ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 380/572/23
адміністративне провадження № К/990/26199/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Жука А.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року (головуючий суддя - Лунь З.І.)
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 червня 2023 року (головуючий суддя - Курилець А.Р., судді: Кушнерик М.П., Мікула О.І.)
у справі №380/572/23
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України
про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. У січні 2023 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:
- визнати протиправними та скасувати рішення про відмову ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у перетинанні державного кордону на виїзд з України, що прийняте 23 грудня 2022 року інспектором прикордонної служби вищої категорії - майстром 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (тип А) майстром сержантом ОСОБА_3 як уповноваженою особою підрозділу охорони державного кордону;
- зобов`язати військову частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України та всі прикордонні комендатури, відділи прикордонної служби, прикордонні застави, контрольно-пропускні пункти, відділення прикордонного контролю, які входять до складу відповідного прикордонного загону), - дозволити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) перетнути державний кордон на виїзд з України за умови пред`явлення позивачем чинного паспорта громадянина України для виїзду за кордон та за відсутності стосовно позивача випадків передбачених частиною першою статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України".
2. В обґрунтування позовних вимог зазначив про те, що доказом права вільно залишати територію України є паспорт громадянина України для виїзду за кордон, який було ним надано у пункті пропуску через державний кордон. Статтею 33 Конституції України прямо визначено, що право вільно залишати територію України може бути обмежено виключно законом, а постанова Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України" таким не є, відповідно не може бути правовою підставою для відмови. Також звертав увагу на пункт 2 статті 2 протоколу 4 до Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, відповідно до якого кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 червня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.
4. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
5. Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується його паспортом.
7. 23 грудня 2022 року позивач прибув у пункт пропуску "ІНФОРМАЦІЯ_3" з метою перетину державного кордону та пред`явив паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 .
8. За результатами здійснення прикордонного контролю 23 грудня 2022 року інспектором прикордонної служби вищої категорії - майстром 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (тип А) прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку.
9. У рішенні зазначено, що у зв`язку із Законом України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", а також Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року" ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, згідно статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України", оскільки він не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.
10. Не погодившись з таким рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції зазначав про те, що відповідно до Правил перетинання державного кордону України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі - Правила), на період введення воєнного стану право на перетин державного кордону України мають, зокрема, військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах 2-8 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон № 3543-ХІІ).
12. Позивач належить до категорії осіб, визначених в абзаці 2 частини третьої статті 23 Закону №3543-ХІІ, а тому його право перетину державного кордону в умовах воєнного стану підлягає обмеженню.
13. Оскаржуване рішення відповідає критеріям правомірного рішення суб`єкта владних повноважень, які визначені частиною другою статті 2 КАС України.
14. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, звертав увагу позивача на хибності його інтерпретації Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 про відсутність встановлених обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина.
15. Право особи на вільний перетин державного кордону України, згідно з положеннями Конституції України та законодавчих норм, може бути обмежено в умовах воєнного стану.
16. Правові процедури здійснення перетину державного кордону на виїзд з України у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану ретельно регламентовані Правилами. Оскільки позивачем не було надано на паспортному контролі підтверджуючих документів відповідно до пунктів 2-1 - 2-13 Правил, то йому правомірно було відмовлено у перетині державного кордону на виїзд з України в умовах воєнного стану.
17. Крім того, спірне рішення має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України.
18. В світлі положень статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертав увагу скаржника, що на здійснення права залишити будь-яку країну, включно зі своєю власною не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб (частин третя статті 2 Протоколу).
19. У касаційній скарзі позивач вказував на постановлення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме статті 33 Конституції України, Законів України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" та "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"
20. Оскільки Конституція України не передбачає спеціального правила щодо правового способу, яким можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод в умовах воєнного стану, слід керуватися загальним правилом, визначеним у статтях 64 33 Конституції України про те що обмеження права вільно залишати територію України можуть встановлюватися лише законом.
21. Такий самий висновок випливає і з Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року у справі №1-14/2020(230/20).
22. На думку касатора, Преамбулою Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" (далі - Закон № 3857-XII) визначено, що цей Закон регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері. Що означає, що порядок здійснення права громадян України на виїзд з України, випадки тимчасового обмеження права на виїзд з України регулюються, окрім Конституції України, Законом України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України".
23. У статті 6 цього Закону встановлено виключні підстави тимчасового обмеження права громадянина України на виїзд з України, при цьому касатор вказує, що він не належить до осіб, відносно яких були застосовані випадки, визначені цією нормою.
24. Також вважає, що для того, щоб реалізувати конституційне право вільно залишати територію України особі необхідно пред`явити один з документів, зазначених у статті 2 вказаного Закону. Тобто паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, після пред`явлення якого громадянин України має право вільно залишати територію України (перетнувши її державний кордон через пункт пропуску) і необхідність надання додаткових документів не передбачена.
25. Крім того, таких підстав як введення на території України правового режиму воєнного стану, оголошення та проведення загальної мобілізації, здійснення заходів правового режиму воєнного стану серед підстав тимчасового обмеження права на виїзд у статті 6 Закону № 3857-XII немає.
26. На думку касатора, як випливає із аналізу положень статей 1, 2 та 6 цього Закону, у разі введення воєнного стану та потреби у тимчасовому обмеженні окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина, такі обмеження можуть бути встановлені виключно в указі Президента України про введення воєнного стану, який підлягає затвердженню Верховною Радою України у законі України.
27. Згідно із частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон № 389-VІІІ) військове командування може здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, в тому числі встановлювати правовий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, лише в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану. Оскільки такі тимчасові обмеження указом Президента України про введення воєнного стану не передбачені, у військового командування немає повноважень встановлювати особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян.
28. На переконання касатора Адміністрація Державної прикордонної служби в силу статті 19 Конституції України не може запроваджувати обмеження прав чоловіків у віці від 18 до 60 років на виїзд за межу України.
29. Жоден чинний на сьогодні Указ Президента України та закон України не є правовим джерелом обмеження права чоловіків - громадян України у віці від 18 до 60 років на виїзд за межі України. Таке обмеження, а також винятки із нього слід вважати такими, що запроваджені у неправовий спосіб з порушеннями Конституції України та законів України на рівні листів Адміністрації Держприкордонслужби, інформаційних повідомлень, розміщених на офіційному веб-сайті та постанов Кабінету Міністрів України.
30. Порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права полягає в неправильному тлумаченні пункту 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", що затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", зміст якого судами витлумачено як такий, що встановлює обмеження конституційного права вільно залишати територію України, у той час як насправді він не встановлює (не констатує) обмежень конституційних прав людини і громадянина, а лише допускає на майбутнє таку можливість.
31. Також судом апеляційної інстанції порушено принцип верховенства права, встановлений статтею 8 Конституції України, внаслідок чого визначено постанову Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 як акт вищої юридичної сили по відношенню до Конституції України, кваліфікувавши як нормативно-правовий акт, на підставі якої може бути обмежене конституційне право вільно залишити територію України.
32. Вважає що оскільки його конституційне право вільно залишити країну було обмежено у спосіб, що прямо суперечить Конституції України, то оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції порушує ще й гарантоване пунктом 2 статті 2 протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
33. У додаткових поясненнях у справі позивач звертав увагу на помилкове застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин частини четвертої статті 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", яка не може обмежувати взагалі на будь-який строк право перетинати державний кордон України на виїзд з України, а предметом регулювання вказаного закону не є порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну. Також суд неправильно тлумачив пункти 2-1 - 2-13 Правил, що свідчить про неправильне застосування судом норм матеріального права.
34. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив відмовити у її задоволенні.
35. У обґрунтування відзиву зазначав про обґрунтованість та правомірність оскаржуваного рішення з огляду на те, що позивач не надав на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон громадянина України під час дії воєнного стану - особливого правового режиму, який введено в Україні у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а саме в період коли законодавством України встановлюється особливий режим в`їзду та виїзду та обмежується свобода пересування для громадян.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
36. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
37. Підставою для відкриття касаційного провадження є оскарження судових рішень, перелік яких визначений у пункті 3 частини четвертої статті 328 КАС України, з посиланням у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27 січня 1995 року.
38. Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу законності підстав для заборони/обмеження на перетин кордону України позивачу.
39. Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
40. Конституційні права і свободи людини і громадянина згідно із статтею 64 Конституції України не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
41. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
42. Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, а також гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон №389-VIII.
43. Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону №389-VIII).
44. Правовою основою введення воєнного стану відповідно до статті 2 Закону №389-VIII є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
45. В указі Президента України про введення воєнного стану згідно зі статтею 6 Закону №389-VIII серед іншого зазначаються зокрема, вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (пункт 5 частини першої цієї статті).
46. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 (далі - Указ № 64/2022) у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дія якого продовжена.
47. Пунктом 2 Указу №64/2022 постановлено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
48. Пунктом 3 цього Указу встановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34 38 39 41 - 44 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
49. Отже, Президент України на виконання пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України прийняв Указ, який фактично запровадив особливий правовий режим воєнного стану. У свою чергу вказаний правовий режим в силу Закону №389-VIII є правовою основою запровадження певних обмежень для конституційних прав і свобод громадян з встановленням чітких критеріїв запровадження таких обмежень у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
50. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану як встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
51. Тобто, повноваження Кабінету Міністрів України встановлювати особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів, делеговане саме статтею 8 Закону №389-VIII.
52. Правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначені приписами статті 20 Закону №389-VIII. Зокрема:
- правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону;
- в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України;
- у процесі трудової діяльності осіб, щодо яких запроваджена трудова повинність, забезпечується дотримання таких стандартів, як мінімальна заробітна плата, мінімальний термін відпустки та час відпочинку між змінами, максимальний робочий час, врахування стану здоров`я особи тощо. На час залучення працюючої особи до виконання трудової повинності поза місцем її роботи за трудовим договором за нею після закінчення виконання таких робіт зберігається відповідне робоче місце (посада).
53. Тобто вказані приписи статті 20 Закону №389-VIII дозволяють дійти висновків, що в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану цим Законом визначено правовий статус громадян, обмеження їх прав та гарантій їх здійснення. Такі обмеження прав у свою чергу характеризуються законністю мети, легітимністю підстав таких обмежень, обсягом прав, які підпадають під такі обмеження, межі, визначені тимчасовим періодом дії особливого режиму воєнного стану. Вказане цілком узгоджується з приписами статті 64 Конституції України, норми якої знайшли своє продовження у правовому регулюванні Закону №389-VIII.
54. Приписи статті 6 Закону України "Про прикордонний контроль" визначають загальні процедури прикордонного контролю, серед яких зокрема передбачено:
- перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом (частина перша).
- початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України (частина друга).
- пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами (частина третя).
55. Пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року №1455, який прийнятий відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону № 389-VIII, встановлено, що перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
56. Пунктом 2 Правил передбачено, що у випадках, визначених законодавством для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
57. Отже, законодавством встановлена загальна умова для всіх громадян України для перетину державного кордону крім паспортних документів в передбачених законодавством випадках також мати підтверджуючі документи.
58. З огляду на введення в Україні воєнного стану, гарантоване частиною першою статті 33 Конституції України конституційне право на свободу пересування зазнало тимчасових обмежень в силу дії особливого правового режиму воєнного стану в країні, що цілком узгоджується з вимогами статті 64 Основного Закону.
59. Таким чином, переконання позивача про незаконне порушення його конституційного права, гарантованого статтею 33 Конституції України, та статті 8 Конституції України, є помилковим та спростовується вказаними нормативними підставами, зумовленими введенням обмеження цього конституційного права в умовах особливого режиму воєнного стану в країні.
60. Верховний Суд у постанові від 09 березня 2023 року у справі № 600/2520/22-а зазначав, що обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак таке втручання прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну мету.
61. Зі змісту статей 17 65 Конституції України вбачається, що захист держави, забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов`язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов`язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).
62. З огляду на специфіку військової служби, яка полягає, зокрема, у виконанні військовослужбовцями спеціальних завдань, наявності ризиків для їх життя та здоров`я тощо, будь-яка форма проходження військової служби є обов`язком громадян України щодо захисту держави. Отже, закріплений у Конституції України обов`язок громадян України потребує поваги, а статус військовослужбовців будь-яких категорій обумовлюється військовою службою, інститут якої надає їм спеціальний статус (абзаци дев`ятий, десятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019).
63. Тобто громадяни наділені не тільки правами, а й обов`язками, які закріплені на рівні Конституції України. Одним із таких обов`язків згідно статті 65 Конституції України є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
64. Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
65. Офіційне оголошення воєнного стану Указом Президента України зумовило офіційне проголошення державою заходів, спрямованих на фактичну, явну, поточну, неминучу небезпеку існування держави і захисту українського народу, шляхом швидкого прийняття рішень у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні уповноваженими на те органами влади.
66. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України оголошено проведення загальної мобілізації.
67. Мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (стаття 1 Закону № 3543-XII).
68. Згідно із вимогами Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" на військову службу за призовом під час мобілізації можуть бути призвані громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років (статті 20, 22 цього Закону).
69. Мобілізація по своїй суті є логічним продовженням обов`язкового призову на строкову військову службу, яка під час дії воєнного стану не проводиться (частина перша статті 18-1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу").
70. В контексті виконання конституційного обов`язку громадян під час мобілізації в умовах правового режиму воєнного стану частиною першою статті 26 Закону № 3543-XII встановлено, що громадяни за невиконання своїх обов`язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно з законодавством.
71. Обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки визначені приписами статті 22 Закону №3543-XII, серед яких, зокрема частиною шостою цієї статті, визначено, що громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті.
72. Відповідно до пункту 2-6 Правил у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону №3543-XII.
73. Приписи статті 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначають порядок взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.
74. Зокрема, приписи частини третьої цієї статті передбачають, що призовники, військовозобов`язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов`язані в семиденний строк стати на військовий облік та не раніше ніж за три дні до вибуття з місця проживання знятися із зазначеного обліку.
75. У разі декларування місця проживання особи за декларацією про місце проживання, поданою в електронній формі засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, взяття на військовий облік, зняття з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів здійснюється відповідними районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки на підставі відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів в електронній формі, надісланих органами реєстрації через Єдину інформаційну систему Міністерства внутрішніх справ України до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
76. Приписи частини четвертої цієї ж статті визначають, що у воєнний час забороняється виїзд призовників, військовозобов`язаних та резервістів з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України - без дозволу відповідного керівника).
77. Згідно із приписами частини п`ятої вказаної статті зняттю з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які вибувають на строк більше трьох місяців за межі України.
78. Військовий облік відповідно до пункту 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року №921 (далі - Порядок), є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, підприємств, установ та організацій щодо фіксації, накопичення та аналізу військово-облікових даних призовників і військовозобов`язаних із відображенням їх у військово-облікових документах, а також здійснення контролю за дотриманням призовниками і військовозобов`язаними, посадовими особами державних органів, підприємств, установ та організацій встановлених правил військового обліку.
79. З метою ведення військового обліку в державі утворюється система військового обліку призовників і військовозобов`язаних (пункт 5 вказаного Порядку).
80. Військовий облік згідно із пунктом 16 цього Порядку ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово-облікових документів:
для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці;
для військовозобов`язаних - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов`язаного.
81. Відповідно до абзацу двадцятого пункту 56 Порядку про взяття призовників і військовозобов`язаних на військовий облік, зняття та виключення з нього в їх військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки.
82. Таким чином, Порядок визначає перелік військово-облікових документів для призовників і військовозобов`язаних свідчить про те, що законодавчі акти України вказують на відповідні військово-облікові документи з належними відмітками, які мають значення для прийняття відповідного рішення уповноваженою посадовою особою, яка здійснює прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України під час дії воєнного стану та проведення загальної мобілізації.
83. Верховний Суд у постанові від 17 серпня 2023 року у справі № 380/7792/22 вказував на те, що той факт, що Закон України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження до вказаної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону № 389-VIII та Закону №3543-XII, які є спеціальними для цього періоду.
84. Приписи Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Закону України "Про прикордонний контроль", Правил ґрунтуються на тому, що право громадянина на перетин кордону має бути підтверджена певними документами, які дають уповноваженій службовій особі Держприкордонслужби прийняти обґрунтоване рішення.
85. Повертаючись до обставин цієї справи, позивач надав уповноваженій службовій особі Держприкордонслужби лише паспорт громадянина України для виїзду за кордон, який він вважав достатньою підставою для безперешкодного виїзду. Інших документів, які мають значення для прийняття відповідного рішення уповноваженою посадовою особою, у позивача не було. Таким чином, відповідач мав законні підстави для відмови у перетинанні державного кордону на виїзд з України позивачу, правовий статус якого визначено Законом № 389-VIII, якому виповнилося 18 років і він відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" є військовозобов`язаним в умовах воєнного стану.
86. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, зокрема щодо порушення, на переконання позивача, конституційних прав та гарантій громадян, а також прав, гарантованих Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, колегія суддів також звертає увагу на те, що Україна відповідно до статті 24 Закону № 389-VІІІ поінформувала Генерального секретаря ООН та іноземні держави нотою No. 4132/28-110-17626 від 28 лютого 2022 року щодо обсягу застосування тимчасового відступу України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод. Зокрема, Україна відмовлялась від виконання вимог статті 33 Конституції України, а обмеження цього права вимагало відмови від зобов`язань за статями 12-13 Пакту, статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції.
87. Також Генсека попередили, що за статтею 8 Закону № 389-VІІІ в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями можуть запроваджувати та здійснювати певні заходи, що пов`язані із відступом від зобов`язань за статтями 3, 8 (пункт 3), 9, 12, 13, 17, 19, 20, 21, 22, 24, 25, 26, 27 Пакту та статей 4 (пункт 3), 8, 9, 10 ,11, 13, 14, 16, статей 1, 2 Додаткового протоколу, статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції.
88. Колегія суддів також зазначає, що в умовах воєнного стану Конституція України вимагає від держави не тільки обов`язку щодо захисту національної безпеки і цілісності, а й згідно основних засад конституційного ладу держави повної поваги до прав людини та фундаментальних свобод (стаття 3 Конституції України) та діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).
89. З метою встановлення балансу між військовими потребами держави і обмеженням права громадянина на пересування в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану, суб`єкти владних повноважень особливо повинні дотримуватися принципів статті 2 КАС України, дія яких у цей період не обмежується і не скасовується.
90. Водночас, застосовуючи критерії статті 2 КАС України Верховний Суд у постанові від 17 серпня 2023 року у справі №380/7792/22 дійшов висновку, що враховуючи першочерговий пріорітет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, Суд приходить до висновку, що спосіб реалізації державою у тих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.
91. Суд вважає такий висновок застосовним також до справи, що розглядається.
92. Отже, перевіривши оскаржуване рішення на предмет дотримання критеріїв, визначених частиною другою статті 2 КАС України, Верховний Суд не встановив його невідповідності таким критеріям.
93. Враховуючи нормативний контент, викладений вище, Верховний Суд приходить до висновку, що з метою захисту України, забезпечення її безпеки, втручання держави в умовах воєнного стану у приватну сферу індивіда коли це обумовлено гостротою ситуації, необхідними, коли в інших ситуаціях були, або могли б бути порушені права інших, і тільки на період дії такого воєнного стану.
94. Також суд апеляційної інстанції прийшов до правомірного висновку в тій частині, що спірне рішення вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право позивачу на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину кордону України.
95. Наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав уважати, що ними неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваних судових рішень.
96. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
97. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 356 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задовольнити, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 червня 2023 року в справі №380/572/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
О.А. Губська
А.В. Жук,
Судді Верховного Суду