Постанова
Іменем України
07 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 369/9054/21
провадження № 61-20205св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області, в інтересах держави в особі Вишневої міської територіальної громади Бучанського району Київської області,
відповідачі: Вишнева міська рада Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Колдоба Максим Валерійович, на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 липня 2021 року у складі судді Ковальчук Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Желепи О. В., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст вимог
У липні 2021 року заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області, в інтересах держави в особі Вишневої міської територіальної громади Бучанського району Київської області, звернувся до суду з позовом до Вишневої міської ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельними ділянками шляхом визнання недійсним і скасування рішення з одночасним припиненням речових прав на земельні ділянки та повернення земельних ділянок із незаконного володіння.
Також у липні 2021 року заступником керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області, в інтересах держави в особі Вишневої міської територіальної громади Бучанського району Київської області, було подано заяву про забезпечення указаного вище позову.
Заяву про забезпечення позову мотивовано тим, що на території Бучанського району Київської області Києво-Святошинською окружною прокуратурою виявлено порушення при розпорядженні землями водного фонду. Рішенням Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 07 вересня 2017 року № 13/18 затверджено проєкт землеустрою та передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3222484001:01:018:5011, площею 0,2101 га, для ведення особистого селянського господарства.
У подальшому ця земельна ділянка відчужена на користь ОСОБА_2 , яким на підставі заяви розподілена на земельні ділянки із кадастровими номерами: 3222484001:01:018:5441, 3222484001:01:018:5442, 3222484001:01:018:5443, 3222484001:01:018:5444, 3222484001:01:018:5445, 3222484001:01:018:5446, 3222484001:01:018:5447, 3222484001:01:018:5448, 3222484001:01:018:5449, 3222484001:01:018:5450, 3222484001:01:018:5451, 3222484001:01:018:5452, 3222484001:01:018:5453, 3222484001:01:018:5454, 3222484001:01:018:5455, 3222484001:01:018:5456, 3222484001:01:018:5457. За ОСОБА_2 зареєстровано право власності на зазначені земельні ділянки.
Позивач вважає, що рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 07 вересня 2017 № 13/18 у частині передачі у власність земельної ділянки є незаконним. Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222484001:01:018:5011, та, як наслідок, усі земельні ділянки, на які останню було поділено, знаходяться в межах прибережної захисної смуги водного об`єкту загальнодержавного значення - річки Сіверка та озера Сахравське (озеро Крючок) і відповідно до вимог Водного кодексу України відносяться до земель водного фонду.
Спірні земельні ділянки відчужувались від первісного власника до ОСОБА_2 . Крім того, їх конфігурація змінювалась шляхом поділу.
Ураховуючи викладене, заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірні земельні ділянки, оскільки останні можуть бути у подальшому відчужені на користь третіх осіб, поділені, об`єднані чи забудовані.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 липня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року, заяву про забезпечення позову задоволено.
У порядку забезпечення позову накладено арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222484001:01:018:5441, 3222484001:01:018:5442, 3222484001:01:018:5443, 3222484001:01:018:5444, 3222484001:01:018:5445, 3222484001:01:018:5446, 3222484001:01:018:5447, 3222484001:01:018:5448, 3222484001:01:018:5449, 3222484001:01:018:5450, 3222484001:01:018:5451, 3222484001:01:018:5452, 3222484001:01:018:5453, 3222484001:01:018:5454, 3222484001:01:018:5455, 3222484001:01:018:5456, 3222484001:01:018:5457, які належать ОСОБА_2 .
Заборонено ОСОБА_2 та будь-яким іншим фізичним і юридичним особам проводити будівельні роботи та здійснювати дії щодо державної реєстрації речових прав на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222484001:01:018:5441, 3222484001:01:018:5442, 3222484001:01:018:5443, 3222484001:01:018:5444, 3222484001:01:018:5445, 3222484001:01:018:5446, 3222484001:01:018:5447, 3222484001:01:018:5448, 3222484001:01:018:5449, 3222484001:01:018:5450, 3222484001:01:018:5451, 3222484001:01:018:5452, 3222484001:01:018:5453, 3222484001:01:018:5454, 3222484001:01:018:5455, 3222484001:01:018:5456, 3222484001:01:018:5457 (їх відчуження, оренди, суборенди, поділу та об`єднання тощо).
Ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що між сторонами існує спір щодо вказаних земельних ділянок, невжиття зазначених заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову у цій справі. Тому забезпечення позову, шляхом накладення арешту на вказані об`єкти нерухомості та встановлення певних обмежень щодо користування ними, має підстави. З огляду на це та керуючись положеннями статей 149 150 151 153 154 ЦПК України, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про задоволення заяви про забезпечення позову у повному обсязі.
Суди вважали, що обраний заявником спосіб забезпечення позову не спричинить невідновлюваної шкоди відповідачу, і не встановили наявність підстав, передбачених частиною третьою статті 154 ЦПК України, для застосування зустрічного забезпечення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
13 грудня 2021 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Колдоба М. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідачі надали до суду достатньо доказів на підтвердження того, що порядок та спосіб набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку та подальше набуття права власності на цю ділянку ОСОБА_2 було здійснено з дотриманням норм чинного законодавства України.
Тому обґрунтування судів про необхідність вжиття заходів забезпечення позову виключно з огляду на наявність спору між сторонами та встановлення співмірності заявлених позовних вимог заходам забезпечення позову є помилковим.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Колдоба М. В., і витребувано з Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу № 369/9054/21.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у січні 2022 року, заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області заперечував проти доводів ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Колдоба М. В., просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарг) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 липня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року заявник зазначає порушення норм матеріального та процесуального права. Указує, що судами не надано належної оцінки його доводам і запереченням, а також зібраним у справі доказам та невірно встановлено фактичні обставини справи.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 липня 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з пунктами 1, 2, 10 частини першої, частини другої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Подібні правові висновки сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19), а також Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постановах від 13 грудня 2021 року у справі № 367/3765/20 (провадження № 61-549св21) та від 12 січня 2022 року у справі № 568/525/21 (провадження № 61-14463св21), від 19 травня 2022 року у справі № 619/2293/21 (провадження № 61-15440св21).
Відповідно до частини сьомої статті 153 ЦПК України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Частиною третьою статті 12 і частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірні земельні ділянки та встановлюючи певні обмеження щодо їх використання, суди попередніх інстанцій виходили з відповідності заходів забезпечення позову, які просить застосувати позивач, заявленим позовним вимогам, а також з особливостей способу захисту, про який просить позивач.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.
Наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Звертаючись з відповідною заявою про забезпечення позову та вказуючи об`єктивні обставини та (або) припущення щодо обставин, що мають реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, позивач зазначив, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222484001:01:018:5011, та, як наслідок, усі земельні ділянки, на які остання була розподілена, знаходяться в межах прибережної захисної смуги водного об`єкту загальнодержавного значення - річки Сіверка та озера Сахравське (озеро Крючок) і відповідно до вимог Водного кодексу України відносяться до земель водного фонду.
Сторонами не заперечується, що спірні земельні ділянки відчужувались від первісного власника до ОСОБА_2 , яким зареєстровано право власності на всі зазначені земельні ділянки. Крім того, мала місце зміна конфігурації земельної ділянки шляхом її поділу.
Отже, з огляду на те, що під час вирішення питання про законність вибуття з володіння територіальної громади спірні земельні ділянки можуть бути знову поділені, об`єднані чи відчужені на користь третіх осіб, що може потягнути за собою зміну предмета спору чи ініціювання нового спору, викладені обставини, виходячи з положень статті 151 ЦПК України, є достатніми для обґрунтованого припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення.
У постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18, від 19 травня 2022 року у справі № 619/2293/21 (провадження
№ 61-15440св21) зазначено, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту та встановлення певних обмежень щодо використання спірних земельних ділянок, які на час вирішення спору належать ОСОБА_2 на праві приватної власності, оскільки такі види забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами та стосуються суті спору у справі, предметом позову в якій є усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельними ділянками шляхом визнання недійсним і скасування рішення з одночасним припиненням речових прав на земельні ділянки та повернення земельних ділянок із незаконного володіння.
Застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на спірну ділянку, унеможливлює вчинення будь-яких дій щодо відчуження майна, вчинення нотаріальних та реєстраційних дій щодо спірної земельної ділянки.
Арешт є крайнім заходом забезпечення позову та полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеженні права користування майном або його вилученні у власника.
У справі, яка переглядається у порядку касаційного провадження, правомірність вибуття земельної ділянки з державної власності фактично пов`язана з порушенням встановленої законодавством України заборони щодо вчинення таких дій, у зв`язку з чим заступник прокурора порушує питання щодо повернення земельної ділянки у власність держави. З огляду на це, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про доцільність у такому випадку, крім накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, також встановити певні обмеження щодо використання спірних земельних ділянок, а саме заборони проводити будівельні роботи та здійснювати дії щодо державної реєстрації речових прав на вищевказані земельні ділянки.
Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права, зокрема статей 149 150 ЦПК України, і зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 липня 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Колдоба Максим Валерійович, залишити без задоволення.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Ю. В. Черняк
І. А. Воробйова
Р. А. Лідовець