10.11.2024

№ 370/1104/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 370/1104/22

провадження № 61-12123св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дячук Олена Борисівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Легкий Вадим Володимирович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 13 вересня 2023 року у складі судді Косенко А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 04 липня 2024 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Мережко М. В., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дячук О. Б., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Легкий В. В., про визнання договорів дарування недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що 14 березня 2018 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого він надав позичальнику у позику грошові кошти у розмірі 3 930 000 грн, що є еквівалентом 150 тис. доларів США, із зобов`язанням повернути вказані кошти до 14 березня 2019 року. У подальшому між ними було укладено додаткові угоди до договору позики від 14 березня 2018 року, згідно з умовами яких, зокрема, неодноразово змінено строк повернення позики, останній з яких було обумовлено сторонами до 23 листопада 2021 року. Борг частково було повернуто.

Станом на 14 січня 2022 року сума заборгованості за договором позики становить 3 080 000 грн, на підтвердження чого між ними було складено акт звірки заборгованості від 14 січня 2022 року.

На дату звернення до суду з цим позовом сума заборгованості за договором позики не зменшилася, ОСОБА_2 з метою ухилення від виконання свого зобов`язання з повернення позики, було здійснено відчуження належного йому нерухомого майна шляхом укладення 24 лютого 2021 року договорів дарування, спочатку на користь своїх дочок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які у подальшому також здійснили відчуження цього нерухомого майна за договором дарування від 07 липня 2022 року на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , матері позичальника.

Позивач зазначав, що при наявності у позичальника значної суми заборгованості перед ним та, як виявилося перед іншими кредиторами, останній вчиняє дії, направлені на уникнення виконання своїх зобов`язань перед кредиторами за рахунок належного йому майна.

Вважаючи зазначені договори дарування фіктивними, оскільки вони вчинені між близькими родичами з метою приховання майна від звернення на нього стягнення та не спрямовані на реальне настання обумовлених ними правових наслідків, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати договір дарування земельної ділянки за кадастровим номером: 3222789200:02:004:0318, реєстраційний номер: 122136632227, площа: 0,168 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва, що знаходиться: за адресою: АДРЕСА_1 , садове товариство «ДІО груп» (далі - СТ «ДІО груп»), Ясногородська сільська рада, Макарівський район, Київська область, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , посвідчений 24 лютого 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дячук О. Б., зареєстрований за № 637, недійсним;

- визнати договір дарування садового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 379,9 кв. м, житловою площею 189 кв. м, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , посвідчений 24 лютого 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дячук О. Б., зареєстрований за № 638, недійсним;

- визнати договір дарування садового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 197 кв. м, житловою площею 56,7 кв. м, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , посвідчений 24 лютого 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дячук О. Б., зареєстрований за № 639, недійсним;

- визнати договір дарування садових будинків та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , який укладений між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений 07 липня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легким В. В., зареєстрований за № 1442, недійсним;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Легкого В. В. від 07 липня 2022 року, індексний номер рішення: 64108975, про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на земельну ділянку, площа: 0,168 га, кадастровий номер: 3222789200:02:004:0318, та на садовий будинок, загальною площею 379,9 кв. м, житловою площею 189 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Легкого В. В. від 07 липня 2022 року, індексний номер рішення: 64109135, про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на садовий будинок, загальною площею 197 кв. м, житловою площею 56,7 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 13 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано договір дарування земельної ділянки за кадастровим номером: 3222789200:02:004:0318, реєстраційний номер: 122136632227, площа: 0,168 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , посвідчений 24 лютого 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дячук О. Б., зареєстрований за № 637, недійсним.

Визнано договір дарування садового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 379,9 кв. м, житловою площею 189 кв. м, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , посвідчений 24 лютого 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дячук О. Б., зареєстрований за № 638, недійсним.

Визнано договір дарування садового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 197 кв. м, житловою площею 56,7 кв. м, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , посвідчений 24 лютого 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дячук О. Б., зареєстрований за № 639, недійсним.

Визнано договір дарування садових будинків та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , який укладений між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений 07 липня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легким В. В., зареєстрований за № 1442 недійсним.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Легкого В. В. від 07 липня 2022 року, індексний номер рішення: 64108975, про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на земельну ділянку, площа: 0,168 га, кадастровий номер: 3222789200:02:004:0318, та на садовий будинок, загальною площею 379,9 кв. м, житловою площею 189 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Легкого В. В. від 07 липня 2022 року, індексний номер рішення: 64109135, про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на садовий будинок, загальною площею 197 кв. м, житловою площею 56,7 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 4 962 грн судового збору у рівних частинах, а саме по 1 240,50 грн з кожного.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 , відчуживши все своє нерухоме майно, на яке могло бути звернуте стягнення в рахунок погашення боргу, на користь своїх дочок, які у подальшому подарували вказане майно своїй бабі, матері позичальника - ОСОБА_5 , діяв з метою приховання цього майна від звернення стягнення на погашення боргу, що свідчить про те, що правова мета таких договорів дарування була іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому такі правочини були очевидно фіктивними. При цьому, укладення оспорюваних договорів дарування відбувалося з інтервалом в один рік і один день, що свідчить про ту обставину, що сторони вважали, що лише у річний строк, який є спеціальним строком позовної давності, можуть бути оспорені їх неправомірні дії.

Отже, ОСОБА_2 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам кредитора, оскільки такі дії вчинено з метою уникнення звернення стягнення кредитором на вказане майно в рахунок погашення заборгованості за договором позики, тому вказані договори дарування є фіктивними.

Оскільки державна реєстрація права приватної власності була здійснена на підставі недійсних договорів дарування, які не породжують жодних правових наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю, про що зазначено у частині першій статті 216 ЦК України, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень також підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції послався на відповідні правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Додатковим рішенням Макарівського районного суду Київської області від 05 жовтня 2023 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 117 тис. грн у рівних частинах з кожного, а саме по 29 250 грн.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю, а понесенні ним судові витрати на професійну правничу допомогу підтвердженні належними та допустимими письмовими доказами, які відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачів у рівних частинах з кожного. При цьому, суд першої інстанції врахував, що відповідачами заперечень щодо розміру заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу не надано.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 липня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_5 залишено без задоволення. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 13 вересня 2023 року та додаткове рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 жовтня 2023 року залишено без змін.

Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, апеляційний суд з посиланням на положення статей 13 234 ЦК України також зазначив, що ОСОБА_2 , відчуживши все належне йому нерухоме майно за договорами дарування своїм дочкам: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , вчинив зазначені правочини з метою приховання цього майна від звернення стягнення в рахунок погашення боргу, який виник за договором позики від 14 березня 2018 року, строк виконання якого неодноразово продовжувався і щодо якого у подальшому виник спір. Суд першої інстанції надав правильну оцінку встановленим обставинам щодо фіктивності вчинених правочинів. У зв`язку з цим наявні правові підстави для скасування державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за відповідачами.

Доводи апеляційної скарги про те, що строк виконання зобов`язання за договором позики не настав на час укладення перших договорів дарування від 24 лютого 2021 року є безпідставними, оскільки ОСОБА_2 був обізнаний, що у нього наявна заборгованість, кінцевий строк погашення якої за додатковою угодою сторін до договору позики було продовжено до 23 листопада 2021 року. При цьому, за вказаними договорами нерухоме майно було відчужено ОСОБА_2 на користь власних дітей безоплатно після закінчення обумовленого першого строку виконання зобов`язання, що у сукупності свідчить про його фраудаторність.

Що стосується договору дарування, укладеного 07 липня 2022 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , то за цим договором відчуження нерухомого майна також відбулося безоплатно на користь особи, з якою є родинні відносини. Ці обставини не заперечуються сторонами у справі. За вказаним договором нерухоме майно було відчужено після 23 листопада 2021 року, тобто закінчення іншого визначеного сторонами договору позики строку виконання зобов`язання. Вказане у сукупності свідчить і про фраудаторність договору дарування від 07 липня 2022 року.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорювані договори як фраудаторні відноситься: момент вчинення правочинів (24 лютого 2021 року та 07 липня 2022 року, тобто після закінчення обумовлених сторонами строків виконання зобов`язання); контрагенти з яким відповідачі вчинили оспорювані договори (члени родини); безоплатність оспорюваних договорів. При цьому, матеріали справи не містять даних про повне або часткове виконання боржником взятих на себе зобов`язань після узгодження нового строку його виконання, натомість рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 11 вересня 2023 року у справі № 760/10039/22 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто з останнього користь позивача заборгованості за договором позики, що свідчить про наявність невиконаного зобов`язання за ним.

Отже, боржник, який відчужує спірне майно на користь своїх дітей, які у подальшому відчужують це майно на користь своєї баби, а боржника матері, за наявності невиконаного грошового зобов`язання, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки вчиняє оспорювані договори дарування, які порушують майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Доводи апеляційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про наявність забезпечення виконання зобов`язання іпотекою вказаних висновків не спростовують, оскільки доказів на підтвердження реалізації прав іпотекодержателя і задоволення за рахунок предмета іпотеки вимог за договором позики матеріали справи не містять.

Апеляційний суд послався на відповідні правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Посилання апеляційної скарги на те, що стягнутий судом першої інстанції на користь позивача розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 117 тис. грн не відповідає виконаній адвокатом роботі, а докази фактичної сплати позивачем вказаних коштів адвокату відсутні, не заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції, дослідивши надані стороною позивача докази понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, із врахуванням відсутності клопотання відповідачів про зменшення вищевказаних витрат у зв`язку з їх неспівмірністю, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, встановлення їх дійсності та необхідності, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідачів на користь позивача 117 тис. грн витрат на правничу допомогу у рівних частинах. При цьому, згідно з пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (буде сплачено).

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційних скаргах ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Інші учасники справи судові рішення не оскаржували.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року за касаційними скаргами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Макарівського районного суду Київської області.У задоволенні клопотання ОСОБА_5 про зупинення виконання судових рішень відмовлено. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України.

У вересні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2024 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дячук О. Б., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Легкий В. В., про визнання договорів дарування недійсними, за касаційними скаргами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 13 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 липня 2024 року призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які по суті є ідентичними, мотивовані тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили всіх обставин справи, не врахували, що на момент укладення ОСОБА_2 оспорюваних договорів дарування нерухомого майна від 24 лютого 2021 року на користь своїх дочок, останній належним чином виконував взяті на себе зобов`язання за договором позики від 14 березня 2018 року і простроченої заборгованості не мав. При цьому, вказані правочини було вчинено за вісім місяців до кінцевого строку погашення заборгованості за договором позики (23 листопада 2021 року). Продовження строку виконання зобов`язання за договором позики було взаємовигідним обом сторонам цього правочину, оскільки позивач щомісячно отримував відсотки за користування позикою, а ОСОБА_2 - більш тривалий час користування позикою. Також судами не враховано, що з часу укладення оспорюваних договорів дарування від 24 лютого 2021 року ОСОБА_2 частково погасив заборгованість за договором позики (відсотки за договором та частково суму позики), яка з 3 930 000 грн зменшилася до 3 080 000 грн, що підтверджується актом звірки заборгованості від 14 січня 2022 року. Зазначене спростовує висновки судів про те, що ОСОБА_2 мав на меті уникнути відповідальності у майбутньому за невиконання своїх зобов`язань за договором позики від 14 березня 2018 року.

Крім того, судами не враховано, що виконання зобов`язань ОСОБА_2 за договором позики від 14 березня 2018 року було забезпечене договором іпотеки, укладеним 14 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , предметом якого є квартири АДРЕСА_4 . При цьому, згідно з довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 27 квітня 2023 року № 201-20230427-0005847657 вартість цієї квартири, тобто предмета іпотеки, становить 13 668 830,13 грн, що більш, ніж у чотири рази перевищує суму неповернутої позики. Крім того, ОСОБА_1 скористався своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки, подавши відповідний позов до Солом`янського районного суду м. Києва (справа № 760/9887/22).

Підтвердженням того, що ОСОБА_2 жодним чином не ухилявся та не ухиляється від виконання своїх зобов`язань за договором позики, не мав на меті приховування чи виведення майна зі своєї власності, є ті обставини, що вона, ОСОБА_5 , у день укладення договору дарування від 07 липня 2022 року також склала на ім`я позичальника - ОСОБА_2 заповіт, згідно з яким усе своє майно після своєї смерті заповіла останньому.

ОСОБА_5 зазначає, що позивач зловживає своїми процесуальними правами, бездоказово та без належної аргументації звинувачує ОСОБА_2 та інших відповідачів у справі в недобросовісності та введення в оману при укладенні оспорюваних договорів, чим порушує її законні та конституційні права, як належного власника нерухомого майна.

Судами попередніх інстанцій не встановлено, яка саме шкода була завдана, або може бути завдана у майбутньому позивачу в результаті укладення оспорюваних договорів дарування нерухомого майна та, які саме цивільні права останнього порушені. При розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину, судами повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначитися, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого вона звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає порушення.

Крім того, зазначено, що апеляційний суд у порушення положень статей 128 368 372 ЦПК України розглянув справу без повідомлення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про дату, час та місце розгляду справи. Зазначене позбавило їх права реалізувати свої процесуальні права відповідно до статті 43 ЦПК України, зокрема: брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання представника ОСОБА_5 - ОСОБА_8 про перенесення судового засідання, оскільки не врахував, що строк дії попереднього договору про надання правничої допомоги, укладеного 05 травня 2023 року з попереднім адвокатом Бєрьозкою Ю. В., закінчився 26 червня 2024 року. Тоді як з іншим адвокатом - Сиротенком О. В. було укладено договір про надання правничої допомоги лише 03 липня 2024 року, тому він фізично не мав можливості ознайомитися з матеріалами справи. Про зміну свого адвоката ОСОБА_5 не могла завчасно повідомити апеляційний суд у зв`язку з відсутністю належного повідомлення судом про дату, час та місце судового засідання.

Крім того, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_4 була повідомлена засобами поштового зв`язку, а повідомлення вручено за довіреністю, оскільки зазначене не відповідає дійсності. ОСОБА_4 не отримувала повідомлення про дату, час та місце судового засідання. У матеріалах справи відсутні докази отримання судової повістки будь-якою ідентифікованою особою, а вказівка в накладній « ОСОБА_9 » (сестра)» не є належним доказом вручення судової повістки. У ОСОБА_4 є всього три сестри: ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , останні з яких є неповнолітніми особами, а ОСОБА_3 проживає окремо, за іншою адресою. Тому вручення судової повістки сестрам, які проживають разом з ОСОБА_4 та є неповнолітніми особами, не є належним повідомленням про дату, час та місце розгляду справи (частина третя статті 130 ЦПК України).

Отже, апеляційний суд не вжив усіх необхідних заходів для належного повідомлення ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про дату, час і місце судового засідання.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_12 на касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційних скарг - безпідставними. Судами досліджено докази та встановлено, що на час укладення оспорюваних правочинів ОСОБА_2 вчинялися дії по уникненню виконання грошового зобов`язання, яке виникло між сторонами на підставі договору позики.

Посилання ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про неповідомлення їх про дату, час і місце розгляду справи не заслуговують на увагу, оскільки вони знали про розгляд справи у суді апеляційної інстанції за їх апеляційними скаргами. При цьому, вони не заперечують, що їх було повідомлено належним чином про судові засідання 25 січня 2024 року, 04 квітня 2024 року та 30 травня 2024 року. Тоді як вказають, що їх не було повідомлено про судове засідання саме 04 липня 2024 року, тобто у день ухвалення апеляційним судом судового рішення, що викликає сумнів у їх твердженнях. ОСОБА_5 та ОСОБА_4 всупереч положенням статті 44 ЦПК України, яка покладає на учасника справи обов`язок добросовісно користуватися процесуальними правами, більше півроку не вчиняли жодних дій для з`ясування про стан судового провадження. Напис про одержання поштового відправлення учасником справи, в якому зазначено його прізвище, зроблений працівником поштового зв`язку, зазвичай є переконливим доказом отримання відправлення саме адресатом. Посилання ОСОБА_5 на те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання її нового представника- адвоката Сиротенка О. В. про перенесення судового засідання, також не заслуговує на увагу, оскільки доказів закінчення чи припинення договору з попереднім адвокатом Бєрьозкою Ю. В. суду не було надано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно з умовами якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у позику грошові кошти у розмірі 3 930 000 грн, що становить еквівалент 150 тис. доларів США, із зобов`язанням повернути позику до 14 березня 2019 року (т. 1, а. с. 15-17).

У пункті 5 вказаного договору зазначено, що способом забезпечення виконання зобов`язань позичальника є застава нерухомого майна (іпотека) квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , яка належить громадянці російській федерації ОСОБА_7 .

У пункті 6 договору позики передбачена відповідальність позичальника у вигляді неустойки у розмірі 0,06 % від простроченої суми за кожен день прострочки (1,8 % за кожен місяць прострочки) та штраф у розмірі 5 % від простроченої суми (т. 1, а. с. 15-17).

Відповідно до акту передачі грошових коштів до договору позики від 14 березня 2018 року позикодавець - ОСОБА_1 передав, а позичальник - ОСОБА_2 прийняв від позикодавця усю суму позики у розмірі 3 930 000 грн, що еквівалентно сумі 150 тис. доларів США (т. 1, а. с. 18).

Згідно з актом прийому передачі ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 прийняв кошти у сумі 1 104 000 грн, що еквівалентно сумі 40 тис. доларів США (т. 1, а. с. 19).

Додатковою угодою від 14 березня 2018 року № 1 до договору позики від 14 березня 2018 року сторони визначили розмір відсотків за користування позикою, а саме у розмірі 1,45 % за кожен повен місяць користування грошовими коштами та погодили графік повернення позики щомісячними платежами у строк до 14 березня 2019 року (т. 1, а. с. 20-21).

Додатковою угодою від 14 березня 2019 року № 1 до договору позики від 14 березня 2018 року сторони визначили остаточну дату повернення позики - 23 листопада 2020 року (т. 1, а. с. 22-23).

Згідно з договору № 3 від 23 лютого 2020 року про внесення змін та доповнень до договору позики від 14 березня 2018 року сторонами викладено пункт 4.2. договору у наступній редакції: «4.2. Позичальник у строк до 23 листопада 2021 року зобов`язується повернути Позикодавцеві суму позики у розмірі 3 930 000 (три мільйони дев`ятсот тридцять тисяч) гривень 00 копійок, що є еквівалентом 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) доларів США, за курсом продажу готівкового долара США, встановленого ПАТ КБ «ПриватБанк» на момент підписання Договору (100 доларів США = 2 620,00 грн)» (т. 1, а. с. 24-25).

Станом на 14 січня 2022 року сума заборгованості за договором позики від 14 березня 2018 року становить 3 080 000 грн, на підтвердження чого між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складено акт звірки заборгованості від 14 січня 2022 року (т. 1, а. с. 26).

Відповідно до договору іпотеки від 14 березня 2018 року, іпотекодавець громадянка російської федерації ОСОБА_7 забезпечує виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язання за договором позики від 14 березня 2018 року, а саме повернення ОСОБА_2 отриманої позики ОСОБА_1 у повному обсязі. Згідно з договору іпотеки від 14 березня 2018 року іпотекодавець - ОСОБА_7 передає іпотекодержателю - ОСОБА_1 в іпотеку нерухоме майно, яке є власністю іпотекодавця, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 208 кв. м (т. 1, а. с. 104-113).

Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 20 червня 2022 року № 303126791 вбачається, що об`єкти нерухомого майна, які на праві приватної власності належали ОСОБА_2 , а саме: земельна ділянка за кадастровим номером: 3222789200:02:004:0318, реєстраційний номер: 122136632227, площа: 0,168 га, цільове призначення: для індивідуального садівництва, що знаходиться: Київська область, Макарівський район, Ясногородська сільська рада; садовий будинок, розташований на цій земельній ділянці, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 379,9 кв. м, житловою площею 189,6 кв. м; садовий будинок, розташований на цій земельній ділянці, за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 197 кв. м, житловою площею 56,7 кв. м; було відчужено на підставі договорів дарування № 637, № 638 та № 639, посвідчених 24 лютого 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дячук О. Б. на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 20 липня 2022 року № 305403047 та № 305403048, зазначені об`єкти нерухомого майна були знову відчужені на користь ОСОБА_5 на підставі договору дарування № 1442, посвідченого 07 липня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легким В. В. (т. 1, а. с. 33-76).

Матеріали справи містять копії наступних договорів:

- договір дарування земельної ділянки, укладений 24 лютого 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дячук О. Б. Згідно з умовами цього договору ОСОБА_2 обізнаний про безоплатність цього договору без будь-якого примусу передав (подарував) своїм дочкам у спільну сумісну власність, а останні прийняли земельну ділянку, площею 0,168 га, за кадастровим номером: 3222789200:02:004:0318, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 51-52);

- договір дарування садового будинку, укладений 24 лютого 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дячук О. Б. Згідно з умовами цього договору ОСОБА_2 обізнаний про безоплатність цього договору без будь-якого примусу передав (подарував) своїм дочкам у спільну сумісну власність, а останні прийняли садовий будинок за адресою: АДРЕСА_2 (т. 2, а. с. 53-54);

- договір дарування, укладений 07 липня 2022 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , згідно з умовами якого дарувальники: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , передали у власність обдаровуваній - ОСОБА_5 безоплатно, а остання прийняла: земельну ділянку, площею 0,168 га, за кадастровим номером: 3222789200:02:004:0318, та розташовані на ній два садових будинки, площею 379,9 кв. м і 197 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 220-221).

Згідно з інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень 11 вересня 2023 року Солом`янським районним судом м. Києва у справі № 760/10039/22 ухвалено рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 14 березня 2018 року у розмірі 3 080 000 грн та судовий збір у розмірі 6 794,60 грн. Вказане рішення суду в апеляційному та касаційному порядку не переглядалося.

Крім того, з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 760/9887/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , інтереси якої представляє ОСОБА_13 , про звернення стягнення на предмет іпотеки. Призначено підготовче судове засідання на 01 березня 2023 року.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 13 травня 2024 року закрито підготовче провадження у справі № 760/9887/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , інтереси якої представляє ОСОБА_13 , про звернення стягнення на предмет іпотеки. Призначено справу до судового розгляду по суті у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні на 23 вересня 2024 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вищезазначеним вимогам закону не відповідають.

Позов пред`явлено з підстав фіктивності правочину.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України під правочином розуміються дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).

Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною п`ятою статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, є підставою недійсності правочину.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що обумовлювалися цим правочином, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (стаття 234 ЦК України).

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин формально і заздалегідь знаючи, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

При фіктивному правочині у сторін такого правочину відсутній намір створити ті правові наслідки, які задекларовані у правочині. Тобто волевиявлення учасників правочину не відповідає їх дійсній волі. Ознаками фіктивності договору є: наявність зовнішньої форми правочину, що фіксує удавані наміри сторін; відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які зумовлювалися у цьому правочині. Тобто має місце лише імітація правочину, а у діях сторін, що імітують правочин, відсутня головна ознака правочину - спрямованість на встановлення, припинення або іншу видозміну цивільних правовідносин.

Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним (фіктивним), повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, діяли умисно, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України: від 24 вересня 2014 року у справі № 6-116цс14; від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14; від 09 серпня 2017 року у справі № 6-2690цс16. Вказані правові висновки у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 рокуу справі № 369/11268/16-ц, провадження № 14-260цс19.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою та другої статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суди у порушення вищевказаних положень закону не перевірили, чи надав позивач докази вчинення відповідачами фіктивних правочинів, зокрема, які б підтверджували існування умислу на укладення договорів дарування без наміру створення правових наслідків, що ними обумовлювалися, чи не є доводи позивача припущеннями, а відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що на момент укладення ОСОБА_2 оспорюваних договорів дарування нерухомого майна від 24 лютого 2021 року на користь своїх дочок строк виконання його зобов`язань за договором позики від 14 березня 2018 року ще не настав, оскільки був продовжений сторонами цього правочину до - 23 листопада 2021 року.

При цьому, ОСОБА_2 виконувалися взяті на себе зобов`язання за договором позики, що не заперечувалося самим позивачем та підтверджується складеним актом звірки заборгованості від 14 січня 2022 року, з якого вбачається, що сума заборгованості зменшилася з 3 930 000 грн до 3 080 000 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, провадження № 14-260цс19, зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц, провадження № 14-260цс19, сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину як:

- фіктивного (стаття 234 ЦК України);

- такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3 13 ЦК України);

- такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, провадження № 61-2761св19, вказано, що «цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».

У справі, яка Верховним Судом переглядається, встановлено, що оспорювані договори були виконанні, відбувся перехід права, так як діти прийняли від свого батька дар, зареєстрували право власності на спірне нерухоме майно, а в подальшому виконали свою волю, подарувавши це майно своїй бабі, яка також зареєструвала право власності на нього, хоча і після настання строку виконання обов`язку позичальника повернути позику.

Верховний Суд вважає, що позивачем не надано доказів вчинення фіктивного правочину за умислом обох сторін та на підтвердження умислу відповідачів на укладення договору дарування без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися, оскільки реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а згодом за ОСОБА_5 свідчить про реальність настання правових наслідків правочину. При цьому, на час укладення вказаних правочинів нерухоме майно під будь-якою забороною не перебувало. Ні діти позичальника: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ні його мати - ОСОБА_5 не є боржниками за договором позики від 14 березня 2018 року.

Як уже зазначалося у цій постанові, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідки. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року у справі № 723/405/17, провадження № 61-46674св18).

Отже, з урахуванням наведених вище обставин справи при оспорюванні кредитором ( ОСОБА_1 ) фраудаторних правочинів (вчинених на шкоду кредитору) слід розмежовувати такі підстави для оспорення як фіктивність (стаття 234 ЦК України) та вчинення правочину всупереч принципу добросовісності й недопустимості зловживанням правом (статті 3 13 ЦК України).

Тобто одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживанням правом (статті 3 13 ЦК України) за обставинами цієї справи не допускається.

Отже, суду не врахували, що: кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна. Тому, з урахуванням того, що оспорювані договори дарування були виконанні, вони не є фіктивними.

Позивач також не довів недобросовісності в діях відповідачів та зловживання ними правом.

Крім того, суди попередніх інстанцій не врахували, що виконання зобов`язання ОСОБА_2 за договором позики від 14 березня 2018 року забезпечено договором іпотеки, укладеним 14 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , предметом якого є квартири АДРЕСА_4 . Згідно з довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 27 квітня 2023 року № 201-20230427-0005847657 вартість цієї квартири, тобто предмета іпотеки, становить 13 668 830,13 грн, що більш, ніж у чотири рази перевищує суму неповернутої позики.

З інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 760/9887/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , інтереси якої представляє ОСОБА_13 , про звернення стягнення на предмет іпотеки. Призначено підготовче судове засідання на 01 березня 2023 року. Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 13 травня 2024 року закрито підготовче провадження у справі № 760/9887/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , інтереси якої представляє ОСОБА_13 , про звернення стягнення на предмет іпотеки. Справу призначено до судового розгляду по суті у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні на 23 вересня 2024 року.

Отже, ОСОБА_1 скористався своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки, подавши відповідний позов до Солом`янського районного суду м. Києва (справа № 760/9887/22), що спростовує висновки судів попередніх інстанцій про відсутність відповідних доказів.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, оспорюваними правочинами права позивача не порушені.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій і відмову у задоволенні позову, слід змінити розподіл судових витрат, стягнути з ОСОБА_1 на користь:

- ОСОБА_2 7 500 грн витрат зі сплати судового збору, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції;

- ОСОБА_14 17 374 грн (7 450 грн + 9 924 грн) витрат зі сплати судового збору, понесених у зв`язку із розглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанції;

- ОСОБА_4 9 924 грн витрат зі сплати судового збору, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 13 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 липня 2024 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дячук Олена Борисівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Легкий Вадим Володимирович, про визнання договорів дарування недійсними відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 : на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 7 500 грн (сім тисяч п`ятсот); на користь ОСОБА_5 витрати зі сплати судового збору, понесених у зв`язку із розглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 17 374 грн (сімнадцять тисяч триста сімдесят чотири); на користь ОСОБА_4 витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції у розмірі 9 924 грн (дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять чотири).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець