№ 370/2759/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 370/2759/18

адміністративне провадження № К/9901/34648/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Бевзенко В.М., судді Коваленко Н.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Макарівської районної державної адміністрації Київської області

про визнання протиправною бездіяльності за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду у складі судді Горобцової Я.В. від 10 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Парінова А.Б., Беспалова О.О., Ключковича В.Ю. від 18 листопада 2019 року,

У С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Макарівської районної державної адміністрації Київської області (далі - відповідач, Макарівська РДА Київської області), у якому просив визнати протиправною бездіяльність Макарівської РДА Київської області щодо невжиття заходів державного контролю за дотриманням законодавства у сфері благоустрою території населених пунктів за результатами розгляду заяви від 10 липня 2018 року про проведення перевірки дотримання законодавства у сфері благоустрою власником земельної ділянки № НОМЕР_1 у садівницькому товаристві «Лісова поляна» на території Колонщинської сільської ради Макарівського району при спорудженні бетонної огорожі.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відмова відповідача у проведенні перевірки за зверненням ОСОБА_1 суперечить вимогам законодавства, зокрема, статті 39 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та пункту 6 частини першої статті 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації». Вважає, що Макарівська РДА є уповноваженим суб`єктом здійснення заходів державного контролю за дотриманням законодавства у сфері благоустрою території Макарівського району, до якої належить і земельна ділянка позивача.

3. З огляду на вищезазначене, позивач вважає, що відповідачем, за наявності достатніх правових підстав, не вжито заходів державного контролю за дотриманням законодавства у сфері благоустрою території населених пунктів за результатом поданої позивачем заяви про проведення відповідної перевірки, чим допущено протиправну бездіяльність.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року, у задоволені позову відмовлено.

5. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що, звертаючись до відповідача із відповідною заявою про проведення перевірки за дотриманням законодавства у сфері благоустрою його сусідом - власником земельної ділянки № НОМЕР_1 у садівницькому товаристві «Лісова поляна» на території Колонщинської сільської ради Макарівського району при спорудженні бетонної огорожі, позивачем було обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, натомість, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України правомірно надано відповідь ОСОБА_1 про відсутність правових підстав у Макарівської РДА для здійснення вказаних позивачем у заяві заходів контролю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погоджуючись із рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

7. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення частини першої статті 16, статті 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та статей 38, 39 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», внаслідок чого дійшли неправильного висновку про відсутність у відповідача повноважень та підстав для проведення заходів державного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.

8. Також скаржник вважає, що неправильне застосування вищезазначених правових норм, а також помилкове застосування до спірних правовідносин положень частини першої статті 40 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», зумовило безпідставне, на думку скаржника, неврахування того, що дія Закону України «Про благоустрій населених пунктів» у частині здійснення контролю у сфері благоустрою населених пунктів поширюється на всіх суб`єктів благоустрою незалежно від форм власності, зокрема, й на громадян.

9. Від інших учасників справи відзиву на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

10. Касаційну скаргу подано до суду 11 грудня 2019 року.

11. Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 370/2759/18, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання відзиву на касаційну скаргу позивача.

12. Учасниками справи письмових клопотань до суду касаційної інстанції не подано.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів установлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки № НОМЕР_2 площею 0,1121 га з цільовим призначенням - ведення садівництва, яка розташована на території Колонщинської сільської ради, с/т «Лісова поляна», що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 204149, зареєстрованим у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 010833001100.

14. Належна позивачу земельна ділянка межує із земельною ділянкою № НОМЕР_1 (межа А до Б), власником якої є ОСОБА_2 .

15. 10 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Макарівської РДА Київської області про здійснення заходів державного контролю за дотриманням законодавства у сфері благоустрою території населених пунктів шляхом проведення позапланової перевірки дотримання вимог законодавства у сфері благоустрою власником земельної ділянки № НОМЕР_1 ОСОБА_2 при спорудженні бетонної огорожі на межі з ділянкою № НОМЕР_2 у с/т « Лісова поляна » на території Колонщинської сільської ради Макарівського району. Позивач просив, у разі підтвердження під час позапланової перевірки викладених у зверненні фактів, вжити передбачених законодавством заходів, з метою зупинення вказаних робіт та (або) знесення самочинно збудованого об`єкта.

16. Розглянувши вищевказане звернення, Макарівська РДА Київської області листом № К. 555.2 від 10 серпня 2018 року повідомила ОСОБА_1 , що правила благоустрою території населеного пункту не можуть передбачати обов`язок фізичних і юридичних осіб отримання будь-яких дозволів, погоджень або інших документів дозвільного характеру, а також повноважень органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, підприємств, установ, організацій, утворених такими органами, видавати зазначені документи. Згідно з державним актом земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту, у зв`язку з чим дане питання регулюється Главою 17 Земельного кодексу України.

17. Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, розглянувши звернення ОСОБА_1 від 1 лютого 2018 року щодо нормативних вимог до встановлення огорожі приватного домогосподарства роз`яснило, що порушене питання регламентовано, зокрема: пунктами 3.19* та 3.25 державних будівельних норм ДБН 360-92* «Містобудування. Планування і забудови міських і сільських поселень», національним стандартом України ДСТУ-Н Б В.2.6-188:2013 «Настанова з проектування огорож майданчиків і ділянок підприємств, будинків і споруд (наказ Міністерства від 14.01.2014 № 4), розроблений відповідно до будівельних норм СН 441-72* «Вказівки по проектуванню огорож майданчиків і ділянок підприємств, будівель і споруд», пунктом 6.7 державних будівельних норм ДБН Б.2.2-5:2011 «Благоустрій територій».

18. Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області в межах наданих повноважень розглянув звернення ОСОБА_1 стосовно влаштування паркану в с/т « Лісова поляна » на території Колонщинської сільської ради Макарівського району та повідомив листом від 4 червня 2018 року № 10/10-29/0406/0602, що відповідно до Державних будівельних норм 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» поверховість забудови, граничні розміри житлових будинків, площа забудови, вимоги до господарських будівель, їх складу, огорожі ділянок, благоустрою території встановлюється місцевими правилами забудови.

19. У разі відсутності таких правил, питання огорожі ділянок залишається неврегульованим, внаслідок чого можуть виникати конфлікти з питань влаштування огорож, їх конструкції тощо. Для розв`язання зазначених питань застосовується положення Земельного кодексу України.

20. Згідно з висновком інспектора СРПП № 1 Макарівського ВП Ірпінського ВП ГУНП в Київській області від 6 лютого 2018 року, в період з 23 січня 2018 року по 6 лютого 2018 року проведено перевірку по повідомленню від ОСОБА_1 про те, що його сусід по земельній ділянці будує паркан без його узгодження. Під час перевірки встановлено, що ОСОБА_2 узгодив погодження на будівництво бетонного паркана з головою кооперативу, а документи на будівництво знаходяться на етапі розробки. Громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рекомендовано звернутися до суду для вирішення цивільно-правового спору між собою щодо спорудження огорожі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

21. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

22. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

23. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

24. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

25. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі вимоги скаржника є неприйнятними з огляду на таке.

26. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

27. Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

28. Одним із доводів касаційної скарги є те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення частини першої статті 16, статті 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та статей 38, 39 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», унаслідок чого дійшли неправильного висновку про відсутність у відповідача повноважень та підстав для проведення заходів державного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.

29. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів виходить із такого.

30. Відповідно до статті 7 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня.

31. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 16 цього Закону місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за додержанням санітарних і ветеринарних правил, збиранням, утилізацією і захороненням промислових, побутових та інших відходів, додержанням правил благоустрою.

32. Пунктом 1 частини першої статті 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право проводити перевірки стану додержання Конституції України та законів України, інших актів законодавства органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, керівниками підприємств, установ, організацій, їх філіалів та відділень незалежно від форм власності і підпорядкування по напрямах, визначених статтею 16 цього Закону.

33. Відповідно до частин першої та другої статті 40 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.

34. Для здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, виконанням Правил благоустрою території населеного пункту, в тому числі організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян, утримання в належному стані закріплених за підприємствами, установами, організаціями територій, сільські, селищні, міські ради можуть утворювати інспекції з благоустрою населених пунктів.

35. Зі змісту наведених правових норм убачається, що місцеві державні адміністрації наділені повноваженнями здійснювати заходи державного контролю у сфері благоустрою, зокрема, проводити перевірки стану додержання Конституції України та законів України, інших актів законодавства у сфері благоустрою. Органами здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів є органи місцевого самоврядування.

36. Водночас повноваження місцевих державних адміністрації або органів місцевого самоврядування щодо здійснення державного та відповідно самоврядного контролю у сфері благоустрою стосовно об`єктів приватної власності громадян, у тому числі їх земельних ділянок, законодавством не передбачено.

37. Статтею 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

38. Територія - сукупність земельних ділянок, які використовуються для розміщення об`єктів благоустрою населених пунктів: парків, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, шляхів, площ, майданів, набережних, прибудинкових територій, пляжів, кладовищ, рекреаційних, оздоровчих, навчальних, спортивних, історико-культурних об`єктів, об`єктів промисловості, комунально-складських та інших об`єктів у межах населеного пункту.

39. Положеннями статті 20 цього Закону також визначено, що благоустрій здійснюється в обов`язковому порядку на всій території населеного пункту (села, селища, міста).

40. Відповідно до статті 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до об`єктів благоустрою населених пунктів належать: 1) території загального користування: 2) прибудинкові території; 3) території будівель та споруд інженерного захисту територій; 4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.

41. До об`єктів благоустрою території житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, на яких розміщені об`єкти житлової забудови, громадські будівлі та споруди, інші об`єкти загального користування (частина перша статті 23 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»).

42. Частиною другою статті 17 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що громадяни зобов`язані:

1) утримувати в належному стані об`єкти благоустрою (їх частини), що перебувають у їх власності або користуванні, а також визначену правилами благоустрою території населеного пункту прилеглу до цих об`єктів територію;

2) дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів;

3) не порушувати права і законні інтереси інших суб`єктів благоустрою населених пунктів;

4) відшкодовувати в установленому порядку збитки, завдані порушенням законодавства з питань благоустрою населених пунктів;

5) допускати на об`єкти благоустрою, що перебувають у їх власності або користуванні, аварійно-рятувальні та інші служби для здійснення заходів щодо запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

43. Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» благоустрій присадибної ділянки проводиться її власником або користувачем цієї ділянки.

Власник або користувач присадибної ділянки може на умовах договору, укладеного з органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, забезпечувати належне утримання території загального користування, прилеглої до його присадибної ділянки.

44. Зі змісту наведених правових норм убачається, що контроль за благоустроєм населених пунктів передбачає перевірку, зокрема, утримання у належному стані об`єктів благоустрою, до яких належать місця загального користування, перевірку дотримання правил благоустрою, а також прав та інтересів інших суб`єктів благоустрою. При цьому утримання території загального користування, прилеглої до присадибної ділянки, здійснюється власником такої присадибної ділянки у разі укладення ним відповідного договору з органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування.

45. Судами попередніх інстанцій було встановлено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що позивачем не було надано доказів (як відповідачу під час звернення, так і до суду), що власником земельної ділянки № НОМЕР_1 ОСОБА_2 було укладено договір з органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, забезпечувати належне утримання території загального користування.

46. За встановлених обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що земельна ділянка № НОМЕР_1 , на якій розміщена огорожа, є приватною власністю ОСОБА_2 , а не комунальною чи державною власністю та у загальному користуванні не перебуває, тобто не є елементом благоустрою у розумінні Закону України «Про благоустрій населених пунктів», та відповідно, щодо неї не може бути здійснено державного контролю у сфері благоустрою населених пунктів.

47. Водночас, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, порушене позивачем у заяві від 10 липня 2018 року про проведення перевірки питання регулюється Земельним кодексом України та Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

48. Відповідно до статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється на об`єктах будівництва у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом.

Підставами для проведення позапланової перевірки є: виявлення факту самочинного будівництва об`єкта; звернення фізичних чи юридичних осіб про порушення суб`єктом містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності.

49. Згідно з пунктом 4 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553, посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю під час проведення перевірки мають право: у разі виявлення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, містобудівних умов та обмежень, затвердженого проекту або будівельного паспорта забудови земельної ділянки видавати обов`язкові для виконання приписи щодо: усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил; зупинення підготовчих та будівельних робіт.

50. Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області - територіальний орган Державної архітектурно-будівельної інспекції України, утворений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2014 року № 150, та діє на території Київської області.

51. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області (на час виникнення спірних правовідносин) наділений відповідними повноваженнями щодо здійснення державно-будівельного контролю в межах Київської області.

52. Як встановлено судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів, Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області розглянув звернення ОСОБА_1 стосовно влаштування паркану в с/т «Лісова поляна» на території Колонщинської сільської ради Макарівського району та повідомив листом від 4 червня 2018 року № 10/10-29/0406/0602, що відповідне питання регламентовано пунктами 3.19* та 3.25 Державних будівельних норм ДБН 360-92* «Містобудування. Планування і забудови міських і сільських поселень», Національним стандартом України ДСТУ-Н Б В.2.6-188:2013 «Настанова з проектування огорож майданчиків і ділянок підприємств, будинків і споруд (наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 14 січня 2014 року № 4), розроблений відповідно до будівельних норм СН 441-72* «Вказівки по проектуванню огорож майданчиків і ділянок підприємств, будівель і споруд», пунктом 6.7 Державних будівельних норм ДБН Б.2.2-5:2011 «Благоустрій територій».

53. Також Департамент повідомив позивача, що відповідно до Державних будівельних норм 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» поверховість забудови, граничні розміри житлових будинків, площа забудови, вимоги до господарських будівель, їх складу, огорожі ділянок, благоустрою території встановлюється місцевими правилами забудови.

54. У разі відсутності таких правил, питання огорожі ділянок залишається неврегульованим, внаслідок чого можуть виникати конфлікти з питань влаштування огорож, їх конструкції тощо. Для розв`язання зазначених питань застосовується положення Земельного кодексу України.

55. Відповідно до статті 103 Земельного кодексу України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

56. Крім того, частинами першою та третьою статті 106 Земельного кодексу України передбачено, що спосіб закріплення спільних меж між земельними ділянками визначається за згодою власників таких земельних ділянок. Витрати на встановлення спільних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.

Власник земельної ділянки, землекористувач має право вимагати від власника суміжної земельної ділянки сприяння у встановленні спільних меж, а також встановлення або відновлення межових знаків, у разі якщо вони відсутні, зникли, перемістилися або стали невиразними. У разі відсутності згоди власника суміжної земельної ділянки встановлення спільних меж здійснюється за рішенням суду.

57. З вищенаведених правових норм убачається, що питання стосовно порядку та умов використання спільних меж земельних ділянок вирішуються за домовленістю між власниками таких земельних ділянок. При цьому у разі недосягнення згоди між власниками суміжних земельних ділянок щодо використання спільних меж таких ділянок спір вирішується у порядку цивільного судочинства, зокрема, відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, яка визначає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

58. Колегія суддів враховує, що відповідно до правового висновку, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15 липня 2019 року у справі № 420/5625/18, яка стосувалася визнання протиправною бездіяльності селищної ради щодо демонтування дитячого спортивного майданчика, під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

59. У низці своїх рішень Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни; сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов`язань; вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (рішення у справах «Chahal v. the United Kingdom», заява № 22414/93, пункт 145; «Vilvarajah and others v. the United Kingdom», заява № 13163/87, пункт 122; «Leander v. Sweden», заява № 9248/81, пункт 77).

60. При цьому, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду; порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення; неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок, відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах; вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача; під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а та постанови Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 640/14623/20, від 18 березня 2021 року у справі № 826/3932/17, від 12 травня 2021 року у справі № 640/11938/20, від 19 травня 2021 року у справі № 826/13229/16 та ін.).

61. Крім того, у постановах від 31 липня 2018 року у справі № 826/11415/16, від 2 листопада 2018 року у справі № 826/22323/15, від 22 листопада 2018 року у справі № 826/14323/16 та від 14 лютого 2019 року у справі № 820/10582/15 Верховний Суд зауважив, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що у зв`язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача; підставами для визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

62. До того ж, у Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України розтлумачив поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», а саме зазначено, що цей термін треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

63. У цій справі суд також враховує практику ЄСПЛ. Зокрема, у пункті 113 рішення у справі «Промислово-фінансовий Консорціум «Інвестиційно-металургійний Союз» проти України» (заява № 10640/05) ЄСПЛ нагадав, що для того, щоб цивільний аспект пункту 1 статті 6 Конвенції був застосовним, має існувати спір щодо «права цивільного характеру», яке принаймні небезпідставно можна назвати таким, що визнане відповідно до національного законодавства незалежно від того, чи захищене це право Конвенцією. Спір повинен бути реальним і серйозним; він може стосуватися не лише фактичного існування права, але і його обсягу та способу здійснення; і, насамкінець, результат провадження повинен мати безпосереднє вирішальне значення для відповідного права, при цьому самих лише опосередкованих зв`язків або непрямих наслідків недостатньо для застосування пункту 1 статті 6 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах «Micallef v. Malta» [GC], заява № 17056/06, пункт 74; «Boulois v. Luxembourg» [GC], заява № 37575/04, пункт 90 та «Peleki v. Grecja», заява № 69291/12, пункт 38).

64. На сьогодні ЄСПЛ також напрацьовано певну практику стосовно обов`язку суду здійснювати контроль за суб`єктами владних повноважень. На рівні конкретних адміністративних процедур захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку держави реалізується через механізми контролю за діяльністю носіїв публічної влади, які включають або пов`язані з механізмами оскарження; із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада; щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури; у сфері, яка надає, в окремих справах, такі великі можливості для зловживань, котрі можуть призводити до шкідливих наслідків для демократичного суспільства загалом, у принципі функцію наглядового контролю доцільно доручати судді (рішення у справі «Klass and others v. Germany», заява № 5029/71, пункти 55 та 56)

65. Із цього приводу у практиці ЄСПЛ сформульовано висновок про те, що терміну «спір» (французькою мовою «contestation») необхідно надавати основного, а не формального значення; важливо також не звертати уваги на форму та мовні засоби, що використовуються, а спиратися на реалії події відповідно до обставин кожної справи; спір повинен бути справжнього і серйозного характеру; спір може стосуватися не лише існування права, а також сфери застосування чи порядку, у якому воно має бути використано, а також фактичних обставин справи (рішення у справах «Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium», заяви № 6878/75 та № 7238/75, пункт 45; «Gorou v. Greece», заява № 12686/03, пункт 29; «Boulois v. Luxembourg», заява № 37575/04, пункт 92; «Sporrong and Lunnroth v. Sweden», заяви № 7151/75 та № 7152/75, пункт 81 та «Benthem v. the Netherlands», заява № 8848/80, пункт 32).

66. Спір, який підлягає розгляду адміністративним судом, - це публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, та який виник у зв`язку з виконанням (рішення, дія), неналежним виконанням (рішення, дія) або невиконанням (бездіяльність) такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів, яка, за загальним правилом, встановлюється у суді першої інстанції за заявою однієї із сторін; такий спір є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин; метою вирішення такого спору є захист прав, свобод та інтересів особи або суспільних інтересів у сфері публічно-правових відносин шляхом впливу в межах закону на належного відповідача; такий спір повинен бути реальним (результат вирішення спору безпосередньо впливатиме на ефективний захист особи або суспільного інтересу у конкретних публічно-правових відносин) та існуючим на момент звернення з позовом; законом може бути визначено спеціальний порядок вирішення публічно-правового спору або встановлено обмеження стосовно суб`єкта звернення з відповідним позовом за умови наявності альтернативного суб?єкта з повною адміністративною процесуальною правоздатністю.

67. Отже, з наведеного випливає, що звертаючись до відповідача із відповідною заявою про проведення перевірки за дотриманням законодавства у сфері благоустрою його сусідом - власником земельної ділянки № НОМЕР_1 у с/т «Лісова поляна» на території Колонщинської сільської ради Макарівського району при спорудженні бетонної огорожі, позивачем було обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, натомість, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, правомірно надано відповідь ОСОБА_1 про відсутність правових підстав у Макарівської РДА для здійснення вказаних позивачем у заяві заходів контролю.

68. Належним способом захисту у цьому випадку було б звернення позивача до суду для вирішення спору із сусідом щодо порядку використання спільної межі земельних ділянок у порядку цивільного судочинства, що обґрунтовано було роз`яснено позивачу Макарівською РДА, Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області.

69. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що відповідачем не було допущено протиправної бездіяльності за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 10 липня 2018 року про проведення перевірки дотримання законодавства у сфері благоустрою власником земельної ділянки № НОМЕР_1 у с/т «Лісова поляна» на території Колонщинської сільської ради Макарівського району при спорудженні бетонної огорожі.

70. Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанцій. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судів попередніх інстанцій та щодо яких не наведено мотивів відхилення кожного з аргументів.

71. Під час касаційного розгляду справи доводи скаржника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень частини першої статті 16, статті 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та статей 38, 39 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», а також помилковість застосування до спірних правовідносин частини першої статті 40 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», не знайшли свого підтвердження.

72. Оскільки колегія суддів не вбачає неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції під час розгляду справи та прийняття рішення, то відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає таке рішення без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

73. Суд ураховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

74. Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.

75. ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі «Якущенко проти України», заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58), «Бендерський проти України» (заява N 22750/02, пункт 42)).

76. Крім того, у пункті 60 рішення «Helle v. Finland» (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Умотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

77. Також у пункті 71 рішення у справі «Peleki v. Greece» (заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (рішення у справі «Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). Із цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

78. До того ж, у пункті 80 рішення у справі «Perez v. France» (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі «Artico v. Italy», заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі «Van de Hurk v. The Netherlands», заява № 16034/90, пункт 59).

79. Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. The Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, пункт 43). Разом з тим, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

80. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява №18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява № 20124/92, пункт 42), «Бендерський проти України» (заява № 22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03, пункт 54).

81. Так, у пункті 54 рішення «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.

82. Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

83. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

84. Оскільки суд касаційної інстанції залишає рішення судів попередніх інстанцій без змін, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді В.М. Бевзенко

Н.В. Коваленко