ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 380/7134/21
адміністративне провадження № К/990/11375/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів: Яковенка М.М., Шишова О.О.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕЛІАН" на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року у складі судді Гулика А.Г. та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2022 року у складі колегії суддів: Кухтея Р.В., Носа С.П., Шевчук С.М. у справі № 380/7134/21 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕЛІАН" до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕЛІАН» (далі - позивач, ТОВ «МЕЛІАН») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Львівській області), в якому просило:
- визнати протиправними дії відповідача щодо проведення дослідження фінансового-господарської діяльності позивача зі складенням висновку від 01.04.2021 № 67/13-01-08-01-06/43769126 та скерування його у Львівську обласну прокуратуру;
- визнати протиправними дії щодо ненадання відповіді на адвокатський запит від 25.03.2021;
- зобов`язати відповідача надати запитувану в адвокатському запиті від 25.03.2021 інформацію та копії документів.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 13.09.2021 задоволено клопотання ГУ ДПС у Львівській області та закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства з двох причин.
По-перше, позовні вимоги щодо проведення аналітичного дослідження зі складенням висновку взагалі не підлягають судовому розгляду, оскільки такі дії податкового органу проведено в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні, а тому вони не впливають на права та інтереси позивача у публічно-правовій сфері.
По-друге, позовні вимоги щодо розгляду адвокатського запиту підлягають розгляду за правилами кримінального судочинства, оскільки запитувана інформація містить таємницю досудового розслідування, а порядок ознайомлення з такою інформацією регламентований Кримінальним процесуальним кодексом України.
Висновки суду першої інстанції були підтримані Восьмим апеляційним адміністративним судом, який постановою від 31.03.2022 залишив в силі ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13.09.2021 про закриття провадження у справі.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
Львівська обласна прокуратура листом від 17.12.2020 № 10/1-245вих20 просила ГУ ДПС у Львівській області провести аналіз фінансово-господарської діяльності ряду суб`єктів господарювання, в тому числі ТОВ «МЕЛІАН» у рамках кримінального провадження № 4202014090000068.
На виконання вимог зазначеного листа ГУ ДПС у Львівській області провело дослідження фінансово-господарської діяльності ТОВ "МЕЛІАН", за результатами якого складено висновок від 01.04.2021 № 67/13-01-08-01-06/43769126, який скеровано на адресу ініціатора - Львівської обласної прокуратури листом від 01.04.2021 № 3948/5/13-01-08-01-10.
Крім того, ТОВ «МЕЛІАН» звернулось до ГУ ДПС у Львівській області з адвокатським запитом від 25.03.2021, у якому просило надати інформацію з наданням підтверджуючих документів щодо: ходу проведення аналізу фінансово-господарської діяльності, змісту виявлених порушень, правових підстав проведення такого дослідження, а також посадових осіб, які провидили такий аналіз.
Листом від 05.04.2021 відповідач повідомив позивача про те, що на виконання листа Львівської обласної прокуратури проведено дослідження фінансово-господарської діяльності ТОВ "МЕЛІАН", за результатами якого складено висновок та направлено на адресу ініціатора.
Позивач, уважаючи протиправними дії відповідача, звернувся до суду з цим позовом.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем подано клопотання про закриття провадження у справі, оскільки проведення податковим органом аналітичної роботи та дослідження фінансово-господарської діяльності певного суб`єкта господарювання не може бути самостійним предметом розгляду у суді.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, закрив провадження у справі. Під час розгляду зазначеного клопотання установив, що службова діяльність відповідача щодо проведення аналітичної роботи не породжує, не змінює та не звужує права особи, не встановлює для неї додаткових обов`язків, а тому такі дії не є діями суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 5 КАС України, які можуть бути оскаржені до суду.
Суд також зазначив, що у спірному випадку оцінка діям відповідача щодо ненадання відповіді на адвокатський запит повинна здійснюватися судом при розгляді та вирішенні кримінального провадження.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, ТОВ «МЕЛІАН» звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження та постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити для продовження розгляду.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували те, що лист прокуратури не є належним документом, у розумінні кримінального процесуального законодавства, який надає повноваження відповідачу на здійснення аналітичного дослідження, а тому здійснення відповідачем аналітичного дослідження відбулося без відповідного процесуального документа.
Позивач зазначає, що в оскаржуваних рішеннях судів помилково зазначено, що дії відповідача щодо проведення аналітичного дослідження вчинено на виконання постанови слідчого, оскільки така постанова до матеріалів справи долучена не була, а відповідач у клопотанні про закриття провадження у справі не зазначав про існування такої постанови, у зв`язку з чим судами неправильно встановлено фактичні обставини справи.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції вірно застосовано норми матеріального права без порушень норм процесуального права та повторив доводи, зазначені у клопотанні про закриття провадження під час розгляду справи у суді першої інстанції.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Спором адміністративної юрисдикції, у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України, є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
При цьому визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав кваліфікувати спір як публічно-правовий і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Отже Кодексом адміністративного судочинства України регламентується порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень саме владних управлінських функцій.
Суд звертає увагу, що владні управлінські функції суб`єкта владних повноважень повинні безпосередньо породжувати для особи певні правові наслідки, тобто мати вплив на її права та законні інтереси.
Зазначений висновок пояснює тлумачення частини першої статті 5 КАС України, яким визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Тобто з метою належного звернення за судовим захистом особа на момент звернення до суду повинна обґрунтувати, що між сторонами існує публічно-правовий спір, а саме довести, що оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність вплинули на обсяг її прав, інтересів та обов`язків.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним Право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, установлених законом. Кожний із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі можуть ініціювати їхнє вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу, що не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6 та 13 Конвенції про захист прав особи й основоположних свобод.
Таким чином, обов`язковою ознакою рішення дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер.
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання вимог листа Львівської обласної прокуратури від 17.12.2020 № 10/1-245вих20, який направляється у зв`язку з процесуальним керівництвом у кримінальному провадженні № 4202014090000068, ГУ ДПС у Львівській області провело дослідження фінансово-господарської діяльності ТОВ "МЕЛІАН", за результатами якого складено висновок від 01.04.2021 № 67/13-01-08-01-06/43769126.
При цьому як у тексті позовної заяви, так і у касаційній скарзі, позивач зазначає, що спірний аналітичний висновок використовується як доказ у рамках відповідного кримінального провадження. Зокрема, на проведення спірного аналітичного дослідження посилався прокурор при розгляді клопотання про арешт коштів у межах справи № 462/7976/20, яка розглядалась слідчим суддею Залізничного районного суду м. Львова.
Тобто можна зробити висновок, що аналітичний висновок ГУ ДПС у Львівській області від 01.04.2021 № 67/13-01-08-01-06/43769126 є доказом у кримінальному провадженні, що є важливою обставиною при визначенні правової природи оскаржуваних у цій справі дій відповідача.
Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності, правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань.
У рішенні від 23.05.2001 № 6-рп/2001 Конституційний Суд України також зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської.
Таким чином, органи досудового розслідування та прокурори під час вчинення діянь, пов`язаних із досудовим розслідуванням злочинів, не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, відтак, оскарження таких діянь має відбуватися виключно за правилами, встановленими КПК України.
Так само за правилами КПК України має надаватись оцінка доказам, які отримані під час досудового розслідування.
Відповідно до статті 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; 7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.
Відповідно до частини другої статті 93 КПК України, сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом
Згідно статті 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Аналізуючи наведені вище положення чинного законодавства та фактичні обставини справи, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку, що оскаржувані дії відповідача вчинялися на виконання листа прокурора про проведення аналітичного дослідження при проведенні досудового розслідування.
При цьому, аналітичний висновок відповідача, який сформований внаслідок вчинення оскаржуваних дій, використовувався стороною обвинувачення як доказ в рамках цього ж кримінального провадження.
Посилання позивача на те, що лист прокуратури не є належним процесуальним документом, на підставі якого відповідач має повноваження на проведення аналітичної діяльності, відхиляються судом, оскільки, на переконання колегії суддів, питання правомірності отримання доказів у кримінальному провадженні не може бути предметом судового розгляду адміністративного суду, оскільки такі обставини підлягають перевірці судом за правилами кримінального судочинства.
Суд звертає увагу на рішення Конституційного Суду України № 12рп/2011 від 20.10.2011, у якому, серед іншого, зазначено, що визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
Аналіз положення частини третьої статті 62 Конституції України "обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом" дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо (пункт 3.2 Рішення № 12рп/2011).
Отже, імовірне порушення порядку збирання доказів у кримінальному провадженні, про яке зазначає позивач, зокрема, їх отримання з порушенням встановленого порядку або за відсутності необхідного процесуального документа, може характеризувати отриманий доказ з погляду його допустимості, тобто законності джерела фактичних даних (відомостей, інформації), а також способів одержання і форм закріплення фактичних даних, що містяться в такому джерелі.
Але у спірних правовідносинах доводи позивача зводяться виключно до недопустимості отриманих доказів з підстав порушення процедури їх отримання, а саме збирання доказів (виконання аналітичної роботи) за відсутності відповідного процесуального рішення.
Такі аргументи можуть бути використані позивачем при оцінці доказів у рамках кримінального провадження на предмет їх допустимості, але не можуть бути предметом адміністративного спору.
У цьому контексті суд зазначає, що за нормами Податкового кодексу України (зокрема, підпункти 19-1.1.35, 19-1.1.41 пункту 19-1.1 статті 19-1, підпункт 20.1.42 пункту 20.1 статті 20, підпункт 62.1.2 пункту 62.1 статті 62) обумовлено право контролюючих органів на здійснення аналітичної діяльності, що є зрозумілим і виправданим. Тому такі дії контролюючого органу, а також оформлення ним певного службового документа за їх наслідком не призводять до впливу на права чи інтереси позивача у публічно-правовій сфері. Фактично йдеться про внутрішню діяльність податкового органу, при якій ним здійснено аналітичну роботу, у спірному випадку, спрямовану на виявлення певних правопорушень.
При цьому, навіть у разі проведення таких дій контролюючим органом без достатніх підстав або всупереч своєї компетенції, це не свідчить само по собі про порушення прав чи інтересів позивача й про виникнення спірних публічно-правових відносин між відповідачем і позивачем. У разі, якщо внутрішня діяльність відповідача містить певні недоліки, це не є підставою для здійснення судового контролю за позовом суб`єкта приватного права.
Предметом судового розгляду не можуть бути в універсальному порядку питання організації діяльності певного суб`єкта владних повноважень, контроль за дотримання ним чи його працівниками всіх вимог закону тощо, оскільки суд не здійснює загального нагляду в такому розумінні. Тому лише намір перевірити наявність підстав для вчинення відповідачем певних внутрішньо-організаційних дій, правомірність їх висновків і оцінок не є приводом для вирішення такого питання в судовому порядку.
Як суд вже зазначав, предметом спору в адміністративній справі повинно бути відповідні дії чи рішення, які вчинені/прийняті в межах здійснення управлінських функцій, та які безпосередньо породжують для особи певні правові наслідки, порушуючи її права та законні інтереси. Проте службова діяльність відповідача щодо проведення аналітичної роботи не породжує, не змінює та не звужує права особи, не встановлює для неї додаткових обов`язків та не покладає відповідальність, а тому не є діями суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 5 КАС України, які можуть бути оскаржені до адміністративного суду та вони самостійно не можуть бути предметом судового розгляду.
Отже, з наведеного слідує, що відповідач, діючи на виконання вимоги прокурора у відповідному кримінальному провадженні, здійснював не публічно-владні управлінські функції, а виключно процесуальні функції.
Такі дії не є способом реалізації посадовими особами владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.
Таким чином, Суд вважає, що оскаржувані позивачем дії відповідача щодо проведення аналітичного дослідження не порушують прав, свобод або інтересів позивача, а спірна аналітична діяльність відповідача та складення за її наслідком певних внутрішніх (службових) документів не породжує для позивача обов`язкових юридичних наслідків, що не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача.
У свою чергу, частиною першою статті 24 КПК України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відтак, якщо позивач не погоджуються із діями слідчого або прокурора (як процесуального керівника) під час досудового розслідування, він не позбавлений права звернутись з відповідною заявою (або скаргою) до відповідного місцевого суду в порядку, передбаченому КПК України.
Відтак, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо необхідності закриття провадження в частині позовних вимог щодо проведення відповідачем аналітичної діяльності є законними та обґрунтованими.
Колегія суддів також вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо необхідності закриття провадження у справі у частині позовних вимог щодо дій відповідача під час розгляду адвокатського запиту.
Правові засади організації діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні врегульовані Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Цей Закон визначає, що адвокатський запит - це письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту (частина перша статті 24 Закону).
Частиною другою цієї статті визначено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.
Частиною першою статті 8 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що таємною інформацією є інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.
Так, КПК України регламентує спеціальний порядок доступу (ознайомлення) учасників кримінального провадження з інформацією, створеною (одержаною) у ході досудового розслідування та судового провадження відповідної кримінальної справи. А тому доступ учасників кримінального провадження, до яких належить, зокрема, адвокат, до інформації, створеної (одержаної) у ході досудового розслідування, забезпечується в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством.
Як правильно було встановлено судами першої та апеляційної інстанції, предметом адвокатського запиту від 25.03.2021 є інформація, яка стосується висновку від 01.04.2021 № 67/13-01-08-01-06/43769126, який у межах цієї справи визнано таким, що має правову природу доказу у кримінальному провадженні, а отже містить інформацію з таємницею досудового розслідування.
Порядок ознайомлення з такою інформацією врегульовано спеціальним нормативно-правовим актом, а саме КПК України. Названий правовий акт, серед іншого, визначає права та обов`язки розпорядників інформації, яка стосується досудового розслідування, визначає порядок ознайомлення з відповідної інформацією, а також визначає процедуру оскарження бездіяльності зобов`язаних суб`єктів у разі їх бездіяльності.
Отже, запитувана інформація, яку просив надати позивач, є наслідком проведення досудового розслідування у конкретному кримінальному провадженні та містить таємницю досудового розслідування, отримати яку позивач як адвокат може виключно в порядку, визначеному КПК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 826/7244/18 та колегією суддів не встановлено підстав для відступу від неї.
З огляду на викладене, ухвала Львівського окружного адміністративного суду 13.09.2021 та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2022 ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, судами не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.
Згідно із частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 КАС України, Суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕЛІАН" залишити без задоволення.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2022 року у справі № 380/7134/21 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Суддя-доповідач І.В. Дашутін
Судді О.О. Шишов
М.М. Яковенко