21.06.2024

№ 380/1158/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2024 року

м. Київ

справа № 380/1158/23

адміністративне провадження № К/990/37054/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №380/1158/23

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця»

до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ), Львівської обласної військової (державної) адміністрації

про зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 березня 2023 року (головуючий суддя - Гавдик З.В.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2023 року (головуючий суддя: Шевчук С.М., судді: Кухтея Р.В., Нос С.П.).

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

Позивач - АТ «Українська залізниця» від імені якого діє регіональна філія «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі по тексту - Відповідач-1), Львівської обласної державної адміністрації (далі по тексту - Відповідач - 2), в якому просила суд:

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 та Львівську обласну військову (державну) адміністрацію внести зміни до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 13 липня 2022 року № 907-АГ «Про примусове відчуження та вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану», в частині визначення способу передачі майна в умовах правового режиму воєнного стану, а саме: замість вилучення майна передбачити примусове відчуження майна.

В обґрунтування позову, Залізниця зазначає, що не погоджується з наказом військової частини НОМЕР_1 щодо визначеного нею способу передачі майна в умовах правового режиму воєнного стану, вказуючи, що замість обраного відповідачем, а саме безоплатного вилучення майна, мало бути передбачено примусове відчуження майна з відшкодуванням його вартості.

Доводячи протиправність цього наказу в частині обраного способу передачі майна в умовах правового режиму воєнного відповідачем, скаржник посилається на те, що таке майно має статус приватного, а відтак, може бути передане лише шляхом примусового відчуження та відповідно до положень статті 9 цього Закону, скаржник має право на відшкодування вартості переданого майна.

До того ж скаржник вказує, що Залізниця є власником майна, внесеного засновником до його статутного капіталу та правонабувачем права господарського відання на державне майно, закріплене за товариством на праві господарського відання, а відтак, майно, яке внесене до статутного капіталу товариства і набуте за рахунок доходів від здійснення діяльності, належить юридичній особі - АТ «Укрзалізниця» і має ознаки лише приватної форми власності.

З цих підстав позивач вважає, що оскаржуваний наказ в частині визначеного способу передачі майна в умовах правового режиму воєнного стану носить протиправний характер.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» не має право на відшкодування вартості майна, вилученого в умовах правового режиму воєнного стану, оскільки по суті не є юридичною особою комунальної чи приватної форми власності.

До вказаного висновку суди дійшли з огляду на те, що АТ «Українська залізниця» утворене відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 5 червня 2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Згідно зі Статутом акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 року № 735 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року № 938), АТ «Укрзалізниця» утворене як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, що, як зауважили суди попередніх інстанцій, сторонами у справі не заперечувалося.

Згідно із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, АТ «Укрзалізниця» (код ЄДРПОУ: 40075815) відноситься до державної форми власності.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.

6 листопада 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», у якій скаржник просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове судове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження Залізниця покликається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

На переконання Залізниці, оскаржуваний наказ в частині обраного відповідачем способу передачі майна в умовах режиму воєнного стану, а саме шляхом вилучення, є неправомірним, оскільки, майно, яке було передано військовій частині НОМЕР_1 згідно акту від 18 липня 2022 року №550 про примусове відчуження або вилучення майна та відповідно до наказу, на думку позивача, не має статусу державного майна, оскільки Акціонерне товариство «Українська залізниця» відповідно до норм законодавства України є юридичною особою приватного права, майно має статус приватного.

Наділі позивач звертає увагу, що юридичні особи приватного права є власниками переданого їм державного майна, а держава є лише власником акцій і володіє корпоративними правами таких юридичних осіб - господарських товариств. При створенні Акціонерного товариства «Українська залізниця» його засновником (єдиним учасником) - державою - передано до статутного капіталу Товариства рухоме та нерухоме майно, майнові права, тощо.

А відтак, як стверджує позивач, АТ «Укрзалізниця» набула у приватну власність внесене до її статутного капіталу державне майно в обмін на емітовані товариством акції (єдиним власником яких є держава).

У відзивах на касаційну скаргу Військова частина НОМЕР_1 та Львівська обласна державна адміністрація просять залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі без змін, посилаючись на їхню законність і обґрунтованість.

Так, відповідачі в обґрунтування правомірності спірного наказу в частині обраного способу передачі майна в умовах режиму воєнного стану зазначають, що майно АТ «Укрзалізниця» не перебуває у приватній чи комунальній власності, оскільки управління майном здійснюється Кабінетом Міністрів України, а отже не може примусово відчужуватися у порядку, передбаченому ЗУ «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

Додатково зазначає, що під час здійснення примусового вилучення майна не відбулось переходу права власності, а змінився орган управління державним майном.

Щодо правових підстав для внесення змін до наказу №907-Г, вважає, що такі відсутні, з огляду на те, що даний наказ є актом індивідуальної дії, наразі реалізований, а отже, з посиланням на практику Верховного Суду у постанові від 2 квітня 2020 року у справі №821/229/17 та постанову Верховного Суду України від 10 лютого 2015 року у справі №21-535а14, вичерпав свою дію фактом його виконання, а тому не може бути в подальшому скасований/змінений.

У додаткових поясненнях, надісланих у відповідь на відзиви Львівської обласної державної адміністрації та Військової частини НОМЕР_1 , Залізниця повторює аргументи, зазначені у касаційній скарзі.

IV. Встановлені судами фактичні обставини справи

13 липня 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_2 видав наказ за № 907-АГ «Про примусове відчуження та вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану», в якому зазначено:

«Відповідно до розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України № 70-16426/0/6-22-Вих від 13 червня 2022 року «Про облаштування резервуарного парку», Указу Президента України від 24 лютого 2022 року «Про ведення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ та у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану, керуючись пунктом 3 статті третьої та пунктом 1 статті четвертої Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» від 23 квітня 2021 року №4765-VI

НАКАЗУЮ:

1. Провести вилучення наступного майна, яке знаходиться за адресою: Львівська область, м. Дрогобич, пров. Вокзальний, 11 та перебуває у розпорядженні регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укразалізниця» (ЄДРПОУ 40075815):

- котли цистерни моделі 15-1443-03 об`ємом 73,1 м3 у кількості 6 штук;

- котли цистерни 15-Ц863 об`ємом 61,2 м3 у кількості 2 штуки;

- котли цистерни 15-1443П об`ємом 73,1 м3 у кількості 2 штуки;

- опори котла-цистерни (Металобрухт вид 500, вагою 670 кг) у кількості 20 штук;

- хомути стяжні цистерни (з муфтою поясу вагою 52 кг) у кількості 20 штук.

2. Уповноважити представника Держприкордонслужби України - заступника начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 з тилу підполковника ОСОБА_1 на підписання актів про примусове відчуження або вилучення майна та накладних від імені військового командування в присутності посадових осіб Укрзалізниці та Львівської обласної військової адміністрації.

3. Лейтенанту ОСОБА_2 організувати підготовку до введення в експлуатацію вилученого майна.

4. Майстру-сержанту ОСОБА_3 організувати приймання, зберігання та використання вилученого майна.

5. Вилучене майно взяти на облік та ввести в експлуатацію відповідно до керівних документів Адміністрації Держприкордонслужби.

6. Наказ направити на погодження Начальнику Львівської обласної військової адміністрації ОСОБА_4.

7. Контроль за виконанням наказу залишаю за собою».

Не погодившись з наведеним вище наказом в частині обраного відповідачем способу передачі майна, АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» звернулася до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

V. Нормативне регулювання

Згідно із статтею 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указами Президента України дія воєнного стану продовжена.

Крім цього, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» військовому командуванню (... Державній прикордонній службі України ...) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34 38 39 41 44 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 8 цього ж Закону, в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану:

4) примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об`єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видавати про це відповідні документи встановленого зразка.

Згідно із пунктом 8 частини шостої статті 15 цього ж Закону, начальник військової адміністрації видає накази та розпорядження у межах своїх повноважень, які мають таку ж юридичну силу, що і рішення відповідної ради (рад). Накази, видані в межах повноважень місцевих рад, мають бути оприлюднені, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

1) примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості;

2) вилучення майна - позбавлення державних підприємств, державних господарських об`єднань права господарського відання або оперативного управління індивідуально визначеним державним майном з метою його передачі для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

Згідно із частиною третьою статті 3 цього ж Закону, вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану здійснюється без відшкодування вартості такого майна.

Згідно із частиною першою статті 4 цього ж Закону, примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Згідно із статтею 9 цього ж Закону, право на відшкодування вартості майна (далі - компенсація) у разі його примусового відчуження в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану мають юридичні особи комунальної і приватної форми власності та фізичні особи, у яких відчужені будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану або для відвернення чи ліквідації ситуацій, що стали причиною введення правового режиму надзвичайного стану, і відповідно їх правонаступники та спадкоємці.

Відповідно, Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», встановлено примусове відчуження майна та вилучення майна.

Вилучення майна передбачає - позбавлення державних підприємств, відповідного майна з метою його передачі для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, яке здійснюється без відшкодування вартості такого майна.

VІ. Позиція Верховного Суду

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

Предметом спору у цій справі є оскарження наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 13 липня 2022 року № 907-АГ «Про примусове відчуження та вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану», в частині визначення способу передачі майна в умовах правового режиму воєнного стану.

Суд звертає увагу, що Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16 лютого 2024 року у справі № 910/10009/22 дійшов висновку про віднесення до юрисдикції господарських судів спорів щодо реквізиції майна в умовах воєнного стану - про право на майно, вилучене/відчужене в умовах правового режиму воєнного стану.

Так, предметом спору у справі № 910/10009/22 був наказ Київської обласної військової адміністрації та укладений між сторонами Акт про примусове відчуження/вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніколь-Моторс» Київської обласної військової адміністрації в умовах правового режиму воєнного стану належних Товариству з обмеженою відповідальністю «Ніколь-Моторс» на праві власності Автомобілів.

Підставами для цих вимог стали аргументи про незаконність зазначених актів через заперечення Товариством з обмеженою відповідальністю «Ніколь-Моторс» повноважень Київської обласної військової адміністрації видавати наказ та вчиняти ці дії в умовах правового режиму воєнного стану.

Отже метою позовних вимог позивача був захист та відновлення права власності позивача на примусово відчужені/вилучені у нього Автомобілі в умовах правового режиму воєнного стану.

Водночас, у справі, що розглядається, позивач не погоджується саме з обраним відповідачем способом, за яким було передано майно АТ «Українська залізниця» військовій частині. Позивачем не ставляться під сумнів повноваження відповідача видавати наказ та вчиняти ці дії в умовах правового режиму воєнного стану.

Отже у справі, що розглядається, перевірці підлягає саме процедура передачі майна за рішенням суб`єкта владних повноважень під час здійснення ним владних управлінських функцій, що відповідає положенням статей 2, пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Так, судами попередніх інстанцій було встановлено, що 13 липня 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_2 видав наказ за № 907-АГ про примусове вилучення майна, яке знаходиться за адресою: Львівська область, м. Дрогобич, пров. Вокзальний, 11 та перебуває у розпорядженні регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укразалізниця».

На переконання позивача, оскаржуваний наказ в частині обраного відповідачем способу передачі майна в умовах режиму воєнного стану, а саме шляхом вилучення майна, є неправомірним, оскільки, майно позивача, яке було передано військовій частині НОМЕР_1 , на думку позивача, не має статусу державного майна, а має статус приватного, а отже вірним способом передачі майна є його примусове відчуження, що, насамперед, передбачає відшкодування вартості за вказане майно.

З міркувань же відповідачів, обраний в наказі спосіб передачі майна, шляхом вилучення, який не передбачає відшкодування вартості майна, був правомірним, оскільки, на переконання останніх, майно позивача не перебуває у приватній чи комунальній власності, а отже не може примусово відчужуватися у порядку, передбаченому ЗУ «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

Тобто, в аспекті порушених у касаційній скарзі питань, Суд має надати відповідь чи вірно був обраний відповідачем спосіб передачі майна АТ «Українська залізниця» в умовах режиму воєнного стану та дослідити питання до якої форми власності відноситься вилучене у АТ «Українська залізниця» майно (приватної чи державної).

Визначення форми власності, вилученого у АТ «Українська залізниця» майна (приватної чи державної) напряму повязано з визначенням вірного способу передачі майна в умовах правового режиму воєнного стану.

Вирішуючи вказані питання, Суд виходить з наступного.

Указом Президента України № 64/2022, затвердженим Верховною Радою України 24 лютого 2022 року, в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який наразі триває.

Згідно з пунктом 3 Указу Президента України № 64/2022, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статею 30-34 28 39 41-44 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першоюстатті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до частини першої статті 8 ЗУ Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, заходи правового режиму воєнного стану, зокрема примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об`єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видавати про це відповідні документи встановленого зразка.

Механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану визначає Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

За визначенням частини першої статті 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану"

Отож з приведених правових норм слідує, що:

вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану передбачає - позбавлення державних підприємств, відповідного майна з метою його передачі для потреб держави без відшкодування вартості такого майна;

примусове відчуження майна передбачає відшкодування вартості майна юридичним особам комунальної і приватної форми власності та фізичним особи, у яких відчужено вказане майно.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що задля застосування такого способу передачі майна як примусове відчуження майна, на якому наполягає позивач, майно, має перебувати у приватній або комунальній власності АТ «Українська залізниця».

Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечувалось сторонами, АТ «Українська залізниця» утворене відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 5 червня 2014 року № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізуються шляхом злиття, згідно з додатком 1 цієї Постанови.

АТ «Українська залізниця» діє на підставі Статуту затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 року №735 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1094) і відповідно до вказаного статуту, АТ «Українська залізниця» є юридичною особою, тип АТ «Укрзалізниця» - приватне акціонерне товариство.

Як наполягає позивач, юридичні особи приватного права є власниками переданого їм державного майна, а держава є лише власником акцій і володіє корпоративними правами таких юридичних осіб - господарських товариств. А відтак, як стверджує позивач, АТ «Українська залізниця» набула у приватну власність внесене до її статутного капіталу державне майно в обмін на емітовані товариством акції (єдиним власником яких є держава).

Проте, Суд звертає увагу, що крім загального порядку визначення правового режиму майна господарських товариств, акціонерне товариство, засновником і єдиним акціонером якого є держава, має спеціальний правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами.

Відповідно до частини п`ятої статті 22 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України), Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Утворення акціонерних товариств на базі майна корпоратизованих державних унітарних товариств та особливий склад осіб, які беруть участь у їх заснуванні, серед яких державні органи, що здійснюють управління державним майном, зумовлює своєрідний порядок набуття такими акціонерними товариствами права власності на майно, що передається державою до їхнього статного фонду.

За загальними правилами, установленими статтею 12 Закону України «Про господарські товариства», товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.

Тобто якщо засновниками акціонерного товариства є фізичні або юридичні особи приватного права, власником такого майна стає акціонерне товариство.

Проте на відміну від акціонерних товариств, які засновуються на базі приватної власності, створення акціонерних товариств на базі майна державних підприємств регулюється не лише нормами Цивільного Кодексу України (далі по тексту - ЦК України) ГК України та зазначеного вище Закону, а й спеціальним законодавством.

Частина третя статті 145 ГК України передбачає, що правовий режим майна суб`єкта господарювання, заснованого на державній власності, може бути змінено тільки шляхом приватизації майна державного підприємства.

Згідно із частиною п`ятою статті 18 Закону України «Про приватизацію державного майна» при перетворенні державного унітарного підприємства в акціонерне товариство воно стає правонаступником підприємства, що приватизується.

Водночас акціонерні товариства, засновником і єдиним акціонером яких є держава в особі органів виконавчої влади, мають спеціальний (особливий) правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами, які створюються в загальному порядку, а державне майно, передане до статутного фонду державних акціонерних товариств, залишається у державній власності й відчуження його можливе тільки органами приватизації через визначені законом приватизаційні процедури.

Вимоги про необхідність дотримання процедури приватизації при відчуженні майна господарських організацій з корпоративними правами держави понад 25 % їх статутного фонду закріплено і в Законі України «Про управління об`єктами державної власності» (пункти 19, 20 статті 11 цього Закону).

Таким чином, державне майно, яке закріплювалося за державним підприємством на праві господарського відання, перебуває у створюваного акціонерного товариства на праві господарського відання.

У зв`язку із цим державне майно, передане державою до статутного фонду державного унітарного підприємства, корпоратизованого в акціонерне товариство, 100 % акцій статутного фонду якого залишаються у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації є державною власністю.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21.

Підсумовуючи наведене, Суд зазначає наступне.

Закон України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" визначає правові, економічні та організаційні особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі (далі - Товариство), управління і розпорядження його майном та спрямований на забезпечення економічної безпеки і захисту інтересів держави.

Статтею другою вказаного Закону закріплено, що утворення Товариства здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Товариство утворюється як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття.

Статтею 3 цього Закону передбачено, що з дня прийняття рішення Кабінету Міністрів України про утворення Товариства до державної реєстрації Товариства Державна адміністрація залізничного транспорту України, підприємства залізничного транспорту, господарські товариства, 100 відсотків акцій (часток, паїв) яких належать державі та вносяться до статутного капіталу Товариства, не мають права без згоди центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту: вчиняти правочини, які можуть призвести до відчуження майна, вартість якого становить більше 5 відсотків балансової вартості активів Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту на день затвердження останнього балансового звіту;

скорочувати чисельність працівників;

здійснювати випуск цінних паперів, надавати позики;

передавати нерухоме майно в оренду;

передавати майно в заставу або безоплатне користування;

придбавати акції (частки, паї) у статутному (складеному) капіталі господарських товариств.

В даній справі встановленим є факт утворення АТ "Укрзалізниці" за постановою КМУ №200 та належність АТ «Укрзалізниця» до сфери управління КМУ.

За АТ «Українська залізниця» закріплено на праві господарського відання державне майно, що передане їй відповідно до законодавства. Товариство здійснює користування та розпорядження таким майном відповідно до мети своєї діяльності з урахуванням обмежень, установлених законом, іншими нормативно-правовими актами та цим Статутом. (пункт 22 статуту).

Отже, АТ «Українська залізниця» не наділена законодавством та статутом Компанії повноваженнями вирішувати питання щодо відчуження державного майна.

За приведених положень законодавства та фактичних обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з приводу того, що позивач не має права на відшкодування вартості майна вилученого в умовах правового режиму воєнного стану, позаяк є державним підприємством, а відтак на позивача поширюються положення пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", який передбачає - позбавлення державних підприємств, відповідного майна з метою його передачі для потреб держави в умовах воєнного стану без відшкодування вартості такого майна.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального права і процесуального права.

Отже, враховуючи викладене, а також межі перегляду судом касаційної інстанції оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій виключно в рамках вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, що визначено частиною першою статті 341 КАС України, Суд зауважує, що підстави для задоволення касаційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Укрзалізниця" у цій справі відсутні, оскільки підстави, на які посилався позивач, не знайшли свого підтвердження в ході касаційного розгляду справи.

Керуючись статтями 341 343 349-356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 березня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

…………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду