№ 374/156/19

Постанова

Іменем України

27 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 374/156/19

провадження № 61-6562св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ майна подружжя.

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що з січня 2002 року до березня 2019 року вона проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрацію шлюбу.

Під час спільного проживання, 23 червня 2003 року ними придбано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 за 5 000,00 дол. США, власником квартири зазначено ОСОБА_2 . З липня 2003 року вони з ОСОБА_2 почали проживати в цій квартирі.

Крім того, за час їхнього з ОСОБА_2 спільного проживання у період з липня 2003 року до грудня 2018 року ними придбано, зокрема, автомобіль «Opel Meriva», 2007 року випуску, вартістю 6 100,00 дол. США, що на день його придбання становило 161 955,00 грн; двигун до човна «Nissan Marine», 15 с, вартістю 50 000,00 грн; морозильну камеру «Атлант», вартістю 8 699,00 грн; телевізор «Supra 32», вартістю 3 600,00 грн; пральну машину «Wirpool», вартістю 9 299,00 грн; холодильник «Samsung», вартістю 10 560,00 грн; газову поверхню «Aristоn», вартістю 4 548,00 грн; духову шафу «Aristоn», вартістю 7 288,00 грн; пилосмок «Vitek», вартістю 3 149,00 грн; столову кухню, вартістю 20 395,00 грн; газовий котел, вартістю 8 250,00 грн; стінку дитячу, вартістю 7 019,00 грн; електричний водонагрівач, вартістю 2 490,00 грн; два комоди, загальною вартістю 2 860,00 грн.

До березня 2019 року вона зі своїм сином ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю у зазначеній квартирі. Однак 29 березня 2019 року ОСОБА_2 заявив, що у нього з`явилася інша жінка, тому він бажає щоб вона із своїм сином якнайшвидше вибралися із його квартири, оскільки відповідно до документів про право власності саме він значиться її власником.

02 квітня 2019 року, через постійний моральний тиск з боку ОСОБА_2 , вона із сином були вимушені перебратися із спірної квартири до будинку її матері.

ОСОБА_1 вважає, що зазначена квартира на підставі статті 17 Закону України «Про власність» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, є спільною сумісною власністю сторін, придбана внаслідок спільної праці членів сім`ї.

Також ОСОБА_1 зазначала, що весь період їхнього спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю вона мала постійну роботу і стабільні доходи, у той час як він працевлаштувався лише 26 квітня 2018 року, тому на придбання зазначеного рухомого майна витрачалися в основному зароблені нею кошти.

Крім того, комунальні послуги за спірну квартиру сплачувалися нею за її кошти.

Зважаючи на те, що вони придбали зазначене вище майно за спільні кошти під час спільного проживання, воно є спільною власністю і підлягає поділу. Однак згоди щодо його поділу сторонами не досягнуто.

При розподілі спільного майна ОСОБА_1 вважала за потрібне врахувати те, що 26 березня 2019 року ОСОБА_2 продав автомобіль «Opel Meriva», 2007 року випуску, тому розподілу підлягають кошти у розмірі вартості його придбання в квітні 2018 року.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , посилаючись на статті 69-72 74 Сімейного кодексу України (далі - СК України), статтю 372 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), з урахуванням уточнення позовних вимог, просила суд:

- встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з січня 2002 року до березня 2019 року включно;

-визнати об`єктами спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 таке майно: квартиру АДРЕСА_2 , вартістю 393 054,00 грн; кошти в розмірі 161 955,00 грн, що становлять вартість придбаного автомобіля «Opel Meriva», 2007 року випуску; двигун до човна «Nissan Marine», 15 с, вартістю 50 000,00 грн; морозильну камеру «Атлант», вартістю 8 699,00 грн; телевізор «Supra 32», вартістю 3 600,00 грн; пральну машину «Wirpool», вартістю 9 299,00 грн; холодильник «Samsung», вартістю 10 560,00 грн; газову поверхню «Aristоn», вартістю 4 548,00 грн; духову шафу «Aristоn», вартістю 7 288,00 грн; пилосмок «Vitek», вартістю 3 149,00 грн; столову кухню, вартістю 20 395,00 грн; газовий котел, вартістю 8 250,00 грн; стінку дитячу, вартістю 7 019,00 грн; електричний водонагрівач, вартістю 2 490,00 грн; два комоди, загальною вартістю 2 860,00 грн, всього майна, у тому числі грошових коштів, на загальну суму 693 166,00 грн;

- в порядку поділу спільної сумісної власності чоловіка та жінки, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , вартістю 196 527,00 грн, передати у його власність двигун до човна «Nissan Marine», 15 с, вартістю 50 000,00 грн; столову кухню, вартістю 20 395,00 грн; газовий котел, вартістю 8 250,00 грн; електричний водонагрівач, вартістю 2 490,00 грн, а також залишити у його власності кошти у розмірі 50 977,50 грн у якості компенсації 1/2 частини вартості проданого ним автомобіля «Opel Meriva», 2007 року випуску, загальною вартістю 161 955,00 грн, всього майна, у тому числі грошових коштів, на загальну суму 358 639,50 грн;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , вартістю 196 527,00 грн; передати їй у власність морозильну камеру «Атлант», вартістю 8 699,00 грн; телевізор «Supra 32», вартістю 3 600,00 грн; пральну машину «Wirpool», вартістю 9 299,00 грн; холодильник «Samsung», вартістю 10 560,00 грн; газову поверхню «Aristоn», вартістю 4 548 грн; духову шафу «Aristоn», вартістю 7 288,00 грн; пилосмок «Vitek», вартістю 3 149,00 грн, стінку дитячу, вартістю 7 019,00 грн; два комоди, загальною вартістю 2 860,00 грн, всього майна на загальну суму 253 549,00 грн;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 93 034,00 грн, з них: 8 0977,50 грн у якості компенсації 1/2 частини вартості автомобіля «Opel Meriva», 2007 року випуску, та 12 056,50 грн компенсація 1/2 частини різниці вартості майна.

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що з січня 2002 року до березня 2019 року він з ОСОБА_1 проживав однією сім`єю без реєстрацію шлюбу, вони були пов`язані спільним побутом, бюджетом, вели спільне господарство та мали взаємні права та обов`язки. За час їхнього спільного проживання спільних дітей у них не було.

Під час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ними придбано таке майно: домашній кінотеатр «LG», вартістю 5 000,00 грн; мікрохвильову піч «LG», вартістю 3 960,00 грн; швейну машинку «Brathek», вартістю 2 850,00 грн; двокамерний холодильник «Samsung», вартістю 4 200,00 грн; телевізор «Supra», вартістю 3 555,00 грн; комп`ютер «Bravo», вебкамеру, клавіатуру, монітор, блок живлення, загальною вартістю 6 536,00 грн; телевізор «Samsung», вартістю 2 500,00 грн; морозильну камеру «Snaige», вартістю 4 945,00 грн.

Також ними накопичені кошти у розмірі 1 300,00 дол. США, що в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України становить 31 440,00 грн, та в розмірі 12 500,00 грн. Загальна сума майна становить 77 486,00 грн.

ОСОБА_2 вважає, що майно набуте сторонами за час спільного проживання однією сім`єю є їх спільним майно та повинно бути поділено між ними у рівних частках. Однак ОСОБА_1 не погоджується на поділ спільного майна та використовує його на власний розсуд. Він не заперечує проти того, щоб деяке зазначене у позові спільне майно залишилось у користуванні ОСОБА_1 та оскільки таке майно не може бути поділено внатурі, він згоден на присудження йому грошової компенсації в рахунок його частки у спільному майні.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 , посилаючись на статті 60-62 69 70 СК України, просив суд провести поділ між ним та ОСОБА_1 поділ спільного майна, що належить до спільної сумісної власності та було набуте ними під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, зокрема: домашній кінотеатр «LG», вартістю 5 000,00 грн; мікрохвильову піч «LG», вартістю 3 960,00 грн; швейну машинку «Brathek», вартістю 2 850,00 грн; двокамерний холодильник «Samsung», вартістю 4 200,00 грн; телевізор «Supra», вартістю 3 555,00 грн; комп`ютер «Bravo», вебкамеру, клавіатуру, монітор, блок живлення, загальною вартістю 6 536,00 грн; телевізор «Samsung», вартістю 2 500,00 грн; морозильну камеру «Snaige», вартістю 4 945,00 грн; грошові кошти у розмірі 1 300,00 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 31 440,00 грн, та в розмірі 12 500,00 грн.

Ухвалою Ржищівського міського суду Київської області від 16 січня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя прийнято до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ майна подружжя.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 14 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 січня 2004 року до березня 2019 року включно.

Визнано об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 вартістю 393 054,00 грн.

Визнано об`єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кошти у розмірі 161 955,00 грн, що становлять вартість придбаного автомобіля «Opel Meriva», 2007 року випуску; двигун до човна «Nissan Marine», 15с, вартістю 50 000 грн; морозильну камеру «Атлант», вартістю 8 699,00 грн; телевізор «Supra 32», вартістю 3 600,00 грн; пральну машину «Wirpool», вартістю 9 299,00 грн; холодильник «Samsung», вартістю 10 560,00 грн; газову поверхню A»riston», вартістю 4 548,00 грн; духову шафу «Ariston», вартістю 7 288,00 грн; пилосмок «Vitek», вартістю 3 149,00 грн; столову кухню, вартістю 20 395,00 грн; газовий котел, вартістю 8 250,00 грн; стінку дитячу, вартістю 7 019,00 грн; електричний водонагрівач, вартістю 2 490,00 грн; два комоди, загальною вартістю 2 860,00 грн; домашній кінотеатр «LG», вартістю 5 000,00 грн; мікрохвильову піч «LG», вартістю 3 960,00 грн; швейну машинку «Brathek», вартістю 2 850,00 грн; двокамерний холодильник «Samsung», вартістю 4 200,00 грн; комп`ютер «Bravo», вебкамеру, клавіатуру, монітор, блок живлення, вартістю 6 536,00 грн; телевізор «Samsung», вартістю 2 500,00 грн; морозильну камеру «Snaige», вартістю 4 945,00 грн, всього майна на загальну суму 330 103,00 грн.

У порядку поділу спільної сумісної власності визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , вартістю 196 527,00 грн.

У порядку поділу спільної сумісної власності чоловіка і жінки, які проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, передано у власність ОСОБА_2 двигун до човна «Nissan Marine», 15с, вартістю 50 000,00 грн; а також залишено у його власності кошти у розмірі 80 977,50 грн у якості компенсації 1/2 частини вартості проданого ним автомобіля «Opel Meriva», 2007 року випуску; домашній кінотеатр «LG», вартістю 5 000,00 грн; мікрохвильову піч «LG», вартістю 3 960,00 грн; швейну машинку «Brathek», вартістю 2 850,00 грн; двокамерний холодильник «Samsung», вартістю 4 200,00 грн; комп`ютер «Bravo», вебкамеру, клавіатуру, монітор, блок живлення, вартістю 6 536,00 грн; телевізор «Samsung», вартістю 2 500,00 грн; морозильну камеру «Snaige», вартістю 4 945,00 грн; столову кухню, вартістю 20 395,00 грн; газовий котел, вартістю 8 250,00 грн; електричний водонагрівач, вартістю 2 490,00 грн; загальною вартістю 192 103,50 грн.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , вартістю 196 527,00 грн.

У порядку поділу спільної сумісної власності чоловіка і жінки, які проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, передано ОСОБА_1 у власність наступне майно: морозильну камеру «Атлант», вартістю 8 699,00 грн; телевізор «Supra 32», вартістю 3 600,00 грн; пральну машину «Wirpool», вартістю 9 299,00 грн; холодильник «Samsung», вартістю 10 560,00 грн; газову поверхню «Ariston», вартістю 4 548,00 грн; духову шафу «Ariston», вартістю 7 288,00 грн; пилосмок «Vitek», вартістю 3 149,00 грн; стінку дитячу, вартістю 7 019,00 грн; два комоди, загальною вартістю 2 860,00 грн, а також стягнуто з ОСОБА_2 кошти у розмірі 80 977,50 грн у якості компенсації 1/2 частини вартості проданого ним автомобіля «Opel Meriva», 2007 року випуску, загальною вартістю 137 999,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію різниці в частці спільного сумісного майна (різницю у вартості рухомого майна) у розмірі 27 051,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до березня 2019 року включно.

Також ОСОБА_1 надані суду належні та допустимі докази на підтвердження того, що квартира АДРЕСА_1 придбана на спільні кошти сторін під час їх спільного проживання, тому підлягає поділу в рівних частках.

Крім того, сторонами не заперечується придбання за спільні кошти зазначеного ними рухомого майна, яке також підлягає поділу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Ржищівського міського суду Київської області від 14 грудня 2021 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про визнання права спільної власності та поділ квартири АДРЕСА_1 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

У решті рішення суду залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірна квартира набута нею та ОСОБА_2 внаслідок їх спільної праці, тому відсутні правові підстави для визнання її спільною сумісною власністю сторін. У іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось, тому не переглядалося в апеляційному порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У липні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року, в якій заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення заявник вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 761/6811/16-ц, від 02 червня 2021 року у справі № 761/5308/15-ц, та зазначає про порушення судом норм процесуального права, зокрема не дослідження зібраних у справі доказів (пункти 1 та 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що матеріалами справи підтверджено факт офіційних доходів ОСОБА_1 у спільному бюджеті з ОСОБА_2 , а також обставини ведення спільного господарства та побуту, що не заперечувалося самим ОСОБА_2 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.

У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Клапчук Ф. П., на касаційну скаргу, в якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 20 червня 2003 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1 , продаж було вчинено за 2 864,00 грн (т. 1, а. с. 103).

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20 червня 2003 року № 825735 ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 104).

Відповідно до паспортних даних сторін вони зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 10, 11, 44).

Згідно з договором купівлі-продажу транспортного засобу від 15 червня 2018 року ОСОБА_2 придбав автомобіль «Opel Meriva», фіолетового кольору, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 101, 102).

Відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу від 26 березня 2019 року ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_5 придбав автомобіль «Opel Meriva», фіолетового кольору, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , за 25 000,00 грн (т. 1, а. с. 99, 100).

Під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали таке рухоме майно та побутову техніку: двигун до човна «Nissan Marine», 15 с, вартістю 50 000,00 грн; морозильну камеру «Атлант», вартістю 8 699,00 грн; телевізор «Supra 32», вартістю 3 600,00 грн; пральну машину «Wirpool», вартістю 9 299,00 грн; холодильник «Samsung», вартістю 10 560,00 грн; газову поверхню «Aristоn», вартістю 4 548,00 грн; духову шафу «Aristоn», вартістю 7 288,00 грн; пилосмок «Vitek», вартістю 3 149,00 грн; столову кухню, вартістю 20 395,00 грн; газовий котел, вартістю 8 250,00 грн; стінку дитячу, вартістю 7 019,00 грн; електричний водонагрівач, вартістю 2 490,00 грн; два комоди, загальною вартістю 2 860,00 грн; домашній кінотеатр «LG», вартістю 5 000,00 грн; мікрохвильову піч «LG», вартістю 3 960,00 грн; швейну машинку «Brathek», вартістю 2 850,00 грн; двокамерний холодильник «Samsung», вартістю 4 200,00 грн; комп`ютер «Bravo», вебкамеру, монітор, блок живлення, вартістю 6 536,00 грн; телевізор «Samsung», вартістю 2 500,00 грн; морозильну камеру «Snaige», вартістю 4 945,00 грн. Всього майна на загальну суму 168 148,00 грн.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції переглядаються лише в частині визнання права спільної власності та поділу квартири АДРЕСА_1 , оскільки в іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалося до суду апеляційної інстанції, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не переглядається в касаційному порядку.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків (постанова Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071св21)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15 (провадження № 14-130цс19) зазначила, що, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання.

Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, сімейне законодавство встановлює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка існує поки не спростована.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України «Про власність», стаття 22 КпШС України, який був чинним до 01 січня 2004 року), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (стаття 17 «Про власність»), тощо.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв`язку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, необхідно встановити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша, друга статті 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд зазначає, що відповідно до правил доказування у цивільному процесі лише посилання на факти, без їх доведення належними та допустимими доказами, не може бути підставою для задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що факт внесення коштів для придбання спірної квартири ОСОБА_1 пояснювала наявністю у неї постійного заробітку, що підтверджується письмовими доказами у справі, зокрема, трудовою книжкою, індивідуальними відомостями на застраховану особу, а також поясненнями свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Однак наявність у ОСОБА_1 постійного заробітку, а також пояснення свідків не можуть підтверджувати факт внесення нею половини коштів на придбання спірної квартири.

Зазначене узгоджується із висновками викладеними Верховним Судом у своїй постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 163/754/17, в якій зазначено, що сам факт отримання за позивачем заробітної плати у розмірі не може бути доказом участі у будівництві спірного будинку, а пояснення свідків не можуть підтверджувати обставини участі коштами у будівництві цього нерухомого майна, зокрема розмір цієї участі.

Будь-яких інших доказів на підтвердження факту внесення нею половини коштів на придбання спірної квартири, ОСОБА_1 суду не надала.

Враховуючи наведене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що спірна квартира АДРЕСА_1 придбана за спільні кошти сторін та внаслідок їхньої спільної праці.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 761/6811/16-ц, від 02 червня 2021 року у справі № 761/5308/15-ц, на які заявник посилалася у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки суду апеляційної інстанції не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновку суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 403 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович