Постанова
Іменем України
01 березня 2021 року
м. Київ
справа № 372/977/19
провадження № 61-22969 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача - адвокат Онищук Микола Анатолійович;
відповідач - ОСОБА_2 ;
представник відповідача - адвокат Токовенко Олексій Володимирович;
третя особа - Обухівський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - на постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Обухівський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, про встановлення факту батьківства та зобов`язання вчинити певні дії.
Позовна заява мотивована тим, що з липня по листопад 2017 року він проживав з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 народила доньку, батьком якої він вважає себе.
Вказував, що дані про батька дитини були внесені зі слів матері - ОСОБА_2 відповідно до частини першої статті 135 СК України.
Ураховуючи викладене, позивач просив суд зобов`язати Обухівський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області внести зміни до актового запису про народження дитини, вказавши його батьком дитини ОСОБА_4 , народженої ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
У жовтні 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся до суду із клопотанням про закриття провадження у справі, посилаючись на відсутність предмету спору.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 28 жовтня 2019 року у складі судді Потабенко Л. В. провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Обухівський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, про встановлення факту батьківства та зобов`язання вчинити певні дії закрито.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що частиною четвертою статті 128 СК України визначено, що позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Судом встановлено, що відомості про батька дитини в актовому записі про народження дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , здійснено відповідно до статті 126 СК України на підставі спільної заяви батьків дитини - ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , які не перебувають між собою у шлюбі. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність предмету спору у цій справі та закрив провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 задоволено.
Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 28 жовтня 2019 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що між сторонами існує спір, предметом якого є батьківські права позивача ОСОБА_1 щодо дитини ОСОБА_5 , матір`ю якої є відповідач. Сам по собі факт реєстрації народження дитини на підставі спільної заяви чоловіка та жінки, які не перебувають у шлюбі між собою, не може бути підставою для позбавлення особи, яка вважає себе батьком дитини, права на звернення до суду за захистом своїх інтересів та не свідчить про відсутність предмету спору.
Апеляційний суд зазначив про безпідставність доводів представника відповідача про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження походження дитини від нього та звернув увагу на те, що питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи слід позов задовольнити або в позові відмовити, суд вирішує під час ухвалення рішення відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України, а не на стадії підготовчого провадження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року й залишити в силі ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 28 жовтня 2019 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 372/977/19 із Обухівського районного суду Київської області.
У січні 2020 року справанадійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права, що призвело до скасування законної та обґрунтованої ухвали суду першої інстанції. Вказував, що частиною четвертою статті 128 СК України передбачено, що позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Разом з тим, в актовому записі про народження дитини ОСОБА_5 відомості про батька дитини здійснено відповідно до статті 126 СК України на підставі спільної заяви матері дитини - ОСОБА_2 та батька дитини - ОСОБА_6 , які не перебували між собою у шлюбі. Таким чином встановивши, що на час пред`явлення позову був відсутній предмет спору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що у березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Обухівський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, про встановлення факту батьківства та зобов`язання вчинити певні дії. Позов обґрунтовано захистом своїх батьківських прав щодо дитини ОСОБА_4 , народженої відповідачем 04 липня 2018 року.
У жовтні 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся до суду із клопотанням про закриття провадження у справі, посилаючись на відсутність предмету спору. У клопотанні представник відповідача зазначив, що реєстрація народження доньки відповідача - ОСОБА_4 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , відбулась на підставі статті 126 СК України за спільною заявою матері дитини - ОСОБА_2 та батька дитини - ОСОБА_6 , з яким відповідач проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Вважав, що позивач позбавлений права на звернення до суду з позовом про визнання його батьківства, оскільки частиною четвертою статті 128 СК України визначено, що позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 28 жовтня 2019 року, постановленою у підготовчому судовому засіданні, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Обухівський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, про встановлення факту батьківства та зобов`язання вчинити певні дії закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку із цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Поряд із цим за змістом пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову.
Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).
Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 456/847/18 (провадження № 61-2018св19), від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц (провадження № 61-1807св20).
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження, апеляційний суд належно дослідивши матеріали справи, врахувавши вищенаведені правові норми, дійшов правильного висновку про те, що між сторонами дійсно існує спір, предметом якого є батьківські права позивача ОСОБА_1 щодо дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матір`ю якої є відповідач ОСОБА_2 , тому вважав помилковими висновки суду першої інстанції про відсутність предмету спору у цій справі та наявність підстав для закриття провадження.
Апеляційний суд обгрунтовано виходив з того, що сам по собі факт реєстрації народження дитини на підставі спільної заяви чоловіка та жінки, які не перебувають у шлюбі між собою, не може бути підставою для позбавлення особи, яка вважає себе батьком дитини, права на звернення до суду за захистом своїх інтересів та не свідчить про відсутність предмету спору.
Також суд апеляційної інстанції зауважив, що питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи слід позов задовольнити або в позові відмовити, суд вирішує під час ухвалення рішення відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України, а не на стадії підготовчого провадження, тому обґрунтовано відхилив доводи відповідача про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження походження дитини від нього.
Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують на законність судового рішення не впливають, а в основному направлені на переоцінку доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Отже, наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми матеріального та процесуального права, що можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара