№ 369/11060/17

Постанова

Іменем України

26 січня 2022 року

м. Київ

справа № 369/11060/17

провадження № 61-6576св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації,

відповідачі: Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 - адвоката Юзефовича Артема Олексійовича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2019 року у складі судді Дубас Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г., Нежури В. А., та касаційну скаргу представника ОСОБА_4 і ОСОБА_2 - адвоката Багрія Кирила Вікторовича на постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2017 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА) звернувся до суду з позовом до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області (далі - Києво-Святошинська РДА), ОСОБА_16 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , про визнання недійсними розпоряджень та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, посилаючись на те, що Боярська лісова дослідна станція ще з радянських часів була користувачем лісових угідь, у тому числі в межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району (Хотівське лісництво), що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування. Розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 14 квітня 2003 року № 132 Боярській лісовій дослідній станції Національного аграрного університету було надано в постійне користування 373,2 га земель для ведення лісового господарства в адміністративних межах Чабанівської селищної ради та видано державний акт на право постійного користування серії ІІІ-КВ № 022928, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 552. На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 року № 945 Національний аграрний університет перейменовано в Національний університет біоресурсів і природокористування України. З метою присвоєння кадастрового номера вищевказаній земельній ділянці розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 06 березня 2009 року № 169 було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, а також передано в постійне користування Національному університету біоресурсів і природокористування України земельну ділянку загальною площею 373,2166 га для ведення лісового господарства в адміністративних межах Чабанівської селищної ради. В подальшому на підставі листа Національного університету біоресурсів і природокористування України від 07 жовтня 2009 року № 2608 розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 21 січня 2010 року № 273 було внесено зміни в розпорядження від 06 березня 2009 року № 169 та викладено пункт 2 цього розпорядження в новій редакції: «передати у постійне користування Національному університету біоресурсів і природокористування України земельну ділянку загальною площею 373,2166 га, для ведення лісового господарства 361,2836 га, з них: 4,6003 га сіножатей (сільськогосподарські землі), 351,1644 га лісів та лісовкритих площ, 3,1356 га забудованих земель, 2,3833 га землі під внутрішніми водами, 11,9330 га землі для ведення підсобного сільського господарства, в тому числі: ріллі - 9,4080 га, під господарськими будівлями - 1,1896 га, не рекультивовані землі - 1,3354 га у межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району». На підставі розпорядження Києво-Святошинської РДА від 21 січня 2010 року № 273 Національному університету біоресурсів і природокористування України (відокремлений підрозділ «Боярська лісова науково-дослідна станція») видано: державний акт серії ЯЯ № 140063 на право постійного користування земельною ділянкою площею 11,9330 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5003, для ведення підсобного сільського господарства в адміністративних межах Чабанівської селищної ради, зареєстрований 13 вересня 2010 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322240003000051; державний акт серії ЯЯ № 140064 на право постійного користування земельною ділянкою площею 229,0789 га, кадастровий номер 3222457401:02600265004, для ведення лісового господарства в адміністративних межах Чабанівської селищної ради, зареєстрований 13 вересня 2010 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322240003000049. Розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 12 грудня 2012 року № 3431 вилучено з постійного користування Національного університету біоресурсів і природокористування України земельні ділянки загальною площею 1,3871 га в адміністративних межах Чабанівської селищної ради та за рахунок цих земель передано у власність громадянам земельні ділянки, зокрема: ОСОБА_6 - земельну ділянку площею 0,0917 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5036, ОСОБА_7 - земельну ділянку площею 0,0992 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5037, ОСОБА_8 - земельну ділянку площею 0,11 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5041, ОСОБА_9 - земельну ділянку площею 0,11 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5029, ОСОБА_10 - земельну ділянку площею 0,0992 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5038, ОСОБА_11 - земельну ділянку площею 0,0917 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5034, ОСОБА_12 - земельну ділянку площею 0,0917 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5035, ОСОБА_13 - земельну ділянку площею 0,11 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5028, ОСОБА_14 - земельну ділянку площею 0,11 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5030, для індивідуального садівництва. В подальшому ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 відчужили належні їм земельні ділянки ОСОБА_16 на підставі договорів купівлі-продажу від 25 грудня 2015 року, а ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 відчужили належні їм земельні ділянки ОСОБА_15 на підставі договорів купівлі-продажу від 27 грудня 2012 року та від 28 грудня 2012 року. У свою чергу, ОСОБА_16 відчужила ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0917 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5036, а ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 0,0917 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5034, на підставі договорів купівлі-продажу від 04 серпня 2017 року. Крім того, за договорами купівлі-продажу від 22 березня 2013 року ОСОБА_15 відчужив ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0992 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5037, ОСОБА_5 - земельну ділянку площею 0,0992 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5038, а за договорами купівлі-продажу від 29 квітня 2013 року ОСОБА_15 відчужив ОСОБА_4 земельні ділянки площею по 0,11 га, кадастрові номери: 3222457401:02:002:5028, 3222457401:02:002:5029, 3222457401:02:002:5030 та 3222457401:02:002:5041. Прийняття розпорядження Києво-Святошинської РДА від 21 січня 2010 року № 273 про внесення змін у розпорядження від 06 березня 2009 року № 169, подальше припинення права постійного користування Національного університету біоресурсів і природокористування України земельною ділянкою площею 11,9330 га та передача частини цієї ділянки у власність громадянам суперечить вимогам чинного законодавства. Віднесення оспорюваних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення Хотівського лісництва Національного університету біоресурсів і природокористування України (відокремлений підрозділ «Боярська лісова науково-дослідна станція»), крім вищевикладеного, підтверджується також інформацією виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 18 вересня 2017 року № 459, до якої долучено фрагмент публічної кадастрової карти України з нанесеними межами переданих у власність спірних земельних ділянок та межами 32 кварталу і таксаційних виділів Хотівського лісництва за планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 1997, 2007 років. Рішення про вилучення спірної земельної ділянки має право приймати відповідний орган державної виконавчої влади, який в силу вимог статей 6 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В даному випадку вилучення оспорюваних земельних ділянок лісогосподарського призначення площею 11,9330 га уповноваженим державним органом не проводилося. Прийняття розпорядження Києво-Святошинською РДА від 21 січня 2010 року № 273 про внесення змін в розпорядження від 06 березня 2009 року № 169 є фактично вилученням неуповноваженим органом виконавчої влади лісової ділянки площею 11,9330 га із загального масиву земель лісогосподарського призначення площею 373,2166 га та незаконною зміною її цільового призначення з категорії земель лісогосподарського призначення на категорію сільськогосподарських земель. За приписами частини другої статті 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) отримання згоди землекористувача при вилученні земельної ділянки може бути реалізоване лише у формі погодження проекту землеустрою щодо вилучення земельної ділянки, а не у формі листа, який може бути лише підставою для розробки проекту її вилучення з метою встановлення координат вказаної земельної ділянки та формування її як об`єкта права. Відповідно до положень статті 17, частини першої статті 20, частини третьої статті 122, частини п`ятої статті 149 ЗК України, статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» районні державні адміністрації взагалі не наділені повноваженнями щодо вилучення, зміни цільового призначення і надання у приватну власність земель лісогосподарського призначення державної форми власності. За таких обставин незаконним є також розпорядження Києво-Святошинської РДА від 12 грудня 2012 року № 3431 про вилучення з постійного користування Національного університету біоресурсів і природокористування України земельної ділянки площею 1,3871 га і подальше надання за її рахунок земельних ділянок у власність. Державним органом лісового господарства Київської області не надавалося погодження на відведення оспорюваних земельних ділянок у власність. Тому розпорядження Києво-Святошинської РДА від 21 січня 2010 року № 273 та від 12 грудня 2012 року № 3431 суперечать вимогам чинного законодавства. Прийняття Києво-Святошинською РДА незаконних розпоряджень свідчить про те, що спірні земельні ділянки вибули з власності держави поза волею їх належного розпорядника, яким в силу положень статті 122 ЗК України є Київська ОДА. Враховуючи викладене, перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської ОДА просив: визнати поважними причини пропуску позовної давності та поновити її, захистивши порушене право; визнати недійсними розпорядження Києво-Святошинської РДА від 21 січня 2010 року № 273 та від 12 грудня 2012 року № 3431; витребувати на користь держави в особі Київської ОДА з незаконного володіння: ОСОБА_16 - земельну ділянку площею 0,0917 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5035; ОСОБА_1 - земельну ділянку площею 0,0917 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5036; ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 0,0917 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5034; ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 0,0992 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5037; ОСОБА_5 - земельну ділянку площею 0,0992 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5038; ОСОБА_4 - земельні ділянки площею 0,11 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5028, площею 0,11 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5029, площею 0,11 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5030, та площею 0,11 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5041, які знаходяться в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області.

06 лютого 2019 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської ОДА подав до суду заяву, в якій зазначив, що на підставі договору купівлі-продажу від 14 січня 2019 року № 55 ОСОБА_16 відчужила ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0917 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5035. Тому просив замінити відповідача ОСОБА_16 на ОСОБА_2 , а також пункт 3 прохальної частини позовної заяви викласти в такій редакції: витребувати на користь держави в особі Київської ОДА з незаконного володіння: ОСОБА_1 - земельну ділянку площею 0,0917 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5036; ОСОБА_2 - земельні ділянки площею 0,0917 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5034, та площею 0,0917 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5035; ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 0,0992 га кадастровий номер 3222457401:02:002:5037; ОСОБА_5 - земельну ділянку площею 0,0992 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5038; ОСОБА_4 - земельні ділянки площею 0,11 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5028, площею 0,11 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5029, площею 0,11 га кадастровий номер 3222457401:02:002:5030, та площею 0,11 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5041, які знаходяться в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 лютого 2019 року замінено відповідача ОСОБА_16 на належного відповідача - ОСОБА_2 .

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_17 заперечив проти позову, посилаючись на те, що ОСОБА_3 набула у власність земельну ділянку площею 0,0992 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5037, на підставі договору купівлі-продажу, тому вона є добросовісним набувачем, а витребування в неї цієї земельної ділянки є непропорційним втручанням в її право на мирне володіння своїм майном та, відповідно, порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Саме лише зазначення прокурором в позовній заяві про те, що Київська ОДА не зверталася до суду за захистом порушеного права, не є достатньою підставою для представництва ним інтересів держави в особі Київськаої ОДА. Крім того, при зверненні з цим позовом пропущено позовну давність, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Представник ОСОБА_1 - Юзефович А. О. та представник ОСОБА_4 - ОСОБА_19 подали до суду заяви, в яких просили відмовити в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності, посилаючись на те, що перший заступник прокурора Київської області в межах своїх повноважень, передбачених Законом України «Про прокуратуру», мав можливість впродовж розумного строку виявити можливе порушення закону при передачі у власність громадянам спірних земельних ділянок, запобігти цьому або оскаржити процедуру їх передачі. Київська ОДА могла довідатися про порушення свого права та про прийняття оспорюваних розпоряджень Києво-Святошинської РДА в межах трирічної позовної давності, однак ні прокуратура, ні Київська ОДА не здійснювали будь-яких дій протягом 8 років.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що розпорядження Києво-Святошинської РДА від 21 січня 2010 року № 273, на підставі якого земельна ділянка лісогосподарського призначення площею 11,9330 га була переведена в землі сільськогосподарського призначення, є незаконним, оскільки прийняте неуповноваженим органом та за відсутності погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства, що підтверджується листом Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 12 вересня 2017 року № 04-36/1814. За таких обставин не відповідає вимогам закону і прийняте в подальшому розпорядження Києво-Святошинської РДА від 12 грудня 2012 року № 3431 про вилучення з постійного користування Національного університету біоресурсів і природокористування України земельної ділянки площею 1,3871 га та надання земельних ділянок у власність. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам. Також вказівки щодо здійснення прокурорського нагляду органами прокуратури були передбачені відомчими актами Генерального прокурора України, зокрема наказами від 19 вересня 2005 року № 3гн, від 18 жовтня 2010 року № 3гн та від 07 листопада 2012 року № 3гн, відповідно до яких прокурор був зобов`язаний періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Тобто прокурор мав об`єктивну можливість довідатися про порушення прав Київської ОДА з моменту прийняття оспорюваних розпоряджень, однак звернувся до суду з позовом зі спливом позовної давності. Позовні вимоги про витребування спірних земельних ділянок з володіння відповідачів є похідними від вимог про визнання недійсними розпоряджень, тому також не підлягають задоволенню.

Судом апеляційної інстанції справа розглядалася неодноразово.

Останньою постановою Київського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Юзефовича А. О. на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2019 року залишено без задоволення. Апеляційну скаргу прокурора Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2019 року задоволено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2019 року скасовано. Позов задоволено. Визнано недійсними розпорядження Києво-Святошинської РДА від 21 січня 2010 року № 273 та від 12 грудня 2012 року № 3431. Витребувано на користь держави в особі Київської ОДА з незаконного володіння: ОСОБА_1 - земельну ділянку площею 0,0917 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5036; ОСОБА_2 - земельні ділянки площею 0,0917 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5034 та площею 0,0917 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5035; ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 0,0992 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5037; ОСОБА_5 - земельну ділянку площею 0,0992 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5038; ОСОБА_4 - земельні ділянки площею 0,11 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5028, площею 0,11 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5029, площею 0,11 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5030 та площею 0,11 га з кадастровим номером 3222457401:02:002:5041, які розташовані в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відмовляючи в задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що Київська ОДА не була учасником спірних правовідносин щодо передачі у приватну власність земель лісогосподарського призначення та подальшого їх відчуження на підставі цивільно-правових угод. Відповідачами не надано доказів інформування Київської ОДА про видачу оскаржуваних розпоряджень. Прокурору стало відомо про необхідність захисту прав та інтересів держави лише у 2017 році, за результатами системного аналізу інформацій виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 18 вересня 2017 року № 459, Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 12 вересня 2017 року № 04-36/1814, що підтвердили незаконне відведення у власність спірних земельних ділянок державного лісового фонду. Оскільки перебіг позовної давності за всіма вимогами розпочався у 2017 році, а з позовом прокурор звернувся 11 жовтня 2017 року, то висновок місцевого суду про відмову в задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності є помилковим. Розпорядження Києво-Святошинської РДА від 21 січня 2010 року № 273 було прийнято з порушенням вимог ЗК України Лісового кодексу України (далі - ЛК України), Закону України «Про місцеві державні адміністрації», Закону України «Про землеустрій», так як ним безпідставно змінено цільове призначення лісової ділянки площею 11,9330 га із загального масиву земель лісогосподарського призначення площею 373,2166 га, належних на праві постійного користування державній лісогосподарській установі, з категорії земель лісогосподарського призначення на сільськогосподарські землі для ведення підсобного господарства. Вилучення зазначеної земельної ділянки уповноваженим органом не проводилося, а прийняття такого розпорядження є фактично вилученням неуповноваженим органом виконавчої влади лісової ділянки площею 11,9330 га із загального масиву земель лісогосподарського призначення площею 373,2166 га та незаконною зміною її цільового призначення з категорії земель лісогосподарського призначення на категорію сільськогосподарських земель. Тому не відповідає вимогам закону і прийняте в подальшому розпорядження Києво-Святошинської РДА від 12 грудня 2012 року № 3431 про вилучення з постійного користування Національного університету біоресурсів і природокористування України земельної ділянки площею 1,3871 га та надання земельних ділянок у власність. При цьому факт передачі оспорюваних земельних ділянок у власність саме за рахунок земель площею 1,3871 га або загального масиву земель лісогосподарського призначення площею 373,2166 га, які перебували в постійному користуванні Національного університету біоресурсів і природокористування України, підтверджується наявними в матеріалах справи: державними актами на право постійного користування землею; листом ректора Національного університету біоресурсів і природокористування України Мельничука Д. від 07 жовтня 2009 року; листом Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика», наданого на запит Прокуратури Київської області від 21 січня 2019 року; схемами накладення земельних ділянок; інформацією Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 12 вересня 2017 року № 04-36/1814; інформацією виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 18 вересня 2017 року № 459. В цій справі спір стосується не лише витребування з незаконного володіння земельних ділянок, а й незаконної зміни їх цільового призначення та подальшого вилучення, тому визнання недійсними розпоряджень є ефективним способом захисту прав на землі лісогосподарського призначення. Оскільки спірні земельні ділянки вибули з володіння держави поза її волею, то наявні правові підстави для витребування вказаних земельних ділянок від їх набувачів у судовому порядку. Оцінюючи наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, суд виходив з того, що прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14 19 Конституції України). Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи.

19 квітня 2021 року адвокат Юзефович А. О. як представник ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , а 05 травня 2021 року адвокат Юзефович А. О. як представник ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційні скарги на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить повністю скасувати постанову апеляційного суду, скасувати рішення місцевого суду в частині позовних вимог про визнання недійсними розпоряджень і в цій частині провадження у справі закрити. Щодо інших позовних вимог - змінити мотивувальну частину рішення місцевого суду, вказавши, що підставою для відмови у задоволенні позову є незаконність і необґрунтованість позовних вимог. Резолютивну частину рішення суду першої інстанції залишити без змін. Касаційні скарги подані на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та мотивовані тим, що суди не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах №№ 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (провадження № 14-651цс18), від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 727/6606/16 (провадження № 61-36055св18), від 12 лютого 2020 року у справі № 523/2420/16-ц (провадження № 61-20696св19), в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 554/10516/16-ц (провадження № 61-16397св18), від 19 лютого 2020 року у справі № 372/1862/17 (провадження № 61-10937св19), від 16 листопада 2020 року у справі № 317/2521/14-ц (провадження № 61-6598св19), від 31 березня 2021 року у справі № 759/14874/15-ц (провадження № 61-10531св20).

30 квітня 2021 року представник ОСОБА_4 і ОСОБА_2 - адвокат Багрій К. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування цим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та мотивована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 19 листопада 2019 року у справах №№ 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19), 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19), від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року у справі № 372/1593/16-ц (провадження № 61-18816св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3096/15-ц (провадження № 61-638св17), від 12 лютого 2020 року у справі № 523/2420/16-ц (провадження № 61-20696св19), в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 372/1862/17 (провадження № 61-10937св19), від 31 березня 2021 року у справі № 523/7567/20 (провадження № 61-18501св20). Крім того, апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив факт накладання (співпадіння) спірних земельних ділянок, переданих у власність третім особам у справі, із земельною ділянкою площею 1,3871 га або загальним масивом земель лісогосподарського призначення площею 373,2166 га, які перебували в постійному користуванні Національного університету біоресурсів і природокористування України, на підставі листа Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» Державного агентства лісових ресурсів України від 18 вересня 2017 року № 459, до якого додано фрагменти з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу № 32 і його таксаційних виділів, які є недопустимими доказами.

У квітні 2021 року Київська ОДА подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Юзефовича А. О., а у травні 2021 року - відзиви на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 і ОСОБА_5 - адвоката Юзефовича А. О. та на касаційну скаргу представника ОСОБА_4 і ОСОБА_2 - адвоката Багрія К. В., в яких просила залишити їх без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року - без змін, зазначивши про її законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарг.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 і ОСОБА_5 - адвоката Юзефовича А. О. на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року і витребувано матеріали справи з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 і ОСОБА_2 - адвоката Багрія К. В. на постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Юзефовича А. О. на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року.

27 травня 2021 року справа № 369/11060/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року провадження в цій справі було зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 359/3373/16-ц за позовом першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство», до Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Березова роща» (далі - ТОВ «Березова роща»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Сілквей комунікейшн» (далі - ТОВ «Сілквей комунікейшн»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена садиба» (далі - ТОВ «Зелена садиба»), треті особи: ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , Головне територіальне управління юстиції в Київській області, приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Мурга С. Г., про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна, договорів іпотеки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння за касаційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 14 грудня 2021 року, касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави, задоволено частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року в частині позовних вимог, заявлених в інтересах Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство», скасовано. Позов у цій частині залишено без розгляду. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року скасовано та закрито провадження в частині позовних вимог в інтересах держави про: визнання недійсними рішень Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області від 24 лютого 2004 року № 153.12-16-XXIV, від 27 травня 2010 року № 1052-35-V, від 21 березня 2013 року № 1604-24-VI, № 1605-24-VI, № 1606-24-VI, № 1607-24-VI; визнання недійсними виданих ТОВ «Березова роща» свідоцтв на право власності від 29 грудня 2015 року серії СТВ № 125647 на земельну ділянку площею 0,7494 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0013 та від 29 грудня 2015 року серії СТВ № 125646 на земельну ділянку площею 1,1201 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0014, а також виданих ТОВ «Сілквей комунікейшн» свідоцтв на право власності від 04 січня 2016 серії СТВ № 125864 на земельну ділянку площею 0,1446 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0003 та від 04 січня 2016 року серії СТВ № 125863 на земельну ділянку площею 0,4999 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0015; визнання недійсними рішень Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області від 28 грудня 2015 року № 27581652 і № 27578999 про державну реєстрацію за ТОВ «Березова роща» права власності на земельні ділянки площею 0,7494 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0013 і площею 1,1201 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0014, а також від 31 грудня 2015 року № 27737496 і № 27737520 про державну реєстрацію за ТОВ «Сілквей комунікейшн» права власності на земельні ділянки площею 0,1446 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0003 і площею 0,4999 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0015; визнання недійсними договору іпотеки від 19 липня 2016 року № 1896, укладеного між ТОВ «Сілквей комунікейшн» та ТОВ «Зелена Садиба», і договору іпотеки від 19 липня 2016 року № 1894, укладеного між ТОВ «Березова роща» та ТОВ «Зелена садиба»; витребування на користь держави з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Березова роща» земельних ділянок площею 0,7494 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0013 і площею 1,1201 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0014, з незаконного володіння ТОВ «Сілквей комунікейшн» - земельних ділянок площею 0,1446 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0003 і площею 0,4999 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0015, які розташовані в селі Проліски Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року змінено в мотивувальній частині, викладено її в редакції цієї постанови та залишено без змін у резолютивній частині щодо вирішення позовних вимог в інтересах держави про: визнання недійсними рішень Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області від 24 лютого 2004 року № 153.77-16-XXIV, № 153.78-16-XXIV, № 153.79-16-XXIV, № 153.80-16-XXIV, № 153.81-16-XXIV, № 153.82-16-XXIV, № 153.83-16-XXIV, № 153.84-16-XXIV, № 153.85-16-XXIV, № 153.86-16-XXIV, № 153.87?16?XXIV; визнання недійсними виданих ОСОБА_22 державного акта серії ЯЛ 008262 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019 площею 0,99 га; ОСОБА_23 державного акта серії ЯЛ № 008261 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021 площею 0,99 га; ОСОБА_20 державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯМ № 338380 з кадастровим номером 3220888000:03:001:0023 площею 0,10 га та серії ЯМ № 338381 з кадастровим номером 3220888000:03:001:0024 площею 0,10 га; визнання недійсними рішень приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Мурги С. Г. від 29 липня 2013 року № 4476870 та № 4475393 про державну реєстрацію за ОСОБА_21 права власності на земельні ділянки площею 0,621 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0022, площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0020; рішень Реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області від 22 квітня 2013 року № 1855673 про державну реєстрацію за ОСОБА_22 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019 та від 22 квітня 2013 року № 1856869 про державну реєстрацію за ОСОБА_23 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог в інтересах держави про витребування на користь держави з володіння: ОСОБА_22 - земельної ділянки площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019, ОСОБА_23 - земельної ділянки площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021. Ухвалено в частині цих позовних вимог нове рішення про витребування на користь держави з володіння: ОСОБА_22 - земельної ділянки площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019; ОСОБА_23 - земельної ділянки площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021. Постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог в інтересах держави про витребування на користь держави з володіння: ОСОБА_20 - земельних ділянок площею 0,10 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0023 і площею 0,10 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0024; ОСОБА_21 - земельних ділянок площею 0,621 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0022 і площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0020. Справу в цій частині направлено на новий розгляд до Апеляційного суду Київської області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року поновлено провадження в цій справі.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1, абзацу 1 пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.

Судами встановлено, що на підставі розпорядження Києво-Святошинської РДА від 14 квітня 2003 року № 132 Боярській лісовій дослідній станції Національного аграрного університету видано державний акт серії ІІІ-КВ № 022928 на право постійного користування землею площею 373,2 га для ведення лісового господарства в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 року № 945 Національний аграрний університет перейменовано в Національний університет біоресурсів і природокористування України.

Розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 06 березня 2009 року № 169 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою Національному університету біоресурсів і природокористування України для ведення лісового господарства на території Чабанівської селищної ради, за межами населеного пункту» постановлено:

1. Затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою Національному аграрному університету (відокремлений підрозділ «Боярська лісова дослідна станція») для ведення лісового господарства в межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області;

2. Передати в постійне користування Національному університету біоресурсів і природокористування України земельну ділянку загальною площею 373,2166 га для ведення лісового господарства на території Чабанівської селищної ради, за межами населеного пункту;

3. Встановити правові обмеження на використання земельної ділянки: зміна цільового призначення; продаж земельної ділянки іноземним громадянам; дотримання режиму використання земель в охоронних і санітарно-захисних зонах. До використання земельної ділянки приступити після встановлення її меж в натурі (на місцевості) та отримання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою;

4. Земельну ділянку використовувати за цільовим призначенням, з дотриманням обов`язків землекористувачів, згідно зі статті 96 ЗК України;

5. Доручити землевпорядній організації, що має відповідну ліцензію на виготовлення державного акта на право постійного користування земельною ділянкою встановити межі земельної ділянки, зон обмежень в натурі (на місцевості) та виготовити державний акт на право постійного користування земельною ділянкою;

6. Технічну документацію залишити для постійного зберігання в управлінні земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області.

07 жовтня 2009 року ректор Національного університету біоресурсів і природокористування України Мельничук Д. направив голові Києво-Святошинської РДА Добрянському Я. В. лист, в якому зазначив, що розпорядженням від 06 березня 2009 року № 169 Національному університету біоресурсів і природокористування України передано в постійне користування земельні ділянки загальною площею 373,2166 га для ведення лісового господарства на території Чабанівської селищної ради. Внаслідок додаткового обстеження земель було виявлено, що для ведення лісового господарства використовуються земельні ділянки загальною площею 361,2836 га. Земельна ділянка площею 11,9330 га використовується для ведення підсобного сільського господарства. У зв`язку з цим ректор Національного університету біоресурсів і природокористування України ОСОБА_41 просив внести зміни в розпорядження № 169 та передати в постійне користування Національному університету біоресурсів і природокористування України земельні ділянки загальною площею 373,2166 га, в тому числі для ведення лісового господарства - 361,2836 га, для ведення сільського господарства -11,9330 га.

Розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 21 січня 2010 року № 273 «Про внесення змін у розпорядження голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 06 березня 2009 року № 169» постановлено:

1. Пункт 2 розпорядження голови адміністрації викласти у такій редакції: «2. Передати в постійне користування Національному університету біоресурсів і природокористування України земельну ділянку загальною площею 373,2166 га, для ведення лісового господарства 361,2836 га, з них: 4,6003 сіножатей (сільськогосподарські землі), 351,1644 га лісів та інших лісовкритих площ, 3,1356 га забудованих земель, 2,3833 га землі під внутрішніми водами, 11,9330 га землі для ведення підсобного сільського господарства, в тому числі: ріллі - 9,4080 га, під господарськими будівлями - 1,1896 га, не рекультивовані землі - 1,3354 га в межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району».

2. В іншому розпорядження залишається без змін.

На підставі розпорядження Києво-Святошинської РДА від 21 січня 2010 року № 273 Національному університету біоресурсів і природокористування України (відокремлений підрозділ «Боярська лісова науково-дослідна станція») видано:

- державний акт серії ЯЯ № 140063 на право постійного користування земельною ділянкою площею 11,9330 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5003, для ведення підсобного сільського господарства в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області, який зареєстровано 13 вересня 2010 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322240003000051;

- державний акт серії ЯЯ № 140064 на право постійного користування земельною ділянкою площею 229,0789 га, кадастровий номер 3222457401:02600265004, для ведення лісового господарства в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області, який зареєстровано 13 вересня 2010 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322240003000049.

Розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 12 грудня 2012 року № 3431 вилучено з постійного користування Національного університету біоресурсів і природокористування України земельні ділянки загальною площею 1,3871 га в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області за межами населеного пункту. Затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області за межами населеного пункту 14-ти громадянам України (згідно з додатком). Передано у власність 14-ти громадянам України (згідно з додатком) земельні ділянки загальною площею 1,3871 га, зокрема: ОСОБА_6 - земельну ділянку площею 0,0917 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5036, ОСОБА_7 - земельну ділянку площею 0,0992 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5037, ОСОБА_8 - земельну ділянку площею 0,11 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5041, ОСОБА_9 - земельну ділянку площею 0,11 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5029, ОСОБА_10 - земельну ділянку площею 0,0992 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5038, ОСОБА_11 - земельну ділянку площею 0,0917 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5034, ОСОБА_12 - земельну ділянку площею 0,0917 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5035, ОСОБА_13 - земельну ділянку площею 0,11 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5028, ОСОБА_14 - земельну ділянку площею 0,11 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5030, для індивідуального садівництва в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області.

В подальшому ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 відчужили належні їм земельні ділянки ОСОБА_16 на підставі договорів купівлі-продажу від 25 грудня 2015 року, а ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 відчужили належні їм земельні ділянки ОСОБА_15 на підставі договорів купівлі-продажу від 27 грудня 2012 року та від 28 грудня 2012 року.

У свою чергу ОСОБА_16 відчужила ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0917 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5036, а ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 0,0917 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5034, на підставі договорів купівлі-продажу від 04 серпня 2017 року.

Крім того, за договорами купівлі-продажу від 22 березня 2013 року ОСОБА_15 відчужив ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0992 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5037, ОСОБА_5 - земельну ділянку площею 0,0992 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5038, а за договорами купівлі-продажу від 29 квітня 2013 року ОСОБА_15 відчужив ОСОБА_4 земельні ділянки площами по 0,11 га, кадастрові номери: 3222457401:02:002:5028, 3222457401:02:002:5029, 3222457401:02:002:5030 та 3222457401:02:002:5041.

В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 14 січня 2019 року № 55 ОСОБА_16 відчужила ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0917 га, кадастровий номер 3222457401:02:002:5035.

На запит Прокуратури Київської області від 11 вересня 2017 року № 05/1-2398 листом Київського обласного та по місту Києву Управління лісового та мисливського господарства від 12 вересня 2019 року № 04-36/1814 було повідомлено, що Управління не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення з кадастровими номерами: 3222457401:02:002:5003, 3222457401:02:002:5028, 3222457401:02:002:5029, 3222457401:02:002:5030, 3222457401:02:002:5034, 3222457401:02:002:5035, 3222457401:02:002:5036, 3222457401:02:002:5037, 3222457401:02:002:5038, 3222457401:02:002:5041.

Крім того, за інформацією, викладеною в листі Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» Державного агентства лісових ресурсів України від 18 вересня 2017 року № 459, апеляційним судом встановлено, що спірні земельні ділянки відносяться до лісів Хотівського лісництва Національного університету біоресурсів і природокористування Боярської лісової дослідної станції і накладаються на квартал 32 вказаного лісництва.

Згідно з частиною першою статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 19 ЗК України в редакції, чинній на час прийняття оспорюваних розпоряджень Києво-Святошинської РДА, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Пунктом «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до абзацу першого пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України в редакції, чинній на час прийняття оспорюваних розпоряджень Києво-Святошинської РДА, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно з частинами першою-третьою статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація: розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості грунтів, що перебувають у державній власності; розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Згідно зі статтею 31 ЛК України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території: 1) забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; 2) беруть участь у розробленні та забезпеченні виконання регіональних (місцевих) програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 3) здійснюють контроль за додержанням законодавства у сфері лісових відносин; 4) передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території; 6) приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) значення; 7) обмежують або тимчасово припиняють діяльність підприємств, установ та організацій у разі порушення ними лісового законодавства в порядку, передбаченому законодавством; 8) забезпечують здійснення заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення, транспортні та інші технічні засоби та обладнання, забороняють відвідування лісів населенням і в`їзд до них транспортних засобів у період високої пожежної небезпеки в порядку, передбаченому законодавством; 9) встановлюють ліміт використання лісових ресурсів при заготівлі другорядних лісових матеріалів та здійсненні побічних лісових користувань; 10) встановлюють максимальні норми безоплатного збору дикорослих трав`яних рослин, квітів, ягід, горіхів, грибів тощо; 11) вирішують інші питання у сфері лісових відносин відповідно до закону.

Районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території: 1) забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; 2) беруть участь у розробленні та забезпеченні виконання регіональних (місцевих) програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 4) приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення; 5) беруть участь у здійсненні заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення, транспортні й інші технічні засоби та обладнання; 6) вносять у встановленому порядку пропозиції про обмеження або тимчасове припинення діяльності підприємств, установ та організацій у разі порушення ними лісового законодавства; 7) вирішують інші питання у сфері лісових відносин відповідно до закону (стаття 32 ЛК України).

Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 122 ЗК України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва. Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою, шостою, дев`ятою статті 149 ЗК України в редакції, чинній на час прийняття розпорядження Києво-Святошинської РДА від 12 грудня 2012 року № 3431, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті. Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

За змістом наведених положень закону, вилучення спірних земельних ділянок державної власності, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, перебувають у постійному користуванні Національного університету біоресурсів і природокористування України, знаходяться в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області за межами населеного пункту, і передачі таких ділянок у приватну власність для індивідуального садівництва належало до повноважень Київської ОДА.

Згідно з частинами першою, третьою статті 57 ЛК України в редакції, чинній на час прийняття розпорядження Києво-Святошинської РДА від 21 січня 2010 року № 273, зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Частинами першою, другою, четвертою статті 20 ЗК України в редакції, чинній на час прийняття розпорядження Києво-Святошинської РДА від 21 січня 2010 року № 273, передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України в редакції, чинній на час прийняття розпорядження Києво-Святошинської РДА від 21 січня 2010 року № 273).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та того, що прокурор мав об`єктивну можливість довідатися про порушення прав Київської ОДА з моменту прийняття оспорюваних розпоряджень Києво-Святошинської РДА. Тому позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявили представники відповідачів.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської ОДА, апеляційний суд виходив з обґрунтованості позовних вимог та того, що спір в цій справі стосується не лише витребування з незаконного володіння земельних ділянок, а й незаконної зміни їх цільового призначення та подальшого вилучення. Тому визнання недійсними розпоряджень Києво-Святошинської РДА від 21 січня 2010 року № 273 та від 12 грудня 2012 року № 3431 є ефективним способом захисту прав на землі лісогосподарського призначення. Оскільки спірні земельні ділянки вибули з володіння держави поза її волею, то наявні правові підстави для витребування вказаних земельних ділянок від їх набувачів у судовому порядку. Київська ОДА не була учасником спірних правовідносин щодо передачі у приватну власність земель лісогосподарського призначення та подальшого їх відчуження на підставі цивільно-правових угод, а прокурору стало відомо про необхідність захисту прав та інтересів держави лише у 2017 році за результатами системного аналізу інформацій виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 18 вересня 2017 року № 459, Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 12 вересня 2017 року № 04-36/1814, які підтвердили незаконне відведення у власність спірних земельних ділянок державного лісового фонду. Єдиним доказом поінформованості Київської ОДА про порушення інтересів держави із зазначенням конкретних порушень є факт отримання нею копії позовної заяви з додатками та ухвалою про відкриття провадження в цій справі від 11 жовтня 2017 року. Оскільки перебіг позовної давності за всіма вимогами розпочався у 2017 році, а з позовом прокурор звернувся 11 жовтня 2017 року, то висновок місцевого суду про відмову в задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності є помилковим.

Однак Верховний Суд не погоджується в повному обсязі з наведеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Щодо позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської ОДА про визнання недійсними розпоряджень Києво-Святошинської РДА від 21 січня 2010 року № 273 та від 12 грудня 2012 року № 3431.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

В частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Такі правові висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 73), на які послалися заявники в касаційних скаргах.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

У справі, яка переглядається, позов пред`явлено першим заступником прокурора Київської області в інтересах держави у зв`язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням земельними ділянками державної власності фізичними особами - відповідачами.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Такі висновки сформульовані також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2021 року у справі № 759/14874/15-ц (провадження № 61-10531св20), на які послалися заявники в касаційних скаргах.

Отже, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської ОДА про визнання недійсними розпоряджень Києво-Святошинської РДА від 21 січня 2010 року № 273 та від 12 грудня 2012 року № 3431, так як згідно з вищенаведеними правовими висновками Верховного Суду за наявності передбачених статтею 388 ЦК України підстав для витребування власником належного йому майна від особи, яка є останнім його набувачем, оспорювання вказаних рішень органів державної влади є неефективним способом захисту права власника, у зв`язку з чим зазначені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, заявлені в цій справі першим заступником прокурора Київської області позовні вимоги про визнання недійсними розпоряджень Києво-Святошинської РДА від 21 січня 2010 року № 273 та від 12 грудня 2012 року № 3431, не відповідають належному способу захисту.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Такий правовий висновок сформульований, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (провадження № 14-651цс18), на яку послався представник ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 - адвокат Юзефович А. О. в касаційних скаргах.

За таких обставин доводи заявників про те, що суди не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (провадження № 14-651цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2021 року у справі № 759/14874/15-ц (провадження № 61-10531св20), є обґрунтованими.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи викладене, оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області про визнання недійсними розпоряджень Києво-Святошинської РДА від 21 січня 2010 року № 273 та від 12 грудня 2012 року № 3431 підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову на підставі статті 412 ЦПК України. При цьому рішення місцевого суду про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог у зв`язку зі спливом позовної давності підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення по суті заявлених вимог, так як позовна давність може бути застосована лише до позовних вимог, які є обґрунтованими та доведеними.

Щодо позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської ОДА про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Відповідно до статей 317 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні були встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння. Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, то наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна із чужого володіння.

Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц.

Встановивши, що спірні земельні ділянки відносяться до лісів Хотівського лісництва Національного університету біоресурсів і природокористування Боярської лісової дослідної станції і накладаються на квартал 32 вказаного лісництва, однак були передані у власність фізичних осіб без їх вилучення в належного користувача, з порушенням передбаченої законодавством процедури зміни їх цільового призначення, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про порушення Києво-Святошинською РДАвимог ЗК України ЛК України, Законів України «Про місцеві державні адміністрації», «Про землеустрій» при передачі спірних земельних ділянок у власність фізичних осіб, що є підставою для витребування зазначених земельних ділянок на користь держави в особі Київської ОДА з незаконного володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , які є останніми набувачами.

В постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2020 року у справі № 317/2521/14-ц (провадження № 61-6598св19), на які послався представник ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 - адвокат Юзефович А. О. в касаційних скаргах, наведено правовий висновок про те, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України (див. висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18), на яку послався представник ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 - адвокат Юзефович А. О. в касаційних скаргах, зазначено, що встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду. Суд розглядає справи по відновленню меж земельної ділянки, тобто спір про поновлення права, яке існувало у разі його можливого порушення.

Однак наведені представником ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 - адвокатом Юзефовичем А. О. в касаційних скаргах доводи про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у вищевказаних постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, так як у справі, яка переглядається, апеляційним судом було встановлено, що факт передачі оспорюваних земельних ділянок у власність саме за рахунок земель площею 1,3871 га або загального масиву земель лісогосподарського призначення площею 373,2166 га, які перебували в постійному користуванні Національного університету біоресурсів і природокористування України, підтверджується наявними в матеріалах справи: державними актами на право постійного користування землею; листом ректора Національного університету біоресурсів і природокористування України Мельничука Д. від 07 жовтня 2009 року; листом Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика», наданого на запит Прокуратури Київської області від 21 січня 2019 року; схемами накладення земельних ділянок; інформацією Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 12 вересня 2017 року № 04-36/1814; інформацією виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 18 вересня 2017 року № 459. Тобто висновок апеляційного суду про доведеність факту віднесення спірних земельних ділянок до земель лісового фонду ґрунтується на оцінці зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону.

Крім того, доводи касаційної скарги представника ОСОБА_4 і ОСОБА_2 - адвоката Багрія К. В. про те, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року у справі № 372/1593/16-ц (провадження № 61-18816св18), не заслуговують на увагу, оскільки за змістом цієї постанови Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що спірні земельні ділянки були передані у власність фізичних осіб з додержанням вимог водного законодавства, а також не перебували у складі земель лісогосподарського призначення. Тобто в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року у справі № 372/1593/16-ц (провадження № 61-18816св18), викладено інші встановлені судом фактичні обставини, які відрізняються від обставин цієї справи.

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_4 і ОСОБА_2 - адвоката Багрія К. В. про те, що апеляційний суд встановив факт накладання (співпадіння) спірних земельних ділянок, переданих у власність третім особам у справі, із земельною ділянкою площею 1,3871 га або загальним масивом земель лісогосподарського призначення площею 373,2166 га, які перебували в постійному користуванні Національного університету біоресурсів і природокористування України, на підставі листа Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» Державного агентства лісових ресурсів України від 18 вересня 2017 року № 459, до якого додано фрагменти з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу № 32 і його таксаційних виділів, які є недопустимими доказами, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв`язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.

Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У справі, що переглядається, лист Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» Державного агентства лісових ресурсів України від 18 вересня 2017 року № 459, до якого додано фрагменти з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу № 32 і його таксаційних виділів, було подано позивачем разом з позовною заявою. Отже, суд апеляційної інстанції не приймав і не досліджував нових доказів, а, розглядаючи справу по суті, врахував та дав відповідну оцінку зазначеним доказам, наявним в матеріалах справи. При цьому вказані докази є належними та допустимими, оскільки вони одержані з дотриманням порядку, встановленого законом, і містять інформацію щодо предмета доказування.

Наведені в касаційних скаргах доводи про те, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 727/6606/16 (провадження № 61-36055св18), від 12 лютого 2020 року у справі № 523/2420/16-ц (провадження № 61-20696св19), а також в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 372/1862/17 (провадження № 61-10937св19), від 31 березня 2021 року у справі № 523/7567/20 (провадження № 61-18501св20), не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційного суду в означеній частині з огляду на таке.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 727/6606/16 (провадження № 61-36055св18), на яку послався представник ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 - адвокат Юзефович А. О. в касаційних скаргах, зазначено, що відповідно до статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків. Згідно з частиною другою статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам). Згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 523/2420/16-ц (провадження № 61-20696св19), на яку послалися заявники в касаційних скаргах, зазначено, що згідно з частинами першою, п`ятою та шостою статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Можливість складання висновку за зверненням учасника справи передбачена з 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності відповідними змінами до ЦПК України.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 372/1862/17 (провадження № 61-10937св19), на яку послалися заявники в касаційних скаргах, наведено правовий висновок про те, що відповідно до пункту 1.8 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08 жовтня 1998 року № 53/5, підставою для проведення експертизи у цивільному, господарському та адміністративному судочинствах є ухвала суду про призначення експертизи або договір з експертом чи експертною установою, укладений на замовлення учасника справи. Відповідно до статті 7-1 Закону України «Про судову експертизу» підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб. Відповідно до статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Таким чином, законодавством передбачена можливість проведення експертизи не тільки за ухвалою суду, а і на замовлення учасника справи.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2021 року у справі № 523/7567/20 (провадження № 61-18501св20), на яку послався представник ОСОБА_4 і ОСОБА_2 - адвокат Багрій К. В. в касаційній скарзі, зазначено, що судова експертиза - це експертиза проведена експертом (фахівцем) щодо дослідження процесів, явищ, предметів тощо, які є або будуть предметом судового розгляду, а не тільки експертиза, яка призначена судом.

Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

В оскаржуваній постанові апеляційного суду зазначено, що висновок експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 31 березня 2021 року № 182/03-2021 не є достовірним доказом, так як його виготовлено на замовлення ОСОБА_2 , не за матеріалами справи, а лише за наданими стороною документами, і експерт не повідомлявся про кримінальну відповідальність.

Тобто апеляційний суд з дотриманням вимог процесуального закону оцінив вищевказаний висновок експерта та визнав за необхідне відхилити його.

В постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), на яку послався представник ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 - адвокат Юзефович А. О. в касаційних скаргах, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) так:позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), зроблено правовий висновок про те, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Близькі за змістом висновки щодо визначення початку перебігу позовної давності в подібних правовідносинах викладено в постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах №№ 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 19 листопада 2019 року у справах №№ 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19), 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19), від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 554/10516/16-ц (провадження № 61-16397св18), на які послалися заявники в касаційних скаргах.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд встановив, що Київська ОДА не була учасником спірних правовідносин щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, передачі у приватну власність земель лісогосподарського призначення та подальшого їх відчуження на підставі цивільно-правових угод. Доказів інформування Київської ОДА про видачу оскаржуваних розпоряджень Києво-Святошинської РДА відповідачами суду не надано. Єдиним доказом поінформованості Київської ОДА про порушення інтересів держави із зазначенням конкретних порушень є факт отримання нею копії позовної заяви з додатками разом з ухвалою про відкриття провадження у справі від 11 жовтня 2017 року.

Таким чином, досліджуючи питання перебігу позовної давності, за заявами представника ОСОБА_1 - адвоката Юзефовича А. О. від 31 січня 2018 року, представника ОСОБА_16 - адвоката Гребенника М. О. від 03 липня 2018 року, ОСОБА_2 від 06 лютого 2020 року, та за поясненнями представника ОСОБА_4 - адвоката Багрія К. В. щодо пропуску позовної давності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що перебіг позовної давності розпочався за всіма вимогами з часу, коли прокурору стало відомо про необхідність захисту прав та інтересів держави у спірних правовідносинах, тобто лише у 2017 році за результатами системного аналізу інформацій виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 18 вересня 2017 року № 459, Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 12 вересня 2017 року № 04-36/1814, що підтвердили незаконне відведення у власність спірних земельних ділянок державного лісового фонду. Отже, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що, пред`явивши позов 11 жовтня 2017 року, позивач не пропустив позовну давність.

При цьому посилання заявників у касаційних скаргах на неврахуванням апеляційним судом правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах №№ 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), від 19 листопада 2019 року у справах №№ 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19), 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19), від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 554/10516/16-ц (провадження № 61-16397св18), є необґрунтованими, оскільки встановлюючи початок перебігу позовної давності, апеляційний суд правильно виходив з того, що такий перебіг починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що відповідає правовим висновкам, наведеним у судових рішеннях у вказаних справах.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу держави у право на мирне володіння майном, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності», як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

При розгляді справи має бути враховане також рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

У пункті 71 рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування з приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Такі правові висновки наведені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3096/15-ц (провадження № 61-638св17), на яку послався представник ОСОБА_4 і ОСОБА_2 - адвокат Багрій К. В. в касаційній скарзі.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), на яку послався представник ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 - адвокат Юзефович А. О. в касаційних скаргах, зазначено, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Оцінюючи наявність підстав для втручання у право відповідачів на мирне володіння майном, апеляційний суд виходив з того, що прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14 19 Конституції України). Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Перевіряючи доводи касаційних скарг, Верховний Суд взяв до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. В силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки фізичні особи - відповідачі, проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що ділянка належить до земель лісогосподарського призначення.

З огляду на викладене загальний інтерес у контролі за використанням земельних ділянок за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації в цій справі переважає приватний інтерес фізичних осіб - відповідачів у збереженні земельних ділянок у власності.

За таких обставин викладені в оскаржуваному судовому рішенні в цій справі висновки апеляційного суду не суперечать правовим висновкам, наведеним у вищезгаданій постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3096/15-ц (провадження № 61-638св17).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенніапеляційного суду, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської ОДА про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційних скаргах, не спростовують висновків апеляційного суду в означеній частині та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване судове рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської ОДА про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння відповідає вимогам закону й підстави для його скасування в означеній частині відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 - адвоката Юзефовича Артема Олексійовича та представника ОСОБА_4 і ОСОБА_2 - адвоката Багрія Кирила Вікторовича задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року в частині вирішення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , про визнання недійсними розпоряджень Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 21 січня 2010 року № 273 та від 12 грудня 2012 року № 3431 скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні вказаних позовних вимог.

Постанову Київського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року в частині вирішення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук