№ 372/2969/18

Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 372/2969/18

провадження № 61-20118св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - керівник Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство»,

відповідач - Великодмитровицька сільська рада Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу прокурора Київської області на рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 травня 2019 року у складі судді Кравченка М. В. та постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня

2019 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Таргоній Д. О., Журби С. О.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

У жовтні 2018 року керівник Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по

м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київліс») звернувся

з позовною заявою до Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним рішення, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Позов мотивований тим, що в ході проведення перевірки встановлено, що розпорядженням рішенням Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області сьомої сесії 24-го скликання від 29 вересня 2003 року затверджено технічну документацію по передачі земельної ділянки загальною площею 53,07 га у власність та виготовлення державного акта на право власності на землю громадянам згідно списку, у тому числі відведено земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_3 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яку вона в подальшому відчужила ОСОБА_1 відповідно договору купівлі-продажу № 3081 від

03 серпня 2004 року. ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223180500:10:002:0001 серії ЯБ

№ 267969.

Між тим, розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від

25 червня 2003 року № 333 «Про передачу земель лісового фонду у постійне користування Обухівському, Козинському лісництвам та Ржищівському Держлісгоспу для ведення лісового господарства» передано Козинському лісництву, у тому числі в межах Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області, у постійне користування 121,1 га земель лісового фонду для ведення лісового господарства. Великодмитровицька сільська рада Київської області перевищила надані їй законом повноваження та прийняла рішення від 29 вересня 2003 року, яким передала у приватну власність спірну земельну ділянку площею 2 га без погодження органу, що уповноважений розпоряджатись спірною землею.

Посилаючись на викладене, прокурор просив:

- визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з позовом та поновити його, захистивши право;

- визнати недійсним рішення сьомої сесії Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області 24-го скликання від 29 вересня

2003 року «Про затвердження технічної документації по передачі земельних ділянок у власність та виготовлення державних актів» в частині передачі земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства у власність ОСОБА_3 ;

- витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь

ДП «Київське лісове господарства» земельну ділянку з кадастровим номером 3223180500:10:002:0001 площею 2 га.

- стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області судовий збір.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13 травня

2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від

08 жовтня 2019 року,у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Великодмитровицька сільська рада Обухівського району Київської області при наданні у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства земельних ділянок лісогосподарського призначення площею 53,07 га в адміністративних межах Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області вийшла за межі своїх повноважень,

а отже її рішення від 29 вересня 2003 року є незаконним.

Однак враховуючи, що прокурором при зверненні до суду із позовною заявою пропущено позовну давність, а представник відповідача просить її застосувати, суд вважає, що в позові слід відмовити в зв`язку з пропуском позовної давності.

Вирішуючи питання про застосування позовної давності суд першої інстанції вказав, що норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги прокурора про те, що про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2017 році, оскільки відповідно до п.п.1.1,2.1,2.2 Наказу Генерального прокурора України «Про організацію наглядової діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод громадян та інтересів держави» від 15 квітня 2004 року №6гн (чинного на момент прийняття сільською радою оспорюваного рішення) органи прокуратури здійснюють наглядові функції за додержанням і застосуванням законів лише відносно органів виконавчої влади та місцевого самоврядування при прийнятті, виданні правових актів; органів управління, контролю та міжгалузевого нагляду виконавчої влади. Визнано за доцільне здійснювати такі перевірки не рідше одного разу на квартал незалежно від надходження інформації про порушення закону.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2019 року прокурор Київської області звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди застосували позовну давність без посилання на будь-який доказ чи об`єктивний факт, що свідчив би про наявність обставин, з якими закон пов`язує початок перебігу позовної давності. Лише зазначено припущення, що уповноважений орган держави міг довідатись про порушене право з моменту, коли спірна земельна ділянка вибула

з державної власності. Такий висновок суди зробили без зазначення конкретного уповноваженого органу держави, який, на думку суду, довідався про порушення інтересів держави. Судами не враховано, що ні Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, ні ДП «Київліс» не були учасниками спірних правовідносин щодо передачі

в приватну власність земель лісогосподарського призначення, а до їх функцій не віднесено здійснення контролю за законністю рішень органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері земельних відносин і вони не мають повноважень щодо витребування інформації відносно власників земельних ділянок. Рішення про передачу у власність спірної земельної ділянки органом місцевого самоврядування приймалось без її відома, без вирішення питання про попереднє припинення речового права держави на землю та ДП «Київліс» на постійне користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення, без отримання погодження щодо вилучення цієї земельної ділянки із державної власності та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення на землі для ведення особистого селянського господарства.

Судами не враховано, що до цього часу лісогосподарське підприємство здійснює лісогосподарську діяльність на спірній земельній ділянці, на якій також не встановлено будь-яких межових знаків щодо винесення в натурі земельної ділянки з кадастровим номером 3223180500:10:002:0001, відсутні ознаки будь-яких порубок чи здійснення сільськогосподарської діяльності їх останнім набувачем, що надало б можливість візуально встановити факт використання спірної земельної ділянки будь-якою іншою особою раніше, ніж ДП «Київліс» провело звірку планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування із Публічною кадастровою картою. У зв`язку із зазначеним органами державного контролю вказані порушення у межах загальної позовної давності, передбаченої статтею 257 ЦК України, також не виявлено, які не мали можливості раніше самостійно встановити обставини, які стали підставою для звернення прокурора до суду, а тим більше, не могли навіть припустити, що державне майно може вибути із власності у інший, ніж законний, спосіб. Судами не враховано, що у постанові від 01 березня 2018 року у справі № 911/2049/16 Верховний Суд зазначив, що оскільки державне лісогосподарське підприємство не приймало рішень щодо відчуження земель, а тому до моменту виявлення відповідним правоохоронними органами обставин незаконного оформлення права власності на спірні земельні ділянки їм не було відомо про порушення їхніх прав та охоронюваних законом інтересів щодо розпорядження та користування належною державі землею лісового фонду.

Також Верховним Судом у постанові від 21 лютого 2018 у справі

№ 488/5476/14-ц зазначено, що положення Закону України «Про прокуратуру» не зобов`язували прокурора здійснювати перевірку додержання законів при винесені будь-якого рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, а лише за наявності для цього відповідних підстав. Натомість матеріали справи достовірно підтверджують, що про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2017 році за результатами вивчення звернення ДП «Київліс», скерованого до Києво-Святошинської місцевої прокуратури за результатами звірки та співставлення планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року із Публічною кадастровою картою, яка у вільному доступі відкрита лише з 2013 року, щодо розміщення земельних ділянок лісового фонду Козинського лісництва

в кварталах 107, 108. Таким чином, лише системний аналіз інформації уповноважених органів став підставою для звернення прокуратури

з відповідним позовом для захисту державних інтересів.

Суд апеляційної інстанції дійшов безпідставного та помилкового висновку про те, що органи прокуратури могли дізнатися про прийняття оскарженого рішення про передачу в приватну власність спірної земельної ділянки

з моменту його прийняття, посилаючись на наказ Генерального прокурора України «Про організацію наглядової діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод громадян та інтересів держави» від 15 квітня 2004 № б/н, оскільки до матеріалів справи не долучено жодного документа про те, що оскаржене рішення надавалося в 2003-2004 роках органам прокуратури для його опрацювання на предмет законності. Здійснення загальнонаглядових функцій органами прокуратури в 2003 році не може свідчити про обізнаність органів прокуратури, а тим більше законного власника чи постійного землекористувача, про порушення вимог закону при прийнятті оскаржуваного рішення сільською радою, оскільки його тест не містить достовірної інформації щодо дійсної категорії земель, які передаються у власність, її чіткого географічного місця розташування. Обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Зазначений правовий висновок, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 31 жовтня 2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 у справі

№ 372/1036/15-ц, від 30 січня 2019 у справі № 357/9328/15-ц, у постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 у справі № 469/778/16-ц.

Поза увагою суду першої та апеляційної інстанцій залишилась загалом та обставина, що предметом спору по суті є землі лісогосподарського призначення, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, стосовно яких законом установлено обмеження щодо використання

в цивільному обороті (стаття 178 ЦК України), оскільки усі ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, від права власності на них, усі ліси на території України становлять державний лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

У грудні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення -без змін.

Відзив мотивований тим, що прокуратура не довела суду наявності виключного випадку та не мала правових підстав звертатися з позовом до суду. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Аналогічна правова позиція була викладена

в постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі

№ 304/1196/16-ц.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі № 372/2969/18 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 359/3373/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2021 року поновлено касаційне провадження; справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Великодмитровицькою сільською радою Обухівського району Київської області рішенням сьомої сесії ХХІV скликання від 29 вересня 2003 року затверджено технічну документацію по передачі земельної ділянки загальною площею 53,07 га у власність та виготовлення державного акта на право власності на землю громадянам згідно списку, у тому числі відведено земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_3 площею 2 га для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ №038718, виданий 11 листопада 2003 року та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №866.

ОСОБА_2 (змінила прізвища з « ОСОБА_1 » згідно свідоцтва про розірвання шлюбу № НОМЕР_1 від 02 грудня 2003 року) відчужила земельну ділянку на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 3081 від 03 серпня 2004 року.

Під час розроблення технічної документації земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3223180500:10:002:0001.

22 листопада 2004 року ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223180500:10:002:0001 серії ЯБ №267969.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 88077232 від 25 травня 2017 року ОСОБА_1 реєстрацію права власності у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не здійснювала.

15 вересня 2000 року рішенням Обухівської районної ради №126.11.ХХІІІ погоджено передачу земель лісового фонду, що перебували в постійному користуванні колективних сільськогосподарських підприємств, які припинили свою діяльність в результаті реформування, до земель державного лісового фонду та надання їх у постійне користування Київському державному лісогосподарському об`єднанню «Київліс», у тому числі за рахунок лісовкритих площ КСП «Вітчизна» загальною площею 93 га.

25 січня 2001 року рішенням Київської обласної ради №264-15-ХХІІІ уповноважено районні ради Київської області протягом 2001 року вирішувати питання щодо надання земель лісового фонду, які знаходяться за межами населених пунктів і вивільнені внаслідок реформування колективних сільськогосподарських підприємств у тимчасове користування для спеціального використання на умовах оренди строком до 10 років спеціалізованими лісогосподарськими підприємствами згідно з додатком,

у тому числі за рахунок земель Обухівського району Київської області площею 2127 га.

Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації № 333 від

25 червня 2003 року передано у постійне користування Козинському лісництву землі лісового фонду для ведення лісового господарства, у тому числі в межах Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області, розроблено проект організації та розвитку лісового господарства виробничої частини Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс».

Листом ДП «Київліс» №2-718 від 12 вересня 2017 року повідомлено, що вказана земельна ділянка розташована в кварталі 107 виділ 12 (згідно матеріалів лісовпорядкування 2003 року) та обліковується за ДП «Київський лісове господарство» із 2003 року, зарахована до земель лісогосподарського призначення із земель КСП «Вітчизна».

Згідно проекту організації та розвитку лісового господарства земельна ділянка кварталу 107 виділу 12 характеризується як галявина.

Відповідно до листа Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» №287 від 31 травня 2017 року земельна ділянка з кадастром номером 3223180500:10:002:0001 накладається на квартал 107 виділ 12 Козинського лісництва ДП «Київліс», що підтверджується фрагментом з Публічної кадастрової карти України

з нанесеними межами частини кварталу № 107 Козинського лісництва за матеріалами лісовпорядкування 2003 року.

Згідно листів ДП «Київліс» № 02-301 від 06 квітня 2017 року та № 02-718 від

12 вересня 2017 року, планово-картографічних матеріалів - фрагменту кадастрової карти, планшету № 8 (квартал 107 виділ 12 лісовпорядкування 2003 року), плану лісонасаджень 2003 року набута ОСОБА_1 згідно оспорюваного рішення земельна ділянка розміщена на землях лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні ДП «Київліс».

Отже суди встановили, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223180500:10:002:0001 відведена у приватну власність за рахунок земель лісогосподарського призначення (квартал 107 Козинського лісництва).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог прокурора в інтересах ДП «Київліс»

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19, пункт 62)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 71)).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.

У постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження

№ 12-20гс21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що «заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон), має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи. У контексті засадничого положення частини другої статті 19 Конституції України відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави».

Тому прокурор не має повноважень на ведення справ в інтересах державного підприємства, а відповідні вимоги не підлягають розгляду по суті.

Отже, судові рішення в цій частині підлягають скасуванню із залишенням позову без розгляду відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

Щодо позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним рішення

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем

і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються

у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити

у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або

є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір

у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду 23 листопада 2021 року у справі

№ 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказано, що «в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою. Тому Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження

№ 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі

№ 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4).

… рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня

2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від

15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження

№ 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад,

у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити

з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі

№ 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

… власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило

у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема,

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року

у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від

21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження

№ 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження

№ 14-208цс18, пункт 86)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня

2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від

11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

З огляду на викладене, під час розгляду справи за позовною вимогою про застосування належного способу захисту (зокрема у спорі за віндикаційним позовом) відмова в позові з тих мотивів, що державний акт, рішення про державну реєстрацію, відомості чи запис про державну реєстрацію права на майно не визнані недійсними, або що вони не оскаржені, відповідні позовні вимоги не пред`явлені, не допускається. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові».

Суди встановили, що дії відповідача та третьої особи були спрямовані на набуття права власності на земельні ділянки (яке заперечується позивачем) на підставі договірних правовідносин між ними, іншими фізичними особами та територіальною громадою. Водночас держава не є учасником цих договірних правовідносин. Відповідно позивач, вважаючи себе власником, прагне витребувати своє майно від осіб, які незаконно, без відповідної правової підстави заволоділи ним (стаття 387 ЦК України).

За таких обставин та з огляду на зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду, для витребування спірної земельної ділянки оспорювання рішень органів місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не

є ефективним способом захисту права власника.

Тому суди зробили правильний висновок про відмову в позові в частині позовних вимог про визнання недійсним рішення Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області від 29 вересня 2003 року «Про затвердження технічної документації по передачі земельних ділянок

у власність та виготовлення державних актів» в частині, але помилились

з підставами такого рішення.

Щодо позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства про витребування земельної ділянки

За змістом статей 13 19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Звертаючись до суду з даним позовом перший заступник керівника прокуратури Київської області посилався на те, що спірні земельні ділянки відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення, які без достатніх повноважень були передані у приватну власність, просив витребувати їх на користь ДП «Київське лісове господарство».

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України міститься відсилання до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким

є Закон України від 14 жовтня 2014 № 1697-VІІ «Про прокуратуру».

У частині третій статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором

у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.

За обставин цієї справи колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги, заявлені в інтересах ДП «Київське лісове господарство», слід залишити без розгляду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року

у справі № 359/3373/1 б-ц (провадження № 14-2цс21) Верховний Суд зазначив, що «зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України... зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища. Судами в цій справі встановлено, що відсутні докази на підтвердження того, що Київське обласне управління лісового та мисливського господарства надавало згоду на переведення цієї земельної ділянки з лісових земель на землі для будівництва жилих будинків та ведення особистого селянського господарства».

Отже до компетенції Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, в чиїх інтересах заявлено позов, відноситься лише погодження зміни цільового призначення земельних лісових ділянок.

Суди на зазначені обставини та вимоги закону уваги не звернули, не з`ясували, до компетенції якогооргану державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншогосуб`єктавладних повноважень віднесені відповідні повноваження щодо розпорядженням спірною земельною ділянкою, відповідно, який має бути позивачем у спірних правовідносинах за позовними вимогами прокурора в інтересах держави про витребування земельної ділянки.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій у порушення статей 263-265 382 ЦПК України не забезпечили повний та всебічний розгляд справи, належним чином не з`ясували характер спірних правовідносин.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати зміст спірних правовідносин, обсяг заявлених позовних вимог, дослідити наявні у справі докази та зробити висновок по суті заявлених прокурором позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення

ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення судів в частині відмови у задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області про визнання недійсним рішення змінити в мотивувальній частині, в іншій частині судові рішення скасувати, позов прокурора в інтересах ДП «Київліс»залишити без розгляду,

а в частині позову прокурора в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області про витребування земельної ділянки направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України

у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витратвирішується за правилами, встановленими

в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено такий висновок: «якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).

Тому розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення

у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 141 400 402 411 412 414 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року в частині позовних вимог керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по

м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним рішення змінити, виклавши їх мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Обухівського районного суду Київської області від

13 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року скасувати.

Позов керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, заявлений в інтересах Державного підприємства «Київське лісове господарство», залишити без розгляду.

Справу в частині позовних вимогкерівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки направити справу на новий розгляддо суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 травня 2019 року та постанова Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року в скасованій та зміненій частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук