№ 380/3108/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 380/3108/23

провадження №К/990/23108/23, К/990/24315/23; К/990/28254/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Мацедонської В. Е.,

суддів: Білак М. В., Смоковича М. І.

за участю:

секретаря судового засідання - Рейтаровської О. С.

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Зарічного І. Я.,

представника відповідача - Довгополої К. А.

третьої особи - ОСОБА_2

представника третьої особи - Оніщука Є. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства лісових ресурсів України, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , про визнання протиправним рішення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито

за касаційними скаргами Державного агентства лісових ресурсів України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2023 року (головуючий суддя Мартинюк В. Я.), постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2023 року (головуючий суддя Кухтей Р. В., судді: Нос С. П., Шевчук С. М.) та ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2023 року (головуючий суддя Кухтей Р. В., судді: Нос С. П., Шевчук С. М.)

за касаційною скаргою Оніщука Євгена Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_2 , на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2023 року (головуючий суддя Кухтей Р. В., судді: Нос С. П., Шевчук С. М.)

І. Суть спору

У лютому 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державного агентства лісових ресурсів України (далі - відповідач, Держлісагентство України), за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Держлісагентства України від 12 січня 2023 року № 21-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- визнати протиправним та скасувати наказ Держлісагентства України від 06 грудня 2022 року № 488-к «Про призначення ОСОБА_2 ».

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що його звільнення відбулося з порушенням вимог Закону України «Про державну службу», оскільки відбулася реорганізація державного органу - Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства, а не його ліквідація. Указує, що відповідач повинен був і мав таку можливість запропонувати йому рівнозначну посаду. Стверджує, що його звільнення відбулось із порушенням норм трудового законодавства.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

Наказом Держлісагентства України від 22 грудня 2021 року № 708-к ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 березня 2022 року у справі № 380/25524/21 позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково. Визнано протиправним та скасовано висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців у 2021 році, затверджений наказом Держлісагентства України від 16 грудня 2021 року № 690-к «Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби категорії «Б» у 2021 році». Визнано протиправним та скасовано наказ Держлісагентства України від 22 грудня 2021 року № 708-к «Про звільнення ОСОБА_1 ». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2022 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 березня 2022 року було скасовано та відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.

Постановою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено повністю, скасовано постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2022 року, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 березня 2022 року - залишено в силі.

Водночас, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року у справі № 380/10114/22 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Тернопільською обласного управління лісового та мисливського господарства.

На виконання вказаного судового рішення, наказом Держлісагентства України від 12 грудня 2022 року № 492-к позивача було поновлено на посаді начальника Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства з 24 червня 2022 року.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 вересня 2022 року № 1003 «Деякі питання реформування управління лісової галузі" (далі - Постанова № 1003) було ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Держлісагентства, в переліку яких міститься Тернопільське обласне управління лісового та мисливського господарства, та утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державного агентства лісових ресурсів, серед яких передбачено Південно-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства (м. Хмельницький).

Листом від 12 грудня 2022 року № 10-29/6859-22 відповідач повідомив позивача, що у зв`язку з ліквідацією Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства у встановленому законодавством порядку трудові відносини з ним буде припинено, а також попереджено відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу» про наступне звільнення за пунктом 1-1 частини першої статті 87 цього Закону.

Наказом Держлісагентства України від 12 січня 2023 року № 21-к ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства 12 січня 2023 року у зв`язку з ліквідацією цього управління відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону «Про державну службу».

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Держлісагентства України від 06 грудня 2022 року № 488-к відповідно до абзацу 1 частини п`ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» ОСОБА_2 було призначено з 09 грудня 2022 року на посаду начальника Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства на період до призначення на цю посаду переможця конкурсу або до спливу дванадцятимісячного строку після припинення чи скасування воєнного стану.

Уважаючи такі рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Держлісагентства України від 12 січня 2023 року № 21-к «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на державній службі на посаді начальника Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства з 13 січня 2023 року. Стягнуто з Держлісагентства України на користь ОСОБА_1 91 333 (дев`яносто одну тисячу триста тридцять три) грн 32 коп. середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивача було звільнено із займаної посади відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (ліквідація Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства). Однак, як вбачається із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Тернопільське обласне управління лісового та мисливського господарство не припинено та перебуває в процесі припинення. Судом установлено, що за наслідками реорганізації обласних управлінь лісового та мисливського господарства було утворено дев`ять міжрегіональних управлінь лісового та мисливського господарства: Північно-Західне, Західне, Південно-Західне, Центрально-Західне, Центральне, Північне, Північно-Східне, Південно-Східне, Південне. Ці органи фактично мають аналогічні завдання, права та повноваження.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що на момент звільнення позивача були вакантними окремі посади начальників, заступників начальників, перших заступників начальників міжрегіональних утворених внаслідок реорганізації управлінь лісового та мисливського господарства. Однак, відповідачем не було виконано, передбачений частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу», обов`язок та, як наслідок, звільнено позивача із посади начальника Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства з порушенням визначеного чинним законодавством порядку. Вказане сторонами не заперечується.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що припинення державної служби позивача відбулось не у спосіб, визначений чинним законодавством, зокрема, Законом України «Про державну службу». Ураховуючи те, що звільнення ОСОБА_1 відбулось протиправно, суд дійшов висновку, що його належить поновити саме на попередній роботі - на посаді начальника Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства. Крім того, у відповідності до положень частини другої статті 235 КЗпП України, суд першої інстанції вважав за необхідне стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 91 333 грн 32 коп.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Держлісагентства України від 06 грудня 2022 року № 488-к «Про призначення ОСОБА_2 » суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині, оскільки скасування цього наказу жодним чином не вплине на захист прав та законних інтересів позивача у спірних правовідносинах, у зв`язку з тим, що останнього слід поновити на посаді начальника Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства, а не на посаді, яку обіймає ОСОБА_2 .

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2023 року апеляційну скаргу Держлісагентства України залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2023 року по справі № 380/3108/23 скасовано та прийнято постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Держлісагентства України, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , про визнання протиправним рішення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства з 13 січня 2023 року. В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2023 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що Південно-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства відповідно до даних, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстроване 09 грудня 2022 року, тому відповідно до положень Постанови № 1003, а також з урахуванням наказу Держлісагентства України від 09 листопада 2022 року № 1008 «Про затвердження Положення про Південно-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства» та штатного розпису апарату Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства на 2023 рік від 30 грудня 2022 року, Тернопільське обласне управління лісового та мисливського господарства фактично з моменту реєстрації Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства припинило здійснювати свої функції, які у зв`язку з реорганізацією юридичної особи публічного права перейшли до Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства. Крім того, станом на момент звільнення позивача (12 січня 2023 року) Тернопільське обласне управління лісового та мисливського господарства пройшло усі перевірки, необхідні при ліквідації юридичної особи публічного права.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що поновлення позивача на посаді начальника Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства буде ефективним правовим захистом прав, свобод, інтересів ОСОБА_1 від порушень, здійснених Держлісагентством України, а також забезпечить їх виконання та унеможливить необхідності наступних звернень до суду.

27 червня 2023 року Держлісагентство України звернулося до Восьмого апеляційного адміністративного суду з заявою про роз`яснення судового рішення, мотивуючи тим, що відповідачу не зрозумілою є граматико-логічна конструкція словосполучення «поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства», оскільки жодного відношення позивач не мав до Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2023 року у задоволенні заяви Держлісагентства України про роз`яснення постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2023 року по справі № 380/3108/23 відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що підстави для роз`яснення судового рішення існують лише тоді, коли судове рішення є незрозумілим та без такого роз`яснення його складно виконати, оскільки, високою є ймовірність неправильного виконання внаслідок неясності резолютивної частини рішення. Водночас, резолютивна частина постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2023 року не містить положень, тлумачення яких допускає неоднозначний висновок, у тому числі щодо поновлення позивача на посаді.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

29 червня 2023 року Держлісагентство України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 липня 2023 року відкрито касаційне провадження (№ К/990/23108/23) за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

10 липня 2023 року Оніщук Є. О. , який діє в інтересах ОСОБА_2 , звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 липня 2023 року відкрито касаційне провадження (№ К/990/24315/23) за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

15 серпня 2023 року Держлісагентство України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження (К/990/28254/23) за вказаною касаційною скаргою на підставі частини третьої статті 328 КАС України.

Відповідно до Протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 січня 2024 року (у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_4 у відставку) призначено склад колегії суддів: Мацедонська В. Е., судді: Білак М. В., Смокович М. І.

V. Касаційне оскарження

У касаційній скарзі Держлісагентство України просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

На обґрунтування позиції скаржник вказує постанови Верховного Суду, в яких викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не були враховані в оскаржуваному судовому рішенні, а саме постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № П/9901/101/18, постанови Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 640/18679/18, від 27 квітня 2021 року у справі № 826/8332/17, від 31 травня 2021 року у справі № 840/3202/18, від 08 листопада 2022 року у справі № 826/18588/14, від 16 лютого 2023 року у справі № 826/18138/14, від 13 квітня 2023 року № 540/3994/20 щодо невірного застосування пункту 1 статті 235 КЗпП України, відповідно до якої: «У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір».

Відповідач зазначає, що станом на момент подання касаційної скарги Тернопільське обласне управління лісового та мисливського господарства не припинене, а лише перебуває у стані припинення. При цьому, Південно-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства створене як окрема юридична особа, з розташуванням у м. Хмельницький - 09 грудня 2022 року з призначеним та погодженим з Міністром захисту довкілля та природних ресурсів і головою відповідної місцевої держадміністрації, начальником - ОСОБА_2

Держлісагентство України наголошує, що матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували висновки суду апеляційної інстанції щодо проходження Тернопільським обласним управлінням лісового та мисливського господарства необхідних перевірок при ліквідації, ані позивачем, ані відповідачем не було надано жодних доказів щодо вказаного питання, а тому такі висновки виходять за межі матеріалів справи.

Крім того, Держлісагентство України стверджує, що відбулась саме ліквідація Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства, а тому висновки судів попередніх інстанцій про те, що у даному випадку мала місце реорганізація органу, з якого звільнено позивача, є незаконними та помилковими. На думку відповідача, позивача правомірно звільнено на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Оніщук Є. О. просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

На обґрунтування позиції скаржник зазначає, що оскаржувана постанова ухвалена через неправильне застосування норм частини першої статті 235, статті 240-1 КЗпП України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № П/9901/101/18, в постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/12916/15, від 06 березня 2019 року у справі № 824/424/16-а, від 13 березня 2019 року у справі № 826/751/16, від 27 червня 2019 року у справі № 826/5732/16, від 26 липня 2019 року у справі № 826/8797/15, від 09 жовтня 2019 року у справі № П/811/1672/15, від 12 вересня 2019 року у справі № 821/3736/15-а, від 22 жовтня 2019 року у справі № 816/584/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 826/5596/17, від 19 травня 2020 року у справі № 9901/226/19 та від 16 лютого 2023 року у справі № 826/18138/14.

Представник третьої особи уважає, що у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої було звільнено. Стверджує, що компетенція Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства відрізняється від компетенції Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства не лише територіально, а й обсягом завдань, прав та повноважень ліквідованих обласних управлінь, що свідчить про різну юрисдикцію таких органів та нерівнозначність посад начальників.

Позивач відзиви на вказані касаційні скарги не подавав, що не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

У касаційній скарзі на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2023 року Держлісагентство України просить скасувати цю ухвалу суду апеляційної інстанції, указує, що судове рішення не повинно містити положень, які б суперечили або виключали одне одного, ускладнюючи чи унеможливлюючи його виконання. Відповідачу не зрозуміло, яким чином можна виконати судове рішення апеляційної інстанції та поновити позивача на посаді в підприємстві, в якому він ніколи не був працевлаштований і з яким ніколи не виникало трудових відносин.

Інші учасники справи відзиви на зазначену касаційну скаргу не подавали, що не перешкоджає перегляду ухвали суду апеляційної інстанцій.

VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Основного Закону України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII)

Частинами першою - третьою статті 5 Закону № 889-VIIІ установлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

За приписами частини п`ятої статті 22 Закону № 889-VIII передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 Закону № 889-VIII державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення.

Згідно з частиною першою статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

За змістом частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Водночас Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників (далі - КЗпП України).

Статтею 5-1 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, у разі зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Згідно з частиною п`ятою статті 40 КЗпП України (у редакції Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», який набрав чинності 25 вересня 2019 року (далі - Закон № 113-IX), особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Частинами першою - третьою статті 49-2 КЗпП України у цій же редакції визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

За приписами частини шостої статті 49-2 КЗпП України установлено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

За змістом частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з частинами другою, третьою статті 81 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону України від 17 березня 2011 року № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» (далі - Закон № 3166-VI) міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Згідно з частиною першою статті 21 Закону № 3166-VI територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України.

Частиною четвертою статті 21 Закону № 3166-VI територіальні органи центрального органу виконавчої влади набувають статусу юридичної особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи.

07 вересня 2022 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 1003 «Деякі питання реформування управління лісової галузі» (далі - Постанова № 1003), відповідно до пункту 1 якої ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Держлісагентства за переліком згідно з додатком 1, за яким, зокрема, відноситься Тернопільське обласне управління лісового та мисливського господарства.

Відповідно до пункту 2 Постанови № 1003, утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державного агентства лісових ресурсів за переліком згідно з додатком 2.

Відповідно до Додатку 3 Постанови № 1003, Тернопільське обласне управління лісового та мисливського господарства разом із Чернівецьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Хмельницьким обласним управління лісового та мисливського господарства ліквідуються з правонаступником Південно-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства (м. Хмельницький).

Пунктом 3 Постанови № 1003 визначено, що:

1) територіальні органи Держлісагентства, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Держлісагентства;

2) здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією територіальних органів згідно з пунктом 1 цієї постанови та утворенням міжрегіональних територіальних органів згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Держлісагентства;

3) міжрегіональні територіальні органи Держлісагентства, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Держлісагентства, які ліквідуються згідно з пунктом 1, згідно з додатком 3.

Водночас, відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Частиною першою статті 254 КАС України передбачено, що за заявою учасника справи, державного виконавця суд роз`яснює ухвалене ним судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення, шляхом постановлення ухвали.

Подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання (частина друга статті 254 КАС України).

Згідно з частиною третьою статті 254 КАС України суд розглядає заяву про роз`яснення судового рішення у порядку, в якому було ухвалено відповідне судове рішення.

VІІ. Висновки Верховного Суду

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).

Що стосується касаційних скарг на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2023 року постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2023 року, колегія суддів зазначає таке.

Так, ухвалами Верховного Суду від 10 липня 2023 року та від 20 липня 2023 року касаційне провадження за касаційними скаргами Держлісагентства України та представника ОСОБА_2 відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № П/9901/101/18, у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 640/18679/18, від 27 квітня 2021 року у справі № 826/8332/17, від 31 травня 2021 року у справі № 840/3202/18, від 08 листопада 2022 року у справі № 826/18588/14, від 16 лютого 2023 року у справі № 826/18138/14, від 13 квітня 2023 року № 540/3994/20, від 04 липня 2018 року у справі № 826/12916/15, від 06 березня 2019 року у справі № 824/424/16-а, від 13 березня 2019 року у справі № 826/751/16, від 27 червня 2019 року у справі № 826/5732/16, від 26 липня 2019 року у справі № 826/8797/15, від 09 жовтня 2019 року у справі № П/811/1672/15, від 12 вересня 2019 року у справі № 821/3736/15-а, від 22 жовтня 2019 року у справі № 816/584/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 826/5596/17, від 19 травня 2020 року у справі № 9901/226/19.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № П/9901/101/18 Суд наголосив, що оскільки позивача було звільнено незаконно, то його належить поновити на попередній роботі.

Також, у згаданих вище постановах Верховного Суду було сформовано таку правову позицію: «Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Отже, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено».

Так, поновлюючи позивача на посаді начальника Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, суд апеляційної інстанції не врахував вищезазначену правову позицію Верховного Суду, а тому такі висновки суду апеляційної інстанції є помилковими.

Водночас, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивача було протиправно звільнено з посади начальника Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства, оскільки відбулася реорганізація державного органу - Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства, а не його ліквідація. Тернопільське обласне управління лісового та мисливського господарство не припинено та перебуває в процесі припинення, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Також, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що положеннями частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII чітко передбачає обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби запропонувати державному службовцю, з яким припиняється державна служба на підставі пункту 1 частини першої цієї статті (у зв`язку із реорганізацією), іншу рівнозначну посаду державної служби або нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. На момент звільнення позивача були вакантними окремі посади начальників, заступників начальників, перших заступників начальників міжрегіональних утворених внаслідок реорганізації управлінь лісового та мисливського господарства. Однак, відповідачем не було виконано, передбачений частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII, обов`язок та, як наслідок, звільнено позивача із посади начальника Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства з порушенням визначеного чинним законодавством порядку, а отже останній підлягає поновленню саме на цій посаді.

Щодо позовних вимог про оскарження наказу Держлісагентства України від 06 грудня 2022 року № 488-к «Про призначення ОСОБА_2 » та стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, Верховний Суд не переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанції у цих частинах, оскільки висновки судів попередніх інстанцій у цих частинах сторонами не оскаржуються.

Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасоване судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на те, що висновки суду апеляційної інстанції в цій справі ґрунтуються на неправильному застосуванні статті 235 КЗпП України, суперечать правовій позиції Верховного Суду, сформованій у справах, спір у яких виник за подібних правовідносин, висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, натомість судом апеляційної інстанції рішення Львівського окружного адміністративного суду, яке відповідає закону, скасовано помилково, тому колегія суддів уважає за необхідне скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Крім того, ухвалою від 15 серпня 2023 року Верховний Суд зупинив виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2023 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2023 року у справі № 380/3108/23 у частині стягнення з Держлісагентства України на користь ОСОБА_1 91 333 (дев`яносто одну тисячу триста тридцять три) грн 32 коп. середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів, крім суми стягнення за один місяць у розмірі, що підлягає до негайного виконання, до закінчення їхнього перегляду в касаційному порядку.

Зважаючи на вимоги статті 375 КАС України у зіставленні з результатом касаційного перегляду в цій справі, виконання цих судових рішень (щодо стягнення середнього заробітку) поновлюється.

Що стосується касаційної скарги відповідача на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2023 року, колегія суддів зазначає таке.

Звертаючись з заявою про роз`яснення постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2023 року, відповідач стверджує, що йому не зрозуміло, яким чином слід поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, оскільки останній ніколи не був призначений на цю посаду, а незаконно звільнений був з посади начальника Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства.

З аналізу викладеного вище законодавства вбачається, що роз`яснення судового рішення за своєю правовою суттю є одним із способів усунення його недоліків, яке не передбачає виправлення і постановлення додаткового рішення цим же судом.

Незрозумілість судового рішення означає, що таке рішення містить положення, які викликають суперечки щодо його розуміння та під час виконання. Тобто, це стосується випадків, коли не дотримано вимоги ясності, визначеності такого рішення суду. Невизначеність судового рішення означає, що воно містить положення, що викликають суперечки щодо його розуміння під час виконання.

В ухвалі про роз`яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.

Підставою для роз`яснення судового рішення як засобу усунення недоліків ухваленого судового акта є його неясність, невизначеність. Фактично роз`ясненням рішення є зміна форми його викладення таким чином, щоб ті частини судового акта, які викликають труднощі для розуміння, були висвітлені ясніше та зрозуміліше.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 квітня 2020 року у справі № 22а-11177/08 та від 01 вересня 2020 року у справі № 806/984/18.

За загальними нормами права роз`яснення судом ухваленого ним рішення здійснюється насамперед з метою усунення такого недоліку, як незрозумілість судового рішення (наприклад, можливість неоднакового тлумачення висновків суду), що перешкоджає його належному виконанню. Зрозумілість рішення полягає в тому, що його резолютивна частина не припускає кілька варіантів тлумачення.

У заяві про роз`яснення рішення зазначається, що саме у рішенні є незрозумілим, в чому полягає неясність рішення, які припускаються варіанти тлумачення рішення, як це впливає на його виконання. Роз`яснення інших частин рішення (крім резолютивної) не має правового значення, оскільки вони не мають обов`язкового характеру.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 814/907/16 та від 01 вересня 2020 року у справі № 806/984/18.

У поданій відповідачем заяві про роз`яснення судового рішення заявник просить роз`яснити порядок виконання пункту 4 постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2023 року, а саме: «Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства з 13 січня 2023 року».

Проте, колегія суддів звертає увагу, що чинним законодавством України передбачено механізм надання роз`яснення змісту судового рішення, а не роз`яснення порядку виконання судового рішення.

Таким чином, із поданої заяви вбачається, що порушені заявником питання стосуються роз`яснення порядку та способу виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2023 року, а тому до них не може бути застосовано механізм, визначений статтею 254 КАС України.

Водночас, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що у вказаній постанові суду чітко визначено як посаду, на якій необхідно поновити ОСОБА_1 , так і в рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2023 року розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає виплаті на користь позивача.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Що стосується вимог ОСОБА_2 про стягнення з позивача на його користь витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги, колегія суддів уважає такі вимоги безпідставними, оскільки ані нормами КАС України, ані Законом України «Про судовий збір» такий спосіб повернення сплаченого скаржником судового збору не передбачено.

З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341 344 349 350 355-356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного агентства лісових ресурсів України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2023 року задовольнити частково.

Касаційну скаргу Державного агентства лісових ресурсів України на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2023 року залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Оніщука Євгена Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_2 , на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2023 року задовольнити.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2023 року скасувати.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2023 року залишити в силі.

Ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2023 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2023 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2023 року у частині стягнення з Державного агентства лісових ресурсів України на користь ОСОБА_1 91 333 (дев`яносто одну тисячу триста тридцять три) грн 32 коп. середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів, крім суми стягнення за один місяць у розмірі, що підлягає до негайного виконання.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлений 01 березня 2024 року.

Головуючий суддя В. Е. Мацедонська

Судді М. В. Білак

М. І. Смокович