№ 369/6522/17

Постанова

Іменем України

28 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 369/6522/17

провадження № 61-7581св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідачі: Віто-Поштова сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, правонаступником якої є Гатненська сільська рада Фастівського району Київської області, ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - державне підприємство «Київське лісове господарство»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнябез повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів:

Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М., від 07 липня 2022 року.

Короткий зміст заявлених позовних вимог та позицій інших учасників справи

У червні 2017 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, правонаступником якої є Гатненська сільська рада Фастівського району Київської області, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ДП «Київське лісове господарство», ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Свої вимоги прокурор мотивував тим, щорішенням господарського суду Київської області від 27 травня 2008 року у справі № 9/257-08 задоволено позов Віто-Поштової сільської ради до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, ДП «Київське лісове господарство», припинено право користування ДП «Київське лісове господарство» земельними ділянками лісогосподарського призначення, зокрема в кварталі 50 виділ 5, загальною площею 6, 44 га, які знаходяться в межах с. Віта-Поштова. Прокурор вказував, що зазначене судове рішення не можна вважати юридичним фактом, на підставі якого відбулось припинення права користування земельною ділянкою, оскільки таке припинення може бути вчинено лише відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених нормами земельного законодавства. Вважав, що господарський суд Київської області вийшов за межі наданих йому законодавством повноважень та втрутився у компетенцію органу виконавчої влади.

Прокурор зазначав, що рішенням 14 сесії 5 скликання Віто-Поштової сільської ради від 19 червня 2008 року вищезазначені земельні ділянки віднесено до земель запасу Віто-Поштової сільської ради. Рішенням Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 26 березня 2009 року затверджено проєкт землеустрою та передано ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0, 7127 га для ведення особистого селянського господарства в межах Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

25 квітня 2009 року ОСОБА_2 отримав державний акт на вказану земельну ділянку. Рішенням Віто-Поштової сільської ради від 18 липня 2014 року № 30-87 затверджено проєкт землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:005:0107 площею 0, 7127 га з земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області із заявою про поділ земельної ділянки площею 0, 7127 га із кадастровим номером 3222481201:01:005:0107 на дві земельні ділянки площами по 0,7027 га та 0,01 га. У подальшому державним кадастровим реєстратором управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області до Державного земельного кадастру внесені відповідні зміни, в результаті поділу утворено дві земельні ділянки площею 0,7027 га та 0,01 га із кадастровими номерами 3222481201:01:005:5159 та 3222481201:01:005:5180 відповідно. Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Кантерука O. A. від 30 листопада 2016 року за індексним номером 32647119 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222481201:01:005:5159 та за індексним номером 32646620 - на земельну ділянку з кадастровим номером 3222481201:01:005:5180.

Прокурор вказував, що спірна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення і перебуває у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство», а передача спірної землі у власність фізичній особі відбулась із порушенням земельного законодавства. У зв`язку з наведеним прокурор вважав, що наявні підстави для визнання рішень Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 19 червня 2008 року, 26 березня 2009 року та

18 липня 2014 року недійсними та витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 спірної земельної ділянки.

Кабінет Міністрів України підтримав позов прокурора, просив його задовольнити.

ОСОБА_1 подав до суду заперечення на позовну заяву, в яких просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що рішення господарського суду Київської області від 27 травня 2008 року у справі № 9/257-08 є чинним. На підставі цього судового рішення відбулося припинення права держави на спірну земельну ділянку. За таких обставин оспорювані рішення Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області прийняті без порушень законодавства.

Також ОСОБА_1 подав заяву про застосування позовної давності, в якій зазначив, що станом на 23 квітня 2009 року держава в особі органу державної влади, а саме управління Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області, була обізнана про обставини, викладені у позовній заяві прокурора, оскільки 23 квітня 2009 року було видано державний акт на право власності на спірну земельну ділянку серії ЯЗ № 340756. Отже держава довідалася або могла довідатися про порушення її права 23 квітня 2009 року.

Віто-Поштова сільська рада просила здійснити об`єктивний та неупереджений розгляд справи.

Історія розгляду справи

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 20 лютого 2018 року у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України відмовлено з посиланням на пропуск позовної давності.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 09 липня 2018 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2018 року в частині мотивів його прийняття змінено із посиланням на необґрунтованість позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верхового Суду у складі від 24 червня 2020 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 19 липня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними рішень Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 19 червня 2008 року,

від 26 березня 2009 року та від 18 липня 2014 року скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення про відмову в позові. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 19 липня 2018 року в частині вирішення позову про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння скасовано та передано справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 30 листопада 2021 року позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач

ОСОБА_1 діяв як добросовісний набувач при придбанні спірної земельної ділянки у власність, виконував всі передбачені законодавством дії щодо отримання у власність земельних ділянок. Підстави набуття ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки не були припинені, не скасовані та не визнані недійсними, а тому він на час набуття спірних земельних ділянок був правомочним власником нерухомого майна. Отже позов прокурора про витребування земель на користь держави в особі Кабінету Міністрів України не підлягає задоволенню.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 07 липня 2022 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення.

Позов прокурора задоволено. Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України із незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:005:5159 площею 0,7027 га та з кадастровим номером 3222481201:01:005:5180 площею 0,01 га, які розташовані в с. Віта-Поштова Фастівського району (колишнього Києво-Святошинського району) Київської області. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відчуження земельної ділянки було здійснено особою, яка не є власником цього майна, та жодних дій щодо розпорядження цією земельною ділянкою лісового фонду державою в особі належних і уповноважених органів виконавчої влади не вчинялося, тобто спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, що є підставою для витребування вказаної земельної ділянки від добросовісного набувача.

Апеляційний суд відхилив доводи відповідача про пропуск строку позовної давності при зверненні прокурора з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з посиланням на те, що вони ґрунтуються на припущеннях. Апеляційний суд зазначив, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що Кабінет Міністрів України знав про порушення його прав до червня 2017 року або міг довідатися про момент порушення його права, а тому прокурором не пропущено строк на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

Узагальнені доводи касаційної скарги

06 серпня 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2022 року і залишити в силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2021 року.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначив неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 16 вересня 2015 року у справі № 6-68цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, від 08 червня 2016 року у справі № 6-3029цс15, від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 911/4144/16, від 16 травня 2018 року у справі № 911/4111/16, від 20 листопада 2018 року у справі № 911/44/17, від 15 січня 2019 року у справі № 911/4007/16, від 10 вересня 2019 року у справі № 910/4896/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 488/402/16-ц, у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 369/6522/17, від 12 серпня 2020 року у справі № 522/21850/15-ц, від 03 березня 2021 року у справі № 372/3320/19, від 24 березня 2021 року у справі № 369/9036/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для витребування земельних ділянок із його володіння, оскільки він діяв як добросовісний набувач при набутті оспорюваної земельної ділянки у власність, виконував всі передбаченні законодавством дії щодо отримання у власність земельних ділянок, а тому не повинен нести відповідальність за помилки (порушення закону), допущенні органами державної влади та місцевого самоврядування при відведенні земельної ділянки іншій особі.

Заявник стверджує, що висновок апеляційного про задоволення позовних вимог є неправильним, оскільки він не набував будь-яких прав на спірні земельні ділянки на підставі рішень Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 19 червня 2008 року,

від 26 березня 2009 року та від 18 липня 2014 року. Позиція прокурора ґрунтується на незаконності вищевказаних рішень, отже позовні вимоги пред`явлені не тільки до сільської ради, яка їх прийняла, а й до особи, на користь якої вони були прийнятті, - ОСОБА_2 , а тому прокурором пред`явлено позов до неналежного відповідача. Заявник вказує, що він є добросовісним набувачем, який придбав земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 23 лютого 2016 року, укладеного з ТОВ «Продбакалія», яке також повинно бути залучене до участі у справі. Незалучення до участі у справі продавця спірної земельної ділянки позбавляє його права на заявлення вимог щодо відшкодування збитків, завданих витребуванням у нього майна.

При вирішенні спору апеляційним судом безпідставно не враховано обставини, встановленні рішенням господарського суду міста Києва

від 27 травня 2008 року у справі № 9/257-08. Вказаним рішенням встановлено, що ДП «Київське лісове господарство» надало згоду Віто-Поштовій сільській раді Києво-Святошинського району Київської області на передачу до земель запасу Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області спірну земельну ділянку лісового фонду Васильківського лісництва та її використання для потреб перспективного розвитку села. Таким чином право користування земельною ділянкою було припинено.

Заявник звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні докази, які б могли свідчити про те, що він є недобросовісним набувачем спірної земельної ділянки. Сам по собі факт незаконного відведення земельної ділянки, якщо він навіть має місце, не може породжувати негативних правових наслідків для добросовісного набувача.

Окрім зазначеного, заявник стверджує, що прокурором було пропущено строк позовної давності при зверненні до суду із цим позовом, оскільки право на звернення до суду з позовом виникло ще у 2008 році. Держава могла знати про видачу державного акту на земельну ділянку у 2009 році. Звертає увагу, що на момент виникнення спірних відносин Кабінет Міністрів України не мав повноважень з розпорядження землями лісового фонду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 369/6522/17.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням господарського суду Київської області від 27 травня 2008 року у справі № 9/257-08 за позовом Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, ДП «Київське лісове господарство» про припинення права користування земельними ділянками позов задоволено. Припинено право користування ДП «Київське лісове господарство» земельними ділянками лісогосподарського призначення ДП «Київський лісгосп»: в кварталі 50 виділ 5 площею 0,99 га, кварталі 50 виділ 5 площею 0,99 га, кварталі 50 виділ 5 площею 0,99 га, кварталі 50 виділ площею

0,99 га, кварталі 50 виділ 5 площею 0,50 га, кварталі 50 виділ 4 площею

0,60 га, кварталі 50 виділ 4 площею 0,98 га, кварталі 50 виділ 1 площею

0,20 га, квартал 50 виділ 2 площею 0,98 га, квартал 50 виділ 2 площею

0,98 га, квартал 50 виділ 2 площею 0,98 га, квартал 50 виділ 23 площею

0,98 га, квартал 50 виділ 15 площею 0,98 га, які знаходяться в межах населеного пункту с. Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 11 лютого 2009 року у задоволенні клопотання про поновлення строку для подання касаційної скарги відмовлено, касаційну скаргу ДП «Київське лісове господарство» на рішення господарського суду Київської області 27 травня 2008 року у справі

№ 9/257-08 повернуто.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 11 лютого 2009 року касаційне подання першого заступника прокурора Київської області на рішення господарського суду Київської області 27 травня 2008 року у справі № 9/257-08 повернуто на підставі вимог статей 86, 110, пункту 5 частини першої статті 111-3 ГПК України.

Рішенням Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 14 сесії 5 скликання від 19 червня 2008 року «Про землі запасу» вирішено: земельні ділянки в кварталі 50 виділ 5 площею 0,99 га, кварталі 50 виділ 5 площею 0,99 га, кварталі 50 виділ 5 площею 0,99 га, кварталі 50 виділ 5 площею 0,99 га, кварталі 50 виділ площею 0,99 га, кварталі 50 виділ 5 площею 0,50 га, кварталі 50 виділ 4 площею 0.60 га, кварталі 50 виділ 4 площею 0,98 га, кварталі 50 виділ 4 площею 0,98 га, кварталі 50 виділ 4 площею 0,98 га, кварталі 50 виділ 4 площею 0,98 га, квартал 50 виділ 1 площею 0,20 га, що розташовані в межах населеного пункту с. Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області, вважати землями запасу; внести відповідні зміни до земельно-облікових даних Державного земельного кадастру; землі запасу, вказані в пункті 1 цього рішення, використовувати відповідно до генерального плану села.

Рішенням Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 19 сесії 5 скликання від 26 березня 2009 року «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» вирішено: затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 загальною площею

0,7127 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована у с. Віта Поштова; передати у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,7127 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована у с. Віта Поштова; доручити ТОВ «НВФ АЗІМУТ» винести проєкт в натуру та виготовити державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 ; землевпоряднику сільської ради внести зміни до земельно-облікової документації.

23 квітня 2009 року управлінням земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі ОСОБА_2 був виданий державний акт серії ЯЗ № 340756 на право власності на земельну ділянку площею 0,7127 га, яка розташована за адресою: с. Віта Поштова Києво-Святошинського району Київської області, цільове призначення (використання) земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки 3222481201:01:005:0107.

Рішенням № 30-87 Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 18 липня 2014 року 30 сесії 6 скликання «Про затвердження проєкту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки» вирішено: затвердити ТОВ «Бакалія-трейд» проєкт землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки (кадастровий номер 3222481201:01:005:0107) площею 0,7127 га з земель сільськогосподарського призначення (для ведення особистого селянського господарства) на землі житлової та громадської забудови (для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку) в с. Віта Поштова Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області; ТОВ «Бакалія-трейд» провести державну реєстрацію права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 3222481201:01:005:0107) площею 0,7127 га для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку та дотримуватись обов`язків власника відповідно до чинного законодавства, а також передбачити роботи щодо перенесення родючого шару ґрунту.

У відповіді директора ДП «Київське лісове господарство» від 15 вересня 2016 року на ім`я прокурора вказано, що підприємство провело звірку земельних ділянок по вказаним кадастровим номерам із картографічними матеріалами лісовпорядкування 2014 року і повідомляє, що земельна ділянка із кадастровим номером 3222481201:01:006:0172 розташована на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Васильківського лісництва квартал 50. На вилучення земельних ділянок ДП «Київське лісове господарство» дозволу не надавало.

У листі Віто-Поштової сільської ради від 03 березня 2017 року зазначено, що земельна ділянка, розташована в с. Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер 3222481201:01:005:0107, площею 0,7127 га, належить до земель лісового фонду, а саме Васильківському лісництву Київського держлісгоспу.

Згідно з відповіддю ГУ Держгеокадастру у Київській області від 27 березня 2017 року, відповідно до даних Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 3222481201:01:005:0107 поділена, в результаті поділу утворилися земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481201:01:005:5159 та 3222481201:01:005:5180. У місцевому фонді документації із землеустрою обліковується документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, що знаходяться у власності ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування багатоквартирного будинку у с. Віта-Поштова Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

У листі директора ДП «Київське лісове господарство» від 12 червня 2017 року на ім`я прокурора зазначається, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481201:01:005:5159, 3222481201:01:005:5180 накладаються на землі лісогосподарського призначення за матеріалами лісовпорядкування 2003 року (квартал 50 виділ 5 Васильківського лісництва). У 2006 році землі були вилучені з земель лісового фонду ДП «Київське лісове господарство».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Учасниками цивільних відносин є фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації, центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, відповідно до закону (частини перша, друга статті 84 Земельного кодексу України; тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються ЗК України, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

Повноваження державних адміністрацій з питань земельних та лісових відносин визначаються Законом України «Про місцеві державні адміністрації», нормами земельного та лісового законодавства.

Відповідно до статті 31 Лісового кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, у тому числі, передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припинення права користування ними.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин були визначені статтею 27 ЛК України, до яких, зокрема, належала передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності.

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини першої цієї статті зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Подібні положення містяться й у статті 20 ЗК України.

Частиною третьою статті 57 ЛК України було передбачено, що зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 ЗК України, якою встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державноїта комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Частиною шостою статті 149 ЗК України встановлено, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що вилучення у постійних користувачів лісових ділянок державної власності площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, зміна їх цільового призначення з метою використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, та передача таких земельних ділянок у власність або постійне користування у 2008-2009 роках належало до повноважень Кабінету Міністрів України.

У відповідності до пункту 5 частини першої статті 27 ЛК України у редакції Закону України від 15 березня 2012 року Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.

Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, у постанові від 24 червня 2020 року погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення державної форми власності передана у власність ОСОБА_2 з перевищенням повноважень сільською радою.

Прокурор у позові посилався, зокрема, на те, що на підставі рішення Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 19 червня 2008 року у держави було вилучено земельні ділянки лісогосподарського призначення у кварталі 50 виділ 5, загальною площею 6, 44 га.

Отже вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення у кварталі 50 виділ 5, загальною площею 6, 44 га, зміна їх цільового призначення відносилося до повноважень Кабінету Міністрів України.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05 червня 2018 року в справі № 388/180/17).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України, за умови, що таке володіння нерухомим майном останнім набувачем посвідчено державною реєстрацією.

Верховний Суд погоджується із висновком апеляційного суду про те, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Ефективним способом захисту порушеного права власника на землю, яка неодноразово відчужувалась є витребування майна на підставі статей 387 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не вимагається.

На цьому також було наголошено у постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у цій справі.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Лісова ділянка - це ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

На необхідність належного захисту та відтворення лісів, забезпечення прав громадян на безпечне довкілля звертав увагу Президент України в Указі «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів» № 228/2021 від 07 червня 2021 року.

Саме лише припинення права користування державного підприємства земельною ділянкою лісового фонду, не є підставою для автоматичної зміни цільового призначення такої земельної ділянки та припинення права власності на ліси.

Встановивши, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісового фонду та вибули з володіння держави без її волі, оскільки змінив цільове призначення та розпорядився земельно ділянкою не уповноважений орган, апеляційний суд дійшов цілком обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для витребування земельної ділянки, на якій зростають ліси, на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

Колегія суддів звісно враховує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте ці положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (зокрема рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, заява № 19336/04, § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтується таке втручання на національному законі, чи переслідує легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (зокрема рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, заява

№ 29979/04).

Ухвалюючи рішення про задоволення вимог прокурора щодо витребування спірної земельної ділянки, апеляційний суд мотивовано виходив із того, що суспільний інтерес у контролі за використанням земельних ділянок лісового фонду у цій справі переважає приватний інтерес відповідача -

ОСОБА_1 у збереженні володіння земельною ділянкою. Земельна ділянка лісового фонду має використовуватися як власність Українського народу для суспільних потреб за цільовим призначенням, виконувати свої важливі функції.

Колегія суддів звертає увагу, що в силі характерних особливостей земельної ділянки лісового фонду ОСОБА_1 при їїпридбанні не міг не розуміти, що ця земельна ділянка не призначена для будівництва і обслуговування багатоквартирного будинку, а становить лісовий фонд України, який має використовуватися в цілях, пов`язаних з веденням лісового господарства,.

ОСОБА_1 не позбавлений можливості заявити до власника земельної ділянки (держави) позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження витребуваних земельних ділянок, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельних ділянок, які не можуть бути відокремлені без завдання їм шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

Вказаний висновок узгоджується із висновком Верховного Суду у подібних правовідносинах, висловленим у постанові 12 січня 2022 року у справі

№ 369/4161/17 (провадження № 61-11700св20).

Також доцільно зазначити, що ОСОБА_1 має право на відшкодування завданих збитків за рахунок продавця земельної ділянки на умовах, визначених у статті 661 ЦК України. Незалучення продавця до участі у цій справі не обмежує вказане право ОСОБА_1 .

Щодо строків застосування позовної давності слід зазначити наступне.

У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 цього Кодексу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 45 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення прокурора до суду із цим позовом) встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Саме такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року в справі № 14-101цс18.

Кабінет Міністрів України не був учасником спірних правовідносин щодо вилучення у держави та передачі у комунальну, а потім й у приватну власність земель лісогосподарського призначення. Матеріали справи не містять інформації, що Віто-Поштова сільська рада Києво-Святошинського району Київської області доводила до відома Кабінету Міністрів України інформацію про прийняття спірних рішень, передачу спірної земельної ділянки у приватну власність.

Встановлено, що 07 червня 2017 року прокуратура Київської області надіслала Кабінету Міністрів України лист, у якому повідомила, що прокуратурою підготовлено позов, який буде пред`явлено в інтересах Кабінету Міністрів України до Києво-Святошинського районного суду Київської області. Проте із часу повідомлення 07 червня 2017 року Кабінет Міністрів України із самостійним позовом до суду не звернувся (т. 1 а. с. 53, 70-74).

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що Кабінету Міністрів України стало відомо про передачу у власність земельної ділянки лісогосподарського призначення з моменту пред`явлення позову прокурором у червні 2017 року.

Інших доказів, які б свідчили про те, що Кабінет Міністрів України мав можливість довідатися про порушення свого права раніше, відповідачем суду не надано.

Прокурор посилався на те, що про порушення інтересів держави йому стало відомо у 2016 році.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційний суд за встановлених у цій справі обставин дійшов загалом обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про витребування майна.

Апеляційний суд виконав вказівки, які надані Верховним Судом у постанові від 24 червня 2020 року.

Висновки апеляційного суду узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у вищевказаних постановах, а також постановах від 18 травня 2022 року у справі № 369/12148/16-ц та у справі № 369/12149/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі

№ 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію суду касаційної інстанції.

Постанова апеляційного суду містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування прийняття чи відхилення основних доводів сторін по суті спору.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович