Постанова
Іменем України
26 березня 2020 року
м. Київ
справа №371/460/17
провадження №61-6786св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів»,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, державний кадастровий реєстратор Головного управління Держгеокадастру у Київській області Лисікової Наталії Олексіївни, ОСОБА_1 ,
третя особа - Департамент екології та природних ресурсів при Київській обласній державній адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішенням Миронівського районного суду Київської області від 21 травня 2018 року у складі судді Капшук Л. О. та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року у складі колегії суддів Гаращенка Д. Р., Невідової Т. О., Левенця Б. Б.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» (далі - РЛП «Трахтемирів») звернувся до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Київській області Лисікової Н. О., ОСОБА_1 , третя особа - Департамент екології та природних ресурсів при Київській обласній державній адміністрації, в якому просив: визнати поважною причину пропуску строку (стосовно наказів Головного управління Держземагентства у Київській області) та поновити процесуальний строк для звернення до суду з позовом; визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Київській області від 11 березня 2014 року № КИ/3222984000:01:003/00016448 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», що наданий ОСОБА_1 ; скасувати свідоцтво про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222984000:01:003:0010, що було зареєстровано 01 квітня 2014 року з індексним номером 5247481 на ім`я ОСОБА_1 .
Позов мотивовано тим, що Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» був організований відповідно до Законів України «Про природно-заповідний фонд України», «Про місцеве самоврядування в Україні» ЦК УРСР та згідно рішення «Про організацію регіонального парку «Трахтемирів», прийнятого Черкаською та Київською обласними радами, та набув статусу об`єкта природно-заповідного фонду місцевого значення.
На території Київської області РЛП «Трахтемирів» територіально розташований на площі 5 148,7 га на землях Малобукринської та Грушівської сільських рад Миронівського району.
Охорона РЛП «Трахтемирів» здійснюється як національного надбання та він є складовою частиною системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною та включений до ключового елементу Дніпровського коридору Екологічної мережі України.
Відповідно до «Проекту створення РЛП «Трахтемирів» та даних Державного кадастру територій та об`єктів природно-заповідного фонду України Міністерства екології та природних ресурсів України станом на 01 січня 2013 року земельна ділянка з кадастровим номером 3222984000:01:003:0010 знаходиться на території РЛП «Трахтемирів».
01 квітня 2014 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на земельну ділянку розташовану на території Малобукринської сільської ради Миронівського району, кадастровий номер 3222984000:01:003:0010, загальною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства.
Передача права власності ОСОБА_1 здійснена з порушенням передбаченої законом процедури, з визначенням призначення, яке суперечить статусу та завданню регіонального ландшафтного парку.
Згідно відповіді Департаменту екології та природних ресурсів Київської ОДА від 02 лютого 2015 року формування земельної ділянки з кадастровим номером 3222984000:01:003:0010 на території РЛП «Трахтемирів» проведено з порушенням пункту 3 частини першої статті 186 ЗК України, оскільки проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території об`єкта ПЗФ, підлягають погодженню з органом виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища, а такого погодження надано не було.
Позивач звертався з відповідними скаргами щодо неправомірності наказів Головного управління Держземагентства до департаменту екології та природних ресурсів при Київській ОДА, Миронівської прокуратури, прокуратури Київської області, однак будь-яких дій на усунення існуючих порушень не здійснено.
Виділення спірної земельної ділянки у власність іншої особи призводять до порушення цілісності земель РЛП «Трахтемирів» та створюють загрозу його існуванню, перешкоджаючи ефективному розвитку туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності заповідного комплексу.
Щодо пропуску строку на звернення до суду з вимогою про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагентства у Київській області від 11 березня 2014 року, позивач посилався на неможливість отримання копії оскаржуваного наказу, що за його переконанням є достатньо поважною причиною пропуску строку, який він просив поновити.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 21 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року, позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 11 березня 2014 року
№ КИ/322298:01:003/00016448 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 на території Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області, надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 3222984000:01:003:0010, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області.
Скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Реєстраційною службою Миронівського районного управління юстиції 06 квітня 2014 року ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2 га, призначену для ведення особистого селянського господарства.
У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Київській області та ОСОБА_1 на користь Регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» судові витрати в розмірі 1 600 грн з кожного.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що оспорюваний наказ ГУ Держземагенства у Київській області і свідоцтво видане з порушенням вимог закону та прав позивача, оскільки надана у власність ОСОБА_1 земельна, відповідно до «Проекту створення РЛП «Трахтемирів», Державного кадастру територій та об`єктів природно-заповідного фонду України Міністерства екології та природних ресурсів України, карти-схеми регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» та схеми розташування земельної ділянки розташована в адміністративних межах Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області і знаходиться на території РЛП «Трахтемирів».
Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» утворений у встановленому законом порядку, розташований та знаходиться в межах Малобукринської та Грушевської сільських рад Миронівського району та займає площу 5 148,7 га і перебуває на обліку територій та об`єктів природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання і є складовою частиною системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною та включений до ключового елементу Дніпровського коридору Екологічної мережі України.
Ведення особистого селянського господарства на землях природно-заповідного фонду суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів даного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворенню та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів, оскільки на територіях природно-заповідного фонду забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Підстави для поновлення строку звернення до суду відсутні, оскільки такий строк не пропущено позивачем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 в особі представника, не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Узагальнені доводи особи, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій застосовано закон, який не підлягав застосуванню, а саме - статтю 7 Закону України «Про природо-заповідний фонд України» в редакції, що набрала чинності значно пізніше, ніж створювався РЛП «Трахтемирів», чим порушено принцип незворотної дії закону в часі.
Судами не застосовано положення статті 22 ЗК України в редакції, що діяла на момент створення РЛП «Трахтемирів», відповідно до якої приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості) та одержання документів, що посвідчують право власності або право користування заборонено.
Судами не враховано, що позивач не має будь-яких законних прав на спірну земельну ділянку, оскільки як об`єкт природно-заповідного фонду створений не був, через численні порушення чинного, на час виникнення спірних правовідносин, законодавства.
Позивачем не було надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження факту приналежності спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду.
Під час створення РЛП «Трахтемирів» процедура встановлена Законом України «Про природно-заповідний фонд України» була порушена, зокрема, щодо винесення меж регіонального ландшафтного парку в натурі та відсутність зонування.
Наявне в матеріалах рішення Київської обласної ради про організацію РЛП «Трахтемирів» має статус «Проекту» та основних реквізитів акту органу місцевого самоврядування не містить.
В обґрунтування мотивів касаційної скарги заявник посилався на висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 липня 2017 року викладені в ухвалах №6-33134св13, від 28 січня 2015 року, від 05 липня 2017 року в ухвалі №2/318/12, Вищого господарського суду України від 11 липня 2017 року в постанові №910/3724/14, які зводяться до того, що за відсутності технічної документації, яка підтверджує передачу спірних земель у постійне користування стороні позивача, факт передачі у власність особі цієї земельної ділянки є недоведеним.
Висновки судів про поважність причин пропуску позивачем строку позовної давності є необґрунтованими та такими, що прийняті внаслідок неправильного тлумачення судом закону.
Будучи суб`єктом, який вважає порушеними його права, позивач мав змогу раніше довідатися про їх порушення, а тому, враховуючи встановлений загальний строк позовної давності, її пропуск є підставою для відмови у позові.
Твердження позивача про виявлення факту порушення власних прав лише у березні 2017 року є спробою ввести суд в оману, оскільки надані ним самим докази на підтвердження цих обставин, свідчать про обізнаність з ними протягом вже тривалого часу.
Існування будь-яких обмежень або обтяжень спірної земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідно до положень чинного законодавства унеможливлює здійснення державним реєстратором права власності та як наслідок видачу свідоцтва про право власності.
Факт реєстрації права власності за апелянтом достеменно свідчить про відсутність будь-яких заборон та правомірність таких дій.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, РЛП «Трахтемирів», заперечує проти доводів відповідача та просить залишити ухвалені у справі рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
На підставі частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями частин першої та другої статті 116 ЗК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з частиною п`ятою статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Положеннями статті 140 ЗК України визначено, що припинення права користування земельною ділянкою можливе лише за добровільною згодою користувача або шляхом примусового вилучення у нього земельної ділянки.
Згідно зі статтею 149 ЗК України примусове вилучення земельної ділянки без згоди землекористувача можливе лише в судовому порядку за позовом відповідного органу влади чи місцевого самоврядування.
Частинами першою та четвертою статті 186-1 ЗК України встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Розробник подає на погодження до вказаного органу за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відповідно до частини третьої статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки: природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об`єкта природно-заповідного фонду або в межах прибережної захисної смуги, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації (частина шоста статті 186-1 ЗК України).
На час формування земельної ділянки з кадастровим номером 3222984000:01:003:0010 та винесення оспорюваного наказу про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка відноситься до земель природно-заповідного фонду, у власність відповідачу для ведення особистого селянського господарства необхідною умовою було погодження Департаментом як структурним підрозділом Київської обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Разом з тим, проект землеустрою щодо відведення відповідачу вказаної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області на території регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» не погоджувався у встановленому законом порядку Департаментом екології та природних ресурсів при Київській обласній державній адміністрації, що у свою чергу свідчить про набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку з порушенням вимог Закону.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території природно-заповідного фонду можуть використовуватися у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
Частинами першою та третьою статті 152 ЗК України визначено, що власник або землекористувач земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі: шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Установивши, що РЛП «Трахтемирів» утворений на підставі рішень Київської обласної ради від 17 лютого 2000 року № 168-10-ХХІІІ та Черкаської обласної ради від 26 лютого 2000 року № 14-4 «Про організацію регіонального парку «Трахтемирів», набув статусу об`єкта природно-заповідного фонду місцевого значення, проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 спірної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області на території РЛП «Трахтемирів» на розгляд до Департаменту екології та природних ресурсів при Київській обласній державній адміністрації не надходив, надана йому у власність земельна ділянка відповідно до «Проекту створення РЛП «Трахтемирів», Державного кадастру територій та об`єктів природно-заповідного фонду України Міністерства екології та природних ресурсів України, карти-схеми РЛП «Трахтемирів» й схеми розташування земельної ділянки розташована в адміністративних межах Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області і знаходиться на території РЛП «Трахтемирів», суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Київській області від 11 березня 2014 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» і скасування свідоцтва про право власності на спірну земельну ділянку від 06 квітня 2014 року на ім`я ОСОБА_1 .
Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що отримання відповідачем у власність земельної ділянки природно-заповідного фонду для цілей ведення особистого селянського господарства суперечить вимогам законодавства, а сама спірна земельна ділянка виділена за рахунок земель природно-заповідного фонду без відповідних згоди та погодження, з порушенням вимог законодавства.
Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій обгрунтовано застосовували норми матеріального права, які були чинні на час виникнення спірних правовідносин - 2014 рік, а не рік заснування РЛП «Трахтемирів», оскільки саме у 2014 році ОСОБА_1 і було виділено земельну ділянку, правомірність виділення якої у судовому порядку оскаржено позивачем.
Доводи касаційної скарги про те, що РЛП «Трахтемирів», як об`єкт природно-заповідного фонду, не створений, межі ландшафтного парку у натурі не винесені та відсутні докази про належність спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду, є безпідставними та спростовуються зібраними у справі доказами і встановленими судами на їх підставі обставинами, з яких вбачається, що позивач надав «Проект організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів і об`єктів РЛП «Трахтемирів», виготовлений у 2001 році Науковим центром заповідної справи Міністерства екології та природних ресурсів України та у встановленому порядку погоджений із Державним управлінням екології та природних ресурсів в Черкаській області Державним управлінням екології та природних ресурсів в Київській області, затверджений АТЗТ «АЕО» «Трахтемирів», в якому чітко встановлені межі РЛП «Трахтемирів».
Посилання у касаційній скарзі на правомірність набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, є необґрунтованими, оскільки судами попередніх інстанцій установлено, що отримана нею у власність земельна ділянка розташована на території РЛП «Трахтемирів», а проект її відведення не був погоджений у встановленому законом порядку Департаментом екології та природних ресурсів при Київській обласній державній адміністрації, що свідчить про неправомірність набуття відповідачем права власності на земельну ділянку природно-заповідного фонду.
Доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності, є безпідставними, оскільки згідно із встановленими судами попередніх інстанцій обставинами РЛП «Трахтемирів» дізнався про оскаржуваний наказ Головного управління Держземагенства у Київській області у 2015 році, а до суду звернувся у березня 2017 року, тобто у межах трирічного строку позовної давності, оскільки перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Таких же аналогічних за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2019 року у справі № 371/452/17 (провадження №61-1069св19), від 21 жовтня 2019 року у справі №371/463/17-ц ((провадження №61-1135св19), від 02 березня 2020 року у справі №371/450/17 (провадження №61-6701св19) та в ухвалі від 10 квітня 2019 року у справі № 371/456/17 (провадження 61-5855ск19), у яких вирішено подібні спори з такими ж установленими фактичними обставинами та підставами позову справі, що і справі, яка переглядається.
Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 21 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
І. В. Литвиненко
І. М. Фаловська