації із землеустрою, щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, вона звернулась до ТОВ «Інтер-Град», які підготували технічну документацію та з якої вбачається, що зведений сусідкою ОСОБА_2 гараж із навісом на 0,3 м заступає будівлею та 0,58 м навісом на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 . У добровільному порядку, ОСОБА_2 не бажає перебудовувати гараж із навісом, а тому вона вимушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , із урахуванням уточнених вимог, просила зобов`язати ОСОБА_2 відновити стан земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 б /н , площею 0,1510 га, кадастровий номер 32218860001:02:144:0005, який існував до порушення прав власника - ОСОБА_1 , шляхом проведення перебудови господарської будівлі з навісом ОСОБА_2 із урахуванням державних будівельних норм та санітарних норм, а саме, з перенесенням стіни гаража на 1 м від кордону ділянки.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 18 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 , використовуючи земельну ділянку за призначенням на підставі дозвільних документів побудувала житловий будинок із господарськими спорудами до складу яких входить гараж із навісом. Крім того, отримала свідоцтво про право власності на вказане майно, а отже, таке майно не може вважатися самочинним будівництвом, у зв`язку з відсутністю будь-якої складової частини, яка визначає самочинне будівництво. У матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 зайняла частину земельної ділянки ОСОБА_1 , а це не стало причинним наслідком похибки інженерів землевпорядників, які робили проекти землеустрою у 1997 році, під час первинного виділення земельних ділянок, оскільки, як убачається з топографічної карти, земельна ділянка, яка належить позивачу, з однієї сторони, частково накладається на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_2 , а з іншої - на межі земельної ділянки ОСОБА_1 . Суміжні земельні ділянки, які належать ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по межі зіткнення накладаються одна на одну в різних частках. Під час розгляду справи, жодна сторона не заявляла клопотання про проведення земельно-технічної експертизи, яка б дала змогу встановити, чи є накладання меж земельних ділянок одна на одну та саме внаслідок чого допущено таке накладання. Враховуючи наданий експертом висновок, що з технічної точки зору, перенести крайню стіну на 1 м можливо, але, таке перенесення призведене до виведення будівлі з експлуатації, повної її перебудови та повторному введенню в експлуатацію. Такі дії призведуть до порушення прав власника майна на мирне володіння, оскільки реконструкція гаражного блоку призведене до виведення споруди із експлуатації, що в свою чергу призведе до втрати права власності на майно згідно зі свідоцтвом, оскільки воно буде зруйноване.
Постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 Зобов`язано ОСОБА_2 відновити стан земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1510 га, кадастровий номер 32218860001:02:144:0005, який існував до порушення прав власника, ОСОБА_1 , шляхом проведення перебудови господарської будівлі з навісом ОСОБА_2 із урахуванням державних будівельних норм та санітарних норм, а саме із перенесенням крайньої стіни гаража на 1 м від кордону ділянки. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки гараж із навісом частково знаходиться на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_1 і вона свою згоду на будівництво на своїй земельній ділянці не надавав, спірне нерухоме майно є самочинним будівництвом, а позивач має право в установленому порядку на захист свого права власності на належну їй земельну ділянку. Невідповідність побудованого гаража з навісом вимогам ДБН 360-92* «Державні будівельні норми. Містобудування, планування і забудова міських і сільських поселень», порушує права ОСОБА_1 на володіння та користування своєю земельною ділянкою.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У квітні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Судукасаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що оскаржувана постанова містить один проте, і той перефразований, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, виходячи з того, що позивачем не доведено факту самочинного будівництва спірної господарської будівлі. Суд першої інстанції встановив, що домоволодіння відповідача не є самочинним будівництвом через наявність дозвільних документів, реєстрації права власності та невідповідність домоволодіння критеріям статті 376 ЦК України. Беручи до уваги той факт, що межі земельної ділянки відповідача не змінювались з 1997 року, що підтверджується матеріалами справи, але в той же час на момент набуття відповідачем права власності на землю в 1997 році (стаття 22 ЗК України 1990 року) перенесення меж, наданих земельних ділянок в натуру (на місцевості) здійснювалося шляхом прокладання теодолітних ходів, із прив`язкою їх до існуючих межових знаків або державної геодезичної мережі. З розвитком технічного прогресу останнім часом для встановлення найточніших меж ділянок використовується технологія системи глобального позиціонування (GPS-навігація), що за допомогою супутника визначає місцезнаходження у всесвітній системі координат. Проте зміна методів і технологій визначення точок меж земельних ділянок із точки зору презумпції правової визначеності і непорушності права власності не може в подальшому стати підставою для ревізування (піддання сумніву, на основі чинних на цей час правових норм) набуття у власність відповідного об`єкта нерухомості, що в свій час правомірно визначений у відповідних межах. Судове рішення призведе до порушення прав власника майна на мирне володіння, оскільки реконструкція гаражного блоку призведе до виведення споруди із експлуатації, що призведе до втрати права власності на майно, оскільки воно буде зруйноване. Реєстрація права власності на нерухоме майно, до складу яких входить гараж із навісом, виключає можливість визнання такого майна самочинним будівництвом.
У липні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскільки гараж із навісом збудований відповідачем на земельній ділянці, яка належить позивачу і позивач свою згоду на будівництво на своїй земельній ділянці не давав, спірне нерухоме майно є самочинним будівництвом, a позивач має право в установленому порядку на захист свого права власності на належну йому земельну ділянку. Навіть при умові, що земельна ділянка відведена під будівництво та обслуговування житлового будинку, зведення гаража відповідачем на земельній ділянці, яка належить позивачу порушує їй право власності на землю.
У липні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до суду клопотання про розгляд справи за участю сторін.
Підстави для задоволення такого клопотання відсутні, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга).
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Відповідно до частини першої, другої третьої та п`ятої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. У попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії суддів про проведення підготовчої дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Суд касаційної інстанції призначає справу до судового розгляду за відсутності підстав, встановлених частинами третьою, четвертою цієї статті. Справа призначається до судового розгляду, якщо хоча б один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду.
Разом із тим як зазначено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З огляду на відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, та того, що жоден із суддів Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не дійшов висновку про призначення справи до судового розгляду, вказане клопотання не підлягає задоволенню.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Встановлені судами обставини
На підставі договору дарування від 22 вересня 2009 року, ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку площею 0,1510 га, кадастровий номер 3221886001:02:144:0005, яка знаходиться у масиві «Лазарів сад», с. Нові Петрівці, Вишгородського району Київської області.
05 листопада 2005 року Вишгородським районним бюро технічної інвентаризації, виготовлено технічний паспорт на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Власником вказаного майна зазначено ОСОБА_2 .
Відповідно до державного акта про право власності на землю від 29 серпня 1997 року серії IV-КВ № 100138, ОСОБА_4 надано у власність земельну ділянку площею 0,150 га для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: с. Нові Петрівці, Вишгородський район, Київська область.
31 жовтня 1996 року Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області затверджено будівельний паспорт на забудову земельної ділянки ОСОБА_4 у с. Нові Петрівці, масив «Лазарів сад».
Після реєстрації шлюбу ОСОБА_4 змінила прізвище на « ОСОБА_5 ».
Актом держаної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію від 04 липня 2007 року, прийнято рішення про прийняття в експлуатацію двоповерхового житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого за адресою: масив «Лазарів сад», с. Нові Петрівці, Вишгородський район, Київська область, який побудувала ОСОБА_2 . Відповідно до вказаного акта, будівельно-монтажні роботи виконані згідно з проектом та виданими технічними умовами.
На підставі вказаного акта, ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно - будинок із господарськими спорудами, до складу яких входить гараж із навісом.
На замовлення ОСОБА_1 , ТОВ «Інтер-Град» у 2014 році виготовило технічну документацію із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Під час проведення топографо-геодезичних робіт, виявлено, що гараж із навісом, який належать ОСОБА_2 частково знаходиться на території земельної ділянки ОСОБА_1 , а саме: будівля заступає на 0,30 м, а навіс на 0,56 метра.
Згідно з актом Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 20 січня 2015 року № А1/193, належний ОСОБА_6 гараж частково знаходиться на території земельної ділянки ОСОБА_1 , а саме будівля заступає на 0,30 м.
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової будівельно технічної експертизи від 10 квітня 2017 року, провести перебудову будівлі господарського блоку (гаража) з навісом, який належить ОСОБА_2 , шляхом перенесення крайньої стіни будівлі господарського блоку (гаража) на 1 метр від кордону земельної ділянки ОСОБА_7 , технічно можливо. При цьому, як убачається зі змісту висновку експерта, відповідно до положень ДБН В.2.3-15, у тому числі додатків «Г» і «Є», приміщення № 1, яке облаштовано воротами, має достатню площу і після приведення у відповідний стан, може бути пристосоване для зберігання автомобіля довжиною 5,3 м, тобто приміщення може використовуватися як вбудований гараж.
Нормативно-правове обґрунтування
За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною другою статті 373 ЦК України передбачено, що право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно з частиною другою статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.
Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для користування стан включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Установивши, що ОСОБА_2 здійснила будівництво господарського блоку (гаража), що розташований на земельній ділянці домоволодіння АДРЕСА_1 , із виступом цієї будівлі 0,30 м та навісом на 0,56 м на сусідню земельну ділянку, що належить на праві власності ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, дійшов обґрунтованого висновку про порушення прав позивача, оскільки здійснене ОСОБА_2 будівництво з порушенням меж земельної ділянки та невідповідність побудованого гаража з навісом вимогам ДБН 360-92* «Державні будівельні норми. Містобудування, планування і забудова міських і сільських поселень», порушують її право власності на земельну ділянку, розміри та конфігурація якої визначена державним актом на право власності на земельну ділянку.
Твердження заявника про те, що межі земельної ділянки відповідача не змінювались з 1997 року, що підтверджується матеріалами справи, а здійснене нею будівництво у встановленому законом порядку введено в експлуатацію, а отже, не є самочинним будівництвом, безпідставні та необґрунтовані, оскільки власник вправі вимагати усунення порушення його прав невідповідністю розміру земельної ділянки в натурі розмірам передбаченим державним актом.
Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що оскаржуваним судовим рішенням порушуються права власника майна на мирне володіння, оскільки вжиті судом апеляційної інстанції заходи щодо захисту прававласності ОСОБА_1 є пропорційним, з огляду на те, що суд не вбачає порушення права відповідача на мирне володіння своїм майном за рахунок земельної ділянки позивача.
Відповідач не довела, що вона, здійснюючи будівництво гаража, діяла добросовісно, а вказане будівництво проведено відповідно до вимог вимог пункту 3.25*ДБН 360-92* «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», яким встановлено, що відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1.0 м.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 395 401 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про розгляд справи у судовому засіданні відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
Г. І. Усик