13.02.2023

№ 372/190/19

Постанова

Іменем України

25 січня 2023 року

м. Київ

справа № 372/190/19

провадження № 61-12216св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації,

відповідачі: Козинська селищна рада Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , товариство з обмеженою відповідальністю «Ритм-Омега», товариство з обмеженою відповідальністю «Солум»,

треті особи: ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , публічне акціонерне товариство «Піреус Банк МКБ»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Солум» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 грудня 2020 року у складі судді Тиханського О. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А., та касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до відповідачів про визнання рішень недійсними та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

Позов мотивовано тим, що прокуратурою встановлено факти порушення вимог земельного і водного законодавства під час вивчення законності відведення земельних ділянок у приватну власність в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області. Зокрема встановлено, що рішеннями Козинської селищної ради та її виконавчого комітету від 27 грудня 2002 року № 10/1, від 06 лютого 2003 року № 24-47, від 15 квітня 2003 року № 27-20, від 06 лютого 2003 року № 24-43 фізичним особам згідно із наведеним переліком передано у приватну власність земельні ділянки площами по 0,50 га, 0,40 га та 0,35 га на території смт Козин для будівництва, обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства. Внаслідок ряду укладених договорів купівлі-продажу та об`єднання відведених громадянам земельних ділянок у 9 ділянок право власності на них набув ОСОБА_59 , який 29 жовтня 2007 року згідно із протоколом № 6 загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Ритм-Омега» (далі - ТОВ «Ритм-Омега») вніс їх до статутного фонду цього товариства як землі для ведення особистого селянського господарства та землі для будівництва та обслуговування житлового фонду, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на підставі цього ж протоколу № 6 від 21 лютого

2014 року та від 26 лютого 2014 року видані свідоцтва про право власності, які зареєстровано реєстраційною службою Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Поряд з цим, на підставі договору іпотеки № І-08-57/КД

від 25 липня 2008 року та договору № 1 від 08 вересня 2008 року про внесення змін до договору іпотеки ОСОБА_59 передав в іпотеку відкритому акціонерному товариству «Піреус Банк МКБ» (далі - ВАТ «Піреус Банк МКБ») п`ять земельних ділянок для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором. На підставі виконавчого напису № 1798 від 31 травня 2010 року, вчиненого приватним нотаріусом Грек А. В., а також на підставі акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 12 грудня 2012 року ТОВ «Солум» видано свідоцтво № 6954 від 25 листопада 2013 року про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, та за товариством зареєстровано право власності на ці земельні ділянки.

Вказував, що при прийнятті Козинською селищною радою та її виконавчим комітетом вказаних вище рішень порушено вимоги законодавства, оскільки земельні ділянки на момент прийняття оскаржуваних рішень та станом на час звернення до суду із цим позовом повністю накладаються на землі водного фонду, а саме водну поверхню Канівського водосховища

на р. Дніпро, законом не передбачено можливості відведення земель водного фонду для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства. Крім того, Козинська селищна рада взагалі не мала повноважень на розпорядження спірними земельними ділянками, оскільки вони знаходяться за межами смт Козин, і їх належним розпорядником є Київська обласна державна адміністрація.

На підставі вищевикладеного перший заступник прокурора Київської області просив визнати недійсним рішення Козинської селищної ради від 06 лютого 2003 року № 24-47 в частині надання земельних ділянок у приватну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 ,

ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 ,

ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ; визнати недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради

від 27 грудня 2002 року № 10/1; визнати недійсним рішення Козинської селищної ради від 15 квітня 2003 року № 27-20 у частині надання земельних ділянок у приватну власність ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_73 ,

ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 ; визнати недійсним рішення Козинської селищної ради від 06 лютого 2003 року № 24-43 в частині надання земельних ділянок у приватну власність ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_74 ,

ОСОБА_29 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 ; витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельні ділянки, розташовані в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області з чужого незаконного володіння

ТОВ «Ритм-Омега» з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0059 площею 4,3160 га, 3223155400:03:033:0068 площею 1,1690 га, 3223155400:03:033:0071 площею 0,88 га, 3223155400:03:033:0060

площею 4,1532 га, 3223155400:03:003:0063 площею 2,7790 га, 3223155400:03:033:0067 площею 1,28 га, 3223155400:03:033:0069

площею 0,9510 га, 3223155400:03:033:0061 площею 3,9308 га, 3223155400:03:033:0066 площею 1,806 га; з чужого незаконного володіння ТОВ «Солум» з кадастровими номерами: 3223155400:03:033:0062

площею 3,309 га, 3223155400:03:033:0065 площею 1,8515 га, 3223155400:03:033:0072 площею 0,403 га, 3223155400:03:033:0070

площею 0,9425 га, 3223155400:03:033:0064 площею 2,129 га.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 грудня

2020 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 06 лютого 2003 року № 24-47 у частині надання земельних ділянок у приватну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_82 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 .

Визнано недійсним рішення виконавчого комітет Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 27 грудня 2002 року № 10/1.

Визнано недійсним рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 15 квітня 2003 року № 27-20 у частині надання земельних ділянок у приватну власність ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ,

ОСОБА_73 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та ОСОБА_22 .

Визнано недійсним рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 06 лютого 2003 року № 24-43 у частині надання земельних ділянок у приватну власність ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_74 , ОСОБА_29 ,

ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 та ОСОБА_83 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що земельні ділянки, виділені у приватну власність оспорюваними рішеннями Козинської селищної ради та її виконавчого комітету для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також для ведення особистого селянського господарства, в дійсності є землями водного фонду, оскільки є складовою частиною Канівського водосховища та знаходяться за межами смт Козин. Надання у приватну власність земельних ділянок, які за рахунок земель державної власності водного фонду неналежним розпорядником, суперечить нормам статей ЗК України та ВК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

У справі, що розглядається, перший заступник прокурора Київської області дізнався про порушення інтересів держави оскаржуваними рішеннями виконавчого Козинської селищної ради Обухівського району Київської області та її комітету лише 15 серпня 2018 року після отримання та опрацювання інформації, наданої ДП «Київгеоінформатика», що не спростовано учасниками справи, а позов пред`явив 16 січня 2019 року, тобто у межах позовної давності.

Також суд першої інстанції зазначив, що належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність. Проте, у цій справі, позивачем заявлено вимогу про витребування земельних ділянок у порядку віндикації з посиланням як на правову підставу такої вимоги на статтю 388 ЦК України, тому у цій справі вимога про витребування земельної ділянки не підлягає задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Солум» задоволено частково. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 грудня 2020 року скасовано й прийнято нову постанову, якою позов першого заступника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації задоволено частково.

Визнано недійсним рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 06 лютого 2003 року № 24-47 у частині надання земельних ділянок у приватну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_84 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 .

Визнано недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 27 грудня 2002 року № 10/1.

ОСОБА_73 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та ОСОБА_22 .

ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 та ОСОБА_83 .

У задоволенні іншої частину позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що при перегляді цієї справи встановлено обставини, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв`язку із порушенням норм процесуального права, а саме в матеріалах справи відсутні докази, що відповідач ТОВ «Солум» був належним чином повідомлений судом про дату, час і місце розгляду справи 23 грудня 2020 року в день ухвалення рішення.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки при прийнятті оспорюваних рішень Козинською селищною радою Обухівського району Київської області порушено вимоги земельного і водного законодавства і передано у приватну власність земельні ділянки водного фонду з перевищенням повноважень та з порушенням порядку зміни їх цільового призначення, підлягають визнанню недійсними та скасуванню рішення Козинської селищної ради від 06 лютого 2003 року № 24-47 в частині надання земельних ділянок у приватну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ; рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 27 грудня 2002 року

№ 10/1; рішення Козинської селищної ради від 15 квітня 2003 року № 27-20 в частині надання земельних ділянок у приватну власність ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_73 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 ,

ОСОБА_22 ; рішення Козинської селищної ради від 06 лютого 2003 року № 24-43 у частині надання земельних ділянок у приватну власність

ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 ,

ОСОБА_28 , ОСОБА_74 , ОСОБА_29 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 ,

ОСОБА_83 .

Оцінюючи заяву відповідача ТОВ «Солум» про застосування позовної давності, яку було підтримано у письмових поясненнях третьою особою

АТ «Піреус Банк МКБ», апеляційний суд враховував, що до спірних правовідносин позовна давність не застосовується, оскільки рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, за умови його невідповідності закону, не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване.

Оскільки у цій справі заявлено вимогу про витребування земельної ділянки у відповідачів у порядку віндикації, з посиланням як на правову підставу цієї вимоги на статті 387 388 ЦК України, апеляційний суд дійшов висновку, що така вимога не підлягає задоволенню у зв`язку з обранням прокурором неефективного способу захисту, зокрема не підлягають задоволенню вимоги прокурора про витребування з володіння ТОВ «Солум» та ТОВ «Ритм-Омега» земельних ділянок на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації, оскільки прокурором заявлено не негаторний, а віндикаційний позов. Натомість вимоги, заявлені до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області про визнання незаконними рішень є ефективним способом захисту, оскільки їх задоволення має наслідком повернення спірних земельних ділянок у власність держави.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їхні доводи

У липні 2021 року ТОВ «Солум» засобами поштового зв`язку надіслало на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц,

від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 та від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, а також, що наявні підстави для відступу від висновків, що зроблені у пункті 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 щодо незастосування строків позовної давності до вимог про визнання недійсним та скасування рішень органу державної влади, органу місцевого самоврядування про виділення земельної ділянки із земель водного фонду у приватну власність, а також посилався на відсутність правового висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах та на те, що суд апеляційної інстанції встановив обставини справи, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що обґрунтовуючи наявність підстав для представництва прокурор повинен навести доводи усвідомлення Київською обласною державною адміністрацією стверджуваних ним порушень інтересів держави та невжиття Київською обласною державною адміністрацією жодних заходів реагування протягом розумного строку, які можуть свідчити про її бездіяльність. Проте прокурор обмежився лише констатацією факту звернення до Київської обласної державної адміністрації, не обґрунтовуючи в чому полягає усвідомлена бездіяльність цього органу та не надав доказів на підтвердження зазначених обставин.

Суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували статті 257,

261 ЦК України (щодо позовної давності), оскільки з наведених матеріалів вбачається, що прокурору стало відомо про стверджувані ним у позові порушення інтересів держави (відведення земельних ділянок нібито на землях водного фонду) не пізніше 2007 року, оскільки саме за цим фактом прокуратура проводила досудове розслідування та саме цим мотивувалася виїмка документів.

У липні 2021 року Офіс Генерального прокурора засобами поштового зв`язку надіслав на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про витребування земельних ділянок та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у цій частині. Справу розглянути за участі прокурора Офісу Генерального прокурора.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суд в оскаржуваній постанові застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі

№ 686/17618/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц,

від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 05 листопада

2020 року у справі № 676/2334/18 та від 08 червня 2021 року у справі

№ 662/397/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволені вимоги про витребування земельних ділянок, дійшов висновку про те, що прокурором заявлено вимогу про витребування земельної ділянки у відповідачів у порядку віндикації, з посиланням як на правову підставу цієї вимоги на статті 387 388 ЦК України. Водночас, Велика Палата Верховного Суду встановила, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду. Отже, з огляду на те, що спірні земельні ділянки є землями водного фонду, не вибували з володіння держави, позов прокурора є негаторним, а не віндикаційним. Отже, відмова з формальних підстав у задоволенні позовної вимоги прокурора про витребування земельних ділянок фактично зумовлює необхідність у повторному зверненні прокурора до суду з аналогічним позовом і доводами, однак уточненням лише одного слова у прохальній частині позовної заяви - «повернути». При цьому наслідок вимог «витребувати» та «повернути» є одним і тим самим - поновлення порушених прав власника земельної ділянки, зокрема шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про дійсного власника спірної ділянки.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 16 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду-керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року

№ 601/0/226-22 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку з увільненням від роботи на період мобілізації до Збройних Сил України в Сили територіальної оборони судді Калараша А. А.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 травня 2022 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2022 року справу № 372/190/19 призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив Київської обласної державної адміністрації на касаційну скаргу ТОВ «Солум», у якому вона просила зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 27 грудня 2002 року № 10/1 передано громадянам згідно із додатком № 1 безкоштовно у приватну власність земельні ділянки загальною площею 10 га для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства в смт Козин кожному по 0,5 га, а саме ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 ,

ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_98 , ОСОБА_99 , ОСОБА_100 ,

ОСОБА_101 , ОСОБА_102 , ОСОБА_103 , ОСОБА_104 (а. с. 31-32, т. 2).

За договорами купівлі-продажу № 3942, 3943, 3944, 3947, 3948 від 10 жовтня 2002 року ОСОБА_105 , ОСОБА_106 , ОСОБА_107 , ОСОБА_88 , ОСОБА_108 на підставі державних актів на право власності на землю серії ІV-КВ № 027179, 027180, 027178, 027184, 027185 від 04 березня 2002 року відчужили свої земельні ділянки загальною площею 2,5 га ОСОБА_109 (а. с. 151-153, 156, 157, т. 2).

Інші власники земельних ділянок на підставі договорів купівлі-продажу

№ 1811, 1817, 1814, 1825 від 07 червня 2002 року, № 4025, 4029, 4033

від 16 серпня 2002 року відчужили свої земельні ділянки загальною площею 3,5 га ОСОБА_110 , якому видано державні акти на право власності на землю серії І-КВ № 067190, 067189, 053890 від 19 липня 2002 року; за договорами № 4038, 4041, 4045, 4049 від 16 серпня 2002 року власники земельних ділянок відчужили свої земельні ділянки загальною площею ОСОБА_111 , якому видано державний акт на право власності на землю серії ІV-КВ № 012922 від 12 вересня 2002 року; за договорами № 1833, 1841, 1829, 1837 від 07 червня 2002 року власники земельних ділянок відчужили свої земельні ділянки загальною площею 2 га ОСОБА_88 , якій видано державні акти на право власності на землю серії І-КВ № 067192, 067191

від 19 липня 2002 року.

Згідно із договорів купівлі-продажу від 10 жовтня 2002 року № 3938, 3939, 3940, 3941, 3945, 3946 ОСОБА_112 , ОСОБА_113 , ОСОБА_88 відчужили набуті у власність земельні ділянки ОСОБА_109 (а. с. 147-150, 154-155, т. 2).

Придбані за договорами купівлі-продажу № 3938 - 3948 від 10 жовтня

2002 року земельні ділянки загальною площею 10 га ОСОБА_59 за договором купівлі-продажу № 3584 від 11 вересня 2003 року продав ОСОБА_114 (а. с. 159, т. 2).

Рішенням Козинської селищної ради від 06 лютого 2003 року № 24-47 ОСОБА_1 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 ,

ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 ,

ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 передано у приватну власність земельні ділянки площами по 0,40 га кожному на території АДРЕСА_1 для будівництва, обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.

На підставі договору купівлі-продажу № 3587 ОСОБА_1 відчужила свою земельну ділянку в рівних частинах на користь ОСОБА_115 та ОСОБА_116 (а. с. 36, т. 2).

Інші перші власники земельних ділянок на підставі договорів купівлі-продажу № 3581, 3578, 3575, 3572, 3569, 3566, 3563, 3560, 3557, 3554, 3551, 3545, 3548 від 11 вересня 2003 року відчужили свої земельні ділянки ОСОБА_114 (а. с. 160-173, т. 2).

На підставі зазначених договорів ОСОБА_114 10 грудня 2003 року видано державний акт на право власності на землю серія РЗ № 313506, яким посвідчено його право власності на дві земельні ділянки площею 12,4 га і площею 3 га.

У подальшому за договором купівлі-продажу № 5763 від 28 грудня 2005 року ОСОБА_117 продав зазначені земельні ділянки площею 15,4 га ОСОБА_109 (а. с. 158, т. 2).

Крім того, рішенням Козинської селищної ради від 06 лютого 2003 року

№ 24-47 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 передано у приватну власність земельні ділянки площами по 0,40 га кожному на території

АДРЕСА_1 для будівництва, обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.

На підставі договорів купівлі-продажу № 3590, 3593, 3596, 3599, 3602, 3605, 3608, 3614, 3617, 3620, 3623, 3626, 3629, 3632, 3635 від 11 вересня 2003 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 відчужили свої земельні ділянки

ОСОБА_109 (а. с. 38-66, т. 2).

Рішенням Козинської селищної ради від 15 квітня 2003 року № 27-20 ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_73 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 ,

ОСОБА_21 , ОСОБА_22 передано у приватну власність земельні ділянки площами по 0,40 га кожному на території

АДРЕСА_1 для будівництва, обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.

На підставі договорів купівлі-продажу № 3638, 3641, 3644 від 11 вересня

2003 року та № 4349, 4352, 4355, 4358, 4406 від 03 листопада 2003 року ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_73 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 ,

ОСОБА_21 , ОСОБА_22 відчужили свої земельні ділянки ОСОБА_109 (а. с. 68-81, т. 2).

Рішенням Козинської селищної ради від 06 лютого 2003 року № 24-43

ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 ,

ОСОБА_28 , ОСОБА_74 , ОСОБА_29 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 ,

ОСОБА_81 передано у приватну власність земельні ділянки площами по 0,35 га кожному на території АДРЕСА_1 для будівництва, обслуговування індивідуального житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.

На підставі договорів купівлі-продажу № 4361, 4364, 4367, 4370, 4373, 4376, 4379, 4382, 4385, 4388, 4391, 4394, 4397, 4400, 4403 від 03 листопада 2003 року ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_118 , ОСОБА_29 , ОСОБА_75 , ОСОБА_119 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_120 , ОСОБА_121 відчужили свої земельні ділянки ОСОБА_109 (а. с. 76-82, т. 2).

На підставі зазначених договорів купівлі-продажу ОСОБА_109 23 червня 2006 року на частину придбаних земельних ділянок видано державний акт на право власності серія ЯГ № 207157, зокрема на 5 земельних ділянок загальною площею 10,7468 га: 3223155400:03:033:0063 площею 2,7790 га, 3223155400:03:033:0067 площею 1,28 га, 3223155400:03:033:0069 площею 0,9510 га, 3223155400:03:033:0061 площею 3,9308 га, 3223155400:03:033:0066 площею 1,806 га (а. с. 127-128, т. 2).

23 червня 2006 року на частину придбаних земельних ділянок видано державний акт на право власності серія ЯГ № 207159, зокрема на 4 земельні ділянки загальною площею 10,5182 га: 3223155400:03:033:0059 площею 4,3160 га, 3223155400:03:033:0068 площею 1,1690 га, 3223155400:03:033:0071 площею 0,88 га, 3223155400:03:033:0060 площею 4,1532 га, та державний акт на право власності серія ЯГ № 207158, зокрема на 5 земельних ділянок загальною площею 8,6350 га: 3223155400:03:033:0062 площею 3,309 га, 3223155400:03:033:0065 площею 1,8515 га, 3223155400:03:033:0072 площею 0,403 га, 3223155400:03:033:0070 площею 0,9425 га, 3223155400:03:033:0064 площею 2,129 га (а. с. 129-130, т. 2).

Згідно із протоколом № 6 загальних зборів учасників ТОВ «Ритм-Омега»

від 29 жовтня 2007 року ОСОБА_59 здійснив внесок до статутного капіталу товариства у формі грошового внеску та у формі земельних ділянок: площею 10,7468 га, розташованої в АДРЕСА_1 , кадастрові номери: 3223155400:03:033:0063, 3223155400:03:033:0067, 3223155400:03:033:0061, 3223155400:03:033:0069, 3223155400:03:033:0066 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку; площею 8,6350 га, розташованої в АДРЕСА_1 , кадастрові номери 3223155400:03:033:0064, 3223155400:03:033:0072, 3223155400:03:033:0062, 3223155400:03:033:0070, 3223155400:03:033:0065 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства; площею 10,5182 га, розташованої в АДРЕСА_1 , кадастрові номери 3223155400:03:033:0059, 3223155400:03:033:0071, 3223155400:03:033:0068, 3223155400:03:033:0060 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (а. с. 133-134, т. 2).

Відповідно до копії виконавчого напису від 31 травня 2010 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грек А. В., запропоновано звернути стягнення на земельну ділянку загальною площею 8,6850 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастрові номери 3223155400:03:033:0062, 3223155400:03:033:0064, 3223155400:03:033:0065, 3223155400:03:033:0070, 3223155400:03:033:0072, яка належить на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 207158 від 23 червня 2006 року ОСОБА_109 , у рахунок задоволення вимог ПАТ «Піреус Банк МКБ» відповідно до кредитного договору № КФ08/-57 від 25 липня 2008 року, укладеного мж ВАТ «Піреус Банк МКБ» та ОСОБА_122 (а. с. 175, т. 2).

Свідоцтвом про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів

від 25 листопада 2013 року, виданим приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Мельник М. В. на підставі акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, затвердженого начальником відділу примусового виконання рішень ДВС України 12 грудня 2012 року, посвідчено, що ТОВ «Солум» належить на праві власності майно, що складається з земельної ділянки площею 8,6350 га за адресою:

АДРЕСА_1 , кадастрові номери 3223155400:03:033:0062, 3223155400:03:033:0064, 3223155400:03:033:0065, 3223155400:03:033:0070, 3223155400:03:033:0072, що раніше належала ОСОБА_109 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 207158 від 23 червня 2006 року (а. с. 197, т. 2).

Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0062 площею 3,309 га, 3223155400:03:033:0065 площею 1,8515 га, 3223155400:03:033:0072 площею 0,403 га, 3223155400:03:033:0070 площею 0,9425 га, 3223155400:03:033:0064 площею 2,129 га, належать на праві власності ТОВ «Солум», а земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0059 площею 4,316 га, 3223155400:03:033:0068

площею 1,169 га, 3223155400:03:033:0071 площею 0,88 га, 3223155400:03:033:0060 площею 4,1532 га, 3223155400:03:033:0063 площею 2,779 га, 3223155400:03:033:0067 площею 1,28 га, 3223155400:03:033:0069

площею 0,951 га, 3223155400:03:033:0061 площею 3,9308 га, 3223155400:03:033:0066 площею 1,806 га, належать на праві власності

ТОВ «Ритм-Омега» (а. с. 82-126, т. 2).

Згідно із листом Козинської селищної ради від 16 січня 2018 року № 45, направленого на ім`я прокуратури Київської області, 21 грудня 2001 року Обухівською районною радою було прийняте рішення про зміну меж с. Козин, яким було затверджено проект обґрунтування зміни меж території населеного пункту смт Козин та встановлено загальну площу селища в межах, передбачених проектом обґрунтування; 12 квітня 2011 року рішенням сесії Обухівської районної ради було відхилено протест прокурора Обухівського району на рішення Обухівської районної ради від 21 грудня

2001 року; в 2011 році прокурор Обухівського району Київської області звернувся до суду з позовом про визнання незаконним рішення Обухівської районної ради від 21 грудня 2001 року, вказаний позов було залишено без розгляду ухвалою від 15 червня 2011 року, яка не оскаржувалась та набрала законної сили; згідно відкритих даних Держгеокадастру межі смт Козин співпадають з межами, визначеними проектом обґрунтування зміни меж території населеного пункту смт Козин 2001 року; будь-яка інформація щодо наявності документа з назвою «технічна документація із землеустрою щодо встановлення і зміни меж селища Козин» та рішення ради, яким би така документація затверджувалась, в Козинській селищній раді відсутня (а. с. 33, т. 2).

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 30 листопада 2017 року, за інформацією відділу в Обухівському районі ГУ Держгеокадастру у Київській області документація із землеустрою щодо встановлення (зміни) меж смт Козин Обухівського району Київської області затверджена рішенням Обухівської районної ради від 21 грудня

2001 року № 206.16.ХХХІІІ «Про зміну меж селища Козин» до відділу не передавалась та в місцевому фонді документації із землеустрою не обліковуються, відомості про межі адміністративно-територіальної одиниці до Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру не внесено (а. с. 34, т. 2).

Згідно із листом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 01 серпня 2018 року, за наявною в Головному управлінні інформацією відомості про проведення перевірок додержання законодавства при відведенні у приватну власність запитуваних земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0080, 3223155400:03:033:0081, 3223155400:03:033:0078, 3223155400:03:033:0079, 3223155400:03:033:0077, 3223155400:03:033:0082, 3223155400:03:033:0076, 3223155400:03:033:0105, 3223155400:03:033:0103, 3223155400:03:033:0109, 3223155400:03:033:0108, 3223155400:03:033:0106, 3223155400:03:033:0107, 3223155400:03:033:0104, 3223155400:03:033:0102, 3223155400:03:033:0101 на території Обухівського району відсутні; повідомлено, що з 2013 року відділ не приймає участі у державній реєстрації прав на земельні ділянки та не здійснює видачу правовстановлюючих документів на них, а лише отримує інформацію про вчинені правочини у результаті інформаційного обміну від суб`єктів реєстрації речових прав на нерухоме майно (а. с. 131-132, т. 2).

Супровідним листом Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформативних систем «Київгеоінформатика» від 15 серпня 2018 року № 01-01/294 на адресу прокуратури Київської області направлено схему накладення земельних ділянок на землі водного фонду в межах Обухівського району Київської області, а саме земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0059, 3223155400:03:033:0102, 3223155400:03:033:0082, 3223155400:03:033:0061, 3223155400:03:033:0065, 3223155400:03:033:0103, 3223155400:03:033:0108, 3223155400:03:033:0109, 3223155400:03:033:0105, 3223155400:03:033:0101, 3223155400:03:033:0070, 3223155400:03:033:0080, 3223155400:03:033:0078, 3223155400:03:033:0079, 3223155400:03:033:0076, 3223155400:03:033:0060, 3223155400:03:033:0066, 3223155400:03:033:0064, 3223155400:03:033:0063, 3223155400:03:033:0062, 3223155400:03:033:0067, 3223155400:03:033:0072, 3223155400:03:033:0107, 3223155400:03:033:0068, 3223155400:03:033:0077, 3223155400:03:033:0069, 3223155400:03:033:0071, 3223155400:03:033:0104, 3223155400:03:033:0081, 3223155400:03:033:0106, які повністю накладають на землі водного фонду, а саме на водну поверхню Канівського водосховища на р. Дніпро

(а. с. 79-81, т. 2).

Згідно із листом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 18 вересня 2019 року, технічна документація із землеустрою щодо переоформлення державних актів на право власності на земельні ділянки ОСОБА_109 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, ведення особистого селянського господарства на 174 акти була вилучена слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Дембіцьким П. Д. на підставі постанови про виїмку

від 21 листопада 2007 року (а. с. 32, т. 5).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги ТОВ «Солум» та Офісу Генерального прокурора задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо підстав представництва прокурора інтересів держави

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що на прокуратуру покладаються функції, зокрема представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для залишення позову без розгляду.

Аналогічні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду уточнила свої висновки, зроблені в постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18,

від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

У справі, яка переглядається, прокурор зазначив підставою для представництва інтересів держави необізнаність позивача про наявні факти порушень, а також те, що Київська обласна адміністрація з 2008 року не наділена повноваженнями щодо виявлення порушень під час відведення у приватну власність на території області земель водного фонду, а тому виявлені прокуратурою порушення залишаються неусунутими.

Київська обласна державна адміністрація проти позову не заперечувала. Нездійснення таких заходів, на думку прокурора, свідчить про неналежний захист інтересів держави та про наявність підстав для представництва таких інтересів прокурором.

На підтвердження зазначених обставин прокурор, серед іншого, надав повідомлення прокуратури Київської області від 27 грудня 2018 року

№ 05/2-285вих18, направлене на адресу Київської обласної державної адміністрації, у якому вказано про пред`явлення цього позову в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (а. с. 3, т. 2).

Київська обласна державна адміністрація наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в її особі в суді не оскаржувала, заперечень проти представництва прокурором не висловлювала.

У матеріалах справи знаходиться клопотання про розгляд справи без участі представника Київської обласної державної адміністрації від 09 грудня

2019 року, згідно якого адміністрація ознайомилась з матеріалами справи, твердження, викладені в позові, підтримує в повному обсязі, вважає її аргументованою, мотивованою та такою, що підлягає задоволенню, та просить суд задовольнити позовні вимоги прокурора в повному обсязі

(а. с. 18, т. 5).

Ураховуючи, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, висновок апеляційного суду про те, що прокурор звернувся з позовом з метою захисту прав територіальної громади, інтереси якої є складовою частиною інтересів держави, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини, є обґрунтованим.

Щодо правового статусу спірних земельних ділянок

Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Статтями 19 20 ЗК України (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема землі сільськогосподарського призначення й землі водного фонду. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Згідно з пунктом «а» статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434 в редакції, чинний на час виникнення спірних правовідносин (наказ втратив чинність на підставі наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 12 червня 2017 року № 217), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 (далі - Порядок № 486), з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України «Про землеустрій».

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених

статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку № 486. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Наведений висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня

2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19).

Установлено, що спірні земельні ділянки повністю накладають на землі водного фонду, а саме на водну поверхню Канівського водосховища на річці Дніпро.

Відповідно до статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Статтею 59 ЗК України визначено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів).

Цією ж статтею установлено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких їх можуть передавати в користування громадян органи місцевого самоврядування та виконавчої влади.

Зокрема, землі водного фонду можуть передаватись в користування лише для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Враховуючи викладене, чинним законодавством передбачено лише один випадок, коли землі водного фонду можуть передаватись у приватну власність та п`ять випадків, коли їх може бути передано у користування.

Можливість передачі у приватну власність земель водного фонду для ведення індивідуального садівництва законом не передбачена.

Згідно з частиною третьою статті 122 ЗК України районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

За змістом частини четвертої статі 122 ЗК України обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Відповідно до частини п`ятої статті 149 ЗК України районні державні адміністрації па їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Частиною шостою статті 149 ЗК України передбачено, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду

від 17 листопада 2021 року, викладений у справі № 372/4156/18 (провадження № 61-17216св20), від 09 вересня 2020 року у справі

№ 372/4153/18 (провадження № 61-20061св19).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржувані рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області прийнято всупереч вимогам ЗК України ВК України, з огляду на те, що на їх підставі відбулась незаконна передача земель водного фонду, які повністю накладаються на водну поверхню Канівського водосховища на річці Дніпро.

Щодо вирішення позовних вимог про витребування земельних ділянок

Судом апеляційної інстанцій встановлено, що спірні земельні ділянки належить до земель водного фонду.

За змістом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другій статті 16 ЦК України. Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій

статті 152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним зазначеною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, допоки існують правовідносини та правопорушення.

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, допоки триватиме порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Такі висновки щодо належного способу захисту порушеного права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17-ц (провадження № 14-317цс19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказала, що питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі

№ 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, визначившись правильно з характером позову, встановивши факт належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду обґрунтовано виходив із того, що порушене право має бути захищено у спосіб повернення спірної земельної ділянки у власність територіальної громади на підставі статті 391 цього Кодексу та частини другої статті 152 ЗК України, а не на підставі статей 387 388 ЦК України, як просив прокурор.

У пункті 46 постанови від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19), пункті 81 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та

ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду, тобто на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Щодо клопотання про розгляд справи за участю сторін

Згідно з частиною 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то у задоволенні клопотання Офісу Генерального прокурора про розгляд справи за участю сторін слід відмовити.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки доводи касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 406 410 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Солум» та Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович