ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 квітня 2024 року
м. Київ
справа №380/3824/20
провадження № К/9901/19879/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів - Загороднюка А.Г., Мартинюк Н.М.
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №380/3824/20
за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року, ухвалене у складі головуючого судді Лунь З.І., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року, прийняту в складі колегії суддів: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Кухтея Р.В., Онишкевича Т.В.,
У С Т А Н О В И В :
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, у якому просив:
- визнати протиправним і скасувати наказ Львівської митниці ДФС від 17 квітня 2020 року №189-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити його на посаді головного державного інспектора відділу оперативного реагування управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Галицької митниці Держмитслужби або на іншу рівнозначну посаду в Галицькій митниці Держмитслужби;
- стягнути з Галицької митниці Держмитслужби на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 квітня 2020 року по день ухвалення судового рішення.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 посилався на те, що він працював у митних органах України з 1998 року, на день звільнення обіймав посаду головного державного інспектора відділу оперативного реагування управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Львівської митниці ДФС, з якої його протиправно звільнено. Позивач указував, що у наказі про його звільнення від 17 квітня 2020 року №189-о не зазначено підставу звільнення, визначену Законом України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII), що порушує принцип правової визначеності; що під час його звільнення допущено порушення процедури, передбаченої Законом №889-VIII і Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України); допущено дискримінацію щодо позивача, оскільки відповідач не застосовував критеріїв професійності, індивідуальної оцінки роботи, до новоствореного органу були переведені особи, які мали дисциплінарні стягнення. ОСОБА_1 наголошував, що звертався із заявою про його переведення на аналогічну посаду до Галицької митниці Держмитслужби, проте така заява розглянута не була; що згідно з публічною інформацією в Галицькій митниці Держмитслужби були вакантні посади, тоді як у попередженні про наступне вивільнення зазначено про відсутність вакантних посад.
ІІ. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ в.о. начальника Львівської митниці ДФС - голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка від 17 квітня 2020 року №189-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу оперативного реагування управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Львівської митниці ДФС з 23 квітня 2020 року. Стягнуто з Галицької митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 70625,52 грн з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 8937,19 грн з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів допущено до негайного виконання. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
4. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що в результаті реорганізації Львівської митниці ДФС не відбулося скорочення штатної чисельності працівників, при цьому в штатному розписі Галицької митниці Держмитслужби збільшено штатні одиниці; сам факт реорганізації державного органу, що фактично не потягнув зміни в організації праці, не може бути підставою для беззаперечного звільнення працівника з роботи; відповідач не навів жодного аргументу, що саме факт реорганізації став єдиною і безумовною підставою для звільнення позивача з посади; на момент початку процедури реорганізації Львівської митниці ДФС діяли загальні норми щодо порядку припинення трудового договору з ініціативи власника у зв`язку з реорганізацією підприємства, установи, організації, що визначені КЗпП України; станом на дату початку процедури реорганізації Львівської митниці ДФС законодавством був визначений обов`язок Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС попередити працівників про наступне звільнення не пізніше ніж за два місяці до звільнення. Суд першої інстанції вказав, що наказ Львівської митниці ДФС від 21 грудня 2019 року №666 «Про попередження про наступне вивільнення» нереалізований; позивач не був попереджений про наступне вивільнення та йому не було запропоновано вакантні посади для переведення до новоствореного митного органу; відповідач не обґрунтував своєї бездіяльності щодо ненадання позивачу пропозиції зайняття вакантної посади у Галицькій митниці Держмитслужби та причин відмови у задоволенні його заяви про переведення до новоствореного органу; наказ відповідача про звільнення позивача прийнято без конкретизації причин та підстав, а лише містить формальний перелік передбачених частиною першою статті 87 Закону №889-VIII пунктів, які по своїй юридичній природі є різними, а тому потребують чіткого правового визначення та диференціації, оскільки відсутність чіткої та однозначної причини звільнення призводить до порушення принципу «правової визначеності», адже загальні формулювання унеможливлюють чітке розуміння підставності звільнення. Суд першої інстанції також послався на акт інспекційного відвідування Львівської митниці ДФС від 27 липня 2020 року №ЛВ13637/2007/АВ і припис про усунення виявлених порушень від 27 липня 2020 року №ЛВ13637/2007/АВ/П. Суд першої інстанції дійшов висновків, що оскаржуваний наказ є таким, що прийнятий не у відповідності до закону, безпідставно, не у спосіб, визначений законом, без урахування всіх обставин, що мають значення для справи, тому є протиправним і підлягає скасуванню, а позивач поновленню на займаній до звільнення посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року змінено в частині мотивів задоволення позову. В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року залишено без змін.
6. Приймаючи вказану постанову, суд апеляційної інстанції, з-поміж іншого, зазначив, що відповідно до протоколу про доведення інформації або документів до відома державного службовця, складеного 11 березня 2020 року о 16:45 год, попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 направлено з використанням електронної пошти 11 березня 2020 року о 16:44 год на електронну скриньку - ІНФОРМАЦІЯ_1 У особовій справі позивача вказана адреса електронної скриньки - ІНФОРМАЦІЯ_1 Посилаючись на положення статті 9-1 Закону №889-VIII, статей 5, 7, 11, 12 Закону України від 22 травня 2003 року №851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» (далі - Закон №851-IV), яким визначені основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів, суд апеляційної інстанції констатував, що з долученої до матеріалів справи копії знімку екрану (скріншоту) про скерування документа (попередження про наступне вивільнення від 11 березня 2020 року) не вбачається, що скерований позивачу документ підписано електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги», а також, що зазначена відповідачем адреса електронної скриньки ідентична вказаній в особовій справі позивача. Відповідачами належними та допустимими доказами не підтверджено ні факт належного (коректного) відправлення електронного документа, ні факт одержання такого позивачем, тоді як останнім одержання цього електронного документа заперечується. Таким чином, з матеріалів справи судом апеляційної інстанції не встановлено, а скаржником належними та допустимими доказами не підтверджено дотримання Львівською митницею ДФС законодавчих вимог щодо належного повідомлення (попередження) позивача про наступне вивільнення у зв`язку з реорганізацією, тоді як сам факт обізнаності останнього про реорганізацію не вказує на дотримання Львівською митницею ДФС порядку вивільнення працівника. Отже, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції встановив, що звільнення позивача відбулося з порушенням установленого законом порядку, зокрема, в частині дотримання строку попередження позивача про наступне вивільнення з державної служби у зв`язку з реорганізацією, що є самодостатньою підставою для задоволення заявлених позовних вимог. Інші обставини та мотиви, з яких виходив суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, не можуть слугувати підставою задоволення позову, оскільки до предмета доказування за вищевстановлених обставин, на переконання суду апеляційної інстанції, не входять. Суд апеляційної інстанції також зауважив, що задовольняючи позов частково та поновляючи позивача на посаді у Львівській митниці ДФС - в органі, з якого його було протиправно звільнено, суд першої інстанції стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу з Галицької митниці Держмитслужби - з органу, з яким позивач не перебував у трудових відносинах, що, на переконання суду апеляційної інстанції, є опискою, яка підлягає виправленню судом першої інстанції. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно змінити в частині мотивів задоволення позову, а в іншій частині залишити без змін.
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. Галицька митниця Держмитслужби подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року в частині задоволених позовних вимог і прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні цих позовних вимог.
8. Як на підставу оскарження судових рішень скаржник послався на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: положень статті 9-1 Закону №889-VIII та Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року №1042 (далі - Порядок №1042), частини третьої статті 87 Закону №889-VIII у редакції Закону України від 14 січня 2020 року №440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» (далі - Закон №440-IX), який набрав чинності 13 лютого 2020 року.
9. Галицька митниця Держмитслужби стверджує, що про наступне вивільнення ОСОБА_1 попереджено у передбачені законодавством порядку і строки; жодного порушення під час звільнення позивача допущено не було; оскаржуваний наказ від 17 квітня 2020 року №189-о «Про звільнення ОСОБА_1 » видано Львівською митницею ДФС з дотриманням норм законодавства, що проігноровано судами попередніх інстанцій.
IV. Рух справи у суді касаційної інстанції
10. 31 травня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року в справі №380/3824/20.
11. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 травня 2021 року для розгляду справи №380/3824/20 (провадження №К/9901/19879/21) визначено колегію суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Жука А.В., суддів Загороднюка А.Г., Мартинюк Н.М.
12. Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року касаційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року в справі №380/3824/20 залишено без руху.
13. Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2021 року клопотання Галицької митниці Держмитслужби про продовження строку на усунення недоліків указаної касаційної скарги задоволено. Продовжено Галицькій митниці Держмитслужби строк на усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 16 червня 2021 року, тривалістю десять днів із дня отримання копії цієї ухвали.
14. Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за скаргою Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року в справі №380/3824/20 на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
15. 28 вересня 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби із проханням залишити її без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року - без змін, оскільки суд апеляційної інстанції, на думку позивача, не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
16. 16 вересня 2022 року до Верховного Суду від Галицької митниці Держмитслужби надійшла заява про поворот виконання судового рішення у справі №380/3824/20.
17. Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання Галицької митниці Держмитслужби про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень у справі №380/3824/20.
18. Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2024 року закінчено підготовчі дії у справі №380/3824/20 та призначено її до касаційного розгляду в порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.
V. Стислий виклад обставин справи, установлених судами першої та апеляційної інстанцій
19. ОСОБА_1 працював у митних органах України з 1998 року, з 24 жовтня 2017 року обіймав посаду головного державного інспектора відділу оперативного реагування управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Львівської митниці ДФС.
20. Постановою Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2019 року №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» (далі - Постанова КМУ від 02 жовтня 2019 року №858) утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1 (пункт 1 Постанови), у тому числі Галицьку митницю Держмитслужби. До того ж пунктом 2 цієї Постанови вирішено реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби за переліком згідно з додатком 2, зокрема реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби.
21. З метою реалізації пункту 2 Постанови КМУ від 02 жовтня 2019 року №858 ДФС України 25 листопада 2019 року видано наказ №30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС», відповідно до пункту 1 якого розпочато реорганізацію митниць ДФС, у тому числі Львівської митниці. Згідно з пунктом 2 цього наказу утворено комісії з реорганізації митниць ДФС, а пунктом 4 визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. Наказом ДФС України від 24 березня 2020 року №14-рг внесено зміни до пункту 4 наказу від 25 листопада 2019 року №30-рг, замінивши слова «три місяці» на «шість місяців».
22. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Реєстр) 14 листопада 2019 року проведена державна реєстрація юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби.
23. Інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС внесено до Реєстру 28 листопада 2019 року.
24. Розпорядженням КМУ від 04 грудня 2019 року №1217-р «Питання Державної митної служби» погоджено пропозицію Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення з 08 грудня 2019 року Державною митною службою покладених на неї постановою КМУ від 06 березня 2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.
25. Відповідно до розпорядження КМУ про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби з 00:00 год 08 грудня 2019 року.
26. 21 грудня 2019 року Львівською митницею ДФС було видано наказ №666 «Про попередження про наступне вивільнення», яким наказано Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII згідно списку, до якого також включено ОСОБА_1 , який про наступне вивільнення попереджений не був.
27. Наказом Львівської митниці ДФС від 07 лютого 2020 року №03 скасовано зазначений наказ від 21 грудня 2019 року №666 як такий, що нереалізований у зв`язку з тривалою відсутністю на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов`язок вжиття заходів, передбачених цим наказом, зміною складу Комісії, невиконанням цього наказу, внесенням змін до КЗпП України.
28. Наказом Львівської митниці ДФС від 11 березня 2020 року №08 «Про попередження про наступне вивільнення» наказано Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС забезпечити скерування відповідно до статті 9-1 Закону №889-VІІІ попереджень про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ, пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України згідно списку, до якого також включено ОСОБА_1 .
29. Згідно з протоколом про доведення інформації або документів до відома державного службовця, складеним 11 березня 2020 року о 16:45 год, ОСОБА_1 11 березня 2020 року о 16:44 год надіслано на адресу електронної пошти - ІНФОРМАЦІЯ_1 попередження про наступне вивільнення із займаної посади у зв`язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ, пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, в якому позивачу одночасно повідомлено про відсутність рівнозначної посади або іншої роботи.
30. Наказом в.о. начальника Львівської митниці ДФС - голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка від 17 квітня 2020 року №189-о «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 22 квітня 2020 року із займаної посади головного державного інспектора відділу оперативного реагування управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Підстава: попередження про наступне вивільнення від 11 березня 2020 року.
31. Уважаючи своє звільнення незаконним, указаний наказ протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
VІ. Джерела права й акти їхнього застосування
32. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
33. Спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон №889-VIII (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Цим Законом визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
34. Дія Закону №889-VIII поширюється на державних службовців, у тому числі міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; інших державних органів (пункти 2, 8 частини другої статті 3 цього Закону).
35. Приписами частин першої-третьої статті 5 Закону №889-VIII закріплено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
36. Згідно зі статтею 9-1 Закону №889-VIII, яка врегульовує порядок доведення до відома державного службовця інформації або документів, доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інформація або документи надсилаються державному службовцеві за адресою місця проживання/перебування або на його адресу електронної пошти чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку за наявними в особовій справі контактними даними. Державний службовець при вступі чи проходженні державної служби зобов`язаний повідомити службу управління персоналом про його засоби електронної пошти чи інші засоби телекомунікаційного зв`язку з ним з метою їх використання для доведення до відома державного службовця інформації або документів. Інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв`язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на п`ятий календарний день з моменту їх відправлення.
37. Процедуру фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку відповідно до вимог Закону №889-VIII визначає Порядок №1042, у пунктах 2, 3, 4 якого закріплено, що інформація або документи надсилаються державному службовцю з використанням засобів телекомунікаційного зв`язку виключно на його адресу електронної пошти чи за іншими контактними даними, про які він повідомив службі управління персоналом під час вступу чи проходження державної служби та які зазначені в його особовій справі. Факт доведення інформації або документів до відома державного службовця фіксується протоколом про доведення інформації або документів до відома державного службовця (далі - протокол). Протокол складається в довільній формі працівником державного органу, визначеним суб`єктом призначення або керівником державної служби, та повинен містити: 1) дату, час та місце складення протоколу; 2) підставу надіслання інформації або документів державному службовцю з посиланням на відповідну норму Закону; 3) дату, час та вид засобу телекомунікаційного зв`язку, за допомогою якого надіслано інформацію або документи державному службовцю; 4) контактні дані державного службовця, за якими надіслано інформацію або документи з використанням засобу телекомунікаційного зв`язку (номер телефону, адресу електронної пошти тощо); 5) короткий зміст інформації або документів, які надіслані державному службовцю; 6) найменування посади, прізвище та власне ім`я державного службовця, якому надіслано інформацію або документи; 7) підпис, дату, найменування посади, прізвище та власне ім`я працівника державного органу, який надіслав інформацію або документи державному службовцю; 8) підпис, дату, найменування посади, прізвище та власне ім`я уповноваженого працівника державного органу, який склав протокол; 9) підпис, дату, найменування посади, прізвище та власне ім`я керівника служби управління персоналом; 10) додатки до протоколу, що підтверджують факт надіслання інформації або документів (копію знімку екрану засобу телекомунікаційного зв`язку тощо).
38. Частиною п`ятою статті 22 Закону №889-VIII визначено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.
39. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 Закону №889-VIII державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
40. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення.
41. Приписами частини першої статті 87 Закону №889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу.
42. За змістом абзацу першого частини третьої статті 87 Закону №889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
43. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає КЗпП України, відповідно до статті 40 якого трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у визначених випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої цієї статті). Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
44. Механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів визначає Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року №1074, у пунктах 1, 4, 5 якого зазначено, що дія цього Порядку поширюється на центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом та їх територіальні органи, крім випадків, коли Конституцією та законами України визначені інші особливості порядку їх утворення, реорганізації або ліквідації. Орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади. Орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
VІІ. Позиція Верховного Суду
45. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
46. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
47. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
48. Касаційне провадження у справі №380/3824/20 відкрите на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
49. Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та оскаржуваним судовим рішенням судів попередніх інстанцій, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, виходить із таких міркувань.
50. Предметом спору в цій справі є правомірність наказу в.о. начальника Львівської митниці ДФС - голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка від 17 квітня 2020 року №189-о «Про звільнення ОСОБА_1 », яким звільнено позивача 22 квітня 2020 року із займаної посади головного державного інспектора відділу оперативного реагування управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з реорганізацією державного органу.
51. За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
52. У частині третій статті 5 Закону №889-VIII, який є спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, чітко визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
53. Згідно з частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII (у редакції до набрання чинності Законом України від 19 вересня 2019 року №117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» (далі - Закон №117-IX)) процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалася законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалося лише у разі, якщо державного службовця не можна було перевести на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовився від такого переведення.
54. 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон №117-IX, яким внесені зміни та доповнення до Закону №889-VIII, зокрема частиною першою статті 83 цього Закону (у редакції Закону №117-IX) передбачено, що державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).
55. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (зі змінами, внесеними згідно із Законом №117-IX) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
56. 13 лютого 2020 року набрав чинності Закон №440-IX, яким частину третю статті 87 Закону №889-VIII доповнено новим абзацом першим такого змісту: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».
57. Водночас приписами частини п`ятої статті 22 і пункту 2 частини першої статті 41 Закону №889-VІІІ (зі змінами, внесеними згідно із Законом №117-IX) визначено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу. Державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
58. Вирішальним для правильного вирішення цього спору є момент виникнення спірних правовідносин, ураховуючи неодноразове внесення змін до Закону №889-VIII.
59. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
60. Конституційний Суд України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
61. Отже, за загальним правилом, норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тож до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.
62. Як наголосив Верховний Суд у постановах від 16 лютого 2022 року в справах №380/3389/20, №380/3435/20, №380/3654/20, №380/4357/20, від 07 липня 2022 року в справі №380/3754/20, від 28 липня 2022 року в справі №380/6958/20 та інших, правовідносини щодо звільнення між роботодавцем і працівником, зокрема у разі реорганізації підприємства, виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення.
63. Таким чином, процедура звільнення державного службовця у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на момент попередження позивача про наступне вивільнення, а так само і на момент видання оскаржуваного наказу про його звільнення, у цій справі врегульована нормами Закону №889-VIII (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законами №117-IX та №440-IX), що виключає застосування до спірних правовідносин КЗпП України.
64. Така ж правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 09 червня 2022 року в справі №380/3269/20, від 28 липня 2022 року в справах №140/6353/20, №380/3613/20, №380/3645/20, №380/3655/20, від 03 серпня 2022 року в справі №380/3764/20 та інших.
65. Після подання касаційної скарги у цій справі Верховний Суд сформував правові висновки щодо застосування норми частини третьої статті 87 Закону №889-VIII у редакції Закону №440-IX.
66. Зокрема, у постановах від 28 липня 2021 року в справі №640/11024/20, від 08 грудня 2021 року в справі №380/3646/20, від 16 лютого 2022 року в справах №380/3389/20, №380/3435/20, №380/3654/20, №380/4357/20, від 22 лютого 2022 року в справі №380/3547/20, від 09 червня 2022 року в справах №380/3269/20, №380/3833/20, від 07 липня 2022 року в справі №380/3754/20, від 14 липня 2022 року в справі №380/3838/20, від 19 липня 2022 року в справах №380/3677/20, №380/3753/20, від 28 липня 2022 року в справах №140/6353/20, №380/3613/20, №380/3645/20, №380/3655/20, №380/6958/20, від 03 серпня 2022 року в справі №380/3764/20, від 15 вересня 2022 року в справах №380/3624/20, №380/3661/20, від 19 вересня 2022 року в справі №380/3444/20, від 20 вересня 2022 року в справі №380/3348/20, від 08 грудня 2022 року в справі №380/3644/20, від 15 лютого 2024 року в справі №380/3441/20, від 21 лютого 2024 року в справі №380/3574/20, від 14 березня 2024 року в справах №380/3566/20, №380/3752/20 та інших Верховним Судом досліджувалося питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання процедури звільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ (у редакції Закону №117-IX) у сукупності з нормами частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону №440-IX).
67. У наведених постановах Верховний Суд підкреслив, що вжите у частині третій статті 87 Закону №889-VIII слово «може» означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.
68. Аналізуючи норми Закону №889-VIII, якими визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оскаржуваного наказу, Верховний Суд зробив висновок про те, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати працівнику іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.
69. Водночас не має підстав для застосування до спірних правовідносин положень КЗпП України щодо обов`язку пропозиції вакантних посад при реорганізації державного органу, оскільки це питання було врегульовано законодавцем, який вніс зміни до спеціального закону - Закону №889-VIII, шляхом виключення із попередньої редакції речення, яке визначало наявність обов`язку суб`єкта призначення виконати обов`язок пропонування посад.
70. Такого підходу Верховний Суд дотримувався і у постанові від 23 грудня 2021 року в справі №380/3551/20, де також зазначив, що вжите у пункті 2 частини першої статті 41 Закону №889-VIII слово «може» означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з переведення без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Вирішення питання переведення чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.
71. У цій справі Верховний Суд ураховує, що редакції статей 41, 87 Закону №889-VIIІ (зі змінами, внесеними згідно із Законом №117-IX, які набули чинності з 25 вересня 2019 року, та із Законом №440-IX, які набули чинності з 13 лютого 2020 року) були чинними як на момент попередження позивача про наступне вивільнення, так і на момент прийняття оскаржуваного наказу про його звільнення, та, відповідно, підлягали застосуванню.
72. До того ж Верховний Суд зазначає, що наказом ДФС України від 25 листопада 2019 року №30-рг розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС і утворено Комісію з її реорганізації, проте вказані дії не породжували для позивача правових наслідків, оскільки правовідносини щодо звільнення між роботодавцем і працівником, зокрема у разі реорганізації підприємства, виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення. Водночас невиконання усіх необхідних заходів з реорганізації у визначені головою Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС строки не зупиняє та не відміняє саму реорганізацію, яка триває до моменту внесення до Реєстру запису про припинення юридичної особи у зв`язку з реорганізацією.
73. На момент попередження позивача про наступне вивільнення та звільнення його оскаржуваним наказом діяла редакція Закону №889-VIІI, яка врегульовувала процедуру звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.
74. Cуд апеляційної інстанції, пославшись, зокрема, на положення статті 9-1 Закону №889-VIII, статей 5, 7, 11, 12 Закону №851-IV, дійшов висновків про недотримання Львівською митницею ДФС порядку і строку попередження позивача про наступне вивільнення, зазначивши, що з долученої до матеріалів справи копії знімку екрану (скріншоту) про скерування документа (попередження про наступне вивільнення від 11 березня 2020 року) не вбачається, що скерований позивачу документ підписано електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги», а також, що зазначена відповідачем адреса електронної скриньки ідентична вказаній в особовій справі позивача.
75. З приводу зроблених судом апеляційної інстанції висновків, Верховний Суд звертає увагу на те, що законодавець, доповнивши Закон №889-VIII статтею 9-1, яка внормовує порядок доведення до відома державного службовця інформації або документів, мав на меті забезпечити право державного службовця бути обізнаним щодо інформації або документів, які можуть впливати, зокрема, на проходження ним публічної служби.
76. Питання застосування норм статті 9-1 Закону №889-VIII вже було предметом дослідження Верховного Суду, який, з посиланням на приписи цієї статті та встановлену дату відправлення відповідачем позивачу повідомлення про наступне вивільнення, визнав таке повідомлення доведеним до відома позивача (з-поміж інших постанов, постанови від 15 липня 2021 року в справі №140/6353/20, від 14 березня 2024 року в справі №380/3566/20).
77. У постанові від 09 серпня 2022 року в справі №380/876/21 Верховний Суд, проаналізувавши норми статті 9-1 Закону №889-VIII, дійшов висновку про альтернативність вибору керівником державної служби способів доведення інформації або документів до відома державного службовця: особисто, поштою, електронною поштою, використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку. При чому, вибір одного із зазначених способів доведення інформації не тягне за собою обов`язку одночасного використання іншого. Окрім того Верховний Суд звернув увагу на те, що законодавцем у вищенаведеній нормі Закону №889-VIII не визначено імперативних вимог щодо вибору конкретного виду відправлення документів державного службовця засобами поштового зв`язку (простого, рекомендованого, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю), який, в розумінні Закону №889-VIII, вважатиметься належним повідомленням.
78. Із наведеним правовим підходом тлумачення статті 9-1 Закону №889-VIII погодився Верховний Суд, зокрема, у постанові від 22 листопада 2022 року в справі №320/8522/20, у якій, проаналізувавши положення статті 9-1 Закону №889-VIII, Порядку №1042 та Закону №851-IV, також констатував, що електронним документом є документ, інформація у якому зафіксована у вигляді електронних даних. Іншими словами, такий документ має бути створений у електронному вигляді. При цьому, для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Тож, ураховуючи, що попередження позивача про наступне вивільнення створювалося не у порядку, визначеному Законом №851-IV, а саме, не є електронним документом, то до нього не застосовуються положення цього Закону щодо завірення електронного документа електронним цифровим підписом автора. З огляду на що твердження позивача про недотримання відповідачем вимог Закону №851-IV є безпідставними та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства. Отже, з огляду на приписи статті 9-1 Закону №889-VIII та встановлену судом дату відправлення відповідачем на електронну пошту позивача попередження, позивач уважається таким, що повідомлений про звільнення.
79. Такої ж правової позиції дотримувався Верховний Суд і у постанові від 22 грудня 2022 року в справі №160/8601/20.
80. Як слідує із установлених судами попередніх інстанцій обставин справи №380/3824/20, на виконання наказу Львівської митниці ДФС від 11 березня 2020 року №08 «Про попередження про наступне вивільнення» 11 березня 2020 року складено у письмовій формі попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 із займаної посади, яке о 16:44 год на підставі статті 9-1 Закону №889-VIII надіслано позивачу на адресу електронної пошти - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що відповідачем 11 березня 2020 року о 16:45 год складено протокол про доведення інформації або документів до відома державного службовця із зазначенням у ньому відомостей, передбачених пунктом 4 Порядку №1042. Додатки до протоколу, що підтверджують факт надіслання інформації або документів: копія знімку екрану (скріншоту) про скерування документа; копія попередження про наступне вивільнення від 11 березня 2020 року.
81. Тож, оскільки попередження про наступне вивільнення позивача від 11 березня 2020 року створювалося не у порядку, визначеному Законом №851-IV, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність застосування до нього положення цього Закону щодо завірення електронного документа електронним цифровим підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису.
82. Разом із тим, стверджуючи, що не вбачається, що зазначена відповідачем адреса електронної скриньки ідентична вказаній в особовій справі позивача, суд апеляційної інстанції не конкретизував, у чому полягає їхня відмінність.
83. У матеріалах цієї справи наявне повідомлення ОСОБА_1 , яке міститься в його особовій справі, яким останній повідомив відповідачу адресу своєї електронної пошти - ІНФОРМАЦІЯ_1 , на яку й скеровано позивачу попередження про наступне вивільнення від 11 березня 2020 року. « ІНФОРМАЦІЯ_1 » і « ІНФОРМАЦІЯ_1 » є однаковими/ідентичними адресами електронної пошти, так як електронні листи/адреси не чутливі до регістру, а це означає, що якщо вказати малу літеру, яка має бути великою (або навпаки) в адресі електронної пошти, лист потрапляє до потрібної поштової скриньки.
84. Попередження про наступне вивільнення від 11 березня 2020 року в силу приписів частини четвертої статті 9-1 Закону №889-VIII вважається таким, що доведене до відома позивача на п`ятий календарний день з моменту його відправлення, тобто 16 березня 2020 року.
85. ОСОБА_1 звільнено із займаної посади оскаржуваним наказом від 17 квітня 2020 року №189-о - 22 квітня 2020 року, тобто відповідач дотримався установленого частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII строку попередження державного службовця про наступне вивільнення.
86. Виходячи із наведеного слідує, що Львівською митницею ДФС дотримано обов`язок завчасного попередження позивача про наступне вивільнення у межах строків і в порядку, установлених Законом №889-VIII. Надіслання відповідного попередження позивачу шляхом використання засобу телекомунікаційного зв`язку, а саме на його адресу електронної пошти, відповідає вимогам статті 9-1 Закону №889-VIII та Порядку №1042.
87. З приводу висновків суду першої інстанції щодо наявності вакантних посад і допущених порушень у частині незабезпечення права позивача на переведення, Верховний Суд указує, що до спірних правовідносин застосовуються норми спеціального закону, тобто Закону №889-VIІI, якими на відповідача не був покладений обов`язок забезпечити працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання переведення законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення, і, відповідно, наявність заяви працівника про переведення не створювала для суб`єкта призначення обов`язку такого переведення. Ураховуючи викладене, безпідставними є посилання суду першої інстанції на кількісний склад працівників відповідного митного органу.
88. Також безпідставними є посилання суду першої інстанції на акт інспекційного відвідування від 27 липня 2020 року №ЛВ13637/2007/АВ і припис про усунення виявлених порушень від 27 липня 2020 року №ЛВ13637/2007/АВ/П, складені Головним управлінням Держпраці у Львівській області, оскільки зазначені акт і припис не є предметом спору в цій справі.
89. Разом із тим, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що оскаржуваний наказ від 17 квітня 2020 року №189-о про звільнення позивача прийнято без конкретизації причин і підстав звільнення останнього, оскільки зі змісту цього наказу слідує, що у ньому вказано підставу для його видання (попередження про наступне вивільнення, у якому чітко й конкретно окреслено, що воно надається у зв`язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС) та чітко зазначено підстави звільнення (пункт 4 частини першої статті 83, пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII); у наказі вказано дату припинення трудових відносин.
90. В обсязі установлених судами у цій справі фактичних обставин, ураховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, Суд дійшов висновку про дотримання Львівською митницею ДФС установленої законодавством процедури при вирішенні питання щодо звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII та, відповідно, про відсутність правових підстав для задоволення позову.
91. Суди першої та апеляційної інстанцій не проаналізували належним чином обставини, які склалися у спірних правовідносинах, неправильно розтлумачили норми матеріального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.
92. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
93. За таких обставин, з огляду на приписи статей 341 351 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга Галицької митниці Держмитслужби підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року в справі №380/3824/20 скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову повністю.
94. Щодо поданої Галицькою митницею Держмитслужби заяви про поворот виконання судового рішення, Верховний Суд зазначає таке.
95. Як указує Галицька митниця Держмитслужби, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року в справі №380/3824/20 ОСОБА_1 було виплачено 70625,52 грн як суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
96. За правилами пункту 3 частини першої статті 380 КАС України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він відмовляє в позові повністю.
97. Статтею 381 КАС України, якою визначені особливості повороту виконання в окремих категоріях адміністративних справ, передбачено, що поворот виконання рішення, зокрема, про присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання у відносинах публічної служби допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтовано повідомленими позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами.
98. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року в справі №755/12623/19, з`ясовуючи природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, дійшла висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.
99. Таким чином, виплачений ОСОБА_1 на виконання судових рішень у справі №380/3824/20 середній заробіток за час вимушеного прогулу не може бути стягнутий з позивача у межах процедури повороту виконання судового рішення.
100. Такого ж підходу дотримувався Верховний Суд у постановах від 20 вересня 2022 року в справі №380/4214/20, від 08 грудня 2022 року в справі №380/3644/20, від 15 лютого 2024 року в справі №380/3441/20, від 14 березня 2024 року в справах №380/3566/20, №380/3752/20 та інших.
101. Із урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Галицької митниці Держмитслужби про поворот виконання судового рішення у справі №380/3824/20.
VІІІ. Судові витрати
102. Підстави для здійснення розподілу судових витрат, з огляду на результат касаційного розгляду, відсутні.
Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 380 381 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби задовольнити.
2. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року в справі №380/3824/20 скасувати.
3. Ухвалити у справі №380/3824/20 нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити повністю.
4. У задоволенні заяви Галицької митниці Держмитслужби про поворот виконання судового рішення у справі №380/3824/20 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.В. Жук
А.Г. Загороднюк
Н.М. Мартинюк
Судді Верховного Суду