ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 380/9055/22
адміністративні провадження № К/990/10822/24, К/990/12012/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Білак М.В., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 380/9055/22
за позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито
за касаційними скаргами Державної митної служби України та Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 року (головуючий суддя Сидор Н.Т.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року (суддя - доповідач Шевчук С.М., судді: Кухтей Р.В., Нос С.П.),
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
У червні 2022 року ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної митної служби України (далі також - Держмитслужба), Галицької митниці Держмитслужби (далі також - Галицька митниця), у якому, з урахуванням заяви про зміну (доповнення) підстав позову, просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Держмитслужби від 27 січня 2022 року № 94-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- визнати протиправним та скасувати наказ Галицької митниці від 24 травня 2022 року №6-о «Про оголошення наказу Державної митної служби України»;
- поновити його на посаді першого заступника начальника Галицької митниці або на іншій рівнозначній посаді у Львівській митниці;
- стягнути з Галицької митниці на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
ОСОБА_1 уважає спірні накази протиправними та такими, що підлягають скасуванню з таких підстав:
наказ від 27 січня 2022 року № 94-о не містить конкретної правової підстави для звільнення, натомість лише посилання на перелік норм Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII), що породжує для нього негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення;
факт реорганізації державного органу, що фактично не потягнув зміни в організації праці, не може бути підставою для беззаперечного звільнення працівника з роботи. Водночас звільненню позивача не передувала будь-яка оцінка його роботи на посаді державного службовця, не інкриміновано жодних незаконних дій, прорахунків у роботі чи незадовільної поведінки, яка була б несумісна зі статусом державного службовця;
Галицькою митницею порушено процедуру звільнення позивача, оскільки у попередженні про можливе звільнення у зв`язку з реорганізацією, якого останній не отримував ні за фактичною адресою проживання, ні за адресою реєстрації, ні на мобільний телефон, які вказані були ним в його особовій карті державного службовця, була запропонована рівнозначна посада першого заступника начальника Луганської митниці, яка на сьогоднішній день не функціонує у зв`язку із збройною агресією російської федерації. При цьому на момент звільнення у Львівській митниці були вакантними 42 посади категорії «Б» та були вакантними три рівнозначні посади - першого заступника начальника митниці, заступника начальника митниці, заступника начальника - начальника управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил.
Додатково позивач наголошує, що має тривалий безперервний стаж роботи у митних органах, до нього не застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення, успішно пройшов тестування на знання законодавства та на доброчесність. Виховує чотирьох неповнолітніх дітей, які проживають разом із ним, що в силу закону унеможливлює його переведення в іншу місцевість.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Держмитслужби від 27 січня 2022 року № 94-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». Визнано протиправним та скасовано наказ Галицької митниці від 24 травня 2022 року № 6-о «Про оголошення наказу Державної митної служби України». Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Галицької митниці з 25 травня 2022 року. Стягнуто з Галицької митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 253 665,84 грн без урахування податків, зборів та обов`язкових платежів. Рішення суду допущено до негайного виконання у частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 24 247,47 грн без урахування податків, зборів та обов`язкових платежів.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що попередження про наступне звільнення скеровувалось позивачу листами Держмитслужби від 13 грудня 2021 року № 08-1/12-02/10/11114, від 13 грудня 2021 року № 08-1/12-02/10/11116 та листом Департаменту по роботі з персоналом від 16 грудня 2021 року № 12-1/12-02/10/592 за адресою реєстрації: АДРЕСА_1 та за адресою фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 , які зазначені позивачем в особовій картці, а саме: в пунктах 5 та 6, а також на електронну адресу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка була зазначена позивачем у заяві про участь в конкурсі на заняття посади начальника Львівської митниці від 28 квітня 2021 року. Втім ні зі Списку № 827 групованих поштових відправлень, ні з фіскального чеку від 14 грудня 2021 року на суму 393,90 грн неможливо встановити, що саме скеровував відповідач позивачу зазначеними листами. Крім того, матеріали справи не містять інформації про отримання зазначених листів позивачем.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що протокол доведення інформації та документів до відома державного службовця від 16 грудня 2021 року складено з порушенням вимог частини четвертої статті 9-1 Закону № 889-VIII, адже на день складення такого протоколу не минув п`ятиденний строк з моменту складення (відправлення) листів від 13 грудня 2021 року № 08-1/12-02/10/11114, від 13 грудня 2021 року № 08-1/12-02/10/11116, відтак такий не підтверджує факту доведення до позивача інформації щодо попередження про можливе звільнення та щодо пропозиції вакантних посад.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що перед тим, як видати спірний наказ про звільнення, позивача не було попереджено про наступне звільнення у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів, як цього вимагає законодавець у абзаці першому частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, відповідно і не було дотримано вимог абзацу другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, відповідно до якого одночасно з попередженням про звільнення суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. Зазначене є істотним порушенням процедури припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, а тому спірний наказ про звільнення підлягає скасуванню як протиправний. При цьому суд першої інстанції дійшов висновку, що для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача підлягає задоволенню і похідна вимога про визнання протиправним та скасування наказу Галицької митниці від 24 травня 2022 року № 6-о «Про оголошення наказу Державної митної служби України».
Окрім того суд зазначив, що посилання відповідача в наказі про звільнення на пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII без зазначення конкретної підстави для звільнення, лише з посиланням на норму закону, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.
За наведених міркувань Львівський окружний адміністративний суд виснував, що порушене відповідачем право ОСОБА_1 на проходження публічної служби підлягає відновленню шляхом його поновлення на посаді першого заступника начальника Галицької митниці з 25 травня 2022 року з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2023 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що попередження про наступне звільнення скеровувалось позивачу всіма можливими та відомими відповідачу способами, а саме: поштовим - 14 грудня 2021 року та на електронну адресу - 16 грудня 2021 року. Факт доведення інформації зафіксовано протоколом доведення інформації або документів до відома державного службовця від 16 грудня 2021 року з урахуванням вимог Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1042 (далі - Порядок № 1042).
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач був належним чином повідомлений про наступне вивільнення із пропонуванням рівнозначної посади 19 грудня 2021 року, тобто більше ніж за 30 календарних днів до звільнення. Разом із тим, з 19 грудня 2021 року до 27 січня 2022 року позивачем не надано згоду на переведення/відмову від переведення, будь-яких інших заяв щодо неможливості переведення чи з питань призначення на інші посади до Держмитслужби та Львівської митниці не звертався. Ураховуючи заборону на переведення держслужбовця на іншу посаду без його згоди, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ненадання держслужбовцем, якого попереджено про наступне вивільнення, згоди на переведення на іншу посаду упродовж визначеного строку, може вважатись відмовою від запропонованої посади. Окрім того, проаналізувавши наказ Держмитслужби від 27 січня 2022 року № 94-о «Про звільнення ОСОБА_1 », апеляційний суд звернув увагу на те, що він наказ виданий відповідно до вимог Типової інструкції з діловодства, яка встановлює вимоги щодо документування управлінської інформації та організації роботи з документами, створеними у паперовій формі та чітко визначає підстави такого звільнення. У підсумку суд апеляційної інстанції виснував, що при виданні спірних наказів відповідачі діяли правомірно та в межах своїх повноважень, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Не погодившись з постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2023 року ОСОБА_1 звернувся за касаційною скаргою до Верховного Суду.
Постановою Верховного Суду від 02 листопада 2023 року касаційну скаргу Алексеєнка Андрія Анатолійовича , який діє в інтересах ОСОБА_1 , задоволено частково. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2023 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Мотиви, якими керувався суд касаційної інстанції приймаючи зазначену постанову, полягали у тому, що положення частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII в редакції Закону України від 23 лютого 2021 року № 1285-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» (далі - Закон № 1285-IX) у системному зв`язку з іншими положеннями цього Закону (зокрема статті 22) треба розуміти так, що в разі реорганізації державного органу, що є підставою для звільнення державного службовця у значенні пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, суб`єкт призначення/керівник державної служби повинен запропонувати державному службовцеві, попередженого про звільнення з посади, усі вакантні посади (за умови, що такі є), на які можна було б його перевести. При цьому приписи частини п`ятої статті 22 Закону № 889-VIII дозволяють здійснити цю процедуру без обов`язкового проведення конкурсу.
Водночас суд апеляційної інстанції не з`ясовував наявність вакантних посад у Держмитслужбі та Львівській митниці на час попередження позивача про можливе наступне звільнення, чи змінювалися вакантні посади (у разі наявності) протягом усього періоду (з моменту попередження про звільнення до фактичного звільнення) та чи пропонувалися на момент звільнення позивачу усі вакантні посади (інша робота), які з`явилися протягом цього періоду. Також суд апеляційної інстанції не встановлював чи мав ОСОБА_1 переважне право на залишення на роботі та чи враховувалися вказані обставини відповідачем.
Необхідність з`ясування цих обставин також зумовлена ключовими аргументами позивача, які стосувалися доводів щодо не пропонування йому інших вакантних посад, що були передбачені штатним розписом Львівській митниці, зокрема, посад першого заступника начальника митниці, заступника начальника митниці, заступника начальника - начальника управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, та щодо його переважного права на залишення на роботі.
Без з`ясування й перевірки вказаних обставин і доводів неможливо підтвердити чи спростувати факт виконання відповідачем вимог обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII щодо пропонування працівнику всіх вакантних посад, які працівник може обіймати відповідно до свої кваліфікації, неможливо установити законність та дотримання відповідачем процедури звільнення ОСОБА_1 .
За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції не встановив усіх фактичних обставин справи та не дослідив відповідні докази, які мають значення для правильного вирішення спору, що є порушенням статей 9 242 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
За наслідками нового розгляду справи Восьмий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову від 18 січня 2024 року, якою апеляційні скарги Держмитслужби та Галицької митниці залишив без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 року - без змін.
Під час розгляду справи суд апеляційної інстанції установив, що у попередженні про можливе наступне звільнення ОСОБА_1 запропоновано лише одну посаду державної служби, а саме: першого заступника начальника Луганської митниці, як відокремленого підрозділу Держмитслужби, з укладанням контракту про проходження державної служби та встановленням випробування на зазначеній посаді строком шість місяців з визначенням відповідних завдань. У той же час, відповідачем не пропонувались позивачу інші наявні рівнозначні посади до посади першого заступника начальника Галицької митниці.
Водночас, згідно з інформацією наданою Держмитслужбою на адвокатський запит, станом на 27 січня 2022 року у Львівській митниці були вакантні 42 посади категорії «Б», у тому числі посади першого заступника начальника митниці, заступника начальника митниці, заступника начальника - начальника управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, а станом на 24 травня 2022 року в Львівській митниці були вакантні 42 посади категорії «Б», у тому числі посади першого заступника начальника митниці, заступника начальника митниці, заступника начальника - начальника управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил.
У вимірі встановлених обставин апеляційний суд урахував правову позицію Верховного Суду у справі № 340/1791/22, відповідно до якої пропонування іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей має на меті залишити працівника на державній службі і якщо суб`єкт призначення пропонує ці посади, то має робити це не для позірного дотримання процедури, визначеної законом, а для реального виконання цих приписів закону. Повідомлення переліку вакантних посад задля самого лише повідомлення цих посад як передумови для звільнення не свідчить про реальне виконання Закону чи, принаймні, намагання його виконати.
Ураховуючи наведене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач не виконав обов`язку щодо працевлаштування ОСОБА_1 , яке виявилося у відсутності пропозицій наявних вакантних посад, які існували як на час попередження, так і на час звільнення. Відповідачі не надали суду належних та допустимих доказів того, що як на момент попередження позивача про наступне звільнення, так і на час його звільнення наявні вакантні посади позивач не міг зайняти відповідно до своїх навиків та компетентностей.
Тому, оскільки докази пропонування позивачу вакантних посад у період з моменту попередження про наступне звільнення до самого звільнення, відмови позивача від подальшого проходження служби, а також щодо відсутності можливості подальшого використання позивача на службі відповідачами суду не надано, суд апеляційної інстанції констатував невжиття відповідачами заходів для реального фактичного працевлаштування позивача.
На тлі цього суд апеляційної інстанції вважав, що судом першої інстанції ухвалив правильне по суті судове рішення.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг та їхній рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
20 березня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі 380/9055/22.
У скарзі скаржник просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Підставою касаційного оскарження Держмитслужба вказує неправильне застосування судами норм матеріального права - частин першої і третьої статті 87 Закону № 889-VIII у редакції Закону України від 23 лютого 2021 року № 1285-ІХ (яка була чинною на дату виникнення спірних правовідносин, а саме попередження про наступне звільнення від 13 грудня 2021 року) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 січня 2023 року у справі № 340/2871/21.
За доводами скаржника, у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII у редакції Закону України від 23 лютого 2021 року № 1285-ІХ законодавець визначив необхідність пропонування державному службовцю рівнозначної посади, а не всіх наявних вакантних посад. При цьому законодавцем обумовлено, що в процесі реорганізації державного органу, здійснюється оперативне заповнення штатної чисельності працівників новоствореного органу з метою початку виконання таким органом завдань та функцій. У процедурі реорганізації державного органу одночасно пропонуються посади значної кількості посадових осіб, а отже пропонування кожному із працівників, які вивільняються усіх вакантних посад призведе до невизначеності та затяжного процесу.
У розглядуваному випадку, у зв`язку з реорганізацією митниць Держмитслужби, в тому числі і Галицької митниці шляхом її приєднання до Держмитслужби, ОСОБА_1 у попередженні про можливе наступне звільнення запропоновано рівнозначну вакантну посаду першого заступника начальника Луганської митниці з укладанням контракту про проходження державної служби та встановленням випробування на зазначеній посаді з визначенням відповідних завдань. Згода або відмова ОСОБА_1 від запропонованої посади до Держмитслужби не надходила. Враховуючи заборону на переведення держслужбовця на іншу посаду без його згоди, та ненадання держслужбовцем, якого попереджено про наступне вивільнення, згоди на переведення на іншу посаду упродовж визначеного строку, може вважатись відмовою від запропонованої посади.
У цьому зв`язку касатор посилається на постанову Верховного Суду від 05 січня 2023 року у справі № 340/2871/21, як таку, що прийнята за подібних обставин, і яка, на думку Держмитслужби, підтверджує правильність позиції щодо обов`язку пропонування державному службовцю іншої рівнозначної посади, а не всіх наявних вакантних посад, а також непоширення норм трудового законодавства на спірні правовідносини.
Таким чином скаржник уважає, що наказ Держмитслужби від 27 січня 2022 року № 94-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та наказ Галицької митниці від 24 травня 2022 року № 6-о «Про оголошення наказу Державної митної служби України» прийняті у відповідності до положень чинного законодавства та з дотриманням установленої процедури, а тому не підлягають скасуванню.
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Держмитслужби.
У додаткових поясненнях до касаційної скарги Держмитслужба посилається на неправильне тлумачення судом апеляційної інстанції частин першої та третьої статті 87 Закону № 889-VIII, застосування закону, який не підлягав застосуванню - частини другої статті 40, частин другої, третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України, незастосування закону, який підлягав застосуванню - частини третьої статті 5 Закону №889-VIII. Також вказує на застосування судом апеляційної інстанції нерелевантної судової практики Верховного Суду, оскільки постанови суду касаційної інстанції, на які посилається апеляційний суд, прийняті до набрання чинності Законом України від 23 лютого 2021 року № 1285-ІХ.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу Держмитслужби, у якому просить залишити скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції під час нового апеляційного розгляду правильно застосував частину третю статті 87 Закону № 889-VIII у редакції Закону № 1285-ІХ у чіткій відповідності з висновками Верховного Суду щодо застосування цієї норми на підставі повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи.
Держмитслужба, у свою чергу, подала відповідь на відзив, у якій висловлює незгоду з аргументами позивача та наполягає на неправильному застосуванні судами норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.
28 березня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Галицької митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року в цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2024 року залишено без руху касаційну скаргу з наданням строку для усунення виявлених недоліків касаційної скарги шляхом подання заяви із зазначенням підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів, уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань; документу про сплату судового збору в установленому законом розмірі.
22 квітня 2024 року на адресу Верховного Суду від скаржника на виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху надійшла заява про усунення недоліків до якої додано уточнену касаційну скаргу, документ про сплату судового збору.
За доводами Галицької митниці, підставою для касаційного оскарження судових рішень є пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, що полягає у неправильному застосуванні судом апеляційної інстанції норми частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII з урахуванням висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 340/1791/22 та від 24 липня 2023 року у справі № 140/7340/22.
Скаржник зазначає, що у названих постановах Верховним Судом зроблено висновок про те, що частина третя статті 87 Закону № 889-VIII у її правозастосовному аспекті покладає обов`язок на суб`єкта призначення/керівника державної служби в процедурі реорганізації державного органу пропонування державному службовцю усіх наявних посад, на які б можна було б його перевести. Проте, Галицька митниця з висновком суду касаційної інстанції не згодна та просить від нього відступити, так як уважає, що такий висновок Верховного Суду змінює саму норму права.
Необхідність відступлення від висновку Верховного Суду касатор обґрунтовує тим, що зі змісту частини третю статті 87 Закону № 889-VIII вбачається, що законодавцем визначено пропонування рівнозначної посади, а не всіх наявних вакантних посад. При цьому така логіка законодавця обумовлена тим, що в процедурі реорганізації державного органу, здійснюється оперативне заповнення штатної чисельності працівників новоствореного органу з метою початку виконання таким органом завдань та функцій. Звертає увагу, що в процедурі реорганізації державного органу одночасно пропонуються посади значній кількості посадових осіб, а отже, пропонування кожному із працівників, які вивільняються усіх вакантних посад призведе до невизначеності та затяжного процесу, оскільки усім працівникам будуть запропоновані одні і ті ж посади, а претендентів на одну і ту ж посаду буде безліч.
Між тим, у постанові Верховного Суду від 24 липня 2023 року у справі №140/7340/22 колегія суддів посилається на положення частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які були на день звільнення.
Проте скаржник уважає, що до спірних правовідносин зазначена норма права трудового законодавства не підлягає застосуванню, оскільки стаття 5 Закону № 889-VIII визначає, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Таким чином, при застосуванні частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII норми законодавства про працю застосовуються лише в частині визначення переважного права на залишення на роботі.
Проте у даній справі з`ясування судом дотримання відповідачами застосування переважного права позивача на залишення на роботі не є необхідним, оскільки рівнозначна посада була запропонована лише позивачу та іншим посадовим особам не пропонувалася.
На підставі зазначеного скаржник уважає, що у постановах від 12 квітня 2023 року у справі № 340/1791/22 та від 24 липня 2023 року у справі № 140/7340/22, Верховний Суд перебрав на себе функції законодавчого органу та змінив її зміст, шляхом трактування як «обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби пропонування усіх наявних посад», а тому просить відступити від цих висновків.
Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Галицької митниці.
Ухвалою від 11 вересня 2024 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження.
ІV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 проходив публічну службу в митних органах з січня 2020 року на посаді першого заступника начальника Галицької митниці.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2019 року № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено, зокрема, Галицьку митницю та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці.
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» від 30 вересня 2020 року № 895 реорганізовано Галицьку митницю шляхом її приєднання до Держмитслужби.
Попередженням про можливе наступне звільнення у зв`язку із реорганізацією Галицької митниці шляхом її приєднання до Держмитслужби від 13 грудня 2021 року першого заступника начальника Галицької митниці ОСОБА_1 попереджено про можливе наступне звільнення у зв`язку з реорганізацією, зміною структури та штатного розпису митного органу на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII та запропоновано рівнозначну посаду першого заступника начальника Луганської митниці, як відокремленого підрозділу Держмитслужби, з укладанням контракту про проходження державної служби та встановленням випробування на зазначеній посаді строком шість місяців з визначенням відповідних завдань. Повідомлено, що у разі припинення державної служби та звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII буде виплачено вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Наказом Держмитслужби від 27 січня 2022 року № 94-о «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року № 895 «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби», пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої, абзацу третього частини третьої, частини четвертої та п`ятої статті 87 Закону № 889-VIII припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 , першого заступника начальника Галицької митниці, із займаної посади, у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, у зв`язку з реорганізацією.
Підстава: попередження про можливе наступне звільнення ОСОБА_1 від 13 грудня 2021 року; протокол про доведення інформації або документів до відома державного службовця від 16 грудня 2021 року; листи Держмитслужби від 13 грудня 2021 року № 08-1/12-02/10/11114, від 13 грудня 2021 року № 08-1/12-02/10/11116, від 16 грудня 2021 року № 12-1/12-02/10/592, лист - погодження Міністерства фінансів України від 26 січня 2022 року № 17030-19-61/2349, лист Галицької митниці від 27 січня 2022 року № 7.4-12/4/24.
Наказом Галицької митниці від 24 травня 2022 року №6-о «Про оголошення наказу Державної митної служби України» оголошено наказ Держмитслужби від 27 січня 2022 року № 94-о «Про звільнення ОСОБА_1 », вважати 24 травня 2022 року останнім робочим днем ОСОБА_1 за посадою першого заступника начальника Галицької митниці.
Не погодившись зі звільненням, позивач звернувся з цим позовом до суду за захистом порушених прав.
V. Джерела права й акти їхнього застосування
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Відповідно до частин першої, третьої статті 569 Митного кодексу України працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями. Правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Частинами другою, третьою статті 5 Закону № 889-VIII передбачено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
За змістом частини п`ятої статті 22 Закону № 889-VІІІ у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.
Пункт 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII серед підстав для припинення державної служби виділяє її припинення за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Відповідно до частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Згідно з частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Частиною п`ятою статті 87 Закону № 889-VIII передбачено, що наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки. У такому випадку оформлення і видача трудової книжки, а також розрахунок при звільненні проводяться протягом семи днів з дня звільнення.
VІ. Позиція Верховного Суду
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У цій справі Верховним Судом відкрито касаційні провадження за касаційними скаргами відповідачів з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зокрема, касаційна скарга Держмитслужби у розрізі підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України ґрунтується на доводах про те, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосовано частини першу і третю статті 87 Закону № 889-VIII у редакції Закону України від 23 лютого 2021 року № 1285-ІХ без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 січня 2023 року у справі № 340/2871/21.
Своєю чергою, касаційна скарга Галицької митниці у розрізі підстави касаційного оскарження за пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України побудована на аргументах щодо необхідності відступлення від висновку щодо застосування частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 340/1791/22 та від 24 липня 2023 року у справі № 140/7340/22, які застосовані судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.
Позиція обох заявників полягає у тому, що у випадку реорганізації державного органу суб`єкт призначення/керівник державної служби одночасно з попередженням про можливе наступне звільнення має обов`язок запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, а не всі вакантні посади державної служби.
У сенсі наведеного тлумачення частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII відповідачі вважають, що у процедурі звільнення ОСОБА_1 обов`язок щодо пропонування іншу рівнозначну посаду державної служби був виконаний у повному обсязі, адже позивачу пропонувалася рівнозначна посада першого заступника начальника Луганської митниці, на переведення на яку останній згоди не надав, а тому був звільнений у зв`язку з реорганізацією державного органу.
Додатково у поданих касаційних скаргах відповідачі наполягають на тому, що норми Кодексу законів про працю України щодо переважного права працівника на залишенні на роботі не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів дійшла наступних висновків.
06 березня 2021 набув чинності Закон № 1285-ІХ, яким законодавець змінив особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ і виклав частину третю Закону № 889-VІІІ у такій редакції: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.».
Отже, після внесення Законом № 1285-ІХ змін до частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ існування обставин, з якими законодавець пов`язує наявність підстав для звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті включає зобов`язання роботодавця (держави) в особі суб`єкта призначення або керівника державної служби щодо працевлаштування державних службовців, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють їх можливе вивільнення.
Тобто, суб`єкт призначення або керівник державної служби зобов`язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі №640/24023/21, від 23 лютого 2023 року у справі № 140/9066/21, від 11 травня 2023 року у справі №380/9574/21, від 27 червня 2023 року у справі № 120/3712/21-а, від 14 вересня 2023 року у справі №640/15737/22 та інших.
Вказана редакція частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII діяла як на момент попередження позивача про можливе наступне звільнення, так і на час видачі оскаржуваних наказів, а отже, у відповідача був наявний обов`язок щодо здійснення пропозиції іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
В аспекті питання, яке постало перед судом касаційної інстанції у розглядуваній справі, принагідно зауважити, що у постанові від 30 листопада 2022 року у справі №640/15797/21 Верховний Суд сформулював правовий висновок щодо питання застосування частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ у редакції Закону № 1285-IX у системному зв`язку з положеннями частини п`ятої статті 22 Закону № 889-VІІІ.
Так, у цій постанові Верховний Суд виснував, що приписи частини третьої статті 87 Закону № 889-VIIІ у редакції, чинній з 06 березня 2021 року, вже не дозволяють суб`єкту призначення альтернативної поведінки в цій ситуації (пропонувати вакантні рівнозначні посади чи ні). Тобто положення частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII у системному зв`язку з іншими положеннями цього Закону (зокрема статті 22) треба розуміти так, що в разі реорганізації (державного органу), що є підставою для звільнення державного службовця (у значенні пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII), суб`єкт призначення/керівник державної служби повинен запропонувати державному службовцеві, попередженого про звільнення, усі вакантні посади (за умови, що такі є), на які можна було б його перевести. Водночас приписи частини п`ятої статті 22 Закону №889-VI дозволяють здійснити цю процедуру без обов`язкового проведення конкурсу.
У подальшому застосування такого підходу щодо тлумачення частини третьої статті 87 Закону № 889-VIIІ у редакції Закону № 1285-ІХ знайшло відображення у низці інших постанов Верховного Суду, приміром у справах № 640/12871/21, № 340/1791/22, №120/3712/21-а, № 640/12442/21, № 140/7340/22 та ін.
Окрім того, власне саме ця правова позиція була застосована Верховним Судом у постанові від 02 листопада 2023 року у даній справі.
Пригадаємо, що у розглядуваній справі № 380/9055/22 суд касаційної інстанції скасував постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2023 року власне з тих підстав, що апеляційний суд не з`ясував наявність вакантних посад у Держмитслужбі та Львівській митниці на час попередження позивача про можливе наступне звільнення, чи змінювалися вакантні посади (у разі наявності) протягом усього періоду (з моменту попередження про звільнення до фактичного звільнення) та чи пропонувалися на момент звільнення позивачу усі вакантні посади (інша робота), які з`явилися протягом цього періоду. Також суд апеляційної інстанції не встановлював чи мав ОСОБА_1 переважне право на залишення на роботі та чи враховувалися вказані обставини відповідачем.
При цьому Верховний Суд наголосив, що без з`ясування й перевірки вказаних обставин неможливо підтвердити чи спростувати факт виконання відповідачем вимог обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII щодо пропонування працівнику всіх вакантних посад, які працівник може обіймати відповідно до свої кваліфікації, неможливо установити законність та дотримання відповідачем процедури звільнення ОСОБА_1 .
Отже, судова практика Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ у редакції Закону № 1285-IX у контексті обов`язку суб`єкта призначення/керівника державної служби пропонувати державному службовцеві, попередженого про звільнення, усі наявні вакантні посади є сталою та послідовною.
Під час нового апеляційного розгляду справи Восьмий апеляційний адміністративний суд дослідив фактичні обставини справи крізь призму висновків Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2023 року та з`ясував, що станом на 27 січня 2022 року (видання наказу № 94-о) і на 24 травня 2022 року (видання наказу № 6-о) у Львівській митниці були вакантні 42 посади категорії «Б», у тому числі посади першого заступника начальника митниці, заступника начальника митниці, заступника начальника - начальника управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, однак позивачу не пропонувались.
На тлі цього суд апеляційної інстанції констатував, що Держмитслужба не виконала обов`язку щодо працевлаштування ОСОБА_1 , яке виявилося у відсутності пропозицій наявних вакантних посад, які існували як на час попередження так і на час звільнення позивача, і колегія суддів з таким висновком повністю погоджується.
Зважаючи на вищенаведене колегія суддів уважає правильним і обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про недотримання Держмитслужбою вимог частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, що проявилося у невиконанні обов`язку щодо пропонування ОСОБА_1 усіх посад державної служби, які він міг обійняти з урахуванням свої кваліфікації, що є істотним порушенням процедури припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення. Тому звільнення позивача не може вважатися законним.
Оцінюючи доводи Держмитслужби про неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 січня 2023 року у справі №340/2871/21, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Проаналізувавши зміст постанови Верховного Суду у справі № 340/2871/21, на яку посилається скаржник, колегія суддів установила, що наведена у ній позиція не суперечить висновкам у цій постанові і не свідчить про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, оскільки прийнята крізь призму дослідження інших фактичних обставин, а саме, рівнозначності посад державної служби.
Більше того, у справі № 340/2871/21 касаційна скарга була подана у зв`язку із застосуванням судами попередніх інстанцій норм права щодо процедури вивільнення працівників, передбаченої нормами Кодексу законів про працю України, тоді як у даній справі, касаційні скарги відповідачів стосуються питання щодо застосування частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII.
За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Перевіряючи обґрунтованість доводів касаційної скарги Галицької митниці щодо необхідності відступлення від висновків Верховного Суду у постановах від 12 квітня 2023 року у справі № 340/1791/22 та від 24 липня 2023 року у справі № 140/7340/22, колегія суддів вказує наступне.
Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Колегія суддів звертає увагу на те, що Конституцією України (статті 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав.
Єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики (пункт 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Слід зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.
За змістом частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміни суспільного контексту.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Так, відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Як зазначалося, за доводами Галицької митниці, викладений Верховним Судом у постановах від 12 квітня 2023 року у справі № 340/1791/22 та від 24 липня 2023 року у справі № 140/7340/22 висновок щодо необхідності пропонування державному службовцю усіх наявних рівнозначних посад державної служби, які він може обійняти відповідно до своєї кваліфікації, у разі реорганізації державного органу, змінює саму норму права - частину третю статті 87 Закону № 889-VIII.
Втім, колегія суддів не погоджується з такими міркуваннями Галицької митниці.
Зауважимо, що Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 340/1791/22 зазначив наступне: «Видається очевидним, що пропонування іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей (відповідно до абзаців першого, другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII) має на меті залишити працівника на державній службі (шляхом його переведення на запропоновану посаду без проведення конкурсу) й відповідач, якщо пропонує ці посади, то має робити це не для позірного дотримання процедури, визначеної законом, а для реального виконання цих приписів закону. Повідомлення переліку вакантних посад задля самого лише повідомлення цих посад як передумови для звільнення не свідчить про реальне виконання Закону чи, принаймні, намагання його виконати.».
Такий принцип тлумачення частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII у редакції Закону № 1285-ІХ застосований у багатьох інших постановах Верховного Суду, зокрема й тих, що перелічені вище, і на переконання колегії суддів, є справедливим і застосовним у цій справі, адже гарантіями забезпечення права громадян на працю є, у тому числі, захист від незаконного звільнення і сприяння у збереженні роботи.
Аналізуючи обставини, які склались між сторонами у цій справі, крізь призму наведеної Верховним Судом позиції, колегія суддів уважає, що пропонування позивачеві посади першого заступника начальника Луганської митниці, з огляду на територіальну віддаленість цього відокремленого підрозділу Держмитслужби від місця постійного проживання позивача з родиною, не забезпечувало дотримання гарантій права позивача на працю, а навпаки, робило його ілюзорним.
Це радше свідчить про формальне намагання відповідача дотриматися вимог Закону №889-VІІІ, аніж про реальний намір сприяти у залишенні позивача на державній службі.
Повторимося, що у розглядуваній справі Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2023 року вже висловився щодо питання застосування частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII у редакції Закону № 1285-ІХ і суд апеляційної інстанції прийняв оскаржувану постанову на підставі встановлених під час нового розгляду справи обставин з урахуванням цих висновків, який узгоджується з уже раніше сформульованою позицією Верховного Суду.
Твердження скаржника про те, що частина третя статті 87 Закону № 889-VIII у редакції Закону № 1285-ІХ чітко передбачає обов`язок суб`єкта призначення/керівника державної служби запропонувати лише одну рівнозначну посаду державної служби є нічим іншим, аніж суб`єктивним сприйняттям і трактуванням цієї норми відповідачем та не ґрунтується на правильному тлумаченні. Так, словосполучення «іншу рівнозначну посаду державної служби» не означає «одну рівнозначну посаду державної служби». Під «іншою» слід розуміти будь-яку вакантну рівнозначну посаду державної служби, яку може обійняти державний службовець з урахуванням своєї кваліфікації. Відповідно, якщо таких посад декілька, то всі вони повинні бути запропоновані державному службовцю.
На тлі цього доводи Галицької митниці про те, що викладений у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 340/1791/22 та від 24 липня 2023 року у справі №140/7340/22 висновок щодо застосування частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII змінює цю норму права, а тому від нього слід відступити, є безпідставним.
Ураховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги Галицької митниці про наявність підстав для скасування оскаржуваних рішень за пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд резюмує, що рішення судів ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки Суд не встановив підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, касаційні скарги відповідачів слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові акти - без змін.
VІІ. Судові витрати
З огляду на результат касаційного розгляду справи витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги Державної митної служби України та Галицької митниці Держмитслужби залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі № 380/9055/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов М.В. Білак А.Г. Загороднюк