03.11.2023

№ 370/888/22

Постанова

Іменем України

30 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 370/888/22

провадження № 61-6369св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Макарівська селищна рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 03 жовтня 2022 року у складі судді Білоцької Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року в складі колегії суддів Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Макарівської селищної ради про тлумачення заповіту та визнання права власності на спадкове майно.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина, що складалася з грошових коштів (пенсії) (не були отримані спадкодавцем за життя), права на отримання невиплачених коштів відповідно до постанови Макарівського районного суду Київської області від 23 грудня 2011 року у справі

№ 2-а-9424/11 та земельних ділянок з цільовим призначенням - для особистого селянського господарства: площею 0,19 га з кадастровим номером 322781801:01:003:0132, площею 0,2456 га з кадастровим номером 322781801:03:014:0068 та площею 0,24 га з кадастровим номером 322781801:01:003:0133, розташованих на території села Гавронщини Макарівського району Київської області.

Відповідно до заповіту від 30 серпня 2012 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Гавронщинської сільської ради Мельником Л. А. за реєстровим номером 14, ОСОБА_2 все своє майно заповіла позивачу ОСОБА_1 .

Зазначала, що вона належить до числа спадкоємців за заповітом, спадщину прийняла шляхом подання відповідної заяви нотаріусу, проте оформити право на спадкування позивач не має можливості, оскільки у заповіті допущено помилки при зазначенні реєстраційного номеру облікової картки платника податків спадкоємця. Так, ОСОБА_1 вказувала, що в заповіті, складеному 30 серпня 2012 року ОСОБА_2 , зазначено номер облікової картки платника податків спадкоємця за заповітом - НОМЕР_1 , проте позивачу присвоєно номер - НОМЕР_2 .

З огляду на вказану описку нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину. Вказувала, що саме вона проживала та доглядала за ОСОБА_2 до її смерті. Вважала, що заповіт потрібно тлумачити наступним чином: «…все своє майно, на що вона мала право і що буде належати їй на день смерті, заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ».

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила:

здійснити тлумачення заповіту, складеного 30 серпня 2012 року у селі Гавронщині Макарівського району Київської області померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , посвідченого секретарем виконавчого комітету Гавронщинської сільської ради Мельником Л. А. за реєстровим номером 14, відповідно до якого, все своє майно, на яке вона мала право і що буде належати їй на день смерті, заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ;

визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , право власності у порядку спадкування за заповітом на належне померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 наступне спадкове майно: грошові кошти (пенсію), що не були отримані померлою за життя; право на отримання невиплачених коштів згідно з постановою Макарівського районного суду Київської області від 23 грудня 2011 року у справі № 2-а-9424/11, що не були отримані спадкодавцем за життя; земельні ділянки з цільовим призначенням - для особистого селянського господарства: площею 0,19 га з кадастровим номером 322781801:01:003:0132, площею 0,2456 га з кадастровим номером 322781801:03:014:0068 та площею 0,24 га з кадастровим номером 322781801:01:003:0133, розташовані на території села Гавронщини Макарівського району Київської області.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 03 жовтня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що текст заповіту від 30 серпня 2012 року не підлягає тлумаченню, оскільки він складений зі слів заповідача, а при тлумаченні заповіту не допускається внесення змін у його зміст. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування, суд першої інстанції виходив із того, що зазначені вимоги не підлягають розгляду в судовому порядку.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Макарівського районного суду Київської області від 03 жовтня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно змінено, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про здійснення тлумачення заповіту, суд апеляційної інстанції виходив з того, що таке тлумачення призведе до зміни особи спадкоємця, що суперечить вимогам закону. Невірно зазначений в заповіті реєстраційний номер облікової картки платника податків спадкоємця не є підставою для тлумачення заповіту, оскільки не впливає на його зміст, а внесення змін в текст заповіту не допускається.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно, апеляційний суд вказував, що позивач не подала належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, що вона є особою, на користь якої складено заповіт.

Апеляційним судом зазначено, що під час судового розгляду ні позивач, ні її представник не заявили на підтвердження позовних вимог будь-яких клопотань про допит свідків, долучення доказів тощо.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , з урахуванням змісту уточненої редакції від 16 червня 2023 року, просить скасувати рішення Макарівського районного суду Київської області від 03 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 335/9398/16-ц (провадження№ 61?20484св18), від 16 грудня 2020 року у справі № 467/356/19 (провадження № 61-8685св20).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди необґрунтовано дійшли висновку щодо відсутності підстав для вирішення питання щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на спадкове майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_2 . Спірний заповіт є зрозумілим та не потребує тлумачення, в тексті заповіту зазначена дата, місце його складення, прізвище, ім`я, по батькові, дата народження спадкодавця (заповідача), прізвище, ім`я, по батькові спадкоємця, пропущена лише цифра реєстраційного номеру облікової картки платника податків, тому суди безпідставно відмовили у задоволенні вказаних позовних вимог. Суди не витребували та не дослідили спадкової справи, про витребування якої заявлено позивачем.

ОСОБА_1 також вказує, що не заперечує щодо безпідставності заявлених нею вимог про тлумачення заповіту.

Доводи інших учасників справи

Інший учасник справи не скористався правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 01 травня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

У липні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , яка проживала на АДРЕСА_1 .

За життя ОСОБА_2 залишила заповіт, посвідчений 30 серпня 2012 року секретарем виконавчого комітету Гавронщинської сільської ради Мельником Л. А., відповідно до якого зробила розпорядження: «усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, у тому числі все те, що буде належати мені на день смерті і на що законом матиму право, заповідаю ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )».

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на: грошові кошти (пенсію), що не були отримані померлою за життя; отримання невиплачених коштів згідно з постановою Макарівського районного суду Київської області від 23 грудня 2011 року у справі № 2-а-9424/11, що не були отримані спадкодавцем за життя; земельні ділянки з цільовим призначенням - для особистого селянського господарства: площею 0,19 га з кадастровим номером 322781801:01:003:0132, площею 0,2456 га з кадастровим номером 322781801:03:014:0068 та площею 0,24 га з кадастровим номером 322781801:01:003:0133, розташовані на території села Гавронщини Макарівського району Київської області.

З матеріалів спадкової справи № 181/2020 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 встановлено, що 16 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Макарівської районної державної нотаріальної контори Київської області із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті її тітки ОСОБА_2 , проте державний нотаріус постановою від 18 лютого 2022 року № 105/02-31 відмовив у видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом.

У постанові нотаріуса вказано, що відповідно до змісту заповіту, наданого до нотаріальної контори, своє майно спадкодавець заповіла « ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )». Дата народження, як і будь-які інші уточнюючі відомості щодо особи, на користь якої складався заповіт, у тексті останнього не вказано. Проте, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка звернулася до нотаріальної контори для оформлення своїх спадкових прав, має реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 . Внаслідок зазначених розбіжностей та відсутності у тексті заповіту будь-яких додаткових відомостей щодо особи, на користь якої він складався, ототожнити потенційного спадкоємця з особою, на користь якої спадкодавцем було складено заповіт, не виявляється можливим.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статей 15 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що в заповіті допущено помилку при зазначенні її реєстраційного номеру облікової картки платника податків, а саме помилково пропущена цифра «1», тому вона не має можливості оформити своє право на спадкування. Позивач вказувала, що саме вона доглядала до смерті за ОСОБА_2 , поховала її за власні кошти, тому вважала, що заповіт померлої складено саме на неї.

Згідно зі статтями 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (частина перша статті 1217 ЦК України).

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (частина перша статті 1235 ЦК України).

Згідно зі статтею 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями.

У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Статтею 213 ЦК України визначено загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні правочину, які втілюються в трьох рівнях. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 757/5305/13-ц.

Тлумачення заповіту судом не повинно замінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпорядження його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.

Неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням в ньому слів, понять і термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частини заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача стосовно долі спадщини.

Системний аналіз положень статей 213 1256 ЦК України діє підстави для висновку, що при тлумаченні змісту заповіту не допускається пошук волі заповідача, яка не знайшла відображення у тексті самого заповіту, а також не допускається внесення змін у зміст заповіту, який є особистим розпорядженням фізичної особи щодо належного їй майна, яким вона відповідно до законодавства має право розпоряджатися на момент укладення заповіту.

Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 595/731/21.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно виходив з того, що зміст заповіту, складеного ОСОБА_2 30 серпня 2012 року, є зрозумілим, тому тлумаченню не підлягає. Також апеляційний суд правильно зазначив, що зміна однієї цифри реєстраційного номеру облікової картки платника податків призведе до зміни особи спадкоємця, що суперечить вимогам закону.

Відповідно до частини першої статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Відповідно до заповіту від 30 серпня 2012 року ОСОБА_2 зробила розпорядження: «усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, у тому числі все те, що буде належати мені на день смерті і на що законом матиму право, заповідаю: ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )».

Згідно з довідкою про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 одержала ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 .

Отже, існує розбіжність щодо особи, на користь якої складено заповіт.

Враховуючи викладене, позивач повинна була довести, що саме вона є тією собою, на користь якої складено заповіт.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначала, що саме вона проживала та доглядала до смерті за ОСОБА_2 , поховала її за власні кошти. Вважала, що заповіт померлої складено саме на позивача.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суди встановили, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що вона є особою, на користь якої ОСОБА_2 склала заповіт.

Так, згідно з довідкою Гавронщинської сільської ради від 16 вересня 2020 року № 389 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 16 жовтня 1986 року до своєї смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) проживала та була зареєстрована на АДРЕСА_1 . Разом з нею ( ОСОБА_2 ) на день її смерті ніхто не проживав та не був зареєстрований.

При цьому суди також правильно врахували постанову нотаріуса від 18 лютого 2022 року № 105/02-31 про відмову у видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом, відповідно до якої у заповіті ОСОБА_2 відсутні дата народження, як і будь-які інші уточнюючі відомості щодо особи, на користь якої складався заповіт.

Апеляційним також враховано, що стороною позивача, інтереси якої в апеляційному суді представляв адвокат Левочко Я. А., маючи належний обсяг правового захисту, не заявлено на підтвердження позовних вимог будь-яких клопотань про допит свідків, долучення доказів тощо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

За таких обставин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суди дійшли правильного по суті висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно, апеляційний суд правомірно вважав позов цій частині необґрунтованим, оскільки позивач не надала достатніх та належних доказів на підтвердження того, що вона є тією особою, на користь якої складено заповіт.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 335/9398/16-ц (провадження № 61-20484св18), від 16 грудня 2020 року у справі № 467/356/19 (провадження № 61-8685св20), підлягають відхиленню з огляду на таке.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 335/9398/16-ц (провадження № 61-20484св18) зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що неточності та помилки у тексті заповіту щодо адреси нерухомого майна, яке передається у спадщину, за обставин цієї справи не можуть бути усунуті шляхом тлумачення заповіту відповідно до положень статей 213 1256 ЦК України.

Отже, висновки, викладені у наведеній постанові Верховний Суд, не протирічать висновкам апеляційного суду в оскаржуваній постанові.

Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 467/356/19 (провадження № 61-8685св20), розглядаючи спір про тлумачення заповіту, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове, яким розтлумачив зміст спірного заповіту. При цьому Верховний Суд виходив з того, що до спадщини входять не документи, що посвідчують право, зокрема державні акти про право власності на земельну ділянку, а права на саму земельну ділянку як об`єкт цивільних прав. Відсутність у заповіті прямого посилання на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не відміняє дійсної волі заповідача щодо настання реальних наслідків вчиненого ним правочину, що в разі його смерті позивач успадкує земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Новокрасненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області.

Таким чином, у наведеній справі тлумачення заповіту полягало не у встановленні особи, на користь якої складено заповіт, а в тому, що, заповідаючи позивачу державний акт на право власності на земельну ділянку, намір спадкодавця був спрямований на те, щоб залишити позивачу у спадок земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на яку у заповідача на момент складання заповіту було право, посвідчене державним актом на право власності на земельну ділянку.

Такі висновки Верховного Суду щодо застосування положень статей 213 1256 ЦК України є незастосовними до спірних правовідносин, оскільки у наведеній справі і у справі, яка переглядається, підстави позову є різними.

Крім того, безпідставними є доводи касаційної скарги, що суди порушили норми процесуального права, яке полягає у невитребуванні та недослідженні спадкової справи, про що позивач заявляла при зверненні з позовом до суду, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи. Так, на виконання ухвали Макарівського районного суду Київської області від 18 липня 2022 року Макарівська державна нотаріальна контора 09 вересня 2022 року надіслала належним чином завірену копію спадкової справи № 181/2020 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Вказана копія спадкової справи надійшла до суду 15 вересня 2022 року.

Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги щодо наявності суперечливих висновків апеляційного суду, зокрема, що апеляційним судом вказано про те, що спірний заповіт є зрозумілим та тлумаченню не підлягає, водночас зроблено висновки про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на спадкове майно в порядку спадкування за цим заповітом, з огляду на таке.

Як зазначено вище, тлумачення заповіту судом не повинно замінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпорядження його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду, що зміст заповіту у цій справі не містить неузгодженості щодо волі спадкодавця та є зрозумілим, але позивач не довела належними та допустимими доказами, що вона є тією особою, на користь якої складено заповіт.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до суб`єктивного тлумачення заявником норм цивільного процесуального законодавства України, переоцінки доказів, незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанції і не можуть бути підставами для скасування постановленого у справі судового рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and. Others v.Ukraine), заява № 4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанови апеляційного суду, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених

у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 03 жовтня 2022 року у незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко