ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 369/18237/21
провадження № 61-10243св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2023 року у складі колегії суддів: Желепи О. В.,Мазурик О. Ф., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (далі - АТ «ТАСКОМБАНК») про порушення законодавства про оплату праці та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Позовна заява мотивована тим, що з 16 листопада 2017 року вона була прийнята на роботу до АТ «Таксомбанк» на посаду керівника напрямку по роботі зі страховими компаніями управління заставного кредитування та страхових продуктів департаменту розвитку роздрібного бізнесу, що підтверджується витягом з наказу № 675-к від 15.11.2017.
При прийнятті на роботу їй було встановлено посадовий оклад у розмірі 13 915,00 грн на місяць та надбавку до посадового окладу у розмірі 5 965,00 грн на місяць за виконання планових показників пропорційно відпрацьованому часу, а також строк випробування 3 місяці.
Протягом всього строку випробування позивач отримувала заробітну плату у розмірі встановленого посадового окладу та надбавки до нього в повному обсязі. 16 лютого 2018 року строк її випробування закінчився і вона продовжила працювати.
Зазначала, що 28 лютого 2018 року її спробували звільнити через те, що вона не пройшла випробування. Вона не погодилась і тоді відповідно до наказу № 72-од від 07 березня 2018 року про застосування заходів матеріального впливу до неї були застосовані заходи матеріального впливу у вигляді позбавлення надбавки в розмірі 100% за березень 2018 року з наступних підстав - «у зв`язку з невиконанням в повному обсязі і порушенням терміну виконання по окремим завданням «Індивідуального плану робіт на випробувальний термін» та порушенням вимог трудового розпорядку АТ «Таксомбанк», а саме запізненням на роботу 02 березня 2018 року.
Вважала зазначені заходи матеріального впливу такими, що були застосовані до неї безпідставно та незаконно, з порушенням норм трудового законодавства України.
22 травня 2019 року вона подала до комісії по трудових спорах АТ «Таксомбанк» заяву про розгляд індивідуального трудового спору про виплату належної заробітної плати з вимогою скасувати наказ № 72-од від 07 березня 2018 року та виплати їй надбавки за березень 2018 року.
Посилалася на те, що 22 травня 2019 року вона була звільнена з роботи з ініціативи відповідача наказом № 335-к від 21 травня 2019 року за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
В день її звільнення 22 травня 2019 року на підставі статті 116 КЗпП України у відповідача виник обов`язок виплатити їй всі суми, включаючи і незаконно невиплачену надбавку за березень 2018 року.
У відповідь на заяву про розгляд індивідуального трудового спору про виплату належної заробітної плати від 22 травня 2019 року вона отримала від відповідача лист від 30 травня 2019 року за вих. № 11060/16 з відмовою скасувати наказ № 72-од від 07 березня 2018 року та виплатити їй надбавку за березень 2018 року.
Зазначала, що її звільнення 22 травня 2019 року було визнано незаконним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2021 року у справі № 369/7843/19 за її позовом до АТ «Таксомбанк» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування, видачу дублікату трудової книжки, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати наказ АТ «ТАСКОМБАНК» № 72-од від 07 березня 2018 року про застосування заходів матеріального впливу незаконним та скасувати його;
- стягнути з АТ «ТАСКОМБАНК» на її користь заробітну плату у вигляді надбавки за березень 2018 року у сумі 5 965 грн 00 коп;
- стягнути з АТ «ТАСКОМБАНК» на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку з дня звільнення позивача 22 травня 2019 року по день фактичного розрахунку, що на день подання позовної заяви становить суму 959 375 грн 57 коп.
23 листопада 2022 року AT «Таскомбанк» подало до суду заяву про застосування строку позовної давності.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 січня 2023 року у складі судді Дубас Т. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції зазначив про обґрунтованість позовних вимог, оскільки під час розгляду справи представником відповідача не було підтверджено обставини невиконання позивачем в повному обсязі і порушення терміну виконання окремих завдань Індивідуального плану, зокрема, не вказано які саме завдання позивачем виконані не були, які їх терміни виконання були порушені.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду з вимогами про визнання незаконним та скасування наказу, яким позивача було позбавлено надбавки до заробітної плати за березень 2018 року а також з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд вважав, що строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому про невиплату надбавки до заробітної плати позивач мала бути обізнана при звільненні в травні 2019 року, під час проведення з нею розрахунків. Обізнаність позивача з наказом № 72-од від 07 березня 2018 року «Про застосування заходів матеріального впливу» вбачається із заяви про розгляд індивідуального трудового спору про виплату належної заробітної плати датованої 22 травня 2019 року. Однак, ОСОБА_1 звернулась до суду 29 грудня 2021 року, тобто поза межами встановленого законом тримісячного строку звернення до суду.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 23 травня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 січня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ «ТАСКОМБАНК» на користь ОСОБА_1 заробітну плату у вигляді надбавки за березень 2018 року у розмірі 5 965 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що встановлена наказом № 675-к від 15 листопада 2017 року надбавка до посадового окладу входить в структуру заробітної плати, є додатковою заробітною платою, а тому не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що під час розгляду справи представником відповідача не було підтверджено належними та допустимими доказами, які саме завдання позивачем виконані не були, які їх терміни виконання були порушені. Суд врахував, що, позбавляючи позивача надбавки за березень місяць, роботодавець на початку березня іще не міг знати чи виконає позивач план роботи та завдання на цей місяць. Посилання на невиконання індивідуального плану на випробувальний термін також є недоречним, оскільки випробувальний термін позивача закінчувався в лютому 2018 року і позивачу була виплачена відповідна надбавка за лютий місяць. Запізнення на роботу, також відповідно до трудового законодавства та локальних нормативних актів відповідача не може бути підставою для позбавлення працівника додаткової заробітної плати, а може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення чи догани.
Отже, апеляційний суд встановив, що невиплативши позивачу додаткову заробітну плату у виді надбавки за березень місяць відповідач порушив трудове законодавство та права позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення з відповідача заробітної плату у вигляді надбавки за березень 2018 року у сумі 5 965 грн.
Суд апеляційної інстанції вважав необґрунтованими вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки позивач вже скористалась своїм правом на компенсацію середнього заробітку за порушення її трудових прав при звільненні, а саме стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 22 травня 2019 року (день звільнення) до 17 травня 2021 року.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 06 червня 2023 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково.
Ухвалено у справі додаткову постанову.
Стягнуто з АТ «ТАСКОМБАНК» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 277,50 грн.
Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки позов задоволено частково, отже, на підставі статті 141 ЦПК України на користь позивача з відповідача підлягають стягненню судові витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених вимог.
Суд зазначив, що позивач просила стягнути на її користь вихідну допомогу в сумі 5 965 грн, середній заробіток за затримку розрахунку - 959 375,57 грн, що в сумі становить 965 340,57 грн, та зробив розрахунок, відповідно до якого позов задоволено на 0,62 % від заявлених позовних вимог. Заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу у сумі 35 000 грн * 0, 62%= 227,50 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувану додаткову постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з АТ «ТАСКОМБАНК» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 35 000 грн.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У липні 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції є неправильними, оскільки суд зменшив заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу без відповідного клопотання відповідача.
Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 та постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 206/1293/19, від 08 грудня 2022 року у справі № 824/57/22, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з 16 листопада 2017 року прийнята на роботу до АТ «Таксомбанк» на посаду керівника напрямку по роботі зі страховими компаніями управління заставного кредитування та страхових продуктів департаменту розвитку роздрібного бізнесу, що підтверджується витягом з наказу № 675-к від 15 листопада 2017 року.
При прийнятті на роботу ОСОБА_1 відповідно до наказу, було встановлено посадовий оклад у розмірі 13 915,00 грн на місяць та надбавку до посадового окладу у розмірі 5 965,00 грн на місяць за виконання планових показників пропорційно відпрацьованому часу, а також строк випробування 3 місяці.
Згідно з наказом голови правління ПАТ «Таксомбанк» № 72-од від 07 березня 2018 року «Про застосування заходів матеріального впливу» у зв`язку з невиконанням в повному обсязі і порушенням терміну виконання по окремим завданням «Індивідуального плану робіт на випробувальний термін» та порушенням окремих вимог трудового розпорядку, встановленого Правилами внутрішнього трудового розпорядку АТ «Таксомбанк», а саме запізненням на роботу 02 березня 2018 року до ОСОБА_1 , керівника напрямку по роботі зі страховими компаніями управління заставного кредитування та страхових продуктів Департаменту розвитку роздрібного бізнесу, було застосовано заходи матеріального впливу у вигляді позбавлення надбавки у розмірі 100 % за березень 2018 року. Підставами для даного наказу послугували: Індивідуальний план роботи співробітника на випробувальний термін від 20 листопада 2017 року; звіт директора Департаменту розвитку роздрібного бізнесу ОСОБА_2 щодо результатів виконання ОСОБА_1 завдань Індивідуального плану робіт співробітника на випробувальний термін; звіт керівника напрямку по роботі зі страховими компаніями ОСОБА_1 про результати виконання завдань Індивідуального плану робіт співробітника на випробувальний термін; службова записка ОСОБА_1 щодо причин запізнення на роботу 02 березня 2018 року.
Наказом директора з управління персоналом АТ «Таксомбанк» № 335-к від 21 травня 2019 року ОСОБА_1 , керівника напрямку по роботі зі страховими компаніями управління заставного кредитування та страхових продуктів Департаменту розвитку роздрібного бізнесу, звільнено з роботи з 22 травня 2019 року у зв`язку із відмовою від продовження роботи, у зв`язку із зміною істотних умов праці, згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2021 року у справі № 369/7843/19 позов ОСОБА_1 до АТ «Таксомбанк» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування, зобов`язання видати дублікат трудової книжки - задоволено частково.
Визнано наказ АТ «Таксомбанк» № 335-к від 21 травня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 незаконним та скасовано.
Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді керівника напрямку по роботі зі страховими компаніями Управління заставного кредитування та страхових продуктів Департаменту розвитку роздрібного бізнесу акціонерного товариства «Таксомбанк».
Стягнуто з АТ «Таксомбанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 564 413,28 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.
Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення з АТ «Таксомбанк» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 25 034,46 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року у справі № 369/7843/19апеляційну скаргу АТ «Таскомбанк» задоволено частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2021 року змінено в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та визначено його в розмірі 499 318 (чотириста дев`яносто дев`ять тисяч триста вісімнадцять) гривень 24 копійки.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
27 травня 2021 року ОСОБА_1 подала заяву про звільнення її з посади з 28 травня 2021 року за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням АТ «Таскомбанк» законодавства про працю (а. с. 68).
У відповідь на заяву про звільнення з посади з підстав зазначених позивачем АТ «Таскомбанк» направив ОСОБА_1 листа про відмову у звільнені з зазначених підстав (а. с. 69).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;
3) судом не вирішено питання про судові витрати;
4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно положень частин першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 заявила позовні вимоги на суму 965 340,57 грн.
Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції здійснив правильний розподіл судових витрат, зокрема понесених позивачем витрат на правничу допомогу. При цьому апеляційний суд правильно застосував положення частини другої статті 141 ЦПК України щодо пропорційного розподілу зазначених судових витрат.
Так, встановивши, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені на 0,62%, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що стягненню на користь позивача підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 227,50 грн, що становить 0,62% від 35000 грн, які просила стягнути ОСОБА_1 .
Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на те, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права та без відповідного клопотання відповідача на власний розсуд зменшено заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на правничу допомогу, оскільки у даному випадку апеляційний суд не зменшував розмір судових витрат, а здійснював розподіл заявлених витрат відповідно до положень статті 141 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 та постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 206/1293/19, від 08 грудня 2022 року у справі № 824/57/22 колегія суддів відхиляє, оскільки Верховним Судом не встановлено порушень процесуального права судом апеляційної інстанції.
Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що суд порушив норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Додаткову постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
Г. В. Коломієць
Д. Д. Луспеник