№ 380/1256/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2023 року

м. Київ

справа № 380/1256/21

адміністративне провадження № К/990/29654/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 року (судді: Шинкар Т.І., Сеник Р.П., Судова-Хомюк Н.М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - відповідач, ГУНП у Львівській області), в якому, з урахуванням уточнень, просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області від 22 грудня 2020 року № 3923 «Про порушення службової дисципліни окремими працівниками СУ ГУНП у Львівській області» в частині застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області від 22 грудня 2020 року №3 74 о/с в частині звільнення капітана поліції ОСОБА_1 , слідчого відділу розслідування злочинів загально кримінальної спрямованості слідчого управління Головного управління Національної поліції у Львівській області за служби;

- поновити позивача на посаді слідчого відділу розслідування злочинів загально кримінальної спрямованості слідчого управління Головного управління Національної поліції у Львівській області з 22 грудня 2020 року;

- стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області грошове та речове забезпечення за встановленими законодавством нормами за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 14 грудня 2020 року т.в.о. начальника ГУНП у Львівській області затвердив висновок службового розслідування за фактом грубого порушення службової дисципліни слідчим відділу розслідування злочинів загально кримінальної спрямованості слідчого управління Головного управління Національної поліції у Львівській області капітаном поліції ОСОБА_1 .. Згідно з висновком службового розслідування за фактом грубого порушення службової дисципліни слідчим ВРЗЗКС СУ ГУНП у Львівській області капітаном поліції ОСОБА_1 , Головне управління національної поліції у Львівській області 22 грудня 2020 року видало наказ № 3923 «Про порушення службової дисципліни окремими працівниками СУ ГУНП у Львівській області», яким продублювало висновки, які вказані у висновку службового розслідування. На підставі наказу ГУНП у Львівській області від 22 грудня 2020 року № 3923, 22 грудня 2020 року Головне управління Національної поліції у Львівській області видало наказ № 374о/с про звільнення позивача зі служби відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» за пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).

На переконання позивача, зі змісту висновку службового розслідування, не встановлено вчинення ним конкретних дій чи бездіяльності, що містять ознаки дисциплінарного проступку чи свідчать про невиконання позивачем службових обов`язків, а фактично лише вказано про факт наявності притягнення до адміністративної відповідальності, при чому за умови, що відсутні рішення як суду, так і відповідного поліцейського, які б набрали законної сили та якими було б встановлено факт порушення позивачем вимог Правил дорожнього руху України. Пояснення, які були зібрані в рамках проведення службового розслідування також не містять даних про вчинення дисциплінарного проступку.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Позивач у період з 01 вересня 2008 року по 06 листопада 2015 року перебував на службі в органах внутрішніх справ, з 07 листопада 2015 року прийнятий на службу в поліції. Остання посада слідчий відділу розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого управління Головного управління Національної поліції у Львівській області.

Наказом Головного управління Національної поліції у Львівській області від 22 грудня 2020 року № 3923 «Про порушення службової дисципліни окремими працівниками Слідчого управління Головного управління Національної поліції у Львівській області» за грубе порушення службової дисципліни, зокрема вимог основних обов`язків поліцейського, передбачених частиною 1 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, пункту 5 розділу I Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС від 09 листопада 2016 року № 1179, та частини 1 Розділу І Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII, а також скоєння вчинку, що дискредитує та підриває авторитет поліції, на підставі пункту 7 статті 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, до слідчого відділу розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого управління Головного управління Національної поліції у Львівській області ОСОБА_1 (0063102), накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Наказом Головного управління Національної поліції у Львівській області від 22 грудня 2020 року № 374 о/с, капітана поліції ОСОБА_1 , слідчого відділу розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого управління Головного управління Національної поліції у Львівській області, відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції на підставі 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).

Позивач, вважаючи вищевказані накази протиправними, звернувся до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2022 року позов задоволено у повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в ході відібрання пояснення від позивача так і не було з`ясовано, чи вживав він спиртні напої 28 листопада 2020 року, в якій кількості та чи перебував в той день в стані алкогольного сп`яніння. Суд першої інстанції вказав, що постановою Залізничного районного суду м. Львова від 22 лютого 2021 року у справі № 462/7760/20, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача за частиною 1 статті 130 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення відповідно до пункту 1 статті 247 КУпАП. Також суд першої інстанції врахував, що постановою Залізничного районного суду м. Львова від 22 лютого 2021 року у справі № 462/8424/20 позов задоволено повністю, постанову серії ДПО 18 № 983817 від 29 листопада 2020 року у справі про адміністративне правопорушення та визнання позивача винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого частиною 2 статті 122 КУпАП скасовано, провадження у справі про адміністративне правопорушення про визнання позивача винним за частиною 2 статті 122 КУпАП закрито. Суд першої інстанції зазначив, що одночасно враховуючи факт складання відносно позивача адміністративних протоколів, Дисциплінарною комісією не наведено прикладів та не обґрунтовано несумісні із проходженням служби етичні та службово-дисциплінарні норми поведінки поліцейського.

Суд першої інстанції вказав, що обставини, які б обтяжували відповідальність позивача за порушення службової дисципліни, комісією також не встановлено. Суд першої інстанції зазначив, що сам факт складання адміністративних матеріалів не є самостійною підставою для висновку про вчинення поліцейським дій, що дискредитують орган поліції та подальшу несумісність із проходженням служби. Суд першої інстанції звернув увагу, що до позивача застосовано найсуворіший вид дисциплінарного стягнення, без співставлення тяжкості допущених саме позивачем порушень службової дисципліни, без врахування особи останнього, даних, що його характеризують, та вважав, що такий вид стягнення не є співмірним. Також суд першої інстанції врахував, що службове розслідування проведене у період тимчасової непрацездатності позивача, за його відсутності, тобто право позивача на участь в проведеному відносно нього службового розслідування, на участь у процесі прийняття рішення, було відповідачем порушено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове про відмову у задавлені позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що службовим розслідуванням встановлено факт вчинення позивачем діяння, що дискредитує звання працівника органів Національної поліції. Матеріалами службового розслідування зафіксовано, що позивач своїми діями грубо порушив вимоги Правил етичної поведінки поліцейського, Правил дорожнього руху, Присяги працівника поліції та статті 18 Закону України «Про Національну поліцію». При здійсненні службового розслідування на предмет дотримання службової дисципліни оцінці підлягала в тому числі поведінка, обставини тих подій, що мали місце під час зупинки транспортного засобу під керуванням позивача, який від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку, за допомогою пристрою «Драгер» або ж у закладі охорони здоров`я відмовився.

Позивач, всупереч пункту 2.5 Правил дорожнього руху відмовився від виконання законних вимог поліцейського щодо проходження огляду на стан сп`яніння, що, безсумнівно, принижує високе звання поліцейського, яке мав позивач, викликає сумнів у високих моральних якостях і самосвідомості його як поліцейського.

Враховуючи тяжкість проступку, а наслідки проступку фактично підривають довіру та авторитет до органів Національної поліції, суд апеляційної інстанції вважав правомірним притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Водночас, з посиланням на парову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 816/1534/16, від 17 липня 2019 року у справі № 806/2555/17, від 07 жовтня 2020 року у справі №520/10268/19, суд апеляційної інстанції зауважив, що закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення вказує на відсутність складу адміністративного правопорушення, однак не дисциплінарного проступку. Окрім того, слід зазначити, що відсутність адміністративного притягнення до відповідальності позивача не спростовує наявності в діях позивача дисциплінарного проступку, за який, в порядку Дисциплінарного статуту, відповідач має право застосовувати такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення з органів Національної поліції, який входить до його компетенції.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Касаційна скарга позивача подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову, не враховував висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 389/2004/16-ц, від 28 квітня 2020 року у справі № 200/2166/19а, постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4149/18-ц від 28 грудня 2021 року у справі № 813/4069/17 щодо заборони звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.

Позиція інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 грудня 2022 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 2023 року призначено справу до розгляду.

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» № 580-VIII, поліцейський зобов`язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Вирішуючи питання про обґрунтованість вимог поданої касаційної скарги Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до частин1, 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог касаційної скарги, виходячи з наступного.

Акцентуючи увагу на тому, що Закон України «Про Національну поліцію» виокремлює зазначені підстави для звільнення зі служби в поліції, Верховний Суд має на меті звернути увагу на те, що вчинення поліцейським діяння, за яке передбачено одночасно різні види юридичної відповідальності, зокрема дисциплінарну, кримінальну та/або адміністративну, не у всіх випадках ставить їх у залежність одне від одного.

Отже, такі підстави для звільнення зі службі в поліції, як притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, не слід ототожнювати із підставами для притягненням до дисциплінарної відповідальності.

Щодо останньої, то види дисциплінарних стягнень, які можуть застосовуватися до поліцейських, установлені у статті 12 Дисциплінарного статуту. Підставою для застосування цих стягнень є вчинення дисциплінарних проступків, а саме невиконання чи неналежне виконання службової дисципліни. Ці обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини поліцейського, з`ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого начальник вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні поліцейського складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності чи відсутності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтовуючи при цьому своє рішення у відповідному наказі, у тому числі в частині обрання виду стягнення.

Адміністративний суд в силу вимог частини третьої статті 2 КАС України в порядку судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень повинен дослідити, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, розсудливо, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, пропорційно тощо. У той же час адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо прямої чи опосередкованої оцінки правильності кримінально-правової чи адміністративно-правової кваліфікації діяння чи інших аспектів відповідного провадження.

Суб`єкт владних повноважень, своєю чергою, повинен довести суду правомірність свого рішення належними, допустимими та достатніми доказами, зокрема, матеріалами службового розслідування тощо. При цьому саме лише відтворення у висновку службового розслідування фабули певного правопорушення не є достатнім для того, щоб уважати такий висновок обґрунтованим, як і ухвалене на підставі нього рішення. Обставини подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, мають бути підтверджені й оцінені в сукупності з іншими зібраними під час службового розслідування доказами.

Стосовно правової оцінки правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, то така повинна фокусуватися насамперед на такому:

- чи прийнято рішення у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією та законами України;

- чи дійсно у діянні особи є склад дисциплінарного порушення;

- чи є встановлені законом підстави для застосування дисциплінарного стягнення;

- чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із учиненим діянням.

При цьому слід ураховувати, що звільнення у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби не пов`язано із кримінально-правовою, цивільно-правовою чи адміністративно-правовою кваліфікацією тих самих діянь, які водночас стали підставою для ініціювання службового розслідування.

Вирішення питання про правомірність притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності передбачає необхідність з`ясувати саме наявність складу дисциплінарного проступку в його діяннях.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод притягнення особи до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis рішення Європейської комісії з прав людини від 06.10.1982 у справі «X.v.Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis рішення Європейської комісії з прав людини від 07.10.1987 у справі «C.v.the» про неприйнятність заяви № 11882/85).

Також гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

У спірній постанові суд апеляційної інстанції зазначив, що наказом Головного управління Національної поліції у Львівській області від 22 грудня 2020 року № 3923 позивача за грубе порушення службової дисципліни, зокрема вимог основних обов`язків поліцейського, передбачених частиною 1 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, пункту 5 розділу I Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС від 09 листопада 2016 року № 1179, та частини 1 Розділу І Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII, а також скоєння вчинку, що дискредитує та підриває авторитет поліції, на підставі пункту 7 статті 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, до слідчого відділу розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого управління Головного управління Національної поліції у Львівській області ОСОБА_1 , накладено дисциплінарне стягнення звільнення зі служби в поліції.

Відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

В аспекті спірних правовідносин необхідно зазначити, що вирішення питання про правомірність притягнення працівника органів поліції до дисциплінарної відповідальності, передбачає необхідність з`ясовувати склад саме дисциплінарного проступку в його діях.

Проте, судом апеляційної інстанції не досліджено та не надано оцінку спірному наказу № 3923 на предмет застосування дисциплінарної відповідальності до позивача, відповідно до його кваліфікації дисциплінарною комісією через призму правил професійної етики.

Зокрема в наказі вказано, що позивача притягнуто до відповідальності за порушення службової дисципліни, з посиланням на норми які є загальними та не конкретизують або протиправну вину, дію чи бездіяльність позивача, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, або порушення позивачем обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, або вчиненням позивачем дій, що підривають авторитет поліції.

Так, констатуючи про вчинення позивачем дисциплінарного проступку судом апеляційної інстанції не встановлено, які саме дії позивача кваліфіковано відповідачем як такі, що дискредитують звання працівника поліції та підриває авторитет органів Національної поліції України.

Самого лише посилання на загальні вимоги Дисциплінарного статуту недостатньо для належного обґрунтування рішення про застосування такого найсуворішого виду дисциплінарного стягнення як звільнення зі служби. Необхідно конкретизувати кваліфікацію установленого порушення поліцейським вказаних вимог шляхом чіткого визначення у чому саме полягає таке порушення.

Також Верховний Суд зазначає, що положення частини десята статті 15 Дисциплінарного статуту та пункт 7 розділу V Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 листопада 2018 року № 893, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28 листопада 2018 року за № 1355/32807 свідчать, що розгляд справи дисциплінарною комісією проводиться зазвичай у формі письмового провадження та лише на підставі окремого рішення керівника, який призначив службове розслідування, розгляд справи може здійснюватися дисциплінарною комісією у відкритому засіданні. Лише у випадку розгляду справи у відкритому засіданні поліцейський, який притягається до відповідальності, повідомляється про час, дату та місце розгляду справи дисциплінарною комісією. У разі ж розгляду справи у формі письмового провадження рішення дисциплінарною комісією приймається без повідомлення та (або) виклику інших учасників службового розслідування на підставі наявних у справі матеріалів.

Отже у тих випадках, коли рішенням керівника, який призначив службове розслідування, не призначено розгляд дисциплінарною комісією справи у відкритому засіданні, поліцейський може реалізувати право на захист шляхом надання відповідних пояснень з доданими до них документами та матеріали. У поясненнях також може бути заявлено клопотання про отримання і залучення до матеріалів розслідування документів, отримання додаткових пояснень від осіб, які мають стосунок до справи.

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, дисциплінарна комісія розглядала матеріли службового розслідування у порядку письмового провадження. Апеляційний суд вказує, що у разі розгляду справи у формі письмового провадження рішення дисциплінарною комісією приймається без повідомлення та (або) виклику інших учасників службового розслідування на підставі наявних у справі матеріалів.

При цьому, судами не здобуто достатні докази, що в ході службового розслідування позивачу пропонували надати пояснення щодо факту вчинення дисциплінарного проступку.

Окрему увагу варто звернути на те, що однією із фундаментальних складових принципу верховенства права є право особи брати участь у процесі прийняття рішення щодо неї. Усвідомлюючи важливість такої складової принципу верховенства права, законодавець імплементував її у пункт 9 частини другої статті 2 КАС України в якості критерію перевірки правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Право бути вислуханим є одним із фундаментальних принципів справедливої процедури й означає забезпечення особі можливості надавати адміністративному органу факти й аргументи у справі. Право бути вислуханим має бути забезпечене насамперед у справах, де передбачається прийняття «несприятливих» адміністративних актів, тобто таких, які негативно впливають на права, свободи та законні інтереси відповідної особи.

Натомість, як установлено судами попередніх інстанцій, у даному випадку пояснення у позивача під час приведення службового розслідування на якому приймалося рішення про звільнення не відбиралися. Позивачеві не було запропоновано підтвердити або спростувати інформацію, яка стала підставою для проведення службового розслідування.

Суд апеляційної інстанції правильно зазначає, що службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення, вини, ступеня тяжкості Дисциплінарного проступку, розмір заподіяної шкоди, проте у цій справі не досліджено вина позивача, ступінь тяжкості скоєного проступку, заподіяна шкода та обґрунтованість застосування крайнього заходу дисциплінарного впливу.

Підставою для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності є невиконання або неналежне виконання поліцейським вимог конкретних актів законодавства, наказів та інших відомчих нормативно-правових актів, тобто будь-яке притягнення особи до дисциплінарної відповідальності повинно мати чітко вказану підставу, і що для притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності обов`язковою умовою є підтвердження матеріалами службового розслідування факту умисного чи з необережності скоєння ним дисциплінарного проступку. Проте ГУНП не наведено вказаної підстави притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, і не названі порушені ним норми Дисциплінарного статуту.

Частиною 3 статті 13 Дисциплінарного статуту передбачено, що до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

До позивача застосовано найсуворіший вид дисциплінарного стягнення без співставлення тяжкості допущених саме позивачем службової дисципліни, без врахування особи останнього, даних, що його характеризують.

За наведених обставин, Верховний Суд вказує на неповне з`ясування судом апеляційної інстанції обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, що дає підстави для висновку про недотримання судом принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування необхідних доказів.

Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність їхніх висновків в цілому по суті спору.

В той же час критерій обґрунтованості за статтею 242 КАС України означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Згідно частини 4 статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на викладене, а також ураховуючи той факт, що судом апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх не встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалене у справі судову рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Таким чином, з огляду на приписи частини 2 статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суду апеляційної інстанції під час нового розгляду необхідно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і встановити порушення позивачем службової дисципліни з посиланням на визначені норми та як наслідок застосування дисциплінарного стягнення, чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із учиненим діянням та чи не порушено право позивача реалізувати право на захист шляхом надання відповідних пояснень при проведенні службового розслідування у формі письмового провадження.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд повертає адміністративну справу на новий розгляд до суду першої інстанції і не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2022 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

Судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов