Постанова
Іменем України
12 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 378/8/18
провадження № 61-260св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації,
відповідачі: Рокитнянська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 , державний реєстратор Рокитнянської районної державної адміністрації Лациба Марина Вікторівна,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Держгеокадастру у Київській області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року в складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Матвієнко Ю. О., Сержанюка А. С.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області звернувся з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Рокитнянської РДА Київської області, ОСОБА_1, державного реєстратора Рокитнянської РДА Київської області Лациби М. В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ГУ Держгеокадастру у Київській області, про скасування розпорядження Рокитнянської РДА Київської області, державних актів, державної реєстрації права власності, витребування землі з чужого незаконного володіння.
Позовні вимоги мотивовані тим, що при вивченні законності відведення у власність громадян земельних ділянок було встановлено порушення вимог чинного законодавства при передачі у власність ОСОБА_1 земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства на території Рокитнянської селищної ради. Зокрема, встановлено, що земельні ділянки частково накладаються на землі водного фонду.
Ухвалою Рокитнянського районного суду Київської області від 08 листопада 2016 року провадження по справі було відкрито.
Ухвалою Рокитнянського районного суду Київської області від 10 січня 2017 року справу переданого Таращанському районному суду Київської області.
Ухвалою Таращанського районного суду від 27 лютого 2017 року позовну заяву прокурора було залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 207 ЦПК України, а уточнену позовну заяву прокурора було залишено без руху з наданням терміну для усунення недоліків.
Ухвалою Таращанського районного суду від 07 березня 2017 року уточнену позовну заяву прокурора було повернуто у зв`язку з неусуненням недоліків на виконання вищевказаної ухвали суду від 27 лютого 2017 року.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 11 квітня 2017 року ухвалу Таращанського районного суду Київської області від 27 лютого 2017 року про залишення без розгляду позову прокурора скасовано та справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Таращанського районного суду від 23 травня 2017 року позовну заяву було залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 207 ЦПК України.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 27 липня 2017 року ухвалу Таращанського районного суду Київської області від 23 травня 2017 року скасовано та справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Ставищенського районного суду від 06 лютого 2018 року позовну заяву прокурора залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України у зв`язку із поданням позовної заяви від імені заінтересованої особи іншою особою, яка не має повноважень на ведення справи.
Постановою апеляційного суду Київської області від 19 квітня 2018 року скасовано ухвалу Ставищенського районного суду від 06 лютого 2018 року, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Прокурор, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:
визнати недійсним розпорядження голови Рокитнянської РДА від 14 березня 2008 року № 101 про передачу ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,9999 га для ведення особистого селянського господарства на території Рокитнянської селищної ради;
визнати недійсним розпорядження голови Рокитнянської районної державної адміністрації від 11 грудня 2014 року за № 392 про зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3223755100:08:001:0037 площею 0,12 га з ведення особистого селянського господарства для індивідуального садівництва;
визнати недійсним свідоцтво на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223755100:08:001:0037 площею 0,12 га для індивідуального садівництва, виданого ОСОБА_1 за № 31175657 від 17 грудня 2014 року та скасувати рішення про його реєстрацію за № 18094723;
скасувати рішення про державні реєстрації речових прав та їх обтяжень від 01 грудня 2016 року за ОСОБА_1 на дві земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Рокитнянської селищної ради: площею 0,8263 га з кадастровим номером 3223755100:08:001:0045, та площею 0,0536 га з кадастровим номером 3223755100:08:001:0046,
витребувати у ОСОБА_1 на користь держави в особі Київської ОДА землі водного фонду площею 0,0270 га на території Рокитнянської селищної ради за межами населеного пункту;
стягнути з відповідачів солідарно судові витрати.
ОСОБА_1 у підготовчому судовому засіданні звернувся із клопотанням про залишення позовної заяви прокурора з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог без розгляду.
Заява мотивована тим, що прокурором не обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, не підтверджено підстави представництва Київської обласної державної адміністрації в суді. Прокурором невірно визначено орган, на який покладено обов`язок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель. На момент звернення прокурора до суду з цим позовом таким органом було ГУ Держгеокадастру у Київській області, що встановлено судовим рішенням (ухвалою Кагарлицького районного суду від 20 березня 2018 року, залишеної без змін постановою апеляційного суду Київської області від 19 липня 2018 року) в іншій аналогічній цивільній справі № 375/1199/16-ц за позовом заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області, яким 20 березня 2018 року заяву прокурора залишено без розгляду. Київська ОДА сама наділена відповідними повноваженнями, на час прийняття оспорюваного розпорядження від 14 березня 2008 року не була органом, уповноваженим державою здійснювати повноваження (функції) щодо передачі у власність спірної земельної ділянки, а тому не є органом, уповноваженим державою здійснювати функції у спірних правовідносинах. Прокуратурою не доведено і не підтверджено наявності передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах Київської ОДА.
Прокурор Федун М. М. проти задоволення клопотання заперечив з посиланням на те, що в позові в повній мірі обґрунтовані підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави, твердження відповідача про те, що Київська ОДА не була органом, уповноваженим здійснювати функції у спірних правовідносинах, не відповідає дійсності та суперечить вимогам законодавства. Кагарлицькою місцевою прокуратурою до Київської ОДА направлялось відповідне повідомлення про представництво вказаною прокуратурою інтересів держави в особі Київської ОДА.
Представник Київської ОДА Боднар Б. Є. зазначила, що за наявних матеріалів справи позов прокурора обласна державна адміністрація не підтримує, лист Кагарлицької місцевої прокуратури від 29 вересня 2016 з повідомленням про звернення до суду в інтересах держави до Київської ОДА не надходив, сам позов Київській ОДА було надіслано судом, з 2015 року розпорядником спірних земельних ділянок є ГУ Держгеокадастру у Київській області.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Ставищенського районного суду Київської області від 29 серпня 2018 року позов заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Рокитнянської РДА Київської області, ОСОБА_1, державного реєстратора Рокитнянської РДА Київської області Лациби М. В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ГУ Держгеокадастру у Київській області, про визнання недійсними розпоряджень, свідоцтва про право власності на земельну ділянку, скасування рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень та витребування майна з чужого незаконного володіння, залишено без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що Київська ОДА не підтримує вказаний позов, не отримувала відповідного повідомлення прокурора про подання даного позову, має право самостійно виступати позивачем у суді, для реалізації своїх повноважень, та не була органом, уповноваженим державою здійснювати повноваження (функції) щодо передачі у власність земельних ділянок для сільськогосподарського використання (зокрема для ведення особистого селянського господарства). У прокурора відсутні повноваження на представництва Київської ОДА при зверненні з даним позовом до суду. Тому суд першої інстанції зробив висновок про наявність правових підстав для залишення даного позову без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України (а не для застосування положень, передбачених статтею 121 ЦПК України, в редакції на час подачі позову), оскільки відповідно до підпункту 9 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідні Положення ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року апеляційну скаргу заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області задоволено. Ухвалу Ставищенського районного суду Київської області від 29 серпня 2018 року скасовано і направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що під час вирішення питання про відкриття провадження у справі, судом першої інстанції положення статті 185 ЦПК України щодо недодержання змісту позовної заяви поданої прокурором з приводу наведення підстав його звернення до суду в інтересах самостійних суб`єктів правовідносин - не було застосовано. Провадження у справі відкрито 08 листопада 2016 року (т. 1 а. с. 101), розпочато підготовче провадження та призначено проведення підготовчого засідання на 24 травня 2018 року та відповідно 29 серпня 2018 року винесено оскаржену ухвалу. Таким чином, на думку колегії суддів, місцевим судом фактично було підтверджено підстави для представництва прокурора в даній справі. Судом першої інстанції не враховано, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи. Зазначена підстава стосується випадку, коли позовна заява, подана від імені заінтересованої особи представником, який не має повноважень на ведення справи у суді (відсутні правовстановлюючі документи, що їх підтверджують), а тому така позовна заява не може породжувати юридичних наслідків і у зв`язку з цим підлягає залишенню без розгляду. Тому підстав для ухвалення оскарженого судового рішення з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 257 ЦПК України в місцевого суду не було. Оскільки ухвала суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі та постановлена з порушенням норм процесуального права, то підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції на підставі вимог пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України.
Аргументи учасників справи
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. При цьому посилався на порушення апеляційним судом норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в аналогічній справі № 375/1199/16-ц прийняв протилежне рішення, не врахувавши висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 159/4903/16-ц. суд апеляційної інстанції не дослідив мотиви прийняття судом першої інстанції оскарженої ухвали, не навів мотиви прийняття або відхилення кожного з аргументів, викладених учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу. Перевірка наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді в особі Київської ОДА, є обов`язком суду, а, тому відсутність вказаних підстав свідчить про відсутність у прокурора повноважень на ведення справи і обов`язок суду застосувати положення пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України. Зазначені обставини можуть бути встановлені на стадії підготовчого засідання. Не застосування при відкритті провадження у справі пункту частини четвертої статті 185 ЦПК України не позбавляє суд застосувати положення пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України, якщо підстави для цього будуть встановлені під час підготовчого засідання. В апеляційній скарзі прокурор не зазначав про неправильне застосування судом першої інстанції пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України. Зазначає, що Верховний Суд в ухвалі від 10 грудня 2018 року у справі № 375/1199/16-ц визнав правильним застосування положень пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України. Крім того при розгляді справи № 375/1199/16-ц Кагарлицьким районним судом Київської області встановлені обставини, які також мають значення для розгляду даної справи, а саме те, що органом, на який покладено обов`язок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, було ГУ Держгеокадастру у Київській області, від імені якого і мав би бути пред`явлений позов.
У лютому 2019 року заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду без змін.
Відзив мотивований тим, що прокурор звернувся із позовом в інтересах держави в особі саме Київської ОДА. Оскільки спірні земельні ділянки частково відведені ОСОБА_1 із земель державної власності за рахунок земель водного фонду, знаходяться за межами населеного пункту та передані для ведення особистого селянського господарства, тому Київська ОДА на час звернення прокурора до суду з позовом мала повноваження щодо розпорядження зазначеними спірними земельними ділянками. Київська ОДА з 2009 року не наділена повноваженнями щодо виявлення порушень під час відведення у приватну власність на території області земель водного фонду, а передача у власність земель регламентується нормами законодавства, які в даному випадку порушені, тому прокуратура й звернулась з позовом в інтересах держави в особі Київської ОДА, яка є уповноваженим органом та власником цієї землі. Прокурором обґрунтовано підстави для звернення з метою представництва інтересів держави, а саме вказано на неналежне виконання державним органом (Київською ОДА) захисту інтересів держави, невжиття органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення прав власності держави на земельну ділянку. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 906/240/18. Прокурором в повному обсязі виконано вимоги частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Суд першої інстанції неправильно застосував пункт 2 частини першої статті 257 ЦПК України.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
У пункті 2 частини першої статті 257 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;
Суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано (пункт 2 частини першої статті 226 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зазначено, що: «відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України».
За таких обставин вказівка апеляційного суду про те, що відкривши провадження суд першої інстанції фактично підтвердив підстави для представництва прокурора в цій справі, не ґрунтується на вимогах закону. Оскільки, якщо суд після відкриття провадження у справі, з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів, установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень, передбачених пунктом 2 частини першої статті 257 ЦПК України.
Як свідчить аналіз оскарженої постанови суд апеляційної інстанції при перегляді ухвали суду першої інстанції обмежився лише посиланням на те, що відкривши провадження, суд першої інстанції фактично підтвердив підстави для представництва прокурора в цій справі, і те, що залишення позову без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України є неможливим. За таких обставин, апеляційний суд по суті не переглянув ухвалу суду першої інстанції та не перевірив чи існують підстави для залишення позову без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України. А тому зробив передчасний висновок про скасування ухвали суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400 та 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року скасувати.
Передати справу № 378/8/18 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук