ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2025 року
м. Київ
справа № 380/20995/24
адміністративне провадження № К/990/11265/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Олендера І.Я.,
суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,
розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну Головного управління ДПС у Львівській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18.10.2024 (суддя Костецький Н.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2025 (судді: Онишкевич Т.В. (головуючий), Сеник Р.П., Судова-Хомюк Н.М.) у справі №380/20995/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прімонет» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Прімонет» (далі - позивач, Товариство, ТОВ«Прімонет») звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України (далі - відповідач, контролюючий орган) в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 09 жовтня 2024 року №29947/6/13-01-04-07 про анулювання реєстрації платника єдиного податку;
- зобов`язати відповідача поновити реєстрацію Товариства в реєстрі платників єдиного податку починаючи з 30 вересня 2024 року.
2. Також Товариство подало заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 09 жовтня 2024 року №29947/6/13-01-04-07 про анулювання реєстрації платника єдиного податку з дати його винесення до набрання законної сили рішенням суду у справі.
3. Заява про вжиття заходів забезпечення позову обґрунтована тим, що в результаті ухвалення спірного рішення на період судового оскарження цього рішення та до набрання рішенням суду законної сили існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача. Вказує, що ТОВ «Прімонет» не мало наміру змінювати систему оподаткування, анулювання реєстрації позивача платником єдиного податку призведе до пов`язаних з переходом на загальну систему оподаткування незручностей, надмірного податкового та іншого навантаження, зокрема, щодо сплати податку на додану вартість, податку на прибуток, реєстрації податкових накладних. Такі обставини можуть призвести до розірвання договірних відносин, вивільнення працівників, що матиме наслідком утруднення або до зупинки господарської діяльності ТОВ «Прімонет», а в подальшому до неможливості відновлення господарської діяльності чи до банкрутства компанії, враховуючи вид діяльності який здійснює Товариство та, як наслідок, для відновлення діяльності ТОВ «Прімонет» необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
4. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 18.10.2024, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2025, заяву Товариства про забезпечення позову задоволено.
Зупинено дію рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 09.10.2024 №29947/6/13-01-04-07 про анулювання реєстрації платника єдиного податку до набрання законної сили судовим рішенням у справі №380/20995/24.
5. Задовольняючи вказану заяву суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до висновку, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямований лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог. Крім того, суди зазначили, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову є співмірним із заявленими позивачем вимогами, а вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення не є вирішенням спору по суті.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління ДПС у Львівській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України подало касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18.10.2024, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2025 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви Товариства про вжиття заходів забезпечення позову.
7. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі №380/20995/24 є оскарження зазначеного у частині другій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судового рішення, з посиланням у касаційній скарзі на порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
На обґрунтування касаційної скарги Головне управління ДПС у Львівській області зазначає, що суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень не взяли до уваги того, що заява не містить належних та достатніх обґрунтувань необхідності забезпечення позову, у зв`язку з чим контролюючий орган вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
8. Позивачем надіслано відзив на касаційну скаргу, в якому платник податків вказує на правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та просить залишити скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
9. Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
10. Відповідно до вимог частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.
Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо : 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Водночас, колегія суддів зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.
При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суди попередніх інстанцій встановили, що 09.10.2024 ГУ ДПС у Львівській області прийнято рішення №29947/6/13-01-04-07 про анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи (ставка податку 5%) Товариства з обмеженою відповідальністю «Прімонет». Дата анулювання реєстрації - 30.09.2024.
Правові засади, на підставі яких здійснене відповідне анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи, визначаються положеннями Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 299.11 статті 299 Податкового кодексу України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
За змістом пункту 3 пункту 299.10 статті 299 Податкового кодексу України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу, зокрема, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми (підпункт 5 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України).
Отже, анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи відбувається за чітко визначених та передбачених Податковим кодексом України підстав, й може бути реалізоване шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.
У заяві про забезпечення позову позивач просив зупинити дію рішення ГУ ДПС у Львівській області від 09 жовтня 2024 року №29947/6/13-01-04-07 про анулювання реєстрації платника єдиного податку з дати його винесення до набрання законної сили рішення по судовій справі наголошуючи на тому, що незастосування заходів щодо зупинення дії оскаржуваного рішення приведе до того, що позивач зобов`язаний перейти на загальну систему оподаткування, що має наслідком надмірне податкове та інше навантаження, зокрема, щодо сплати податку на додану вартість, податку на прибуток, реєстрації податкових накладних. Такі обставини можуть призвести до розірвання договірних відносин, вивільнення працівників, що матиме наслідком утруднення або до зупинки господарської діяльності ТОВ «Прімонет», а в подальшому до неможливості відновлення господарської діяльності чи до банкрутства компанії враховуючи вид діяльності який здійснює Товариство та, як наслідок, для відновлення діяльності ТОВ «Прімонет» необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
За наслідками оцінки наведених позивачем доводів та доказів, наданих на їх підтвердження, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали на існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки метою вжиття заходів забезпечення позову у цій справі є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду й уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у разі задоволення позову, оскільки при анулюванні реєстрації платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5 відсотків позивачу буде змінено систему оподаткування, тобто позивач буде зобов`язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування. У свою чергу, зміна системи оподаткування призведе до того, що на позивача буде покладено додаткове навантаження у вигляді нарахування та сплати податку на додану вартість, податку на прибуток, покладення додаткового обов`язку щодо подання додаткових документів (звітності), що в свою чергу може суттєво вплинути на ведення господарської діяльності, призвести до розірвання договірних правовідносин з контрагентами, утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності в подальшому.
Наведене свідчить, що невжиття заходів забезпечення позову в цьому випадку з наведених підстав може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав і інтересів позивача, для захисту яких він звернувся до суду, а для відновлення прав та інтересів позивача, необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Колегія суддів вважає, що застосування заходів забезпечення позову у світлі конкретних обставин даної справи та особливостей правового регулювання спірних відносин відповідає і принципу процесуальної економії, який забезпечує відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту, а забезпечення позову на час судового розгляду справи дасть можливість позивачу до остаточного вирішення даного спору реалізовувати своє право на здійснення господарської діяльності в повному обсязі.
Суди попередніх інстанцій також обґрунтовано вважали, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, не є вирішенням спору по суті, і не свідчить про неправомірність висновку контролюючого органу про наявність підстав для анулювання реєстрації платника єдиного податку.
Правомірність вжиття судами заходів забезпечення позову у цій категорії спорів вже була предметом розгляду Верховного Суду, який у постановах від 04 лютого 2025 року у справі №280/8758/24, від 06 березня 2025 року у справі № 420/25688/24, від 22 травня 2025 року у справі № 320/61562/24 дійшов висновків, аналогічних до викладених колегією суддів у справі, що розглядається.
Суд касаційної інстанції наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову є складним та специфічним інструментом, призначення якого полягає у створенні можливості реального й ефективного захисту прав, свобод і законних інтересів, зокрема фізичних та юридичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, що реалізується в залежності від індивідуальних фактичних обставин конкретної справи, що й зумовлюють різні висновки щодо наявності підстав для його застосування.
Крім того, відповідач, обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, покликається на правові висновки Верховного Суду у справі № 280/4194/24 та вважає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суди не врахували відповідних правових висновків. Однак, підстав вважати, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржених судових рішень не врахували позиції Верховного Суду щодо застосування положень Кодексу адміністративного судочинства України, які визначають правила забезпечення позову, немає.
Висновки Верховного Суду щодо відсутності передбачених підстав для забезпечення позову, на які зробив відповідач посилання в касаційній скарзі, фактично стосуються відмінних в порівнянні з цією справою обставин та ґрунтуються на іншому правовому регулюванні спірних правовідносин. Варто зауважити, що у кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справі, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази. Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм.
Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції зазначає, що аргументи касаційної скарги про неправильність зроблених судами висновків є безпідставними та зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин, що не узгоджується з приписами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Касаційна скарга не містить інших відомостей про обставини, які б свідчили про порушення судами норм процесуального права при ухваленні судових рішень, а тому колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
11. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, вважає що при ухваленні оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для їх скасування, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
12. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу касаційну Головного управління ДПС у Львівській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України залишити без задоволення.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18.10.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2025 у справі №380/20995/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіІ.Я.Олендер І.А. Гончарова Р.Ф. Ханова