ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 380/25725/23
адміністративне провадження № К/990/30521/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Білак М.В., Єресько Л.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними матеріалами у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 380/25725/23
за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, Державна екологічна інспекція України, про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на публічній службі, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року (головуючий суддя - Гавдик З.В., судді: Братичак У.В., Мричко Н.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року (головуючий суддя - Шавель Р.М., судді: Бруновська Н.В., Хобор Р.Б.),
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - Кабмін, Уряд, відповідач) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01 квітня 2019 року по 31 жовтня 2023 року в розмірі 2 380 215,51 грн.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що Львівський окружний адміністративний суду постановою від 14 вересня 2015 року задовольнив його позов у справі № 813/889/15 та, серед іншого, поновив його на посаді Голови Державної екологічної інспекції України з 24 січня 2015 року. Постанову в цій частині суд допустив до негайного виконання, однак відповідач її не виконує. Посилаючись на положення статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), позивач вказує, що має право на середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, який підлягає стягненню з відповідача. При цьому зауважує, що в межах адміністративної справи № 1.380.2019.002126 ним заявлені позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 14 вересня 2015 року до 31 березня 2019 року. Водночас, оскільки відповідач досі не виконав рішення суду про поновлення його на роботі, в даному позові він просить стягнути середній заробіток за період з 01 квітня 2019 року по 31 жовтня 2023 року в розмірі 2 380 215,51 грн.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року, позов задоволено. Стягнуто з Кабміну на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 01 квітня 2019 року по 31 жовтня 2023 року в розмірі 2 380 215,51 грн.
Суди першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що постанову Львівського окружного адміністративного суду у справі №813/889/15 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді не виконано, що не заперечується сторонами та третіми особами у справі. Тому враховуючи приписи статті 236 КЗпП України та практику її застосування, а також висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06 липня 2023 року у справі № 1.380.2019.002126, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі є обґрунтованим. Поряд із цим окружний суд вказав, що у розумінні статті 236 КЗпП України власником (уповноваженим органом), який має обов`язок видати наказ (розпорядження) про поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Державної екологічної інспекції України, є Кабінет Міністрів України, а відтак витрати по виплаті середнього заробітку за час затримки виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року у справі №813/889/15 повинен нести саме цей орган виконавчої влади.
Обчислення розміру середнього заробітку за період з 01 квітня 2019 року по 31 жовтня 2023 року суд першої інстанції здійснив з урахуванням дати підвищення посадового окладу за посадою Голови Державної екологічної інспекції України у спірному періоді, кількості календарних років стажу державної служби у позивача станом на момент його звільнення, розмірів надбавки за вислугу років, надбавки за ранг згідно з умовами оплати праці, кількості робочих днів у проміжку часу до чергового підвищення окладу за посадою Голови Державної екологічної інспекції України. При цьому суд послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06 липня 2023 року у справі №1.380.2019.002126.
Апеляційний суд погодився із розрахунком суми середнього заробітку, зробленого судом першої інстанції та зауважив, що апеляційна скарга не містить заперечень/зауважень щодо розрахунку суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 01 квітня 2019 року по 31 жовтня 2023 року.
Разом із тим, апеляційний суд визнав необґрунтованими доводи відповідача про те, що позивачем помилково зарахований до стажу державної служби період роботи у Лісогосподарському об`єднанні «Львівліс» мисливствознавцем 1 категорії відділу мисливського господарства і контролю за використанням тваринного світу, оскільки у редакції Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабміну № 283 від 03 травня 1994 року «Про порядок обчислення стажу державної служби», на момент роботи позивача у вказаному об`єднанні такий стаж не зараховувався до стажу державної служби.
Апеляційний суд вказав, що стаж державної служби позивача слід обчислювати станом на момент звільнення, а не його роботи. Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку до стажу державної служби включається також час роботи на посадах керівних працівників і спеціалістів державних лісогосподарських об`єднань Міністерства лісового господарства та державних лісогосподарських об`єднань Державного комітету лісового господарства (пункт 3 доповнено абзацом згідно з постановою КМУ № 43 (43-2005-п) від 15.01.2005р.).
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
Відповідач із ухваленими судовими рішеннями не погодився та звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.
Доводи касаційної скарги Кабміну побудовані на тому, що він не є тим органом, який у силу законодавчих приписів зобов`язаний виплачувати ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, оскільки останній перебував у трудових відносинах з Державною екологічною інспекцією України і обов`язок щодо його поновлення на посаді покладається саме на цей орган.
У світлі цих доводів відповідач стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми статей 22- 24 235 236 КЗпП та статті 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 жовтня 2023 року у справі № 826/17778/14, що є підставою касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Також у касаційній скарзі наведено доводи про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 7 23 48 Бюджетного кодексу України та частини перша, друга статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», оскільки, як зазначає скаржник, Уряд позбавлений можливості виконати рішення суду про стягнення коштів, так як не є розпорядником бюджетних коштів. Разом із тим ці норми права суди попередніх інстанцій не застосували, а висновок Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах відсутній, що є підставою касаційного оскарження відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Ще однією підставою касаційного оскарження відповідач визначає пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи про те, що судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права полягає, на думку скаржника, у неналежному дослідженні доказів у справі, а саме: довідки Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 10 серпня 2023 року № 01/128023 та копії трудової книжки позивача, щодо належності стажу роботи в період з 01 червня 2000 року по 15 березня 2022 року до державної служби.
За позицією відповідача, під час видачі вказаної довідки Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства керувалося Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабміну № 283 від 03 травня 1994 року «Про порядок обчислення стажу державної служби», який є підзаконним актом, а не Законом України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» у редакції, що діяла на момент роботи ОСОБА_1 у Лісогосподарському об`єднані «Львівліс».
Ухвалою від 02 вересня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Кабміну, проте відхилив доводи скаржника, наведені в обґрунтування підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Державна екологічна інспекція України подала письмові пояснення на касаційну скаргу Кабміну, у яких зазначає, що боржником у зобов`язанні виконати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року у справі № 813/889/15 є відповідач, а відтак, саме він, у зв`язку з невиконанням судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Державної екологічної інспекції України, має понести відповідальність, передбачену статтею 236 КЗпП.
Відповідач подав додаткові пояснення, у яких просить суд касаційної інстанції урахувати правові позиції Верховного Суду щодо застосування Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабміну № 100 від 08 лютого 1995 року (з урахуванням постанови №1213) при обчисленні середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду (постанови від 21 лютого 2023 року у справі № 380/10648/21, від 08 листопада 2022 року у справі №460/15639/21, від 27 січня 2022 року у справі №580/5185/20). Окрім того в поясненнях відповідач вказує на те, що позивач обрав неправильний спосіб захисту, позаяк метою його позову є отримання грошового відшкодування за невиконання рішення суду, однак Кабмін у силу доводів, які наведені в касаційній скарзі, позбавлений можливості виконати рішення про стягнення коштів.
У зв`язку з обранням члена судової колегії - судді Губської О.А. до Великої Палати Верховного Суду, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено новий склад суду для розгляду касаційної скарги у справі № 380/25725/23: головуючий суддя Соколов В.М., судді: Білак М.В., Єресько Л.О.
Ухвалою від 12 лютого 2025 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
IV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
14 вересня 2015 року Львівський окружний адміністративний суд прийняв постанову у справі №813/889/15 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства екології та природних ресурсів України, Державної екологічної інспекції України про визнання нечинним розпорядження, наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Цією постановою суд вирішив:
- адміністративний позов задовольнити повністю;
- визнати протиправним розпорядження Кабінету Міністрів України за № 20-р від 21 січня 2015 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної екологічної інспекції України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків (пункт 1 частини першої статті 41 КЗПП України)»;
- визнати протиправним наказ Державної екологічної інспекції України від 23 січня 2015 року №17-о «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної екологічної інспекції України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків (пункт 1 частини першої статті 41 КЗПП України)»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді Голови Державної екологічної інспекції України з 24 січня 2015 року;
- стягнути з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 24450,23 грн;
- звернути до негайного виконання постанову в частині поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 3195,63 грн.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року залишено без задоволення апеляційні скарги Кабінету Міністрів України, Міністерства екології та природних ресурсів України, Державної екологічної інспекції України, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року у справі № 813/889/15 залишено без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2016 року частково задоволено касаційну скаргу Державної екологічної інспекції України, скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року в частині позовних вимог про стягнення з Державної екологічної інспекції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції; в іншій частині постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року залишено без змін.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2016 року у справі №813/889/15 позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Стягнуто з Державної екологічної інспекції України в користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 23334,91 грн з відрахуванням обов`язкових платежів та зборів; постанову суду в частині стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 3195,63 грн допущено до негайного виконання.
Позивачем отримано середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 23334,91 грн за період з 24 січня 2015 року по 13 вересня 2015 року.
Однак у зв`язку з тим, що рішення суду в частині поновлення позивача на роботі відповідачем не виконано, позивач у квітні 2019 року звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за період з 14 вересня 2015 року по 31 березня 2019 року.
У провадженні Львівського окружного адміністративного суду знаходилась адміністративна справа № 1.380.2019.002126 за позовом ОСОБА_1 до Кабміну, треті особи - Міністерство екології та природних ресурсів України, Державна екологічна інспекція України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 14 вересня 2015 року по 31 березня 2019 року.
Постановою Верховного Суду від 06 липня 2023 року касаційну скаргу Кабміну залишено без задоволення, а касаційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.
Ураховуючи, що станом на час звернення до суду з позовом у справі, що розглядається (листопад 2023 року), рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року у справі № 813/889/15 про поновлення на роботі відповідачем не виконано, позивач уважає, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 01 квітня 2019 року по 31 жовтня 2023 року.
V. Джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги в межах, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.
У межах даної адміністративної справи спірні правовідносини виникли довкола обставин невиконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року у справі № 813/889/15 у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Державної екологічної інспекції України.
За обставинами, встановленими судами попередніх інстанцій, рішення суду про поновлення позивача на посаді підлягало негайному виконанню, однак не виконане. Ці обставини не є спірними та сторонами не заперечуються.
Стаття 129-1 Конституції України закріплює, що судове рішення ухвалене іменем України є обов`язковим до виконання.
За правилами процесуального закону, що діяли як на час прийняття рішення про поновлення позивача на посаді, так і наразі, рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП, відповідно до якої у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах, приміром, від 25 січня 2023 року у справі №359/4426/21, від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18, зазначав, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі є видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.
Окрім того, у постанові від 27 червня 2019 року у справі № 821/1678/16 Верховний Суд виснував, що середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Також Верховний Суд у постановах від 08 вересня 2020 року у справі №810/2837/18, від 21 лютого 2023 року у справі №380/10648/21 вказував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період (постанови).
Беручи до уваги приписи статті 236 КЗпП України та практику її тлумачення крізь призму обставин справи, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позову ОСОБА_1 про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Тут доцільно нагадати, що в межах цієї адміністративної справи позовні вимоги ОСОБА_1 охоплюються часовим проміжком з 01 квітня 2019 року по 31 жовтня 2023 року.
Разом із тим, у межах адміністративної справи № 1.380.2019.02126 предметом позову є вимога позивач про стягнення з Кабміну на його користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 14 вересня 2015 року до 31 березня 2019 року.
З уваги на це колегія суддів зауважує, що окремі питання, які порушує відповідач у своїй касаційній скарзі, вже були предметом дослідження Верховним Судом під час касаційного розгляду справи № 1.380.2019.02126.
Так, скаржник вкотре наполягає на тому, що відповідальним за невиконання рішення суду у справі № 813/889/15 щодо поновлення позивача на посаді є не Кабмін, а Державна екологічна інспекція України, як орган, у трудових відносинах із яким перебував ОСОБА_1 .
Втім, Верховний Суд у постанові від 06 липня 2023 року у справі № 1.380.2019.02126 уже надав оцінку цим аргументам і зробив висновок про те, що у розумінні статті 236 КЗпП власником (уповноваженим органом), який має обов`язок видати наказ (розпорядження) про поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Державної екологічної інспекції України, є Кабмін, а відтак, витрати по виплаті середнього заробітку за час затримки виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року у справі №813/889/15 повинен нести саме цей орган виконавчої влади.
Таким чином висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідальність за невиконання рішення суду про поновлення на роботі лежить на відповідачеві, є правильними та узгоджуються з позицією, яку висловив Верховний Суд.
Доводам скаржника про неврахування судами висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 жовтня 2023 року у справі № 826/17778/14, колегія суддів не надає, оскільки такі були відхилені в ухвалі про відкриття касаційного провадження від 02 вересня 2024 року.
Іншим доводом касаційної скарги є те, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували до спірних правовідносин норми статей 7 23 48 Бюджетного кодексу України та частин першої, другої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а висновок Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах відсутній.
Необхідність застосування зазначених норм матеріального права відповідач мотивує тим, що Уряд позбавлений можливості виконати рішення суду про стягнення коштів, так як не є розпорядником бюджетних коштів.
У вимірі тверджень касатора принагідно зауважити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Колегія суддів звертає увагу, що у площині даного публічно-правового спору вирішенню підлягає виключно питання права ОСОБА_1 на середній заробіток за час затримки виконання Кабміном рішення суду про поновлення позивача на посаді Голови Державної екологічної інспекції України та, відповідно, суми такого середнього заробітку.
В той же час, доводи скаржника про необхідність застосування норм Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у поєднанні з Бюджетним кодексом України безпосередньо стосуються стадії виконання судового рішення, що лежить поза межами спірних правовідносин.
З уваги на це Суд уважає, що підстави для формування висновку щодо застосування вищевказаних норм права у спірних правовідносинах відсутні, оскільки ці норми не мають жодного юридичного змісту при розв`язанні порушених в межах цієї справи питань.
Таким чином колегія суддів уважає необґрунтованими наведені скаржником посилання на наявність передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що полягає, як уважає касатор, у неналежному дослідженні доказів у справі, а саме: довідки Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 10 серпня 2023 року № 01/128023 та копії трудової книжки позивача, щодо належності стажу роботи в період з 01 червня 2000 року по 15 березня 2022 року до державної служби.
Суть цих доводів зводиться до того, що час роботи ОСОБА_1 у Лісогосподарському об`єднанні «Львівліс» мисливствознавцем 1 категорії відділу мисливського господарства і контролю за використанням тваринного світу в період з 01 червня 2000 року по 15 березня 2022 року не підлягає зарахуванню до стажу державної служби, оскільки в той період Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» цього не передбачав.
Відповідач уважає, що під час видачі довідки від 10 серпня 2023 року № 01/128023 Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства, включаючи у стаж державної служби позивача період з 01 червня 2000 року по 15 березня 2022 року, керувалось підзаконним актом, а саме, пунктом 3 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабміну № 283 від 03 травня 1994 року. Звертає увагу, що Порядок доповнено відповідним абзацом 15 січня 2005 року, а в редакції на момент роботи ОСОБА_1 у лісогосподарському об`єднані такий стаж не зараховувався до стажу державної служби.
Колегія суддів відзначає, що суди першої та апеляційної інстанцій при обчисленні суми середнього заробітку врахували, зокрема, розмір надбавки за вислугу років, яка з урахуванням стажу державної служби позивача становить 39 % посадового окладу за посадою Голови Державної екологічної інспекції України (у відповідні періоди).
Разом із тим, період роботи позивача з 01 червня 2000 року по 15 березня 2022 року у Лісогосподарському об`єднанні «Львівліс» зарахований до стажу державної служби позивача не судами і не самим позивачем, а правонаступником вказаного лісогосподарського об`єднання - Західним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства, про що видано довідку від 10 серпня 2023 року №01/128023.
Доказів визнання цієї довідки недійсною судами не здобуто та учасниками справи суду не подано.
При цьому питання зарахування Західним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства зазначеного періоду роботи позивача до стажу державної служби не є предметом розгляду даної адміністративної справи.
На тлі цього колегія суддів не погоджується з доводами касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права щодо неналежного дослідження доказів у справі.
Щодо доводів скаржника, наведених у додаткових поясненнях, колегія суддів зазначає наступне.
Зі змісту вказаних пояснень слідує, що відповідач просить врахувати при розгляді касаційної скарги правові позиції Верховного Суду щодо застосування Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабміну № 100 від 08 лютого 1995 року (з урахуванням постанови №1213) при обчисленні середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду (постанови від 21 лютого 2023 року у справі № 380/10648/21, від 08 листопада 2022 року у справі №460/15639/21, від 27 січня 2022 року у справі №580/5185/20).
Отже, за своєю суттю цими поясненнями відповідач фактично доповнює обґрунтування підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Втім, за приписами частини першої статті 337 КАС України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень.
Ураховуючи, що строк на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції закінчився у липні 2024 року, а додаткові пояснення, які є фактично доповненням касаційної скарги, направлені та надійшли до Суду в січні 2025 року, то скаржник пропустив строк, установлений статтею 337 КАС України.
За таких обставин, додаткові пояснення відповідача не підлягають врахуванню судом касаційної інстанції.
Доводів щодо незгоди з розрахунком суми середнього заробітку, зробленого судами першої та апеляційної інстанцій, касаційна скарга не містить. У касаційній скарзі відповідач наводить норми Порядку № 100, водночас не зазначає про неправильне застосування цього Порядку судами в оскаржуваних рішеннях.
Суд уважає, що в контексті обставин цієї справи та підстав касаційного оскарження, ним надано відповідь на всі доводи учасників, які можуть вплинути на правильне вирішення справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки Суд не встановив підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
VІ. Судові витрати
З огляду на результат касаційного перегляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року у справі № 380/25725/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов М.В. Білак Л.О. Єресько