№ 380/1598/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 380/1598/22

адміністративне провадження № К/990/16599/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Бучик А.Ю., судді Стрелець Т.Г., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2022 року (постановлену у складі судді Гавдик З.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2021 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Судової-Хомюк Н.М., суддів Онишкевича. В., Сеника Р.П.),

У С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

1. 21 січня 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) через свого представника адвоката Каверіна С.М. звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі також - відповідач), у якому просив:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо застосування обмежень при виплаті ОСОБА_1 нарахованої суми пенсії максимальним розміром;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум, з 1 квітня 2019 року.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2022 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2021 року, позовну заяву ОСОБА_1 було повернуто позивачу на підставі пункту 3 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

3. Ухвалюючи вищезазначене судове рішення по повернення позовної заяви, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з 5 жовтня 2021 року адвокати зобов`язані зареєструвати свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (далі також - ЄСІТС) в обов`язковому порядку та вчиняти процесуальні дії виключно в електронній формі, однак позивач підписав та подав позовну заяву у письмовій формі, а не у електронній формі через ЄСІТС з використанням власного кваліфікованого електронного підпису, як це передбачено пунктом 16 розділу ІІІ Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх прийнятими з неправильним застосуванням норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

5. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення частини шостої та тринадцятої статті 18 КАС України зі змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення поетапного впровадження Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи» від 27 квітня 2021 року №1416-IX. Скаржник у зв`язку з цим вказує, що висновки судів попередніх інстанцій про необхідність вчиняти адвокатами процесуальні дії виключно в електронній формі через ЄСІТС та відповідно про те, що представник позивача використав непередбачений чинним процесуальним законодавством спосіб звернення до суду, є необґрунтованими та невірними.

6. ОСОБА_1 у касаційній скарзі стверджує, що початок функціонування ЄСІТС та реєстрація адвокатами офіційних електронних адрес в ЄСІТС не позбавляє права на подання документів до суду у паперовій формі.

7. Окрім того, скаржник також звертає увагу на нерелевантність посилання суду апеляційної інстанції у оскаржуваному рішенні на висновки Верховного Суду, викладені в ухвалі від 2 листопада 2021 року у справі № 540/461/21, оскільки вказана позиція висловлена судом щодо подання касаційної скарги на електронну адресу суду (без використання системи ЄСІТС).

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

8. Касаційна скарга надійшла до суду 1 липня 2022 року.

9. Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі №380/1598/22, витребувано адміністративну справу та запропоновано відповідачу надати відзив на касаційну скаргу.

10. Ухвалою Верховного Суду від 7 вересня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 8 вересня 2022 року.

11. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Позиція інших учасників справи

12. Від відповідача відзиву на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій. При цьому ухвалу Верховного Суду від 14 липня 2022 року про відкриття касаційного провадження відповідачем отримано 20 липня 2022 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій та доводів касаційної скарги

13. Надаючи правову оцінку висновкам судів попередніх інстанцій та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

14. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

15. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

16. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

17. Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2022 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2021 року не відповідають, а викладені в касаційній скарзі доводи скаржника є прийнятні з огляду на наступне.

18. Так, з матеріалів справи вбачається, що 21 січня 2022 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Каверіна С.М. звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

19. Однак, ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2022 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2021 року, позовну заяву було повернуто позивачу на підставі пункту 3 частини четвертої статті 169 КАС України.

20. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що з 5 жовтня 2021 року адвокати зобов`язані зареєструвати свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку та вчиняти процесуальні дії виключно в електронній формі, однак позивач підписав та подав позовну заяву у письмовій формі, а не у електронній формі через ЄСІТС з використанням власного кваліфікованого електронного підпису, як це передбачено пунктом 16 розділу ІІІ Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

21. Проте, колегія суддів Верховного Суду не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

22. Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

23. Конституційний Суд України у Рішенні від 6 квітня 2022 року № 2-р(II)/2022 з приводу тлумачення статті 55 Конституції України зазначив, що право на судовий захист прав і свобод людини і громадянина гарантовано приписом частини першої статті 55 Конституції України. „Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, частини першої статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні ефективного механізму такого захисту" (абзац другий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 4-р/2019). Конституційний Суд України констатував, що „частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод" (пункт 1 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп); „судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України"; „Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України" (абзац п`ятнадцятий пункту 3, абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002). Отже, приписи статті 8, частини першої статті 55 Конституції України зобов`язують державу гарантувати на законодавчому рівні кожному можливість реалізації його права на судовий захист. Законодавець має встановити такий обсяг права осіб на судовий захист, який забезпечував би його дієву реалізацію, а відмова судів у реалізації такої можливості може призвести до порушення гарантованого Конституцією України права на судовий захист.

24. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

25. Згідно із частиною першою статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев`ятою статті 266 цього Кодексу.

26. Відповідно до частини першої статті 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

27. Згідно із частиною другою статті 160 КАС України позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

28. Відповідно до вимог статті 171 КАС суддя після одержання позовної заяви у тому числі з`ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 вказаного Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених вказаним Кодексом.

29. Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

30. Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року №1845/0/15/21 затверджено «Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи» (далі - Положення №1845/0/15/21), а 4 вересня 2021 року у газеті «Голос України» №168 (7668) Вищою радою правосуддя опубліковано оголошення про початок функціонування трьох підсистем (модулів) ЄСІТС Електронний кабінет, Електронний суд, підсистеми відеоконференцзв`язку.

31. Абзацом 3 підпункту 15.17 пункту 15 частини першої розділу VII «Перехідних положень» КАС України передбачено, що окремі підсистеми (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи починають функціонувати через 30 днів з дня опублікування Вищою радою правосуддя у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади України оголошення про створення та забезпечення функціонування відповідної підсистеми (модуля) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Про початок функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи у складі всіх необхідних для її повного функціонування підсистем (модулів) Вища рада правосуддя публікує оголошення у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади України.

32. Таким чином, зазначені в оголошені Вищої ради правосуддя підсистеми (модулі) ЄСІТС почали офіційно функціонувати з 5 жовтня 2021 року.

33. Відповідно до частини шостої статті 18 КАС України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, судові експерти, державні органи та органи місцевого самоврядування, суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку.

34. Аналогічні положення закріплені також і в пункті 10 Положення №1845/0/15/21.

35. Згідно із абзацом 2 частини восьмої статті 18 КАС України особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, подають процесуальні та інші документи, письмові та електронні докази, вчиняють інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, з використанням власного електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги», якщо інше не визначено цим Кодексом.

36. Відповідно до частини сьомої статті 44 КАС документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.

37. Вказані положення КАС України кореспондуються із нормами, що закріплені у пункті 16 Положення №1845/0/15/21.

38. З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що з 5 жовтня 2021 року, зокрема адвокати зобов`язані зареєструвати свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку та вчиняти процесуальні дії в електронній формі.

39. Разом з тим, як передбачено вимогами статті 160 КАС позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

40. За змістом пунктів 24-27 Положення підсистема «Електронний суд» (Електронний суд) - підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість користувачам у передбачених законодавством випадках відповідно до наявних технічних можливостей підсистеми ЄСІТС реалізованого функціоналу створювати та надсилати в електронному вигляді процесуальні чи інші документи до суду, інших органів та установ у системі правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи.

Інструкція користувача Електронного суду розробляється адміністратором ЄСІТС та розміщується на вебсторінці технічної підтримки користувачів ЄСІТС за веб адресою https://wiki.court.gov.ua.

Процесуальні та інші документи, пов`язані з розглядом справ у суді та розглядом у Вищій раді правосуддя справ про порушення суддею (прокурором) вимог щодо несумісності, дисциплінарного проступку судді, втручання в діяльність судді, можуть подаватися до суду та Вищої ради правосуддя в електронній формі виключно з використанням підсистеми «Електронний суд».

Електронні документи створюються із застосуванням вбудованого текстового редактора шляхом заповнення форм документів, передбачених Інструкцією користувача Електронного суду, підписуються кваліфікованим електронним підписом (підписами) його підписувача (підписувачів) та надсилаються засобами відповідної підсистеми ЄСІТС.

До створених в Електронному суді документів користувачі можуть додавати інші файли (зображення, відеофайли тощо). Відповідні додані файли (додатки) підписуються кваліфікованим електронним підписом користувачів разом зі створеними в Електронному суді документами, до яких вони додаються.

Технічні вимоги щодо форм електронних документів та їхніх додатків, обмеження щодо їхнього розміру, формату та інших характеристик встановлюються Інструкцією користувача Електронного суду.

41. З вищенаведених положень законодавства вбачається, що звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи з використанням підсистеми «Електронний суд» є лише альтернативою, яка не виключає можливості звернення учасників справи до суду з позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником.

42. Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі №640/1374/19 та позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 10 лютого 2021 року у справі № 9901/335/20, від 3 червня 2021 року у справі № 9901/82/21, від 1 липня 2021 року у справі № 9901/76/21.

43. З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 , оскільки з матеріалів справи вбачається, що позовна заява подана до суду першої інстанції адвокатом позивача - Каверіним С.М. у паперовій формі та підписана ним власноручно, а тому подана позовна заява не може бути визнана такою, що не підписана, оскільки така подана та підписана у визначеному КАС України порядку.

44. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що в ухвалі Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі №540/461/21, на яку посилається суд апеляційної інстанції, зазначено, що касаційна скарга подана адвокатом на електронну поштову адресу Верховного Суду, а тому висновки суду касаційної інстанції не можуть бути застосовані до справи, яка розглядається, та у якій позов подано у паперовій формі до суду першої інстанції через відділ поштового зв`язку.

45. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарг щодо порушення судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, норм процесуального права, а саме статі 18 КАС України та помилковому врахуванні висновків Верховного Суду, викладених в ухвалі від 2 листопада 2021 року у справі №540/461/21, при постановленні ухвали про повернення ОСОБА_1 його позовної заяви на підставі пункту 3 частини четвертої статті 169 КАС України.

46. Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

47. Також, у контексті цієї справи Верховний Суду вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини.

48. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

49. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

50. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

51. Так, у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom, заява №4451/70, пункти 28-36) Європейським судом з прав людини було визначено, що право на доступ до суду є одним з аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. У цій справі Суд визнав право на доступ до суду як невід`ємний аспект гарантій, закріплених у статті 6, пославшись на принципи верховенства права та недопущення свавілля, покладені в основу більшості положень Конвенції. Разом з тим, право на доступ до суду повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (рішення у справі "Беллє проти Франції" (Bellet v. France), заява № 13343/87, пункт 36). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд (рішення у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany ), [ВП] заява № 42527/98, пункт 45 та рішення у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії", (Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania), [ВП] заява № 76943/11, пункти 84, 86).

52. При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 «Про верховенство права» (Venice Commission: the Rule of Law; прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року (далі - Доповідь Венеціанської комісії).

53. Так, у пункті 24 Доповіді Венеціанської комісії було зазначено, що у рамках Організації Об`єднаних Націй поняття «верховенство права», що було включене до преамбули Загальної декларації прав людини (1948), застосовується для впровадження низки принципів, що мають властивість змінюватися залежно від того чи іншого контексту; порівняння двох доповідей, підготовлених за короткий проміжок часу (2002- 2004 рр.), демонструє цю різноманітність підходів: у першій наголошується, приміром, на таких елементах, як незалежна судова система, незалежні установи захисту прав людини, визначені та обмежені повноваження влади, справедливі та прозорі вибори; тоді як у другій увагу сконцентровано (у більш класичний спосіб) на таких елементах, як якість законодавства, ієрархічна вищість закону, рівність перед законом, відповідальність перед законом, юридична визначеність, процесуальна та судова прозорість, уникнення свавілля, поділ влади та ін.

54. Крім того, в пункті 37 Доповіді Венеціанської комісії вказано, шо верховенство права включає в себе вісім «інгредієнтів: (1) доступність закону (в тому значенні, що закон має бути зрозумілим, чітким та передбачуваним); (2) питання юридичних прав мають бути вирішені нормами права, а не на основі дискреції; (3) рівність перед законом; (4) влада має здійснюватися у правомірний, справедливий та розумний спосіб; (5) права людини мають бути захищені; (6) мають бути забезпечені засоби для розв`язання спорів без надмірних матеріальних витрат чи надмірної тривалості; (7) суд має бути справедливим; (8) дотримання державою як її міжнародно правових обов`язків, так і тих, що обумовлені національним правом.

55. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom, заява № 8225/78), пункт 96 рішення у справі "Кромбах проти Франції" (Krombach v. France, заява № 29731 /96).

56. У справі «Bellet v. France» (заява №23805/94, пункт 36) Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

57. Також, у рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and оthers v. Spain, заяви №№38366/97, 38688/97, 40777/98, 40843/98, 41015/98, 41400/98, 41446/98, 41484/98, 41487/98 and 41509/98, пункт 51) та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada. Cavanilles v. Spain, заява № 28090/95, пункт 45) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

58. Крім того, у пункті 52 рішення у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. the Italy № 36813/97, пункти 190 та 191).

59. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі Valkova v. Bulgaria (заява № 48149/09; пункт 19) Суду доводиться з`ясовувати, чи було процедурне обмеження щодо доступу до суду, застосоване судом у національному остаточному рішенні, чітким, доступним та передбачуваним у значенні практики Суду, чи переслідувало воно законну мету та чи було пропорційним з цією метою (див. рішення у справі «Lupas and others v. Romania», Заяви № 1434/02, 35370/02 та 1385/03, пункт 67).

60. ЄСПЛ також у справі «Корня проти Республіки Молдова» (Cornea v. the Republic of Moldova, заява № 22735/07, п.п. 21-26; констатовано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції) зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним й може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», заява № 26083/94, пункт 59). Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а являє собою бар`єр, який перешкоджає особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення у справі «Цалкізіс проти Греції» (Tsalkitzis v. Greece, заява № 11801/04, пункт 44).

61. Згідно з висновками, що сформульовані у одному з останніх рішень Великої Палати ЄСПЛ, яке головним чином стосується процесуальних гарантій особи у суді та узагальнює позиції з раніше винесених рішень цього Суду, - справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia [ВП], № 40160/12, п.п. 76-78, 97-99): пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (див. рішення у справах «Роше проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom) [ВП], № 32555/96, п. 116; «З та інші проти Сполученого Королівства» (Z and Others v. the United Kingdom) [ВП], № 29392/95, п. 91; «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) [ВП], № 15869/02, п. 54); право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним»; це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд; проте право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230); заходи, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, який залишається для особи, у такий спосіб або в такій мірі, щоб сама суть права була порушена; крім того, обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо відсутнє розумне співвідношення пропорційності між засобами, що використовуються, і метою, яка має бути досягнута; при цьому у практиці Суду закріплено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції; це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic), № 47273/99, пп. 50-51 та 69; «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), № 35787/03, п. 29); Суд постановляв, що є порушення права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі юридичної визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах «Карт проти Туреччини» (Kart v. Turkey) [ВП], № 8917/05, п. 79; «Ефстатіу та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece), № 36998/02, п. 24; «Есім проти Туреччини»(Esim v. Turkey), № 59601/09, п. 21); у своїй подальшій практиці Суд послідовно спирався на вищезазначені елементи при ухваленні рішення щодо того, чи було тлумачення процесуальної норми таким, що необґрунтовано обмежувало право заявника на доступ до суду (див. приклади, рішення у справах, в яких було визнано порушення: «Новіньський проти Польщі» (Nowinski v. Poland), № 25924/06, п. 34;«Омеровіч проти Хорватії (№ 2)» (Omerovic v. Croatia) (№ 2), № 22980/09, п. 45; «Маширевіч проти Сербії» (Masirevic v. Serbia), № 30671/08, п. 51;«Корнеа проти Республіки Молдова» (Cornea v. the Republic of Moldova), № 22735/07, п. 24; «Лоулі-Георгопулу проти Греції» (Louli-Georgopoulou v. Greece), № 22756/09, п. 48; а також приклади, в яких Судом було постановлено, що обмеження доступ до суду не є непропорційним: «Уеллс проти Сполученого Королівства» (Wells v. the United Kingdom), № 37794/05; «Данн проти Сполученого Королівства» (Dunn v. the United Kingdom), № 62793/10, п. 38).

62. Виходячи з аналізу вказаної практики Європейського суду з прав людини та враховуючи обставини вказаної справи, колегія суддів зазначає, що порушення судами попередніх інстанцій положень статті 18 КАС України щодо обов`язковості подання адвокатами документів в електронній формі через підсистеми ЄСІТС, призвело до безпідставного повернення позовної заяви ОСОБА_1 , чим позбавило позивача гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права доступу до суду.

63. Вказаний підхід стосовно гарантованого права особи на апеляційне оскарження рішення суду також застосовано Верховним Судом у постановах від 31 липня 2019 року у справі №821/1896/15-а, від 13 серпня 2021 року у справі № 440/5178/20, від 17 грудня 2021 року у справі №460/713/21, від 10 лютого 2022 року у справі №650/11791/21 та від 5 травня 2022 року у справах №520/9769/19, №420/18798/21.

64. Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на гарантії права на справедливий суд, встановлені Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, прийнятим 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН. Так, відповідно до статей 2, 14 вказаного Міжнародного пакту, кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті зобов`язується забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту; всі особи є рівними перед судами і трибуналами; кожен має право при визначенні його права та обов`язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

65. Важливість захисту права на звернення до суду також підкреслюється тим, що вказане питання включено до Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021 - 2023 роки, затвердженою Президента України від 11 червня 2021 року № 231/2021, в якій зазначено, що перешкоди в доступі до суду віднесено до основних проблем у сфері правосуддя.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

66. Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

67. За результатами розгляду скарги колегія суддів приходить до висновку про те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми процесуального права, наслідком чого стало протиправне повернення позовної заяви особі, яка її подала.

68. З огляду на викладене, касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2022 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2021 року - скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 349 353 355 356 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2021 року скасувати, а справу № 380/1598/22 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: А.Ю. Бучик

Т.Г. Стрелець