ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2025 року
м. Київ
справа № 380/22351/24
адміністративне провадження № К/990/7577/25
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Раванет» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Львівській області на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 (суддя - Мричко Н.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2025 (головуючий суддя - Глушко І.В., судді: Довга О.І., Запотічний І.І.) у справі №380/22351/24.
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Раванет» (далі - ТОВ «Раванет») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС у Львівській області) від 18.10.2024 № 31139/13-01-04-08/44997446 про анулювання реєстрації платника єдиного податку ТОВ «Раванет»;
зобов`язати ГУ ДПС Львівській області вчинити дії щодо поновлення реєстрації ТОВ «Раванет» як платника єдиного податку третьої групи, 5 відсотків з 30.09.2024 та включити його до реєстру платників єдиного податку.
Одночасно з позовною заявою до суду надійшла заява ТОВ «Раванет» про вжиття забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення ГУ ДПС у Львівській області від 18.10.2024р. № 31139/13-01-04-08/44997446 про анулювання реєстрації платника єдиного податку ТОВ «Раванет» до набрання законної сили рішення суду.
Заява обґрунтована тим, що юридичну особу ТОВ «Раванет» зареєстровано у 2023 році та обрано спрощену систему оподаткування, платник єдиний податку 3 групи (5%) без реєстрації ПДВ.
ТОВ «Раванет» здійснює діяльність в сфері електронних комунікаційних послуг, а саме надання послуги з доступу до мережі Інтернет фізичним та юридичним особам, основний вид діяльності (КВЕД) 61. 90 Інша діяльність у сфері електрозв`язку.
На думку позивача рішення про виключення ТОВ «Раванет» з реєстру платників єдиного податку третьої групи за ставкою 5 % має наслідком зміну системи оподаткування, формату розрахункового документа, а відтак існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача у вигляді зупинення його господарської діяльності, а також тим, що рішення може призвести до накопичення боргів та виникнення стану неплатоспроможності (банкрутства) ТОВ «Раванет». Такі обставини будуть мати своїм наслідком неможливість виконання зобов`язань перед контрагентами по укладених договорах, а особливо це негативним чином відобразиться на тендерах з державними установами, яким для отримання аналогічних послуг від нових компаній потрібно буде провести нову процедуру закупівлі.
Звертає увагу суду, що ТОВ «Раванет» надає послуги критично важливим суб`єктам господарювання, які на державному рівні надають важливі послуги і які у разі спричинення нестабільної фінансової ситуації для позивача можуть залишитися без інтернет послуг, що відобразиться на їх можливості забезпечувати стабільний рівень послуг та функціонування.
Позивач заявляє про очевидну протиправність оскаржуваного рішення, що полягає в тому, що воно було прийняте в 4 кварталі 2024 року, а анулювання реєстрації повинно відбуватися раніше, у 3 кварталі 2024, а це, на думку позивача, прямо суперечить абзацу 5 підпункту 298.2.3, пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України.
Скасування реєстрації платника єдиного податку, змусить товариство зареєструватися платником ПДВ. Водночас, у випадку задоволення позову, товариство буде зобов`язано анулювати ПДВ за період, що минув, а також буде зобов`язано анулювати всі податкові накладні, що виписані на адресу контрагентів. Відповідно і у контрагентів, виникне обов`язок подати уточнюючі декларацій з ПДВ.
За наведених обставин, на думку заявника, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам товариства.
Резюмуючи викладене, заявник вважає, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскарженого рішення істотно ускладнює ефективний захист прав та інтересів позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень у сфері господарської діяльності.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 04.11.2024, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2025, заяву про забезпечення позову задоволено.
Зупинено дію рішення ГУ ДПС у Львівській області №31139/13-01-04-08/44997446 від 18.10.2024 року про анулювання реєстрації платника єдиного податку ТОВ «Раванет» до набрання законної сили рішенням у справі № 380/22351/24.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову суд першої інстанції, з чим погодилась колегія суддів апеляційної інстанції, дійшов висновку, що заявник в обґрунтування заяви про забезпечення позову навів достатні аргументи, які підтверджують, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся, обраний спосіб забезпечення позову є співмірним, відповідає критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності. У випадку не вжиття судом тимчасових обмежувальних заходів, у разі реалізації відповідачем рішення про анулювання та пред`явлення його до виконання, позивач буде зобов`язаний перейти до сплати податків за загальною системою оподаткування, крім того, у податковому (звітному) році або у попередніх періодах, такому платнику за такі періоди нараховуються податки та збори, від сплати яких він звільнявся як платник єдиного податку третьої групи, та штрафні (фінансові) санкції.
ГУ ДПС у Львівській області звернулось з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 04.11.2024, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2025 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ «Раванет» про забезпечення позову відмовити.
У доводах касаційної скарги ГУ ДПС у Львівській області не погоджується з обґрунтуванням ухвали про забезпечення позову та не вбачає достатніх підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб та даних, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, захист яких стане взагалі неможливим без вжиття таких заходів, або ж для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Позивач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.
Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.
Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо : 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Водночас, колегія суддів зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.
При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суди попередніх інстанцій встановили, 18.10.2024 Головним управлінням ДПС у Львівській області прийняте рішення №31139/13-01-04-08/44997446 про анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи ТОВ «Раванет» зі ставкою 5 відсотків. Датою анулювання реєстрації визначено 30.09.2024.
Правові засади, на підставі яких здійснене відповідне анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи, визначаються положеннями Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 299.11 статті 299 Податкового кодексу України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
За змістом пункту 3 пункту 299.10 статті 299 Податкового кодексу України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу, зокрема, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми (підпункт 5 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України).
Отже, анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи відбувається за чітко визначених та передбачених Податковим кодексом України підстав, й може бути реалізоване шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.
За наслідками оцінки наведених позивачем доводів та доказів, наданих на їх підтвердження, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали на існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки метою вжиття заходів забезпечення позову у цій справі є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів ТОВ «Раванет», а також можливість реального виконання рішення суду й уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у разі задоволення позову, оскільки при анулюванні реєстрації платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5 відсотків позивачу буде змінено систему оподаткування, що зумовить застосування штрафних санкцій та призведе до зупинення діяльності товариства, розірвання договірних відносин, вивільнення працівників, й матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності та, у зв`язку з чим, для відновлення прав та інтересів позивача необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Наведене свідчить, що невжиття заходів забезпечення позову в цьому випадку з наведених підстав може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав і інтересів позивача, для захисту яких він звернувся до суду, а для відновлення прав та інтересів позивача, необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Суди обґрунтовано вважали, що застосування заходів забезпечення позову у світлі конкретних обставин даної справи та особливостей правового регулювання спірних відносин відповідає і принципу процесуальної економії, який забезпечує відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Крім того враховано, що в даному випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, не є вирішенням спору по суті і не свідчить про неправомірність оскарженого розпорядження.
Правомірність вжиття судами заходів забезпечення позову у цій категорії спорів вже була предметом розгляду Верховного Суду, який у постановах від 04.02.2025 у справі №280/8758/24, від 06.03.2025 у справі № 420/25688/24, від 22.05.2025 у справі № 320/61562/24, від 02.07.2025 у справі №380/23580/24 дійшов висновків, аналогічних до викладених колегією суддів у справі, що розглядається.
Суд касаційної інстанції наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову є складним та специфічним інструментом, призначення якого полягає у створенні можливості реального й ефективного захисту прав, свобод і законних інтересів, зокрема фізичних та юридичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, що реалізується в залежності від індивідуальних фактичних обставин конкретної справи, що й зумовлюють різні висновки щодо наявності підстав для його застосування.
Крім того, відповідач, обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, покликається на правові висновки Верховного Суду у справі № 280/4194/24 та вважає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суди не врахували відповідних правових висновків. Однак, підстав вважати, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржених судових рішень не врахували позиції Верховного Суду щодо застосування положень Кодексу адміністративного судочинства України, які визначають правила забезпечення позову, немає.
Висновки Верховного Суду щодо відсутності передбачених підстав для забезпечення позову, на які зробив відповідач посилання в касаційній скарзі, фактично стосуються відмінних в порівнянні з цією справою обставин та ґрунтуються на іншому правовому регулюванні спірних правовідносин. Варто зауважити, що у кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справі, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази. Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм.
Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції зазначає, що аргументи касаційної скарги про неправильність зроблених судами висновків є безпідставними та зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин, що не узгоджується з приписами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Касаційна скарга не містить інших відомостей про обставини, які б свідчили про порушення судами норм процесуального права при ухваленні судових рішень, а тому колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Згідно із статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2025 у справі №380/22351/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева Р.Ф. Ханова