Постанова
Іменем України
11 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 371/479/19
провадження № 61-3767св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Карапишівська сільська рада Миронівського району Київської області, правонаступником якої є Миронівська міська рада Миронівського району Київської області, Миронівська районна державна адміністрація у Київській області, Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Сільськогосподарське товариства з обмеженою відповідальністю «Агросвіт»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області, Миронівської районної державної адміністрації у Київській області (далі - Миронівська РДА), Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Київській області), Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агросвіт» (далі - СТОВ «Агросвіт») про визнання права на земельну частку (пай) у порядку спадкування.
Позовну заяву мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй майно. За життя ОСОБА_2 склала заповіт, яким заповіла все належне їй на день смерті майно дочці ОСОБА_1 . Позивач вказувала, що у визначений законом для прийняття спадщини шестимісячний строк подала до Миронівської районної державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини та отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на майно після смерті матері ОСОБА_2 у вигляді житлового будинку, розташованого у с. Карапиші Миронівського району Київської області, майнового паю у пайовому фонді майна Колективному сільськогосподарському товаристві «Карапиші» (далі - КСП «Карапиші») та грошового вкладу в Ощадбанку.
Вказувала, що мати за життя мала право на земельну частку (пай) у пайовому фонді КСП «Карапиші» с. Карапиші Миронівського району Київської області, оскільки матір включено до списку громадян членів
КСП «Карапиші», який є додатком до державного акта на право колективної власності на землю серії КВ від 28 грудня 1994 року. Сертифікат на земельну частку (пай) ОСОБА_2 за життя на отримала, тому вона як спадкоємець за заповітом не може отримати свідоцтво про право на спадщину на земельну частку (пай).
Зазначала, що згідно з листом Миронівської районної державної нотаріальної контори від 05 квітня 2019 року № 322/02-14 їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки відсутній правовстановлюючий документ на земельний пай на ім`я спадкодавця, тому рекомендовано звернутися до суду за захистом її прав та інтересів.
ОСОБА_1 просила суд визнати за нею у порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 право на земельну частку (пай) у КСП «Карапиші» с. Карапиші Миронівського району Київської області розміром 2,72 в умовних кадастрових гектарах при розпаюванні сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність
КСП «Карапиші» згідно з державним актом на право колективної власності на землі серії КВ від 28 грудня 1994 року, виданим Карапишівською сільською радою народних депутатів Миронівського району Київської області.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 07 жовтня 2019 року, ухваленим у складі судді Капшук Л. О., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його недоведеності та необґрунтованості.
Короткий зміст постанов судів апеляційної та касаційної інстанцій
Постановою Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Миронівського районного суду Київської області від 07 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) середнім розміром 2,72 в умовних кадастрових гектарах при розпаюванні сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність КСП «Карапиші» с. Карапиші Миронівського району Київської області у Карапишівській сільській раді Миронівського району Київської області згідно державного акта на право колективної власності на землю
від 28 грудня 1994 року серії КВ, виданого Карапишівською сільською радою народних депутатів Миронівського району Київської області,
у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 ,
яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року, прийнятою у складі колегії суддів: Луспеника Д. Д., Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (провадження № 61-3944св20), касаційну скаргу СТОВ «Агросвіт» задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, вказав, що апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, не звернув увагу на заяву СТОВ «Агросвіт» про застосування позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 , не навів мотивів прийняття чи відхилення такої заяви та дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Миронівського районного суду Київської області від 07 жовтня 2019 року змінено в мотивувальній частині, викладено її в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Миронівського районного суду Київської області
від 07 жовтня 2019 року залишено без змін.
Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції послався на положення статей 71 75 80 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР) та вказав, що позивач має право на земельну частку (пай) у КСП «Карапиші», однак позивач не довела наявність поважних причин пропуску позовної давності та звернулася до суду за спливом більше 23 років (з року видачі державного акта) з моменту, коли її матір ОСОБА_2 набула право на земельну частку (пай). Тобто до спірних правовідносин підлягає застосуванню позовна давність. При цьому суд констатував, що позовна давність за наведених обставин застосовується судом незалежно від заяви сторони у справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого
2021 року, залишити в силі постанову Київського апеляційного суду
від 30 січня 2020 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
15 березня 2021 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху, надано час на усунення недоліків.
07 квітня 2021 року ухвалою Верховного Суду заяву ОСОБА_1 задоволено, продовжено строк для усунення недоліків вказаних в ухвалі Верховного Суду від 15 березня 2021 року.
12 травня 2021 року ухвалою Верховного Суду задоволено клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Миронівського районного суду Київської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
12 жовтня 2021 року ухвалою Верховного Суду виправлено описку, допущено в ухвалі Верховного Суду від 12 травня 2021 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції не відповідають обставинам справи, вбачається необ`єктивний підхід до вирішення справи.
Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, заявник вказує, що застосовуючи до спірних правовідносин позовну давність за ЦК УРСР, суд не встановив початок перебігу позовної давності.
Стверджує, що з матеріалів справи встановлено, що її матір включено до списку-додатку до державного акта на право колективної власності на землі КСП «Карапиші», про що вона, спадкоємець, дізналася з листа відділу Держгеокадастру у Миронівському районі Київської області 15 червня
2016 року. Однак у квітні 2019 року нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки спадкодавець за життя не отримав сертифікат на земельну частку (пай), при цьому нотаріус зазначив, що вона своєчасно прийняла спадщину.
Заявник вважає, що висновки суду апеляційної інстанції про застосування позовної давності є упередженими та ґрунтуються на припущеннях.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду
від 05 лютого 2020 року у справі № 389/896/19 (провадження
№ 61-17171св19).
Відзив на касаційну скаргу до суду не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Карапишівської сільської ради народних депутатів від 22 квітня 1994 року № ХІІ у колективну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва КСП «Карапиші» села Карапиші Миронівського району Київської області передано 4 866,0 га землі.
Державний акт на право колективної власності на землю КСП «Карапиші» одержало 28 грудня 1994 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , дочкою якої є позивач
ОСОБА_1 .
За життя ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений 23 квітня 1985 року секретарем Карапишівської сільської ради народних депутатів Миронівського району Київської області Линник З. І. та зареєстрований у реєстрі за № 72, відповідно до якого заповіла все майно, що належатиме їй на день смерті, своїй дочці ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 спадщину після смерті матері прийняла та оформила спадкові права на житловий будинок в селі Карапиші Миронівського району Київської області, майновий пай у загальному пайовому фонді СТОВ «Карапиші» та грошовий вклад в Ощадбанку.
У списку громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства, який був додатком № 1 до державного акта на право колективної власності на землю, під номером 1650 значиться ОСОБА_2 . Ця обставина підтверджується також листом начальника відділу у Миронівському районі ГУ Держгеокадастру у Київській області від 15 червня 2016 року
№ Т-30/0-396/6-16.
Відповідно до довідки Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області від 23 серпня 2016 року № 40 колгосп імені Щорса села Карапиші Миронівського району Київської області перейменовано в
КСП «Карапиші» згідно з рішенням загальних зборів від 15 січня 1994 року протокол № 1, КСП «Карапиші» перейменовано в Акціонерне товариство «Карапиші» (далі - АТ «Карапиші») згідно з рішенням загальних зборів
від 02 листопада 1996 року (протокол № 3). Пізніше АТ «Карапиші» згідно з рішенням загальних зборів від 15 січня 2000 року (протокол № 1) ліквідовано, правонаступником АТ «Карапиші» є СТОВ «Карапиші», яке припинило господарську діяльність з 13 серпня 2001 року, протокол
від 30 липня 2001 року № 6. Документи СТОВ «Карапиші» зберігаються в трудовому архіві виконавчого комітету Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області згідно з актом приймання-передачі № 1 від 11 березня 2014 року.
Карапишівська сільська рада Миронівського району Київської області довідками № 67 та № 68, виданими 31 жовтня 2016 року, підтвердила, що ОСОБА_2 була працівником колгоспу ім. Щорса села Карапиші та брала трудову участь у колгоспному виробництві у період з 01 січня 1948 року по 31 грудня 1972 року до часу виходу на пенсію.
Листом від 05 квітня 2019 року № 322/02-14 державний нотаріус роз`яснив ОСОБА_1 про наявні перешкоди для видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, розташовану на території Карапишівської сільської ради Миронівського району Київської області, оскільки відсутній правовстановлюючий документ, який підтверджує право померлої
ОСОБА_2 на вказане майно.
Згідно з довідкою заступника начальника відділу у Миронівському районі ГУ Держгеокадастру у Київській області від 10 квітня 2019 року № 39/113-19, відповідно до технічної документації з паювання земель, переданих у колективну власність АТ «Карапиші» Миронівського району Київської області, вартість земельної частки (паю) обчислена діленням грошової оцінки сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність, що підлягають паюванню, на кількість осіб, що мають право на земельну частку (пай) станом на 1997 рік, складає 14 843 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону України від 05 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
Згідно з пунктом 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом колективного сільськогосподарського підприємства на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.
Згідно з пунктами 4, 5, 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у редакції від 16 січня 2003 року ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Правовідносини, що є предметом розгляду у цій справі, виникли до набрання чинності ЦК України, отже для вирішення даної справи підлягають застосуванню норми ЦК УРСР.
Відповідно до положень статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
У статті 527 ЦК УРСР зазначено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.
Згідно статті 529 ЦК УРСР діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого при спадкоємстві за законом є спадкоємцями першої черги в рівних частках.
Стаття 548 ЦК УРСР визначає, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Відповідно до положень статті 549 ЦК УРСР спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.
За правилами статті 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Відповідно до положень статті 74 ЦК УРСР вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності.
Згідно статті 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.
Відповідно до положень статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), неодноразово наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Статтею 80 ЦК УРСР передбачено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строку позовної давності на звернення до суду із цим позовом.
Встановлено, що на підставі рішення Карапишівської сільської ради народних депутатів від 22 квітня 1994 року № ХІІ було передано у колективну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва землю та видано державний акт на право колективної власності на землю 28 грудня 1994 року. До вказаного державного акта долучено список громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства, які мають право на земельну частку (пай) у КСП «Карапиші», до вказаного списку увійшла мати позивача, яка померла у січні 1996 року і за життя не порушувала питання про відновлення порушених прав щодо земельної частки (паю).
Після смерті матері у 1996 році позивач, прийнявши спадщину, мала об`єктивну можливість дізнатися про порушення своїх прав, оскільки могла звернутися до відповідних органів влади чи інших підприємств та установ за отриманням інформації щодо включення спадкодавця до списку пайовиків КСП «Карапиші», у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, передбаченого статтями 71 76 ЦК УРСР, що є підставою для відмови в позові на підставі статті 80 ЦК УРСР.
Позивач не ставила питання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, не зазначала обставин, які на протязі двадцяти років перешкоджали їй звернутись до суду за захистом своїх прав, а тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що порушене право не підлягає захисту.
Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, оскільки суд правильно застосував до правовідносин сторін норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку, за встановлених обставин у межах заявлених позовних вимог, про відмову у їх задоволенні у зв`язку із застосуванням наслідків спливу позовної давності, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 702/962/17 (провадження № 61-40068св18).
Посилання ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 389/896/19 (провадження № 61-17171св19), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справі, на яку посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.
Так, у справі № 389/896/19 суди встановили, що позивач була членом КСП на час розпаювання земель, однак майнового сертифікату на пай вона не отримала. При цьому позивачу було відмовлено у видачі правовстановлюючого документа на земельну ділянку (пай) з підстав помилки у її імені.
Натомість у справі, яка є предметом касаційного перегляду, позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, оскільки відсутній правовстановлюючий документ, який підтверджує право померлої ОСОБА_2 на вказане майно (пай).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник