14.08.2024

№ 369/7426/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 369/7426/21

провадження № 61-15433св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустріним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 і представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 лютого

2023 року у складі судді Янченка А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позов мотивований тим, що сторони з 20 серпня 2005 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Святошинського районного суду м. Києва від

09 листопада 2020 року.

02 липня 2018 року між ОСОБА_5 (продавець) і ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого покупець набула

у власність квартиру АДРЕСА_1 .

Оскільки вказана квартира набута подружжям під час шлюбу, вона належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, проте відповідачка добровільної згоди на визнання за позивачем частки спірної квартири,

а також документів, які підтверджують право власності на неї, не надає, що створює для позивача перешкоди в оформленні права власності на його частину.

ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на 1/2 частки квартири

АДРЕСА_1 , вирішити питання про розподіл судових витрат.

У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя шляхом стягнення грошової компенсації вартості частини транспортного засобу.

Позов мотивований тим, що за час перебування сторін у шлюбі, а саме

у 2018 році, вони придбали автомобіль марки «Audi Q5», який також

є спільною сумісною власністю подружжя. Проте 28 лютого 2020 року

ОСОБА_1 вказаний автомобіль відчужив без згоди позивачки.

Для визначення реальної вартості автомобіля станом на листопад 2021 року, ОСОБА_2 замовила дослідження ринкової вартості автомобіля та шляхом визначення середньої вартості автомобіля його оцінено у 582 000,00 грн.

ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки «Audi Q5» в сумі

291 000,00 грн та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від

08 лютого 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири

АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що жодна із сторін у справі не спростувала презумпцію спільності майна подружжя на спірне майно - квартиру

АДРЕСА_1 , а тому з урахуванням статей 60 61 СК України визнав вказану квартиру спільним сумісним майном подружжя, здійснив поділ квартири між сторонами, визнавши по 1/2 частини на вказану квартиру за кожною із сторін.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що вона не надала жодних належних чи допустимих доказів, які підтверджували б її необізнаність щодо продажу автомобіля. Наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що колишня дружина ОСОБА_1 знала про намір відчуження автомобіля, що свідчить про те, що відповідна угода була укладена в період шлюбу та в інтересах сім`ї,

а кошти витрачені на потреби сім`ї. Роблячи такий висновок, суд першої інстанції зазначив, що договір купівлі-продажу спірного автомобіля був укладений ще на початку 2020 року, за дев`ять місяців до розірвання шлюбу (позовна заява про розірвання шлюбу подана у вересні 2020 року).

Постановою Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року апеляційні скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 і ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 лютого

2023 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційні скарги без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції. Щодо апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, зазначив, що аргументи ОСОБА_3 не спростовують викладених у рішенні суду висновків, а він не позбавлений можливості захистити порушені права в частині стягнення коштів у спосіб, визначений чинним законодавством.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

30 жовтня 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зустрічні позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірний автомобіль є цінною річчю, а тому його продаж мав здійснюватися за письмової згоди другого з подружжя. ОСОБА_2 не надавала згоди на відчуження спірного автомобіля, який

є спільною сумісною власністю подружжя. ОСОБА_1 не надав доказів використання коштів, отриманих від продажу автомобіля, в інтересах сім?ї. Вказує, що відсутність згоди одного з подружжя на відчуження спільного сумісного майна свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (відчужувача) на відчуження такого майна. Зазначає, що не є ефективним способом захисту позов про визнання договору недійсним у разі, якщо особа має на меті отримати лише еквівалент вартості своєї частки у спільному майні, оскільки такий спосіб захисту не захищає та не відновлює в результаті її порушене право в той спосіб, який вона обрала.

Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_2 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року

у справі № 372/504/17, від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19, від

29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, постановах Верховного Суду від

30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі

№ 643/6453/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 23 червня 2021 року у справі

№ 537/3100/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2312/18, від

24 листопада 2021 року у справі № 357/15284/18, від 26 січня 202 року у справі № 754/5554/16-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 303/2983/19, від 10 травня 2023 року у справі № 756/10461/21, від 23 жовтня 2019 року у справі

№ 917/1307/18, постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року

у справі № 6-843цс17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

30 жовтня 2023 року представник особи, яка не брала участі у справі,

ОСОБА_3 , - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Касаційна скарга мотивована тим, що 19 червня 2018 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 було укладено договір позики № 19/06-18, за умовами якого ОСОБА_2 отримала безвідсоткову позику у сумі 526 600,00 грн, які зобов?язалась повернути. Вказана сума надавалась для придбання квартири та здійснення в ній ремонту, придбання меблів та побутової техніки. У зв?язку

з невиконанням зобов?язання за договором позики ОСОБА_3 звернувся до третейського суду, який 13 травня 2021 року виніс рішення про стягнення

з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики

в сумі 526 600,00 грн. Вказує, що оскаржуваними судовими рішення порушено його права, оскільки спірна квартира була придбана за кошти, які отримані

в позику, а тому є підстави вважати, що квартира є особистою власністю ОСОБА_2 . Визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини спірної квартири є не тільки помилковою кваліфікацією юридичної природи права власності на квартиру, а і значно ускладнює правову можливість виконання рішення третейського суду. Такі дії свідчать про зловживання правом стосовно кредитора, оскільки такий поділ спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника та порушення майнових інтересів кредитора. Суди помилково не залучили до участі у справі ОСОБА_3 Поділ квартири свідчить про намір уникнення виконання рішення третейського суду, а дії сторін

є добросовісними. Наведене свідчить про те, що постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норми процесуального права (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України), оскільки апеляційний суд не скасував рішення, ухвалене про охоронюваний законом інтерес особи, що не була залучена до участі у справі.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц, від 21 жовтня 2020 року у справі

№ 753/15957/18, від 22 жовтня 2018 року у справі № 654/1528/17,

від 03 квітня 2019 року у справі № 726/831/15-ц, від 06 березня 2019 року

у справі № 317/3272/16-ц, від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19,

від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 10 квітня 2019 року

у справі № 390/34/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц,

від 14 грудня 2022 року у справі № 126/2200/20, від 27 жовтня 2021 року у справі № 522/2736/16-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012, від

18 грудня 2018 року у справі № 755/12668/16-ц, від 17 листопада 2019 року

у справі № 133/3928/14-ц, від 24 березня 2020 року у справі № 521/20211/16, від 28 квітня 2020 року у справі № 522/16362/16-ц, від 09 червня 2020 року у справі № 522/20907/16-ц, від 12 червня 2020 року у справі № 333/324/18,

від 18 листопада 2020 року у справі № 619/761/18, від 16 березня 2021 року

у справі № 133/2718/18, від 30 червня 2021 року у справі № 462/2662/20,

від 10 травня 2023 року у справі № 509/84/14-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20,

від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

14 грудня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Тимцясь Р. А. подав до Верховного Суду відзив, у якому просить відмовити ОСОБА_2

і ОСОБА_3 в задоволенні касаційних скарг, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що ОСОБА_2 жодного разу не вказувала під час розгляду справи в суді першої інстанції про те, що вона отримувала кошти

від ОСОБА_3 , жодного допустимого та належного доказу з цього приводу немає. Предметом спору цієї справі є квартира, яка не була обтяжена борговими зобов?язаннями. Спірна квартира була придбана за кошти ОСОБА_1 . Питання тримання коштів у позику подружжя між собою не узгоджувало. Поведінка ОСОБА_3 свідчить про створення штучних боргових зобов?язань, про що, можливо, існує змова двох осіб. Сума боргу становить лише вартість 1/8 частини квартири, а ОСОБА_3 просить відмовити

в задоволенні позову ОСОБА_1 повністю. ОСОБА_1 не брав участі

у третейському розгляді справи. Жодного виконавчого провадження щодо виконання третейського рішення немає. Щодо вирішення справи по суті заявлених вимог вказано, що жодна із сторін у справі не спростувала презумпцію спільності майна подружжя на спірну квартиру. Привальним

є висновок суду про те, що ОСОБА_2 не надала доказів про її необізнаність щодо відчуження спірного автомобіля. Наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що ОСОБА_2 знала про його намір відчужити автомобіль, що свідчить про те, що відповідна угода була укладена в інтересах сім?ї та на її потреби. Автомобіль було відчужено на початку 2020 року, за дев?ять місяців до розірвання шлюбу.

08 січня 2024 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить задовольнити касаційну скаргу

ОСОБА_2 , мотивуючи це тим, що в матеріалах справи немає доказів про обізнаність ОСОБА_2 про намір відчуження автомобіля. Письмової згоди вона не надавала.

13 лютого 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив, який мотивований тим, що рішення ухвалено про охоронюваний законом інтерес особи, яка не була залучена до участі у справі. Вказує, що з моменту отримання коштів у позику від ОСОБА_3 вона чітко зазначила своє волевиявлення

з приводу цільового призначення отриманих у позику коштів. Неповідомлення суду першої інстанції фактичних обставин, а саме про придбання спірної квартири за кошти, отримані в позику від ОСОБА_3 , фактично

є порушенням доктрини суперечливої поведінки.

13 лютого 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду пояснення, які мотивовані тим, що згоди на відчуження автомобіля вона не давала. Не

є ефективним способом захисту позов про визнання договору недійсним

у разі, якщо особа має на меті отримати лише еквівалент вартості своєї частки

у спільному майні, оскільки такий спосіб захисту не захищає та не відновлює

в результаті її порушене право в той спосіб, який вона обрала.

15 лютого 2024 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 подав до Верховного Суду пояснення, які мотивовані тим, що неподання ОСОБА_2 усіх наявних у неї доказів в порядку та у строки, встановлені законом або судом, приховування доказів (про придбання спірної квартири за кошти, отримані

у позику від ОСОБА_3 ); ненадання ОСОБА_2 суду повних

і достовірних пояснень з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні, неповідомлення про те, що рішення у справі стосується охоронюваного законом інтересу особи, не залученої до участі

у справі, свідчить, що такі дії учасники цивільного обороту використовують для уникнення звернення стягнення на майно в рахунок погашення боргу. Тому такі дії не можуть залишатися поза реакцією, вони хоч і не порушують конкретних процесуальних норм, але з урахуванням обставин справи є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Рух касаційних скарг та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

15 січня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційних скарг, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційні скарги та поясненнях сторін, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволенняз таких підстав.

Фактичні обставини справи

20 серпня 2005 року між ОСОБА_1 і

ОСОБА_7 було укладено шлюб, який розірвано рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 листопада 2020 року.

У період перебування у шлюбі, а саме в 02 лютого 2018 році було придбано квартиру АДРЕСА_1 .

Договір купівлі-продажу зазначеної квартири був укладений на ім`я

ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Ракул О. В. та зареєстрований

в реєстрі за № 2079.

Згідно з абзацом 2 пункту 5 договору купівлі-продажу чоловік покупця -

ОСОБА_1 надав згоду на укладення цього договору, що підтверджується його заявою, справжність підпису на якій засвідчено Ракул О. В. , приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу, 02 липня 2018 року за реєстровим номером 2076.

19 січня 2019 року за ОСОБА_1 зареєстровано автомобіль «Audi Q5».

28 лютого 2020 року ОСОБА_1 уклав договір купівлі-продажу транспортного засобу № 8045/2020/1960384 щодо автомобіля «Audi Q5», реєстраційний номер

НОМЕР_1 , згідно з яким відчужив вказаний автомобіль ОСОБА_9 за

150 000,00 грн.

Рішенням Третейського суду для вирішення конкретного спору (Суд AD HOC) від 13 травня 2021 року у справі № 1/2021 за позовом ОСОБА_3 до

ОСОБА_2 стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 526 600,00 грн.

Третейський суд установив, що 19 червня 2018 року між ОСОБА_3

і ОСОБА_2 було укладено договір позики № 19/06-18, згідно з умовами якого ОСОБА_2 отримала безвідсоткову позику у сумі 526 600,00 грн, що еквівалентно 20 000,00 дол. США.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Так, у статті 60 СК України закріплено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт,

в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує з частиною четвертою статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду

з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Таким чином, якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від

30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 (провадження

№ 61-14297сво23) зроблено висновок, що «наявність письмової згоди одного

з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. У разі якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим

з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність».

Установивши, що спірна квартира придбана сторонами у період шлюбу за згодою ОСОБА_1 , і сторони не спростували презумпцію спільності права власності подружжя на це майно, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про те, що спірна квартира

є спільним сумісним майном подружжя і підлягає поділу між сторонами по

1/2 частини за кожним.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

у постанові від 03 липня 2023 року у справі № 523/8641/15 (провадження

№ 61-9085сво21) дійшов висновків, що «іпотекодержатель залежно від конкретних обставин справи може мати процесуальний інтерес до участі

у справі про поділ майна подружжя, який може бути реалізований через його залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (статті 52 53 ЦПК України). Такими обставинами

є, зокрема: існування матеріально-правового зв`язку зі стороною, на боці якої виступає третя особа, при обов`язковій відсутності спору про право

з протилежною стороною у справі; можливість виникнення у майбутньому

у третьої особи права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Суд залучає іпотекодержателя у справі за позовом одного з подружжя до іншого з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, до участі

у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за умови, якщо з урахуванням конкретних обставин справи встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки іпотекодержателя».

ОСОБА_3 не позбавлений можливості захистити порушені права в частині стягнення коштів у спосіб, визначений чинним законодавством.

А тому доводи ОСОБА_3 про те що оскаржуваними судовими рішення порушено його права, як стягувача за рішенням Третейського суду,

є безпідставними, оскільки після поділу спірної квартири, боргові зобов?язання не припинилися.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 .

Із матеріалів справи відомо, що спірний автомобіль марки «Audi Q5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який є спільною сумісною власністю подружжя, було відчужено 28 лютого 2020 року без згоди ОСОБА_2 .

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Відступаючи від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від

18 квітня 2018 року у справі № 201/14044/16-ц, провадження № 61-189ск17, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження

№ 61-9018сво18) дійшов висновку, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі

у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

У разі коли під час розгляду вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Установивши, що спірний автомобіль, який є спільною сумісною власністю подружжя, було відчужено в період шлюбу, і отримані від його відчуження кошти були використані в інтересах сім?ї, а протилежного ОСОБА_2 не довела, суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 .

Аргументи заявників про неврахування висновків Верховного Суду, наведених

у касаційних скаргах, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами

у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у постановах, наведених заявниками у касаційних скаргах.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявників із висновками судів першої й апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатом розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 лютого 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від

27 вересня 2023 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат, понесених заявником, відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 і представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська