ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2024 року
м. Київ
справа № 372/2578/22
провадження № 51-1345 км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
прокурора ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого
ОСОБА_6 на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 січня 2024 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя
АДРЕСА_1 )
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1
ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Змістоскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. За вироком Обухівського районного суду Київської області від 10 березня
2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
2. Цим вироком вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат
у кримінальному провадженні.
ОСОБА_6 визнано винуватим в умисному завданні потерпілим тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння.
3. За обставин, детально викладених у вироку, 22 травня 2022 року близько 20:30, ОСОБА_6 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті неприязних відносин, що виникли внаслідок поширення ОСОБА_8 неправдивої, на його думку, інформації, шляхом вільного доступу увійшов до квартири АДРЕСА_2 , де перебували ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_11 . Зайшовши до кімнати, ОСОБА_6 ударив ОСОБА_8 , на що ОСОБА_9 у відповідь завдав йому удару кулаком в обличчя, від чого ОСОБА_6 присів на ліжко. Після цього він, діючи умисно, перебуваючи обличчям до ОСОБА_9 , ножем, який тримав у правій руці, заподіяв останньому один удар у ділянку черевної порожнини зліва, чим спричинив тяжкі тілесні ушкодження (за критерієм небезпеки для життя в момент заподіяння).
4. Одразу ж, без розриву в часі, до ОСОБА_6 підійшов ОСОБА_10 Тоді він, діючи умисно, стоячи до ОСОБА_10 обличчям, ножем, який тримав у правій руці, завдав йому одного удару в ділянку грудної клітки зліва, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження (за критерієм небезпеки для життя в момент заподіяння).
5. Київський апеляційний суд ухвалою від 11 січня 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 залишив без задоволення, а вирок місцевого суду
від 10 березня 2023 року щодо ОСОБА_6 - без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6. У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати ухвалу апеляційного суду й призначити новий розгляд у цьому суді. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що його дії неправильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 121 КК, оскільки він не мав умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілим, а його дії були спрямовані на відбиття раптового нападу на нього групою осіб. Указує, що ОСОБА_9 першим застосував до нього насильство і він, захищаючись від протиправного посягання з боку ОСОБА_9 та
ОСОБА_10 , які перебували у стані алкогольного сп`яніння, поводили себе агресивно, перевищив межі необхідної оборони, а тому його дії необхідно кваліфікувати за ст. 124 КК.
7. Також зазначає, що апеляційний суд залишив поза увагою доводи сторони захисту, висловлені в апеляційній скарзі про те, що у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, не зазначено конкретного мотиву та мети умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а також надано неправильну оцінку безпосередньо дослідженим показанням потерпілого ОСОБА_10 і свідка ОСОБА_8 .
8. Заперечень на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження
9. Засуджений та його захисник просили касаційну скаргу задовольнити, а прокурор заперечував щодо задоволення касаційної скарги сторони захисту.
Мотиви Суду
10. Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
11. Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
12. Статтею 370 КПК передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
13. Частиною 1 ст. 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
14. Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
15. Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені
з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної
і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
16. Стан необхідної оборони виникає як у момент вчинення суспільно небезпечного посягання, так і в момент створення реальної загрози заподіяння шкоди. Під час з`ясування чи була наявна така загроза необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.
17. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що орган досудового розслідування кваліфікував дії ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК. Водночас суд першої інстанції, із дотриманням вимог ст. 23 КПК, об`єктивно з`ясувавши всі обставини вчиненого кримінального правопорушення, дослідивши, перевіривши
та оцінивши відповідно до ст. 94 КПК надані стороною обвинувачення докази, дійшов висновку про наявність у діях засудженого складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, із чим погодився й суд апеляційної інстанції.
18. Під час вивчення матеріалів кримінального провадження встановлено, що
ОСОБА_6 частково визнав вину, не заперечував факту завдання ударів ножем потерпілим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , унаслідок чого вони отримали тяжкі тілесні ушкодження, однак зазначав про те, що не мав наміру заподіяти тілесні ушкодження, а тим більше смерть; наполягав, що захищався від дій потерпілих й оскільки один з них першим ударив його, він, захищаючись, дістав ніж; вважає, що його дії треба кваліфікувати за ст. 124 КК.
19. Аналогічні за змістом доводи, висловлені в касаційній скарзі засудженого, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який, частково провівши судове слідство, безпосередньо допитавши свідка ОСОБА_8 та потерпілого ОСОБА_10 , дійшов обґрунтованого висновку стосовно правильності кваліфікації дій винного саме за ч. 1 ст. 121 КК.
20. Суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи правильність висновків суду першої інстанції, слушно послався на показання:
- потерпілого ОСОБА_9 , який повідомив, що в кімнату, де він проживає зі своєю дружиною ОСОБА_8 , зайшов ОСОБА_6 і вдарив його дружину в обличчя, а він у відповідь ударив його, після чого ОСОБА_6 завдав йому одного удару в ділянку живота. Пізніше він зрозумів, що удар був заподіяний ножем;
- потерпілого ОСОБА_10 , який зауважив, що в день події був у своїх знайомих ОСОБА_9 та його дружини ОСОБА_8 , там також перебував ОСОБА_11 . Близько 21 години до кімнати зайшов ОСОБА_6 і вдарив рукою в обличчя ОСОБА_8 . Її чоловік ОСОБА_9 у відповідь заподіяв удар ОСОБА_6 , на що останній завдав удару ОСОБА_9 . Після цього ОСОБА_10 нахилився до ОСОБА_6 й отримав удар у грудну клітку. Оскільки рана була колото-різаною, то він зрозумів, що заподіяна вона була ножем. Ці ж показання потерпілий підтвердив у суді апеляційної інстанції;
- свідка ОСОБА_8 , яка повідомила, що разом із чоловіком ОСОБА_9 і гостями ОСОБА_10 та ОСОБА_11 перебували за їхнім із чоловіком місцем проживання. Близько 21 години до них прийшов ОСОБА_6 , який заподіяв їй удар у голову, у відповідь на це її чоловік завдав удару ОСОБА_6 в обличчя. Після цього останній ударив її чоловіка ножем. ОСОБА_10 хотів втрутитися і теж отримав удар ножем. У суді апеляційної інстанції ОСОБА_12 уточнила, що того вечора ОСОБА_6 , підійшовши до неї, почав її ображати, замахнувся з метою заподіяння удару й нахилився до неї, тоді її чоловік ОСОБА_9 , реагуючи на це, ударив ОСОБА_6 долонею по обличчю. В ОСОБА_9 була травма руки, у зв`язку з чим долоня не згинається в кулак, тому удар він завдав саме долонею. Далі
ОСОБА_6 дістав ніж та вдарив ним ОСОБА_9 в ділянку черевної порожнини, потерпілий вийшов у коридор. Після цього ОСОБА_6 ударив ножем
ОСОБА_10 ; у яку ділянку бив, вона вже не пам`ятає. Зазначила, що раніше краще пам`ятала події;
- свідка ОСОБА_11 , відповідно до яких він того вечора перебував у гостях у свого брата ОСОБА_9 та його дружини ОСОБА_8 . Крім них у кімнаті знаходився ОСОБА_10 . Близько 21 години у двері постукали й до кімнати зайшов
ОСОБА_6 . Він ударив ОСОБА_8 . ОСОБА_9 ударив його у відповідь, тоді ОСОБА_6 піднявся і ударив брата, той вийшов у коридор. Коли Стас встав, обвинувачений вдарив його в груди. ОСОБА_6 заподіяв один удар брату в бік та один удар ОСОБА_10 в груди, після чого вийшов з кімнати;
- свідка ОСОБА_13 , який повідомив, що 21 травня 2022 року ОСОБА_8 йому особисто хизувалася зв`язками в правоохоронних органах, при цьому показувала на телефоні фотографію ОСОБА_6 та пояснювала, що розшукує його, щоб з ним розправитися, це він переказав ОСОБА_6 і його співмешканці ОСОБА_14 ;
- свідка ОСОБА_14 , яка розповіла, що проживає разом із ОСОБА_6 ,
21 травня 2022 року вони зустріли ОСОБА_13 , який розповів їм, що ОСОБА_8 показувала фотознімок ОСОБА_6 , та показала, що шукає його для розправи. Наступного дня ОСОБА_6 увечері кудись ненадовго вийшов, а коли повернувся,
у нього на обличчі була гематома. Пізніше він розповів їй, що ходив до ОСОБА_8 додому, щоб засвідчити своє виправлення, однак там зазнав нападу, злякався та заподіяв тілесні ушкодження потерпілим.
21. Також на обґрунтування винуватості ОСОБА_6 суди послалися на письмові докази, які були предметом дослідження судом першої інстанції.
22. Спростовуючи доводи сторони захисту про наявність у діях ОСОБА_6 перевищення меж необхідної оборони, апеляційний суд правильно зазначив про те, що в разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах. У цьому кримінальному провадженні не вбачається, що потерпілий ОСОБА_9 застосував таку фізичну силу чи вчинив інші активні агресивні дії, що могли би становити реальну загрозу життю або здоров`ю ОСОБА_6 .
23. Суд апеляційної інстанції, провівши часткове судове слідство, обґрунтовано зазначив, що навіть з урахуванням показань свідка ОСОБА_8 , наданих в апеляційному суді, про те, що обвинувачений ОСОБА_6 не заподіював їй удар, а, зайшовши в кімнату, одразу почав її ображати, а коли замахнувся, отримав удар долонею від її чоловіка ОСОБА_9 , це не створювало в ОСОБА_6 стану необхідної оборони. При цьому суд указав, що посягання потерпілого ОСОБА_9 , який, перебуваючи вдома та захищаючи свою дружину, долонею заподіяв удар ОСОБА_6 , не створювало реального суспільно небезпечного посягання і не було таким, що не можна було відвернути в інший спосіб, без використання ножа та спричинення потерпілим тяжких тілесних ушкоджень. Також суд апеляційної інстанції врахував, що в матеріалах кримінального провадження відсутні дані про те, що ОСОБА_10 взагалі застосовував фізичну силу або інші агресивні дії, які могли б становити реальну загрозу життю або здоров`ю ОСОБА_6 при цьому ОСОБА_10 надав показання безпосередньо в суді апеляційної інстанції, підтвердивши свої попередні, надані в суді першої інстанції. Зокрема, він зазначив, що ОСОБА_6 , зайшовши до кімнати, наніс удар ОСОБА_8 в обличчя, у відповідь на це, ОСОБА_9 наніс удар ОСОБА_6 , на що останній завдав удару ножем ОСОБА_9 , а потім завдав ще й удару ножем йому.
24. З огляду на зазначене спростовано твердження засудженого про те, що показанням потерпілого та свідка, яка не суттєво змінила свої показання в суді апеляційної інстанції, надано неправильну оцінку, оскільки апеляційний суд не тільки безпосередньо допитав зазначених осіб, а й оцінив та врахував їх показання, у тому числі й змінені, обґрунтувавши своє рішення.
25. Указуючи про відсутність у діях ОСОБА_6 перевищення меж необхідної оборони, апеляційний суд слушно послався на характер та локалізацію тяжких тілесних ушкоджень заподіяних потерпілим: одному - черевної порожнини, іншому - у ділянки грудної клітки, знаряддя скоєння злочину - ніж, який ОСОБА_6 приніс із собою, поведінку потерпілих та винного, а також подальшу поведінку
ОСОБА_6 , який не викликав швидкої медичної допомоги, після вчинення злочину залишив місце події. Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_6 усвідомлював можливість настання негативних наслідків своїх дій, у тому числі тих, що настали. Таким чином, умисел був спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілим без конкретизації ступеня їх тяжкості, при цьому ОСОБА_6 усвідомлював значення своїх дій, керував ними, що підтверджується висновком судово-психіатричної експертизи
від 25 травня 2022 року № 131, і такі дії винного за своїми ознаками не становлять необхідної оборони або перевищення її меж.
26. Водночас апеляційний суд правильно вказав на те, що визначальним у поведінці обвинуваченого було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілим, хоч і без конкретизації ступеня їх тяжкості, і такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, мають протиправний характер і повинні розцінюватися на загальних підставах.
27. Були предметом перевірки суду апеляційної інстанції і доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_6 не мав жодних стосунків з потерпілими, що свідчить про відсутність умислу на вчинення злочину. Разом з тим суд правильно вказав, що зазначене твердження сторони захисту жодним чином не спростовує умислу ОСОБА_6 на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , який з`явився під час конфлікту на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків.
28. Посилання засудженого в касаційній скарзі на правовий висновок, що міститься в постанові Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 205/2732/16, є безпідставним, оскільки обставини, установлені в тому кримінальному провадженні, не є релевантними обставинам цього кримінального провадження.
29. Призначене обвинуваченому ОСОБА_6 покарання відповідає принципу індивідуалізації покарання, з огляду на вимоги статей 50 65 КК України, узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній меті покарання, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження нових злочинів.
30. Зміст ухвали апеляційного суду відповідає положенням ст. 419 КПК. Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення апеляційного суду, вмотивованість його висновків, засуджений у касаційній скарзі не навів.
Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Суд
ухвалив:
Ухвалу Київського апеляційного суду від 11 січня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу останнього - без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3