19.07.2025

№ 380/22311/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2025 року

м. Київ

справа № 380/22311/24

адміністративне провадження № К/990/12192/25

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Олендера І.Я.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гігабіт Плюс» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гігабіт Плюс» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2025 (суддя-доповідач Шинкар Т.І., судді: Іщук Л.П., Обрізко І.М.) у справі №380/22311/24.

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гігабіт Плюс» (далі - ТОВ «Гігабіт Плюс») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС у Львівській області) від 25.10.2024 № 32273/6/1301-04-13-14 про анулювання реєстрації платника єдиного податку Товариства з обмеженою відповідальністю «Гігабіт Плюс»;

зобов`язати ГУ ДПС Львівській області вчинити дії щодо поновлення реєстрації «Гігабіт Плюс» як платника єдиного податку третьої групи, 5 відсотків з 30.09.2024 та включити його до реєстру платників єдиного податку.

02.12.2024 позивачем повторно подано заяву про забезпечення позову у якому позивач просив вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії Рішення Головного управління ДПС у Львівській області № 32273/6/1301-04-13-14 від 25.10.2024 про виключення з реєстру платника єдиного податку ТОВ «Гігабіт Плюс», на період до набрання законної сили рішенням у відповідній справі.

В обґрунтування вказаної заяви зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскарженого рішення істотно ускладнює ефективний захист прав та інтересів позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень у сфері господарської діяльності, враховуючи наступне.

Головним управлінням ДПС у Львівській області (Відповідач) прийнято рішення від 25.10.2024 № 32273/6/1301-04-13-14 про анулювання реєстрації платника єдиного податку «Гігабіт Плюс» (Позивач) 30.09.2024.

Відповідач спірним рішенням фактично виключив позивача з реєстру платників єдиного податку минулою датою, а саме 30.09.2024 року, що унеможливлює минулою датою (заднім числом) змінити ціну на свої послуги для абонентів, які отримали послуги до 25.10.2024.

У позивача виникає складна ситуація, коли у зв`язку з винесенням спірного рішення має місце невизначеність із вибором щодо застосування системи оподаткування, при цьому, якщо позивач застосує загальну систему оподаткування, то це призведе до суттєвого збільшення податкових витрат (як мінімум це ПДВ і тут слід враховувати, що усі абоненти позивача не є платниками ПДВ, а основні витрати позивача полягатимуть у сплаті послуг контрагентам неплатникам ПДВ). Відповідно, така ситуація для позивача матиме своїм наслідком накопичення збитків від своєї діяльності і як наслідок - неплатоспроможність та банкрутство.

Невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскарженого рішення істотно ускладнює ефективний захист прав та інтересів позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень у сфері господарської діяльності, а саме: невизначеність в аспекті, яку систему оподаткування слід застосовувати спрощену чи загальну (одну за спірним рішенням і одну на випадок скасування спірного рішення), право здійснювати самостійно без обмежень господарську діяльність, оскільки виключення з реєстру платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5 % призводить до негативних наслідків для позивача, зокрема, до неможливості здійснення господарської діяльності, можливого розірвання ділових відносин з контрагентами, погіршення ділової репутації, утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності та у зв`язку з чим, для відновлення прав та інтересів позивача, необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

В свою чергу забезпечення позову на час судового розгляду справи відновить право позивача на стабільне здійснення господарської діяльності, а також дасть можливість позивачу до остаточного вирішення даного спору реалізовувати своє право на безперешкодне здійснення господарської діяльності.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 заяву представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову від 02.12.2024 задоволено повністю. Зупинено дію рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 25.10.2024 № 32273/6/1301-04-13-14 про анулювання реєстрації платника єдиного податку ТОВ «Гігабіт Плюс», до набрання законної сили рішенням суду у адміністративній справі.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову суд дійшов висновку, що заявником наведено підстави про фактичне виключення позивача з реєстру платника єдиного податку, що по суті унеможливлює захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, надано належні докази щодо існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, суд погодився із аргументами позивача, щодо певної невизначеності позивача у виконання податкових зобов`язань, відповідно захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2025 ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 з питань вжиття заходів забезпечення позову у справі №380/22311/24 скасовано та ухвалено судове рішення, яким в задоволенні заяви ТОВ «Гігабіт Плюс» про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

При прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції дійшов висновку, щодо судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не було наведено обґрунтувань з покликанням на докази необхідності, нагальності та доцільності вжиття заходів забезпечення позову.

ТОВ «Гігабіт Плюс» звернулось з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2025 та залишити в силі ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 05.12.2024.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «Гігабіт Плюс» зазначає, що постанова апеляційного суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права та без врахування позиції Верховного Суду, висловленої в постановах від 25.10.2023 у справі №160/11784/23, від 11.10.2023 у справі №300/5005/22 та від 21.09.2023 у справі №600/1531/23-а.

У своїх доводах позивач, зокрема, посилається на те, що рішення про виключення ТОВ «Гігабіт Плюс» з реєстру платників єдиного податку третьої групи за ставкою 5 % має наслідком зміну системи оподаткування, формату розрахункового документа, а відтак існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача у вигляді зупинення його господарської діяльності, а також тим, що рішення може призвести до накопичення боргів та виникнення стану неплатоспроможності (банкрутства) ТОВ «Гігабіт Плюс». Такі обставини будуть мати своїм наслідком неможливість виконання зобов`язань перед контрагентами по укладених договорах, а особливо це негативним чином відобразиться на тендерах з державними установами, яким для отримання аналогічних послуг від нових компаній потрібно буде провести нову процедуру закупівлі.

Крім того, позивач неодноразово звертав увагу суду, що ТОВ «Гігабіт Плюс» надає послуги критично важливим суб`єктам господарювання, які на державному рівні надають важливі послуги і які у разі спричинення нестабільної фінансової ситуації для позивача можуть залишитися без інтернет послуг, що відобразиться на їх можливості забезпечувати стабільний рівень послуг та функціонування.

Відповідач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.

Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.

Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів у конкретній справі з урахуванням, зокрема, розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Верховний Суд у постановах від 17.04.2019 у справі №705/4587/17, від 16.04.2024 у справі №120/15171/23 сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

За сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 27.04.2023 у справі №140/8127/22, від 16.04.2024 у справі №120/15171/23, від 04.12.2024 у справі №500/3027/24, від 04.02.2025 у справі № 280/8758/24, від 20.02.2025 у справі № 280/9044/24, 15.01.2025 у справі № 520/20854/24, для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи й поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер.

Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

В постанові від 13.03.2025 у справі № 160/23707/24 Верховним Судом зазначено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

В постанові від 19 жовтня 2023 року у справі №440/9568/22 Верховний Суд вказав, що, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до оспорюваного рішення відповідач анулював реєстрацію позивача як платника єдиного податку третьої групи.

Так, правові засади, на підставі яких здійснене відповідне анулювання реєстрації платником єдиного податку другої групи, визначаються положеннями Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 299.11 статті 299 Податкового кодексу України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.

Згідно з підпунктом 3 пункту 299.10 статті 299 Податкового кодексу України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.

Підпунктом 5 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України встановлено, що платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки, зокрема, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.

Відповідно до підпункту 3 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 Податкового кодексу України не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп суб`єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (крім роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів та діяльності фізичних осіб, пов`язаної з роздрібним продажем пива, сидру, пері (без додання спирту) та столових вин).

Отже, анулювання реєстрації платником єдиного податку другої групи відбувається за чітко визначених та передбачених Податкового кодексу України підстав й може бути реалізоване шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.

Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

З огляду на викладене за наслідками оцінки наведених позивачем доводів суд першої інстанції обґрунтовано вказав на існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову, заявником наведено підстави про фактичне виключення позивача з реєстру платника єдиного податку, що по суті унеможливлює захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, надано належні докази щодо існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі; суд погодився із аргументами позивача, щодо певної невизначеності позивача у виконання податкових зобов`язань, відповідно захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Судом першої інстанції також враховано, що в цьому випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, а оцінку спірному рішенню буде надано судом за результатами розгляду справи по суті спору.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.10.2023 у справі № 160/11784/23, від 14.01.2025 у справі № 280/9045/24, від 04.02.2025 у справі № 280/8758/24, від 20.02.2025 у справі № 280/9044/24, від 06.03.2025 у справі № 420/25688/24.

Отже, обґрунтованими є висновки суду першої інстанції, що невжиття заходів забезпечення позову у цій справі може істотно ускладнити ефективний захист і поновлення прав позивача, для захисту яких він звернувся до суду, а для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Отже, приймаючи рішення про забезпечення позову шляхом зупинення дії Рішення 25.10.2024 № 32273/6/1301-04-13-14 до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі суд першої інстанції, враховуючи обставини цієї справи, дійшов правильного висновку, а обрані в цій частині підходи суду повною мірою відповідають визначеній в частині другій статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України межі вжиття заходів забезпечення позову.

Суд касаційної інстанції наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову є складним та специфічним інструментом, призначення якого полягає у створенні можливості реального й ефективного захисту прав, свобод і законних інтересів, зокрема фізичних та юридичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, що реалізується в залежності від індивідуальних фактичних обставин конкретної справи, що й зумовлюють різні висновки щодо наявності підстав для його застосування.

Відтак Суд звертає увагу, що висновку в цій справі сформовані виходячи індивідуальних особливостях фактичних обставин саме цієї справи.

Крім того враховано, що в даному випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, не є вирішенням спору по суті і не свідчить про неправомірність оскарженого розпорядження.

Правомірність вжиття судами заходів забезпечення позову у цій категорії спорів вже була предметом розгляду Верховного Суду, який у постановах від 04.02.2025 у справі №280/8758/24, від 06.03.2025 у справі № 420/25688/24, від 22.05.2025 у справі № 320/61562/24, від 02.07.2025 у справі №380/23580/24 дійшов висновків, аналогічних до викладених колегією суддів у справі, що розглядається.

За правилами пункту 4 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Провівши касаційний розгляд справи у межах доводів і вимог касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у справі, та повноважень, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції скасовуючи ухвалу суду першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та допустив порушення норм процесуального права, не взяв до уваги усі обставини, які мали значення для правильного вирішення питання щодо забезпечення позову, внаслідок чого ухвалив судове рішення, яке не відповідає закону, а тому підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гігабіт Плюс» задовольнити.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2025 у справі №380/22311/24 скасувати.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 у справі №380/22311/24 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева І.Я.Олендер