№ 369/10013/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 року

м. Київ

справа № 369/10013/19

провадження № 61-12918св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка подавала апеляційну та касаційну скарги,- ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Запорожцева Віталія Вікторовича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2021 року, ухвалене у складі судді Дубас Т. В., та постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Кулікової С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він зареєстрований та проживав у житловому будинку АДРЕСА_1 . Однак у 2019 році через сварку із дружиною ОСОБА_2 та членами її сім`ї (мамою та донькою), він був вимушений піти з дому та проживати у знайомих або орендувати житло.

Факт перешкоджання йому у користуванні зазначеним житлом підтверджують звернення до органів поліції.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати ОСОБА_2 усунути йому перешкоди у користуванні будинком на АДРЕСА_1 , шляхом вселення його до вказаного будинку та передачі йому ключів від нього.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні будинком на АДРЕСА_1 , шляхом вселення до даного будинку.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що припинення сімейних відносин із власником житла не позбавляє позивача права на користування житловим приміщення, до якого позивач вселився як член сім`ї власника на законних підставах за його згодою.

Оскільки позивач вселився у спірний житловий будинок на законних підставах, тому має право користування ним, а обставини щодо вчинення йому перешкод доведені належними та допустимими доказами.

Тому суд вважав, що позовна вимога про вселення позивача відповідає положенням закону, а порушене право користування житловим приміщенням підлягає відновленню.

Щодо позовних вимог про передачу ключів, суд вважав, що позивачем не доведено факт того, що при наявності рішення суду про вселення позивача відповідач буде чинити перешкоди у користуванні житловим приміщенням, тому дійшов висновку про відсутність предмета спору, та що провадження в справі у цій частині підлягає закриттю.

Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2021 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 з дозволу ОСОБА_2 вселився в спірний будинок як член сім`ї власника та зареєстрував своє місце проживання.

Пред`являючи цей позов, ОСОБА_1 надав докази на підтвердження того, що йому чинять перешкоди у користуванні спірним будинком.

Не погоджуючись із рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2021 року ОСОБА_3 , як особа, яка не брала участі у справі, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2021 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції посилався на те, що позивач, як особа, яка була вселена у спірний будинок на законних підставах, та має право користування житловим приміщенням, обґрунтовано звернувся до суду з позовними вимогами про усунення перешкод у користуванні спірним будинком шляхом його вселення, а обставини щодо вчинення йому перешкод доведені належними та допустимими доказами.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 вже не є членом сім`ї ОСОБА_2 , не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги, оскільки припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє колишнього члена сім`ї права користування займаним приміщенням відповідно до вимог частини четвертої статті 156 ЖК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У вересні 2024 року представник ОСОБА_3 - адвокат Запорожцев В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просив суд скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Запорожцева В. В. мотивована тим, що ОСОБА_3 є сином відповідача ОСОБА_2 , проживає з матір`ю, сестрою, племінницею та бабусею в спірному будинку, а позивач ОСОБА_1 , коли ще проживав разом з ними, створював нестерпні умови для проживання всім членам сім`ї, влаштовував сварки, вчиняв домашнє насильство.

Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що ОСОБА_1 добровільно залишив спірний будинок та віддав ключі від нього, забравши свої речі й переїхавши проживати за іншою адресою до іншої жінки, залишивши сім`ю, чого він не заперечував у судових засіданнях під час розгляду справи.

Вказує, що оспорюваними рішеннями порушуються права відповідача ОСОБА_2 як власниці будинку, а також її право на житло, та права всіх членів її сім`ї, оскільки між сторонами склалися вкрай неприязні стосунки, а відповідач має забезпечувати належні житлові умови не лише для себе, але й для своїх дітей та матері похилого віку, які проживають разом з нею.

Вважає, що оспорювані судові рішення прийняті всупереч статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки порушують право на житло відповідача та членів її сім`ї, а також порушують права відповідача як власниці будинку, гарантовані статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Суди попередніх інстанції не дотримались балансу між інтересами сторін, а саме між правом власності відповідача і правом на житло її членів сім`ї, які залишились проживати з нею (син, дочка, онука, мати) та правом позивача, який є колишнім членом сім`ї, і на думку заявника, вже втратив право користування будинком, так як перестав бути членом сім`ї власника будинку.

Підставою касаційного оскарження рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 грудня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц, від 15 травня 2017 року у справі № 734/387/15-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17-ц (провадження № 14-64цс20) та у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 357/7940/16-ц (провадження № 61-25704св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц (провадження № 61-29520св18), від 10 березня 2021 року у справі № 686/26093/19 (провадження № 61-16974св20).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила суд задовольнити касаційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 та скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив суд відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані судові рішення без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального й процесуального права.

У листопаді 2024 року представник ОСОБА_3 - адвокат Запорожцев В. В. подав до Верховного Суду відповідь на відзив ОСОБА_1 , у якому зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не врахували, що відсутність порушеного, невизнаного або оспорюваного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Вважає, що рішення судів попередніх інстанцій є незаконними та необґрунтованими, суперечать вимогам Конституції України та нормам ЦК України щодо державного гарантування власникам захисту їх прав власності та фактично встановлюють для власників додатковий, до того ж, чітко невизначений обов`язок забезпечувати житлом третіх осіб, зокрема колишніх членів родини, на невизначений строк або пожиттєво навіть за відсутності/припинення у них такого права проживання.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У жовтні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 листопада 2012року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено шлюб, який рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 лютого 2020 року було розірвано.

Відповідно до довідки Виконавчого комітету Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 31 липня 2019 року № 320 ОСОБА_1 з 05 грудня 2012 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно із талоном-корінцем від 26 березня 2019 року № 13295 ОСОБА_1 звертався до Києво-Святошинського відділу поліції Національної поліції із заявою про те, що дружина не впускає його до будинку

АДРЕСА_1 .

Відповідно до листа Києво-Святошинського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області від 02 серпня 2019 року № 16265/109/2008/19 за автоматизованими обліками Національної поліції України встановлено, що 26 березня 2019 року о 19 год. 33 хв. надійшло повідомлення зі служби «102» від ОСОБА_1 про те, що 26 березня 2019 року о 19 год. 32 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , дружина не впускає його до будинку.

28 липня 2019 року о 21 год. 21 хв. надійшло повідомлення зі служби «102» від ОСОБА_5 про те, що 28 липня 2019 року о 21 год. 20 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , у неї виник конфлікт з колишнім чоловіком, який відмовляється залишити будинок, тому вона потребує допомоги працівників поліції.

28 липня 2019 року о 22 год. 39 хв. надійшло повідомлення зі служби «102» від ОСОБА_2 про те, що 28 липня 2019 року о 22 год. 38 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , колишній чоловік власниці будинку ОСОБА_1 прийшов та словесно їй погрожує.

По прибуттю на місце події встановлено, що чоловік покинув спільне місце проживання та ініціатор повідомлення вказала, що на цей час від написання заяви та пояснення відмовляється та в подальшому буде звертатися до суду в цивільному порядку.

Згідно з актом депутата Білогородської сільської ради Чміль В. Д., складений 12 серпня 2019 року в присутності свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично не проживає за вказаною адресою у зв`язку з тим, що йому чиняться перешкоди у доступі до житла.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Запорожцева В. В. підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

ОСОБА_3 оскаржив в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, як особа, яка не брала участі у справі, оскільки суд, на його думку, вирішив питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Мотивував це тим, що він є сином відповідача ОСОБА_2 , проживає в спірному будинку з матір`ю, сестрою, племінницею та бабусею, а позивач ОСОБА_1 , коли ще проживав разом з ними, створював нестерпні умови для проживання всім членам сім`ї, влаштовував сварки, вчиняв домашнє насильство.

Вважав, що оспорюваними рішеннями порушуються не тільки права власниці будинку - відповідача ОСОБА_2 , а й права всіх членів її сім`ї, які проживають у будинку, в тому числі його право на житло, оскільки між сторонами склалися вкрай неприязні стосунки, а відповідач має забезпечувати належні житлові умови не лише для себе, але й для своїх дітей та матері похилого віку, які проживають разом з нею.

Зазначав, що не дотримано баланс між інтересами сторін, а саме між правом власності відповідача, правом на житло її членів сім`ї, які залишились проживати з нею (він (син), дочка, онука, мати) та правом позивача, який є колишнім членом сім`ї, і на думку заявника, вже втратив право користування будинком, так як перестав бути членом сім`ї власника будинку і добровільно покинув це житло.

Згідно зі статтею 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Статтею 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Установлена процесуальним законом можливість здійснення апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не була залучена до участі у справі, лише у разі підтвердження та встановлення наявності порушення оскаржуваним судовим рішенням її прав, інтересів та (або) обов`язківґрунтується на принципі res judicata, тобто поваги до остаточного судового рішення, дія якого передбачає встановлення у відносинах між сторонами спору, вирішеного остаточним і обов`язковим для сторін судовим рішенням, стану правової визначеності.

У свою чергу, засада обов`язковості судових рішень буде нівелюватися, якщо судове рішення могло б переглядатися за ініціативою особи, яка не брала участі у справі та не має безпосереднього правового зв`язку з оскаржуваним судовим рішенням, яке не впливає на її права та обов`язки. У такому випадку процедура апеляційного перегляду та скасування остаточного судового рішення несумісна з принципом визначеності правовідносин та верховенством права.

Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).

Тобто у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Тобто судове рішення, що оскаржується особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи (див: постанови Верховного Суду: від 04 листопада 2019 року у справі № 542/401/18 (провадження № 61-15078св19), від 10 вересня 2020 року у справі № 757/66808/19-ц (провадження № 61-10846св20), від 17 червня 2021 року у справі № 626/2547/19 (провадження № 61-18621св20)) та інші.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суд апеляційної інстанції повинен був надати оцінку доводам ОСОБА_3 , як особи, яка не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції і подала апеляційну скаргу, щодо наявності у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням. Тобто слід було з`ясувати, чи вирішено судом питання про право, інтерес, обов`язок заявника, і чи такий зв`язок є очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому ОСОБА_3 навів обґрунтування щодо порушення його прав та інтересів рішенням суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції взагалі не надав правової оцінки цим доводам і не з`ясував, чи порушуються права вказаної особи рішенням суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції у порушення підпункту в) пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України зазначених вимог процесуального закону здійснив фактично розгляд справи по суті, не зробивши висновку, чи порушуються права вказаної особи рішенням районного суду, при цьому відмовив у задоволенні апеляційної скарги особи, яка не брала участі у розгляді справи.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України).

Верховний Суд із урахуванням вищевказаних висновків зазначає, що він не надає оцінку доводам касаційної скарги ОСОБА_3 щодо вирішення спору по суті (в частині вимог позивача про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом вселення та передачі ключів, та оцінки балансу між інтересами сторін), так як вони є передчасними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 400 411 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Запорожцева Віталія Вікторовича задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець