ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 березня 2021 року
м. Київ
справа №369/11957/19
адміністративне провадження №К/9901/2226/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за адміністративним позовом ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3
до Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації
третя особа: Орган опіки та піклування Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації
про визнання протиправним та скасування індивідуального акта (розпорядження Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації), зобов`язання утриматися від вчинення певних дій та відшкодування моральної шкоди,
провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , що діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2019 (головуючий суддя - Бужак Н.П., судді - Костюк Л.О., Кобаль М.І.)
ВСТАНОВИВ:
І. Історія справи
1. У вересні 2019 року позивачі - ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа - Орган опіки та піклування Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання протиправним та скасування розпорядження Солом`янської районної в місті Киві державної адміністрації №564 від 24.07.2018 «Про відібрання дітей», зобов`язання відповідача не вчиняти будь-яких дій стосовно розпорядження Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації №564 від 24.07.2018 «Про відібрання дітей» та відшкодування позивачам 10 000 000,00 грн моральної шкоди, яка заподіяна незаконними рішеннями державних службовців під час здійснення ними своїх повноважень.
2. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.10.2019 відкрито провадження у вказаній справі, справу призначено до розгляду.
3. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду в частині підсудності, відповідач звернувся з апеляційною скаргою.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2019 апеляційну скаргу Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації задоволено частково. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.10.2019 скасовано. Провадження у справі закрито. Роз`яснено позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.
5. Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2019 мотивована тим, що спір має приватноправовий характер, не є публічно-правовим і не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за нормами ЦПК України, оскільки спірне розпорядження щодо відібрання дітей стосуються відносин, що регулюються нормами сімейного права, та не є рішенням суб`єкта владних повноважень у сфері управлінської діяльності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
6. У січні 2020 року позивачі звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2019.
7. У касаційній скарзі позивачі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просять вказану постанову скасувати, провадження у справі поновити та передати справу для подальшого розгляду до Київського окружного адміністративного суду.
8. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивачі вказують, що суд апеляційної інстанції не мав посилатися у даній справі на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №813/401/18 через неподібність до спірних правовідносин, та зазначають, що ними оскаржується безпосередньо процедура прийняття спірного розпорядження. Стверджують, що у своєму позові не порушують питання щодо визнання за ними будь-якого права, а заявляють вимоги про визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень, яке перешкоджає в реалізації права на виховання дітей. Зазначають, що ними не оспорюється факт видання розпорядження про відібрання дітей на підставі ст. 170 Сімейного кодексу України та п. 51 Порядку №866.
9. Відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
10. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.01.2020 для розгляду справи №369/11957/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Жук А.В., судді - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
11. Ухвалою Верховного Суду від 30.01.2020 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
12. Ухвалою Верховного Суду від 03.03.2021 адміністративну справу призначено до судового розгляду у попередньому судовому засіданні.
ІІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування
(в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин)
13. Кодекс адміністративного судочинства України
13.1. За змістом пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює публічно-владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах публічно-владних управлінських функцій.
13.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
14. Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №866 від 24.09.2008
14.1. Відповідно до Порядку органами опіки та піклування є районні, районні у місті Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об`єднаних територіальних громад, які відповідно до законодавства провадять діяльність з надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових та житлових прав дітей.
14.2. Згідно з пунктом 8 у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров`я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. У цьому разі орган опіки та піклування зобов`язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав.
14.3. Пунктом 51 Порядку передбачено, що У разі загрози для життя або здоров`я дитини районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської чи районної у місті ради може прийняти рішення про негайне відібрання дитини в опікуна, піклувальника.
IV. Позиція Верховного Суду
15. Згідно з ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
16. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
17. Верховний Суд при вирішенні цієї справи враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 21.03.2018 у справі №802/1792/17-а, згідно з якою приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
18. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції, оскільки важливе значення для визначення юрисдикції має питання підстав виникнення спору та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
19. Як свідчать матеріали справи, спірним розпорядженням Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації вирішено відібрати неповнолітнього ОСОБА_4 та малолітнього ОСОБА_2 від опікуна (піклувальника) ОСОБА_1 , у відповідності до п. 51 Порядку №866.
20. В касаційній скарзі позивачі стверджують, що у своєму позові не порушують питання щодо визнання за ними будь-якого права, а заявляють вимоги про визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень, яке перешкоджає в реалізації права на виховання дітей. Вважають, що позов не стосується приватно-правових відносин, оскільки ними оскаржується лише процедура прийняття спірного розпорядження.
21. Однак, виходячи з встановлених обставин справи, позивачі фактично заявляють про незгоду з розпорядженням Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації на підставі того, що спірне розпорядження прийнято без дотримання захисту прав та інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Позивачі стверджують, що для дітей створені всі умови для всебічного розвитку, чого не було враховано відповідачем, а розпорядження негативно впливає на морально-психологічний стан дітей-позивачів. Тобто, у позові йдеться не тільки про порушення відповідачем процедури прийняття спірного розпорядження, позивачі заявляють також про порушення прав та свобод дітей-позивачів у їх взаємовідносинах з позивачем-усиновлювачем.
22. За змістом ст. 2 Сімейного кодексу України особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання регулюються Сімейним кодексом України.
23. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.03.2019 у справі №813/401/18, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
24. При цьому у вказаній постанові Великою Палатою Верховного Суду зробдено висновок про те, що рішення державних адміністрацій районів, районних державних адміністрацій у місті Києві та Севастополі, виконавчих комітетів районних у містах, сільських, селищних рад щодо негайного відібрання дитини стосується відносин, що регулюються сімейним законодавством, та не є рішенням суб`єкта владних повноважень у сфері управлінської діяльності.
25. Верховний Суд відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно послався на зазначену постанову Великої Палати Верховного Суду, оскільки правовідносини у справі №813/401/18 є аналогічними з правовідносинами, які є предметом розгляду у цій справі, та стосуються визнання протиправними та скасування розпоряджень районної державної адміністрації, зокрема про відібрання дітей від батьків (усиновлювачів).
26. Таким чином, Верховний Суд зазначає, що незгода з рішенням органу опіки та піклування, яке відображене у рішенні районної державної адміністрації, є позовом з метою захисту приватного інтересу та визначення обсягу прав і обов`язків батьків (усиновлювачів) щодо участі у вихованні дитини.
27. Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
28. Питання, пов`язані з опікою та піклуванням над дітьми врегульовані главою 19 Сімейного кодексу України та главою 6 Цивільного кодексу України.
29. Отже, рішення державних адміністрацій районів, районних державних адміністрацій у місті Києві, виконавчих комітетів районних у містах, сільських, селищних рад щодо негайного відібрання дитини стосується відносин, що регулюються сімейним законодавством, та не є рішенням суб`єкта владних повноважень у сфері управлінської діяльності.
30. Відповідно, вимоги про визнання таких рішень незаконними або визнання незаконними дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб є спорами про захист приватних прав і інтересів і відповідно до статті 19 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства.
31. Таким чином, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, та має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
32. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам процесуального права, підстави для скасування чи зміни постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2019 відсутні.
33. Згідно зі ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
34. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.
35. З огляду на результат касаційного перегляду справи, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року у справі №369/11957/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіА.В. Жук Н.М. Мартинюк Ж.М. Мельник-Томенко