ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 380/7363/23
адміністративне провадження № К/990/1816/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Мацедонської В.Е., Жука А.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Львівської митниці
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2023 року (головуючий суддя - Карп`як О.О.)
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року (головуючий суддя - Запотічний І.І., судді: Глушко І.В., Довга О.І.)
у справі №380/7363/23
за позовом ОСОБА_1
до Львівської митниці
про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.
I. РУХ СПРАВИ
1. У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці «Про звільнення ОСОБА_1 » від 16 березня 2023 року №207-о (далі - наказ №207-о);
- поновити позивача на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Смільниця» Львівської митниці;
- стягнути з Львівської митниці середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом першої інстанції.
2. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що був звільнений за угодою сторін відповідно до частини другої статті 86 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII). Проте, позивач не погоджується із наказом про звільнення та вважає його незаконним та прийнятим із порушенням норм права, оскільки домовленості про припинення трудового договору за взаємною згодою між позивачем та відповідачем не було, заява від 16 березня 2023 року була написана ним під тиском, а згодом позивач заявив про анулювання (відкликання) заяви про припинення договору за угодою сторін. Окрім цього дату припинення трудових відносин за угодою сторін сторони (працівник і роботодавець) повинні визначити за взаємною домовленістю, чого теж не було.
3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Львівської митниці від 16 березня 2023 року №207-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Смільниця» Львівської митниці з 17 березня 2023 року. Стягнуто з Львівської митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 березня 2023 року по 08 серпня 2023 року в розмірі 78527,52 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства. Рішення суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 29913,38 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства допущено до негайного виконання.
4. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Львівська митниця звернулась із касаційною скаргою до Верховного Суду.
5. Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження за скаргою відповідача.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. З грудня 2001 року ОСОБА_1 працює в митних органах України, з 01 липня 2022 року був переведений на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Смільниця», шляхом укладення контракту про проходження державної служби.
7. 16 березня 2023 року наказом Львівської митниці №207-о позивача було звільнено з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Смільниця» Львівської митниці, за угодою сторін, відповідно до частини другої статті 86 Закону №889-VIII, частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
8. Звільнення позивача відбулось на підставі власноручно поданої ним заяви, у якій просив звільнити його з займаної посади за згодою сторін.
9. 21 березня 2023 року позивач підготував та скерував на адресу Львівської митниці цінним листом з описом вкладення заяву про відкликання заяви про звільнення за згодою сторін. Позивач вказує, що 28 березня 2023 року йому надійшло повідомлення про те, що вказане відправлення вручене Львівській митниці.
10. 05 квітня 2023 року позивач прибув на Львівську митницю, де його було ознайомлено із оскаржуваним наказом від 16 березня 2023 року та видано трудову книжку.
11. Листом від 05 квітня 2023 року №7.4-1/12/8.19/8214 Львівська митниця у відповідь на адвокатський запит від 28 березня 2023 року надала копії документів, що стали підставою для видачі оскаржуваного наказу від 16 березня 2023 року про звільнення позивача, в тому числі копію заяви про звільнення без узгодженої дати звільнення та дати її написання.
12. Позивач вважає, що домовленості про припинення трудового договору за взаємною згодою сторін між ним та керівником Митниці досягнуто не було, а подана ним заява про звільнення за угодою сторін була написана ним під тиском, не містить дати її написання та дати, з якої він просив його звільнити.
13. Не погоджуючись із наказом №207-о, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про незаконність звільнення позивача. Зазначив, що недосягнення сторонами угоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін.
15. Враховуючи, що заява позивача, на підставі якої прийнято Спірний наказ, не містить волевиявлення (пропозиції) позивача та визначення дати, з якої трудовий договір пропонується розірвати за угодою сторін, вона містить лише резолюцію в.о. начальника митниці Кузніка А. «В наказ. Звільнити з 16.03.23», тобто, у розумінні трудового законодавства, відсутня узгоджена сторонами дата звільнення працівника за угодою сторін.
16. Суди наголосили, що відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявності угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП (за угодою сторін). Недосягнення сторонами згоди стосовно припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін.
17. Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, керувався правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 20 травня 2020 року у справі №825/3587/15-а, від 07 жовтня 2020 року у справі №236/1286/19, від 04 серпня 2021 року у справі №711/2175/20, від 07 жовтня 2021 року у справі №541/1684/20, від 01 грудня 2021 року у справі №591/1375/19, від 14 травня 2020 року у справі №815/5173/17.
18. Касаційне провадження за скаргою відповідача відкрито на підстав пункту 1 частини четвертої статі 328 КАС України.
19. У касаційній скарзі вказано, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував частину другу статті 86 Закону України «Про державну службу», без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року №640/18748/19.
20. Скаржник вказує, що не зазначення бажаної дати звільнення в письмовій заяві не є безумовною підставою для визнання звільнення протиправним, це є лише формальним недоліком заяви, який не впливає на наявність домовленості сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою.
21. Також представник Митниці наголосив, що зміна думки позивача щодо звільнення (через 5 днів), що виразилось у відкликанні попередньої заяви, не свідчить про відсутність такого волевиявлення станом на дату написання заяви та видачі наказу.
22. ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому просив оскаржувані рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Зазначив, що правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №640/18748/19 та на який посилається скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, як наслідок, не є релевантними.
23. Позивач у відзиві наголошував, що між ним та роботодавцем не було досягнуто згоди щодо припинення трудового договору, відтак наказ №207-о є протиправним та підлягає скасуванню.
24. Також позивач подав додаткові пояснення, в яких вказав про розгляд Верховним Судом справи №380/7136/23 за аналогічними обставинами, оскільки позивач у вказаній справі до звільнення був керівником ОСОБА_1 і його також було звільнено під примусом.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
25. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.
26. Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі став пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
27. Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, перегляд оскаржуваних судових рішень буде здійснюватися Верховним Судом в їх межах.
28. Предметом оскарження у цій справі є наказ про звільнення позивача з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Смільниця» Львівської митниці згідно із пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
29. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.
30. Частиною другою статті 86 Закону №889-VIII визначено, що державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.
31. Чинне законодавство не встановлює порядку та строку припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.
32. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу.
33. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір.
34. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу.
35. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.
36. Отже, основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється.
37. Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, а також частиною другою статті 86 Закону №889-VIII.
38. За загальними правилом формальне оформлення припинення трудового договору за угодою сторін здійснюється з боку працівника шляхом написання заяви про звільнення із вказанням підстави та строку звільнення, а згода роботодавця на запропоновані працівником умови підтверджується відповідним наказом про звільнення, що повинен відповідати умовам запропонованим працівником.
39. У разі дотримання наведених умов може мати місце досягнення між сторонами (працівник та роботодавець) згоди щодо підстав та порядку припинення трудового договору (угода сторін в розумінні положень КЗпП України). При цьому саме строк звільнення запропонований працівником та погоджений роботодавцем у наказі про звільнення є ключовою ознакою припинення трудового договору за угодою сторін, яка відрізняє вказану підставу звільнення від інших, в тому числі від загальної звільнення за ініціативою працівника із обов`язковим попередженням роботодавця за 14 днів (стаття 38 КЗпП України, частина перша статті 86 Закону №889-VIII).
40. З огляду на вказане, Верховний Суд зауважує, що відсутність належного волевиявлення свідчить про відсутність підстав для висновку про наявність наміру працівника звільнитись саме за угодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за угодою сторін.
41. Виходячи зі змісту поняття «угода сторін» в контексті припинення трудового договору, така угода тлумачиться як вільне волевиявлення обох сторін, за наявністю якого роботодавцем та найманим працівником досягається спільна згода на припинення трудових відносин у визначений строк.
42. Законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.
43. Згідно з усталеною судовою практикою для цілей застосування пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України суд під час вирішення такого спору повинен з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.
44. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 29 червня 2022 року у справі №640/18748/19, якщо державний службовець подає письмову заяву про звільнення за цією підставою, то в ній має бути зазначено прохання звільнити його за угодою сторін i бажану дату звільнення, яка може співпадати з датою подачі заяви. Суб`єкт призначення, розглядаючи цю заяву вирішує чи погоджуватися на таку пропозицію чи ні. Саме у цьому і полягає процедура досягнення згоди між сторонами, коли державний службовець і суб`єкт призначення спільно вирішують коли і як звільнитися державному службовцю.
45. Крім цього, подання працівником заяви про розірвання трудового договору повинно бути добровільним і виражати його волевиявлення щодо звільнення з роботи.
46. Суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, встановили, що підставою для винесення оскаржуваного наказу та звільнення позивача з посади начальника відділу митного оформлення №1 митного поста «Смільниця» з 16 березня 2023 року за угодою сторін слугувала заява позивача.
47. Зміст цієї заяви свідчить, що вона містить прохання позивача звільнити його із займаної посади за згодою сторін. При цьому заява не містить вказівки на бажану дату звільнення та про дату написання/подання такої заяви.
48. Також суди встановили, що в обґрунтування доводів позовної заяви позивач наголошує на тому, що заяву про звільнення за угодою сторін написано ним без дати звільнення та під тиском посадових осіб митниці. Вказана заява не відповідала його дійсному волевиявленню.
49. Оцінивши вказане та дійсні обставини справи (час та місце написання заяви, відсутність життєвих обставин, які б вимагали звільнення позивача зі служби в митних органах; поведінку позивача, який намагався відкликати написану ним заяву; зміст поданої заяви про звільнення, в якій відсутнє визначення дати, з якої повинні припинитися відносини державної служби, та дати її написання, відсутність інших доказів погодження сторонами дати звільнення за згодою сторін), суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність домовленості між сторонами щодо припинення трудового договору за взаємною згодою.
50. Верховний Суд вважає обґрунтованим та таким, що відповідає правилам чинного законодавства вказаний висновок судів попередніх інстанцій та погоджується, що резолюція керівника Митниці на вказаній заяві не спростовує встановлених судами попередніх інстанцій недоліків та не може підміняти собою зміст заяви державного службовця на звільнення.
51. Відповідно до частини третьої статті 83 Закону №889-VIII, яка регламентує припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін, визначає, що суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві.
52. Однак, у заяві позивача такий строк не визначений, доказів погодження цього строку в інший спосіб відповідачем не надано.
53. Отже, відсутність належного волевиявлення не дає підстав уважати наявність наміру службовця звільнитися саме за угодою сторін, а сама лише згода суб`єкта призначення задовольнити заяву службовця про звільнення не означає наявності угоди про припинення служби саме з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
54. Таким чином, у спірних правовідносинах між сторонами трудового договору не досягнуто згоди щодо припинення трудових відносин з підстав, визначених у пункті 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін.
55. Аналогічний правовий висновок Верховний Суд сформував у постановах від 03 квітня 2019 року у справі №803/497/18, від 06 лютого 2019 року у справі №816/1389/16, від 21 листопада 2018 року у справі №820/243/16, від 14 травня 2020 року у справі №815/5173/17, від 20 травня 2020 року у справі №825/3587/15-а, від 03 квітня 2024 року у справі №380/7136/23.
56. За наведених обставин Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо неправомірності звільнення позивача Спірним наказом, а тому він підлягає скасуванню з підстав його невідповідності критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України. Решта позовних вимог є похідними від означеної, тому суди правильно висновували про наявність підстав для їх задоволення.
57. Оскільки питання правильності визначення судами суми стягнутого на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу не оспорюється, тому воно не підлягає перегляду у касаційному порядку.
58. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення цього позову.
59. Водночас, доводи та аргументи відповідача Верховний Суд вважає такими, що зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів і свідчать про незгоду скаржника із наданою судами правовою оцінкою обставин справи, встановлених під час її розгляду.
60. У касаційні скарзі заявник також зазначив, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29 червня 2022 року у справі №640/18748/19.
61. Щодо визначення подібності цих правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.
62. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 (провадження №14-166цс20, пункт 39) конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши таке.
63. На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
64. У справі №640/18748/19 судами не було становлено факту примушення позивача до звільнення та цього не стверджував і сам позивач. Однак, у справі, що розглядається, ОСОБА_1 наголошував про написання заяви щодо звільнення під примусом, також про це свідчить подальше відкликання такої заяви.
65. Отже, зважаючи на предмет правового регулювання, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судами фактичні обставини Верховний Суд вважає, що правові позиції, викладені в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки правовідносини в цих справах та справі, яка розглядається, не є подібними.
66. Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із дотримання норм матеріального та процесуального права.
67. Отже, доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду та не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій по суті справи.
68. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій по суті спору є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
69. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до нормам матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з?ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
70. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
71. За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
72. Таким чином, зважаючи на приписи статей 349 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 345 349 350 356 359 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року у справі №380/7363/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
В.Е. Мацедонська
А.В. Жук,
Судді Верховного Суду