№ 369/8539/19

Постанова

Іменем України

09 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 369/8539/19

провадження № 61-2848св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану адвокатом Бойко Наталією Василівною, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 липня 2021 року в складі судді Ковальчук Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року в складі колегії суддів Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя.

Свої вимоги позивач з урахуванням заяви про зміну підстав позову мотивував тим, що сторони з 27 червня 2003 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14 червня 2019 року розірвано.

Вказував, що за час шлюбу подружжям у спільну сумісну власність набуто майно в с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області на загальну суму 8 394 249 грн, а саме: земельна ділянка, кадастровий номер 3222480401:01:100:5113, площею 0,225 га по АДРЕСА_1 ; об`єкт незавершеного будівництва - будинок садибного типу літ. А, загальною площею 240 м? з господарськими будівлями та спорудами, розташований на цій же земельній ділянці; земельна ділянка, кадастровий номер 3222480401:01:100:5114, площею 0,1327 га по АДРЕСА_2 ; земельна ділянка, кадастровий номер 3222480401:01:100:5115, площею 0,1327 га по АДРЕСА_3 ; земельна ділянка, кадастровий номер 3222480401:01:100:5116, площею 0,1327 га по АДРЕСА_4 ; земельна ділянка, кадастровий номер 3222480401:01:100:5117, площею 0,1327 га по АДРЕСА_5 ; земельна ділянка, кадастровий номер 3222480401:01:100:5118, площею 0,1442 га по АДРЕСА_6 .

Позивач зазначав, що спірні земельні ділянки були частиною однієї земельної ділянки, подарованої ОСОБА_2 , проте оскільки за час шлюбу це майно значно збільшилось у ціні, позивач уважав наявними підстави віднести його до спільного сумісного майна подружжя.

Оскільки ОСОБА_2 у добровільному порядку поділити спільно нажите майно не погоджується, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

визнати перелічені об`єкти нерухомого майна об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

у порядку поділу спільного майна подружжя виділити ОСОБА_1 та визнати за ним право власності на: земельну ділянку з кадастровим номером 3222480401:01:100:5113, площею 0,225 га по АДРЕСА_1 , дійсною вартістю 1 844 587 грн; об`єкт незавершеного будівництва - будинок садибного типу літ. А загальною площею 240,00 м? з господарськими будівлями за цією ж адресою, дійсною вартістю 1 284 535 грн; земельну ділянку з кадастровим номером 3222480401:01:100:5114, площею 0,1327 га по АДРЕСА_2 , дійсною вартістю 1 056 119 гривень; а всього на майно вартістю 4 185 241 грн;

у порядку поділу спільного майна подружжя виділити ОСОБА_2 та визнати за нею право власності на: земельну ділянку з кадастровим номером 3222480401:01:100:5115, площею 0,1327 га по АДРЕСА_3 , дійсною вартістю 1 056 119 грн; земельну ділянку з кадастровим номером 3222480401:01:100:5116, площею 0,1327 га, по АДРЕСА_4 , дійсною вартістю 1 004 844 грн; земельну ділянку з кадастровим номером 3222480401:01:100:5117, площею 0,1327 га, по АДРЕСА_5 , дійсною вартістю 1 056 119 грн; земельну ділянку з кадастровим номером 3222480401:01:100:5118, площею 0,1442 га, по АДРЕСА_6 , дійсною вартістю 1 091 926 грн, а всього на майно вартістю 4 209 008 грн.

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 із зустрічною позовною заявою про визнання майна особистою приватною власністю та поділ майна подружжя.

Зустрічний позов мотивувала тим, що під час перебування в шлюбі з відповідачем 18 червня 2013 року отримала в дар від батька земельну ділянку площею 0,9000 га, розташовану в с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області. Вказувала, що в подальшому подарована їй земельна ділянка була поділена на шість окремих земельних ділянок різної площі, які є її особистою приватною власністю. Вказувала, що на одній із земельних ділянок за спільні кошти подружжя будує будинок, який наразі є об`єктом незавершеного будівництва та проти поділу якого між подружжям ОСОБА_2 не заперечувала.

Просила суд ухвалити рішення, яким:

визнати її особистою власністю всі шість земельних ділянок, розташованих у с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області та утворених унаслідок поділу земельної ділянки площею 0,9000 га, отриманої нею в дар;

визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя сторін об`єкт незавершеного будівництва - будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати за кожним із сторін право власності на 1/2 частину вказаного об`єкта незавершеного будівництва, припинивши право спільної сумісної власності сторін на нього;

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 жовтня 2019 року прийнято зустрічну позовну заяву до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року, первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено:

визнано особистою приватною власністю ОСОБА_2 земельну ділянку, кадастровий номер 3222480401:01:100:5113, площею 0,225 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, кадастровий номер 3222480401:01:100:5114, площею 0,1327 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку, кадастровий номер 3222480401:01:100:5115, площею 0,1327 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_3 ; земельну ділянку, кадастровий номер 3222480401:01:100:5116, площею 0,1327 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_4 ; земельну ділянку, кадастровий номер 3222480401:01:100:5117, площею 0,1327 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_5 ; земельну ділянку, кадастровий номер 3222480401:01:100:5118, площею 0,1442 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_6 ;

визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя об`єкт незавершеного будівництва 80 % готовністю - будинок садибного типу літ. А загальною площею 240,00 м? з господарськими будівлями та спорудами, а саме: вольєром літ. Б, свердловиною IV, септиком V, хвірткою № 1, воротами № 2, огорожею № 3, огорожею № 4, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3222480401:01:100:5113, площею 0,225 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_1 ;

визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку за кожним в праві спільної власності на об`єкт незавершеного будівництва 80 % готовністю - будинку садибного типу літ. А загальною площею 240,00 м? з господарськими будівлями та спорудами;

припинено право спільної сумісної власності подружжя на вказаний об`єкт незавершеного будівництва;

у задоволенні інших позовних вимог відмовлено;

вирішено питання розподілу судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що спірні земельні ділянки утворились внаслідок поділу земельної ділянки, яка набута ОСОБА_2 на підставі договору дарування, а доказів того, що вартість земельних ділянок під час перебування сторін у шлюбі збільшилась саме за рахунок їх спільних коштів та спільної праці позивач суду не надав. За таких обставин суди зробили висновок, що всі спірні земельні ділянки є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Визнаючи об`єкт незавершеного будівництва спільною сумісною власністю подружжя та здійснюючи його поділ порівну між сторонами, суди виходили з того, що це нерухоме майно не є об`єктом самочинного будівництва, було побудоване сторонами за спільні кошти в період шлюбу та має 80 % готовності.

Суди не взяли до уваги наданий позивачем висновок експерта № 16/04 від 16 квітня 2019 року, вказавши, що він лише встановлює ринкову вартість спірних земельних ділянок та не свідчить про те, що вона збільшилася саме внаслідок спільних трудових чи грошових затрат подружжя.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про те, що в силу загального принципу цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, право власності на земельну ділянку 3222480401:01:100:5113 площею 0,225 га, на якій збудовано об`єкт нерухомості, має слідувати за правом власності на цей об`єкт нерухомості, оскільки земельна ділянка, на якій збудовано об`єкт нерухомості, є особистим майном ОСОБА_2 .

Аргументи учасників справи

22 лютого 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просив їх скасувати в частині відмови в задоволенні первісного позову та задоволення вимог зустрічного позову про поділ об`єкта незавершеного будівництва й визнання земельних ділянок особистою приватною власністю ОСОБА_2 як такі, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким первісний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю, а зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити частково, здійснивши поділ об`єктів нерухомого майна як спільної сумісної власності подружжя за варіантом, запропонованим у первісному позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди не звернули увагу на те, що внаслідок спільних затрат та спільної праці подружжя вартість подарованої відповідачці земельної ділянки, яка на момент укладення договору дарування складала 429 548,85 грн, збільшилась до 8 394 249 грн. При цьому вартість поліпшень первісного об`єкта нерухомості, які, на думку позивача, полягають у будівництві садового будинку з господарськими спорудами, облаштування багаторічними насадженнями й об`єктами інженерної інфраструктури, зокрема, лініями електропередачі, звернення до органів місцевого самоврядування з питань поділу земельної ділянки та розроблення технічної документації, складає 6 070 319 грн, що становить 72 % від загальної ринкової вартості нерухомого майна. За таких обставин позивач уважає, що первісний об`єкт нерухомості розчинився внаслідок проведених подружжям поліпшень та взагалі перестав існувати в результаті його поділу. Наполягає на тому, що з урахуванням презумпції спільності права власності на майно, набуте під час шлюбу, всі здійсненні подружжям поліпшення вважаються такими, що зроблені за спільні кошти.

cуди неправильно застосували положення статей 377 ЦК України та 120 ЗК України щодо принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній об`єкта нерухомості. Зазначає, що визнавши об`єкт незавершеного будівництва спільною сумісною власністю сторін і здійснивши його поділ в рівних частках між колишнім подружжям, суди повинні були здійснити поділ і земельної ділянки з кадастровим номером 3222480401:01:100:5113. Крім того, оскільки житловий будинок будувався на земельній ділянці площею 0,9000 га до здійснення її поділу, вважає, що всі 6 земельних ділянок, утворених унаслідок поділу ділянки площею 0,9000 га, мають слідувати за юридичною долею побудованого на них об`єкта незавершеного будівництва та підлягають поділу між сторонами.

У червні 2022 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов підписаний представником відзив на касаційну скаргу, в якому відповідачка просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що положення статей 120 ЗК України та статті 377 ЦК України не підлягають застосуванню в спірних правовідносинах, оскільки об`єкт незавершеного будівництва до введення його в експлуатацію і проведення державної реєстрації права власності на нього не є об`єктом права власності, є лише сукупністю матеріалів, які були використанні в процесі будівництва, та не може бути підставою для набуття права власності на земельну ділянку, на якій він будується. Щодо доводів позивача про істотне збільшення вартості земельних ділянок за рахунок спільних затрат подружжя, то зазначає, що поділ земельної ділянки на шість окремих земельних ділянок та присвоєння їм поштових адрес не є поліпшенням земельної ділянки. Вказує, що проведення електроенергії до 3 із 6 земельних ділянок впливає на їх вартість з похибкою до 5 %, що не є істотним збільшенням вартості в розумінні закону. Наполягає на тому, що здорожчання шести земельних ділянок після їх поділу викликано з огляду на економічні тенденції ринку землі. Вказувала також, що будівництво житлового будинку розпочалося подружжям уже після поділу первісної земельної ділянки.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження в справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції; у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 липня 2021 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року, відмовлено.

У серпні 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 23 лютого 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки заявник зазначає, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2021 року в справі № 501/544/17, від 12 березня 2018 року в справі № 686/9580/16-ц, від 03 червня 2021 року в справі № 495/5454/17, від 16 червня 2021 року в справі № 299/2490/16-ц, від 16 червня 2020 року в справі № 689/26/17, від 22 вересня 2020 року в справі № 214/6174/15-ц, від 03 жовтня 2018 року в справі № 300/840/17, від 19 грудня 2018 року в справі № 206/7058/13-ц, від 14 січня 2019 року в справі № 755/16633/15-ц, від 24 жовтня 2018 року в справі № 214/520/15-ц.

Аналіз змісту та вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що судові рішення оскаржуються позивачем у частині задоволення вимог зустрічного позову про поділ об`єкта незавершеного будівництва та визнання земельних ділянок особистою власністю відповідачки й у частині відмови в задоволенні вимог первісного позову про визнання земельних ділянок спільною сумісною власністю й проведення поділу спільного майна подружжя. У частині визнання об`єкта незавершеного будівництва спільною сумісною власністю судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються та Верховним Судом не переглядаються.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 27 червня 2003 року по 14 червня 2019 року.

18 червня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,9000 га, розташованої в селі Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер 3222480400:03:001:0246.

У подальшому вказана земельна ділянка була поділена на шість окремих земельних ділянок.

27 вересня 2013 року управлінням Держземагентства у Києво-Святошинському районі здійснена державна реєстрація вже новоутворених в результаті поділу земельних ділянок в Державному земельному кадастрі України, а кожній земельній ділянці були присвоєні нові кадастрові номери, а саме:

земельна ділянка, кадастровий номер 3222480401:01:100:5113, площею 0,225 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_1 ;

земельна ділянка, кадастровий номер 3222480401:01:100:5114, площею 0,1327 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_2 ;

земельна ділянка, кадастровий номер 3222480401:01:100:5115, площею 0,1327 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_3 ;

земельна ділянка, кадастровий номер 3222480401:01:100:5116, площею 0,1327 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_4 ;

земельна ділянка, кадастровий номер 3222480401:01:100:5117, площею 0,1327 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_5 ;

земельна ділянка, кадастровий номер 3222480401:01:100:5118, площею 0,1442 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_6 .

Згідно з повідомленням про початок виконання будівельних робіт за реєстровим № КС062131960334 від 15 липня 2013 року, будівельним паспортом від 09 липня 2013 року № 505 та технічним паспортом від 12 березня 2019 року подружжя розпочало будівництво житлового будинку з господарськими спорудами, ступінь готовності якого на момент розгляду справи становив 80 %.

Суди також установили, що на момент розгляду справи житловий будинок з господарськими спорудами розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3222480401:01:100:5113, площею 0,225 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до складеного судовим експертом Шкребтієм В. Г. висновку за результатами проведення оціночно-земельного дослідження № 03/12/19-1 ринкова вартість 1 сотки земельних ділянок з наступними кадастровими номерами: 3222480401:01:100:5113, 3222480401:01:100:5114, 3222480401:01:100:5115, 3222480401:01:100:5116, 3222480401:01:100:5117, 3222480401:01:100:5118 збільшилась від 82% до 110% після поділу земельної ділянки з кадастровим номер 3222480400:03:001:0246, у зв`язку зі зменшенням площі вказаної ділянки та дроблення на ділянки з показниками площі від 7 до 22,5 соток.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

У справі, що переглядається, суди встановили, що внаслідок укладення договору дарування під час перебування у шлюбі ОСОБА_2 в особисту приватну власність отримала земельну ділянку площею 0,9000 га, розташовану в селі Білогородка Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер 3222480400:03:001:0246, яку в подальшому поділила на 6 окремих земельних ділянок меншої площі.

Пред`являючи позовні вимоги про визнання таких земельних ділянок спільною сумісною власністю подружжя та врахування їх при поділі спільного майна, ОСОБА_1 посилався на те, що подружжя на земельній ділянці з кадастровим номером 3222480400:03:001:0246 до її поділу розпочало будівництво житлового будинку з господарськими спорудами. При цьому вся проектна документація на будівництво розроблялася та погоджувалася за спільні кошти подружжя за безпосередньої участі позивача. Зазначав також, що подружжя за спільні кошти та за рахунок спільних трудових зусиль виділило в натурі шість земельних ділянок, присвоїло їм поштові адреси та електрифікувало їх. Уважав, що внаслідок таких поліпшень вартість земельних ділянок істотно збільшилася.

Згідно зі статтею 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Втручання у право власності може бути визнано обґрунтованим та здійсненим із дотриманням балансу інтересів подружжя у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що призвели до істотного збільшення вартості такого майна. Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у кожній конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх її обставин. Істотність має визначальне значення, оскільки необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зазначила, що «істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної власності, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником. За загальною практикою мають враховуватися здійснені капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості. Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не створюватиме підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт у такому разі не зазнає і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість особистого майна однієї зі сторін. У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених витрат з боку іншого з подружжя - невласника, однак не визнає їх істотними, то інший з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі. Другий чинник істотності такого збільшення вартості має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилася, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, невласника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інші чинники, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, невласника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що за статтею 62 СК України не визнаються підставами для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном. В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя спричинить, непропорційне втручання у право власності на майно одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу».

Установивши, що внаслідок обставин, якими позивач обґрунтовував істотне збільшення вартості земельних ділянок, не відбулося розчинення чи нівелювання первісного об`єкта нерухомого майна у порівнянні з тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя, суди зробили правильний висновок про те, що на спірні земельні ділянки не поширюється правовий режим спільної сумісної власності.

При цьому позовних вимог про виплату грошової компенсації понесених затрат, пов`язаних зі збільшенням вартості земельних ділянок, ОСОБА_1 у межах цього спору не пред`являв.

Доводи касаційної скарги про те, що первісний об`єкт нерухомості (земельна ділянка з кадастровим номером 3222480400:03:001:0246, площею 0,9000 га) перестав існувати, що свідчить про істотність збільшення його вартості, колегія суддів не приймає, оскільки вказана земельна ділянка перестала існувати виключно внаслідок рішення ОСОБА_2 як її власника щодо її поділу, що не пов`язано зі спільними трудовими чи грошовими затратами подружжя, спрямованими на поліпшення майна.

З урахуванням відсутності підстав для визнання всіх земельних ділянок об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, суди зробили правильний висновок про відсутність правових підстав для здійснення поділу майна подружжя за варіантом, запропонованим ОСОБА_1 у позовній заяві (із залишенням усього будинку у власності позивача за рахунок частини земельних ділянок, які пропонувалося виділити у власність відповідачки).

Разом із тим, суди визнали об`єктом спільної сумісної власності подружжя об`єкт незавершеного будівництва 80 % готовністю - будинок садибного типу літ. А загальною площею 240,00 м? з господарськими будівлями та спорудами, а саме: вольєром літ. Б, свердловиною IV, септиком V, хвірткою № 1, воротами № 2, огорожею № 3, огорожею № 4, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3222480401:01:100:5113, площею 0,225 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, споруд (присадибна ділянка), адреса: АДРЕСА_1 , та поділили його в рівних частках (по 1/2) між сторонами.

У частині першій статті 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (частина перша статті 120 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року в справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) зробила висновок, що «при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статті 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2021 року в справі № 495/5454/17 (провадження № 61-18126св19) вказано, що: «об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною із сторін. […] Спірний об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, будівництво його закінчено й відповідач за зустрічним позовом в ньому проживає, тобто фактично використовує його за функціональним призначенням, але не приймає до експлуатації і право власності на нього не оформлює, а позивач позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна. Тому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалили законні та обґрунтовані рішення про визнання спірного об`єкта незавершеного будівництва об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, і визнали за кожним по 1/2 частини у праві власності на цей об`єкт. […] При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 01 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Тобто, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику. У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшовши висновку про те, що особа, яка набула власності на нерухоме майно має також і право на земельну ділянку, на якій це майно розміщено та необхідну для обслуговування нерухомого майна, обґрунтовано задовольнив зустрічні позовні вимоги в цій частині».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 299/2490/16-ц (провадження № 61-19516св19) зазначено, що: «встановивши, що житловий будинок на АДРЕСА_1 придбано і у подальшому реконструйовано сторонами за час шлюбу за спільні кошти, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про поділ між подружжям об`єкта незавершеного будівництва, визнавши за кожним із них право на 1/2 частку цього майна. У постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 686/9580/16-ц (провадження № 61-3478св18) викладено висновок про те, що земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу у приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частки будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки у праві власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України». Суди попередніх інстанцій врахували, що перехід права на незавершений будівництвом об`єкт нерухомості має наслідком набуття права на земельну ділянку, що відповідає принципу «superficies solo cedit» (збудоване на землі слідує за нею), та дійшли обґрунтованого висновку про поділ між сторонами земельної ділянки на АДРЕСА_1. Доводи касаційної скарги про те, що спірна земельна ділянка є його особистою приватною власністю та не підлягає поділу, спростовується висновками судів попередніх інстанцій, які узгоджуються із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 686/9580/16-ц (провадження № 61-3478св18). Твердження заявника про те, що поділу підлягає лише земельна ділянка, розташована під незавершеним будівництвом житловим будинком, відхиляються касаційним судом, оскільки спірна земельна ділянка призначена не лише для будівництва вказаного будинку, а і для обслуговування будинку та господарських будівель, які також є предметом поділу в цій справі».

Установивши, що сторони набули у спільну сумісну власність об`єкт незавершеного будівництва 80 % готовністю - будинок садибного типу літ. А загальною площею 240,00 м? з господарськими будівлями та спорудами, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3222480401:01:100:5113, площею 0,225 га, суди в порушення вимог статей 120 ЗК України 377 ЦК України не врахували, що в разі поділу об`єкта незавершеного будівництва, розташованого на земельній ділянці, належній одному з подружжя, до іншого з подружжя (особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою) переходить це право в розмірі частки в праві спільної власності на об`єкт незавершеного будівництва, що відповідає принципу «superficies solo cedit» (збудоване на землі слідує за нею).

З огляду на викладене з урахуванням визначених судами часток сторін у праві власності на об`єкт незавершеного будівництва за ОСОБА_1 підлягало визнанню право на Ѕ частку в праві спільної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480401:01:100:5113, площею 0,225 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Колегія суддів відхиляє викладені у відзиві на касаційну скаргу доводи відповідачки про те, що об`єкт незавершеного будівництва до введення його в експлуатацію не є об`єктом права власності та є лише сукупністю матеріалів, які були використані в процесі будівництва, і не може бути підставою для набуття права власності на земельну ділянку, на якій він будується, оскільки оскарженими судовими рішеннями визнано за сторонами по Ѕ частки в праві спільної власності на об`єкт незавершеного будівництва, що є підставою для зміни правового режиму земельної ділянки, на якій цей об`єкт знаходиться. При цьому судові рішення в частині визнання за сторонами права спільної власності на об`єкт незавершеного будівництва ОСОБА_2 у касаційному порядку не оскаржила.

Аргументи касаційної скарги про те, що житловий будинок будувався на земельній ділянці площею 0,9000 га до здійснення її поділу, а тому всі 6 земельних ділянок, утворених унаслідок поділу ділянки площею 0,9000 га, мають слідувати за юридичною долею побудованого на них об`єкту незавершеного будівництва, колегія суддів не приймає, адже на момент визнання за позивачем права на частку в об`єкті незавершеного будівництва такий об`єкт знаходився виключно на земельній ділянці з кадастровим номером 3222480401:01:100:5113, площею 0,225 га, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги свідчать, що оскаржені судові рішення ухвалені з урахуванням висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2021 року в справі № 501/544/17, від 22 вересня 2020 року в справі № 214/6174/15-ц, від 03 жовтня 2018 року в справі № 300/840/17, від 19 грудня 2018 року в справі № 206/7058/13-ц, від 14 січня 2019 року в справі № 755/16633/15-ц, від 24 жовтня 2018 року в справі № 214/520/15-ц,

проте без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 червня 2021 року в справі № 495/5454/17, від 16 червня 2021 року в справі № 299/2490/16-ц, від 16 червня 2020 року в справі № 689/26/17, від 12 березня 2018 року в справі № 686/9580/16-ц, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржені судові рішення:

в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222480401:01:100:5113, а також у частині задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання вказаної земельної ділянки особистою приватною власністю - скасуванню з ухваленням нового рішення про визнання за позивачем права на Ѕ частку в праві спільної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480401:01:100:5113;

в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання всіх земельних ділянок спільною сумісною власністю подружжя та поділ земельних ділянок з кадастровими номерами 3222480401:01:100:5114, 3222480401:01:100:5115, 3222480401:01:100:5116, 3222480401:01:100:5117, 3222480401:01:100:5118; в частині часткового задоволення первісного позову про поділ об`єкта незавершеного будівництва, а також у частині задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання земельних ділянок з кадастровими номерами 3222480401:01:100:5114, 3222480401:01:100:5115, 3222480401:01:100:5116, 3222480401:01:100:5117, 3222480401:01:100:5118 особистою приватною власністю та про поділ об`єкта незавершеного будівництва - залишенню без змін.

З урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг пропорційно задоволеним вимогам касаційної скарги в загальному розмірі 7 200 грн.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану адвокатом Бойко Наталією Василівною, задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222480401:01:100:5113, а також у частині задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання земельної ділянки з кадастровим номером 3222480401:01:100:5113 особистою приватною власністю скасувати.

Ухвалити в скасованих частинах нове рішення, яким визнати за ОСОБА_1 право на Ѕ частку в праві спільної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480401:01:100:5113 площею 0,225 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання земельних ділянок спільною сумісною власністю подружжя та поділ земельних ділянок з кадастровими номерами 3222480401:01:100:5114, 3222480401:01:100:5115, 3222480401:01:100:5116, 3222480401:01:100:5117, 3222480401:01:100:5118; в частині часткового задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ об`єкта незавершеного будівництва, а також у частині задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання вказаних земельних ділянок з кадастровими номерами 3222480401:01:100:5114, 3222480401:01:100:5115, 3222480401:01:100:5116, 3222480401:01:100:5117, 3222480401:01:100:5118 особистою приватною власністю та про поділ об`єкта незавершеного будівництва залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг пропорційно задоволеним вимогам касаційної скарги в загальному розмірі 7 200 грн.

З прийняттям постанови суду касаційної інстанції рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 липня 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року в скасованих частинах утрачають законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук