Постанова
Іменем України
19 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 369/5434/18
провадження № 61-21755св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - виконавчий комітет Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 травня 2019 року у складі судді Ковальчук Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Лівінського С. В., Березовенко Р. В., Суханової Є. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою і визнання права власності на майно у порядку спадкування.
Позовна заява мотивована тим, що він отримав у спадок від своїх батьків земельну ділянку площею 30 кв. м разом із побудованим на ній гаражем по АДРЕСА_1 . Вказаний гараж був побудований батьками на підставі рішення виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області, оформленого протоколом від 21 лютого 1977 року № 4. Однак, він не може оформити своє право власності на вказане майно у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів.
З метою узаконення володіння земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , він 24 квітня 2017 року звернувся до виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області із заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки з розташованим на ній гаражним боксом.
Однак, його заява не була розглянута по суті і рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 04 травня 2017 року йому відмовлено в наданні земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів на території Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради.
Вважав вказане рішення помилковим, оскільки орган місцевого самоврядування не врахував, що він не просив виділити йому нову земельну ділянку, а ставив питання про узаконення права власності на земельну ділянку, якою його сім`я користується з 1977 року.
На підставі вказаного ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 21 листопада 2018 року, просив суд:
- зобов`язати виконавчий комітет Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на підставі рішення виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області, оформленого протоколом від 21 лютого 1977 року № 4, надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 30 кв. м з розташованим на цій земельній ділянці гаражним боксом біля 16-ти квартирного будинку АДРЕСА_1 для її подальшої приватизації згідно з чинного законодавства;
- на підставі рішення виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області, оформленого протоколом від 21 лютого 1977 року № 4, визнати за ним у порядку спадкування після смерті батьків право власності на земельну ділянку площею 30 кв. м з розташованим на цій земельній ділянці гаражним боксом біля 16-ти квартирного будинку АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішення
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що підстав для задоволення вимог про визнання за ним права власності на спірне нерухоме майно у порядку спадкування після смерті батьків немає, оскільки позивачем не надано суду доказів того, що його батьки на момент відкриття спадщини були власниками спірної земельної ділянки і побудованого на ній гаража. Крім того, виконавчій комітет Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки питання розпорядження землями територіальних громад належить до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад, а не їх виконавчих комітетів.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2019 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні його позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанцій, не звернув увагу на те, що спірною земельною ділянкою і побудованим на ній індивідуальним гаражем його батьки користувалися з 1977 року. При цьому лише ця обставина є підставою для задоволення його позову на підставі статті 119 ЗК України (набуття права на земельну ділянку за давністю користування). Вказане свідчить, що у судів не було правових підстав для відмови у задоволенні його позову.
Відзив на касаційну скаргу відповідачем не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з випискою з протоколу засідання виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області від 21 лютого 1977 року № 4, виконавчий комітет сільської ради народних депутатів трудящих не заперечує щодо будівництва індивідуальних гаражів на виділеній дирекцією Києво-Святошинського відгодівельного пункту земельній ділянці, що розташована біля 16-ти квартирного будинку по 30 кв. м, працівникам відгодівельного пункту, у тому числі ОСОБА_2 .
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Київської області 01 серпня 2017 року, ОСОБА_1 у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_2 набув у власність 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Київської області 01 серпня 2017 року, ОСОБА_1 у порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_3 набув у власність 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 9 сесії VІІ скликання 2-го пленарного засідання від 04 травня 2017 року № 85 погоджено рішення постійної комісії Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради з питань використання земельних та водних ресурсів та відмовлено ОСОБА_1 у наданні земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів на території Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради. Вказане рішення мотивовано тим, що на території Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради обмежена кількість земельних ділянок для надання громадянам, крім того, до заяви ОСОБА_1 не додані усі матеріали, визначені частинами шостою, сьомою статті 118 ЗК України, тому відсутня можливість визначити відповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генерального плану села та іншої містобудівної документації, схеми землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК Українивстановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 просить суд зобов`язати виконавчий комітет Петропавлівсько- Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 30 кв. м з розташованим на цій земельній ділянці гаражним боксом та визнати за ним у порядку спадкування після смерті батьків право власності на це ж майно.
Щодо зобов`язання органу місцевого самоврядування надати дозвіл на розробку проекту землеустрою
Відповідно до вимог статті 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
У статті 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» одним із принципів здійснення місцевого самоврядування в Україні визначено принцип законності.
Також згідно зі статтею 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування діють лише на підставі та у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України і законами України та керуються у своїй діяльності Конституцією та законами України актами Президента України, Кабінету Міністрів України.
Зі змісту статей 2, 4, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що місцеві ради, як представницькі органи територіальних громад, діють від імені та в інтересах відповідних територіальних громад.
Відповідно до статті 12 ЗК України та статей 26, 46 Закону України «Про місцеве самоврядування» вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин відноситься до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад та здійснюється на сесіях цих рад шляхом прийняття рішень.
Частинами першою, другою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
У частині першій статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Положеннями статті 123 ЗК України визначено, що передача земельних ділянок відбувається шляхом прийняття рішення на підставі проектів землеустроющодо відведення земельних ділянок. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Згідно з частиною шостою статті 186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122цього Кодексу.
З наведених норм можна зробити висновок, що набуття особами права власності або користування на земельну ділянку відбувається поетапно - починаючи з отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, який оформлюється відповідним рішенням органу місцевого самоврядування або органу державної влади, погодження та затвердження такого проекту землеустрою та завершується рішенням про передачу земельної ділянки у власність або користування.
З указаного вбачається, що, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із того, що виконавчий комітет є неналежним відповідачем за цими вимогами, оскільки земельна ділянка щодо якої ставиться питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, знаходиться у межах с. Чайки, тому відповідно до частини другої статті 83 ЗК України перебуває у комунальній власності та згідно з частиною першою статті 13 ЗК України питання розпорядження цією земельною ділянкою та її передачі у власність громадян належить до виключних повноважень відповідної сільської ради, а не його виконавчого комітету.
Щодо визнання права власності у порядку спадкування
Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права в установленому законодавством України порядку.
Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на майно, у тому числі земельну ділянку, гараж та іншу нерухомість, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування.
До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини.
Для набуття права власності в установленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.
Таким чином, встановивши, що матеріали справи не містять доказів того, що право, яке просить визнати за ним позивач у порядку спадкування, його батьки, як спадкодавці, за життя не набули, що знайшло підтвердження в заповітах і свідоцтвах про право на спадщину за законом, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на спірне нерухоме майно у порядку спадкування після смерті батьків.
Твердження заявника про те, що обставини володіння спірною земельною ділянкою і побудованим на ній індивідуальним гаражем його батьками з 1977 року є підставою для задоволення його позову є безпідставним, оскільки згідно з частиною четвертою статті 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду, однак таких вимог позивачем пред`явлено не було.
Таким чином, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
З урахуванням того, що вказані доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, яким судами була надана належна оцінка, Верховний Суд приходить до висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович