№ 369/7831/17

Постанова

Іменем України

02 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 369/7831/17

провадження № 61-6260св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

третя особа - Тарасівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу адвоката Нікушиної Валерії Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року у складі колегії суддів Слюсар Т. А., Мостової Г. М., Білич І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , за участю третьої особи - Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, про виділ майна в натурі зі спільної часткової власності та встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Позовну заяву мотивувала тим, що їй належить 1/4 частка житлового будинку АДРЕСА_1 .

Будинок є спільною частковою власністю позивача, ОСОБА_7 (1/10 частка), ОСОБА_4 (3/10 частки), ОСОБА_5 (1/10 частка), ОСОБА_8 , правонаступником якої є ОСОБА_6 (1/4 частки).

Зазначила, що самостійно проживає у будинку і відповідно до технічного паспорта, займає такі приміщення: кухню 3-1, площею 7,6 кв. м, житлову кімнату 3-2, площею 17,1 кв. м, житлову кімнату 3-3, площею 12,1 кв. м, коридор 3-4, площею 13,5 кв. м, санвузол 3-5, площею 5,4 кв. м, котельню 3-6, площею 9,2 кв. м, тамбур 3-7, площею 1,1 кв. м, коридор 3-8, площею 4,6 кв. м, та кладову 3-9, площею 4,2 кв. м.

Посилається на те, що не спілкується з відповідачами за їх відсутністю за місцезнаходженням майна, що перешкоджає реалізації її прав.

Зокрема, не змогла укласти договір газопостачання, не може покращити житлово-побутові умови та зареєструвати у будинку своїх рідних, чим порушуються її права користування та розпорядження належною їй на праві спільної часткової власності 1/4 частки будинку.

Просила суд виділити її частку в натурі, припинити право спільної часткової власності на житловий будинок, визначити порядок користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок.

Ухвалою від 11 квітня 2018 року Києво-Святошинський районний суд Київської області залучив до участі у справі як належних відповідачів правонаступників померлого відповідача ОСОБА_7 - спадкоємців ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Залучив до участі у справі як належного відповідача правонаступника померлої ОСОБА_8 - спадкоємця ОСОБА_6 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 18 серпня 2020 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у позові відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що жоден із співвласників не надав згоди на отримання компенсації за зменшення розміру своєї частки у праві спільної часткової власності, позивач не зазначила, яким чином після виділення їй частки за заявленим нею варіантом зміниться частка кожного з відповідачів, яка саме компенсація повинна бути сплачена кожному відповідачу з урахуванням зменшення саме його частки, а суд позбавлений можливості визначити ці обставини через відсутність спеціальних знань.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 09 березня 2021 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 серпня 2020 року залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції постанову мотивував тим, що опалення та електропостачання частини будинку, яку просить виділити в натурі позивач, фактично становлять єдину систему з самовільно прибудованими приміщеннями.

Виходив із того, що зазначений позивачем варіант поділу передбачає істотне збільшення частки ОСОБА_1 у спільному майні, що призведе до порушення прав інших співвласників житлового приміщення, а суд не встановив, як зміняться ідеальні частки кожного з відповідачів у зв`язку із зміною частки позивача.

У запропонованій експертом для виділення ОСОБА_1 частки майна є прибудовані помешкання, які самовільно побудовані та які не введені в експлуатацію. Питання узаконення самочинних прибудов до спірного будинку не вирішено, що виключає правові підстави до встановлення порядку користування земельною ділянкою, на якій здійснено самочинне будівництво.

З приміщень, запропонованих експертом у варіанті № 2, не має відокремленого входу до будинку, оскільки, як свідчать дані технічного паспорта, запропоновані кімнати будинку разом із самовільно побудованими приміщеннями становлять єдине помешкання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року до Верховного Суду, адвокат Нікушина В. С. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження адвокат Нікушина В. С. в інтересах ОСОБА_1 зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування статей 183 358 364 367 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 286/3653/18 (провадження № 61-38св20), від 01 квітня 2020 року у справі № 601/180/16 (провадження № 61-15425св19), від 23 січня 2019 року у справі № 757/24164/17-ц (провадження № 61-798св17) та постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.

Адвокат Нікушина В. С. в інтересах ОСОБА_1 касаційну скаргу мотивувала тим, що експерт у висновку, складеному за результатами проведення судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної, земельно-технічної експертизи, визначив та запропонував варіанти поділу (виділу) майна, проте суди не взяли до уваги цей висновок в цілому; згода на грошову компенсацію співвласника не є обов`язковою у разі врахування всіх обставин справи; предметом розгляду справи є виділення в натурі частки житлового будинку та земельної ділянки, а не узаконення самочинно побудованих добудов.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що ОСОБА_1 є власником 1/4 частки житлового будинку АДРЕСА_1 (договір дарування від 18 листопада 2009 року, а. с. 8, т. 1).

Будинок перебуває у її спільній частковій власності з ОСОБА_7 (1/10 частка), ОСОБА_4 (3/10 частки), ОСОБА_5 (1/10 частка), ОСОБА_8 (1/4 частка).

За висновком від 07 листопада 2019 року № 25/19 проведеної у справі судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи судовий експерт визначив 2 варіанти виділу позивачу частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до фактичного порядку користування житловим будинком, але з відступом від фактичного користування господарськими будівлями та ідеальних часток та до кожного з цих варіантів визначив по 4 варіанти виділу 1/4 частки земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 63-116, т. 2).

Як убачається з технічних паспортів від 29 січня 2011 року та від 19 листопада 2015 року, інформаційних довідок від 05 жовтня 2015 року № 45079586 та від 19 квітня 2017 року № 85300756 з Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (без урахування самочинно побудованих прибудов), спірний житловий будинок є триквартирним, загальною площею 127,6 кв. м, житловою - 86,3 кв. м, і квартира АДРЕСА_2 становить загальну площу 54,4 кв. м, житлову - 31,6 кв. м; квартира АДРЕСА_3 становить загальну площу 36,4 кв. м, житлову - 25,5 кв. м, та квартира АДРЕСА_4 становить загальну площу 36,8 кв. м, а житлову - 29,2 кв. м.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

Касаційну скаргу слід задовольнити частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду про відмову у позові, суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів не погодилася з таким висновком апеляційного суду.

Підставою для відкриття касаційного провадження є неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 183 358 364 367 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 286/3653/18 (провадження № 61-38св20), від 01 квітня 2020 року у справі № 601/180/16 (провадження № 61-15425св19), від 23 січня 2019 року у справі № 757/24164/17-ц (провадження № 61-798св17) та постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.

Ці доводи касаційної скарги знайшли підтвердження у справі.

У постанові від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13, на яку послався заявник, як на приклад неоднакового застосування норм права, Верховний Суд України зазначив, що виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі.

Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).

У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток в праві власності на будинок.

Верховний Суд у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 757/24164/17-ц, на яку також послався заявник, як на приклад неоднакового застосування норми права, дійшов висновку, що відповідно до частини першої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 183 ЦК України річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, є подільною.

Виходячи з аналізу змісту наведених норм слід дійти висновку, що виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці у ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).

Залишаючи без змін рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції виходив із того, що співвласниками іншої частини спірного будинку є ОСОБА_7 , якому належить 1/10 частка; ОСОБА_4 - 3/10 частки; ОСОБА_5 - 1/10 частка; ОСОБА_8 - 1/4 частка, проте відповідно до висновку експерта інша частина будинку має лише два самостійні виходи й можливості виділу відокремленої частини будинку в натурі кожному із інших співвласників житлового будинку, за його змістом, не встановлена.

Відповідно до матеріалів справи питання узаконення самовільно побудованого на земельній ділянці нерухомого майна в установленому законом порядку не вирішено, що виключає правові підстави до встановлення порядку користування земельною ділянкою, на якій здійснено самочинне будівництво.

Наведене свідчить про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 183 358 364 367 ЦК України у подібних правовідносинах.

Так, суд апеляційної інстанції не врахував, що позов заявлено про виділ частки у спірному домоволодінні на підставі статті 364 ЦК України.

Поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними.

При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна.

Переглядаючи справу, апеляційний суд належним чином не перевірив доводів позивача про те, що у справі визначальним для виділу частки будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

При цьому виділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Аналіз статті 364 ЦК України у взаємозв`язку з положеннями статей 21 24 41 Конституції України, статей 316 317 319 358 361 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачене статтею 364 ЦК України право співвласника на виділ частки зі спільного майна не може бути обмежене бажанням інших співвласників.

Зокрема, ця норма права не передбачає необхідність і обов`язковість згоди інших співвласників на такий виділ та не обумовлює право співвласника на виділ згодою інших співвласників і мотивами, з яких власник має намір реалізувати своє право на виділ.

Отже, доводи касаційної скарги про застосування апеляційним судом норми права без урахування правових висновків Верховного Суду знайшли своє підтвердження.

Крім того, у справі, що переглядається, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що у висновку від 07 листопада 2019 року судовий експерт запропонував 2 варіанти виділу позивачу частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 відповідно до фактичного порядку користування житловим будинком, але з відступом від фактичного користування господарськими будівлями та ідеальних часток, та до кожного з цих варіантів визначив по 4 варіанти виділу 1/4 частки земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку експерта позивач просила суд виділити їй у натурі 1/4 частку житлового будинку відповідно до варіанта № 2, визначеного судовим експертом, та виділити 1/4 частку земельної ділянки відповідно до варіанта № 4 до другого варіанта виділу 1/4 частки житлового будинку.

Згідно з варіантом № 2 виділу позивачу частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами її частка у такому випадку становитиме 32/100, а відповідачів - 68/100, проте як зміняться частки кожного з відповідачів у зв`язку із зміною частки позивача і яка компенсація повинна бути сплачена кожному відповідачу окремо з урахуванням його частки, не визначено, оскільки такі питання місцевий суд експерту не поставив.

У варіанті № 4 виділу 1/4 частки земельної ділянки для доступу та обслуговування відповідної частини житлового будинку експерт запропонував виділити у користування позивача земельну ділянку площею 426,00 кв. м (0,0426 га).

Також місцевий суд, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що визначена судовим експертом 1/4 частка житлового будинку разом із господарськими будівлями та спорудами у грошовому виражені буде більша на 51 406,00 грн, а частка відповідачів у сукупності вартуватиме, унаслідок такого поділу, на 51 406,00 грн менше.

Інший варіант, запропонований судовим експертом, також передбачає зменшення частки відповідачів у вартісному виявленні на 34 269,00 грн і не визначає, яким чином зміняться частки кожного з відповідачів та яка компенсація має бути сплачена кожному відповідачу окремо з урахуванням його частки.

Однак, такі питання місцевий суд на вирішення експерта не поставив.

При вирішенні цивільної справи суд має, насамперед, встановити факти та відповідні їм правовідносини, обрати норму права, що їх регулює і правильно її застосувати.

За змістом пункту 1 частини першої статті 103 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.

Відповідно до пункту 4 цієї статті питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом.

Згідно із пунктом 5 цієї норми права учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов`язаний мотивувати таке відхилення або зміну.

У справі, що переглядається, експертиза призначена місцевим судом і питання на вирішення експерту ставив суд.

Між тим після проведення експертизи у справі суд першої інстанції дійшов висновку про те, що йому не надано доказів, яким чином після виділення частки позивачу за заявленим нею варіантом зміниться частка кожного з відповідачів, яка сама компенсація повинна бути сплачена кожному відповідачу з урахуванням зменшення саме його частки, суд позбавлений можливості визначити це через відсутність спеціальних знань.

Отже, не поставивши експерту питань, які необхідні для вирішення справи, суд першої інстанції відмовив у позові за відсутністю відповідей на них.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув і погодився з висновками суду про відсутність підстав для поділу будинку відповідно до запропонованого експертом варіанта № 1, який до того ж також передбачає збільшення ідеальної частки позивача у спільному майні.

Проте з огляду на пункти 3-4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій та сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

За таких обставин суд апеляційної інстанції повинен роз`яснити сторонам право заявити клопотання про проведення додаткової судово-технічної експертизи для з`ясування питань, які необхідні суду для вирішення справи та потребують спеціальних знань (зокрема, як зміниться у частковому відношенні частка учасника, який виділяється, яка її вартість та вартість різниці із ідеальною часткою, як зміняться розмір часток решти співвласників, тощо), і роз`яснити наслідки вчинення або невчинення такої процесуальної дії.

Таким чином, суд апеляційної інстанції при вирішенні справи не врахував висновків щодо застосування статей 183 358 364 367 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 757/24164/17-ц (провадження № 61-798св17) та постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13, і дійшов передчасних висновків про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, та давати оцінку доказам, які суди не дослідили, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін з огляду на мотиви скасування судового рішення та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 402, 409, 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Нікушиної Валерії Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк