23.06.2024

№ 372/1622/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року

м. Київ

справа № 372/1622/23

провадження № 61-5485св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня 2023 року в складі судді Проць Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року в складі колегії суддів: Верланова С. М., Невідомої Т. О., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2023 року акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 03 серпня 2007 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № KIQ0GA00000065, згідно з умовами якого банк зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 75 140 доларів США на строк до 03 серпня 2017 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленими кредитним договором.

Позивач зазначав, що АТ КБ «Приватбанк» виконало умови кредитного договору та надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 75 140 доларів США, однак відповідач належним чином не виконав умови договору та не повернув своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, внаслідок чого станом на 07 березня 2023 року виникла заборгованість перед АТ КБ «Приватбанк» у загальному розмірі 293 662,31 долари США, з яких: 41 839,54 доларів США заборгованість за тілом кредиту; 61 045,60 доларів США - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 11 016 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 17 9761,17 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

Посилаючись на те, що кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, АТ КБ «Приватбанк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 117 277,07 доларів США за кредитним договором № KIQ0GA00000065 від 03 серпня 2007 року, з яких: 41 839,54 доларів США - заборгованість за тілом кредиту; 61 045,60 доларів США - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 11 016 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 3 375,93 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором за період з 22 січня 2013 року до 21 червня 2013 року.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року, у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, керувався тим, що пред`явивши позов про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у жовтні 2013 року, банк змінив строк виконання основного зобов`язання з серпня 2017 року на жовтень 2013 року, а тому, звернувшись до суду із цим позовом у квітні 2023 року, банк пропустив встановлений законом строк позовної давності, який сплив 01 березня 2016 року і про застосування якого заявив відповідач.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

15 квітня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» адвокат Данильченко О. О., яка діє в інтересах АТ КБ «ПриватБанк», подала касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати в частині позовних вимог банку у сумі 67 099,73 дол. США та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову банку в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду: від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19, від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21, від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19, від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що справа № 372/4859/13-ц за позовом банку до позичальника розглядалась тривалий час (з 2013 року до 2019 року), протягом якого банк як кредитор мав правомірні очікування на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, проте не задовольнив свої вимоги, оскільки останнім судовим рішенням АТ КБ «Приватбанк» було відмовлено у задоволенні позовних вимог. З моменту вчинення виконавчого напису банк також правомірно розраховував на стягнення коштів з боржника у примусовому порядку і жодних підстав вважати, що право позивача необхідно паралельно захищати у судовому порядку, на момент вчинення виконавчого напису не було. Відмовляючи у задоволенні позову у зв'язку із спливом позовної давності, суди не дослідили поважність причин пропуску вказаного строку. Такими причинами на переконання заявника є: тривалий розгляд справи № 372/4859/13-ц та пов`язаний із коронавірусною хворобою карантин.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 серпня 2007 року між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», перейменованим у подальшому на АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № KIQ0GA00000065, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 75 140 доларів США, зі сплатою 11,04 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення до 03 серпня 2017 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 03 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , яка їй належить на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 04 квітня 2007 року.

У жовтні 2013 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Обухівської районної державної адміністрації Київської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення (справа № 372/4859/13-ц). У позові банк вказував, що ОСОБА_1 як позичальник та ОСОБА_2 як майновий поручитель не виконували взяті на себе зобов`язання за кредитним договором № KIQ0GA00000065 від 03 серпня 2007 року, унаслідок чого станом на 24 вересня 2013 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 86 388 доларів 26 центів США, що еквівалентно 690 242,16 грн. Тому АТ КБ «Приватбанк» просило у рахунок погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором від 03 серпня 2007 року у розмірі 86 388,26 доларів США, що еквівалентно 690 242,16 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 (справа № 372/4859/13-ц).

У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 17 червня 2014 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Справа судами переглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Обухівського районного суду Київської області від 31 липня 2015 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 03 серпня 2007 року у розмірі 634 001,23 грн звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки АТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від його імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення банком всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки. Визначено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Останнім рішенням апеляційного суду Київської області від 05 вересня 2016 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 липня 2015 року у частині задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 03 серпня 2007 року у розмірі 43 687,24 дол. США, що еквівалентно 349 060,80 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 17 124,26 доларів США, що еквівалентно 136 822,84 грн, заборгованість по комісії за користування кредитом у розмірі 4 760 доларів США, що еквівалентно 38 032 грн, пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання за користування кредитом у межах строку позовної давності у розмірі 76 978,38 грн, а всього 600 894,02 грн звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки АТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від його імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення банком всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки. У решті позову рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 липня 2015 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 24 липня 2019 року скасовано рішення Апеляційного суду Київської області від 05 вересня 2016 року у частині задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

20 жовтня 2017 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швец Р. О. вчинив виконавчий напис № 16364 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором № KIQ0GA00000065 від 03 серпня 2007 року у сумі 105 181,93 доларів США, що еквівалентно 2 706 331,06 грн.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 02 березня 2021 року виконавчий напис від 20 жовтня 2017 року № 16364 визнано таким, що не підлягає виконанню (справа № 372/3581/20).

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується з цим висновком судів з огляду на таке.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Встановлено, що згідно з умовами кредитного договору сторонами погоджено строк виконання зобов`язань за цим договором - кінцевий строк повернення кредиту - 03 серпня 2017 року (пункт 7.1. кредитного договору).

Звертаючись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок дострокового погашення усієї заборгованості за кредитним договором у жовтні 2013 року, банк використав своє право згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 7.1. кредитного договору вимагати дострокового повернення позики та змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором з 03 серпня 2017 року на жовтень 2013 року.

Колегія суддів зауважує, що наявність судового спору між кредитором та боржником про звернення стягнення на предмет іпотеки на позбавляє кредитора у інший спосіб задовольнити свої вимоги та захистити порушене право.

Такий підхід до захисту порушеного права кредитора відповідає сталій судовій практиці (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі № 921/107/15-г/16, провадження № 12-117гс18).

У справі, що переглядається, підставою для відмови у задоволенні вимог банку є установлені судами обставини пропуску банком позовної давності, а також факт подання відповідачем заяви про застосування наслідків пропуску вказаного строку.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції підставно керувався тим, що банк, звернувшись до суду у квітні 2023 року, пропустив встановлений законом трирічний строк позовної давності, про застосування якого заявив відповідач (а. с. 37), та перебіг якого слід рахувати з моменту звернення банку до позичальника про стягнення заборгованості за спірним кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (жовтень 2013 року).

Колегія суддів погоджується із цим висновком судів як з таким, що зроблений на підставі належним чином досліджених доказів та відповідністю висновків судів обставинам, матеріалам справи та вимогам закону.

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судом обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивача.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду: від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19, від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21, від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19, від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, колегія суддів Верховного Суду не бере до уваги, оскільки у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Водночас висновки, висловлені судами у вказаних справах, зокрема щодо врахування судами поважності причин пропуску позовної давності, не суперечать висновкам, зробленим судами попередніх інстанцій у справі, що є предметом перегляду.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що протягом строку розгляду справи в суді першої інстанції позивач не заявляв про поважність пропуску ним позовної давності, вважаючи, що такий строк ним не пропущено.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара