Постанова
Іменем України
05 лютого 2020 року
м. Київ
справа №381/1016/16-ц
провадження № 61-35032св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Ігнатченко Н. В., Фінагєєва В. О., від 11 квітня 2018 року,
ВСТАНОВИВ :
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі -ПАТ «Укрсоцбанк», банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовну заяву мотивовано тим, що 11 квітня 2008 року між банком та
ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 158 009,76 грн зі сплатою
14% річних та зі строком повернення до 10 квітня 2033 року.
Посилаючись на неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань, банк просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка станом на 18 грудня 2015 року складала 540 769,43 грн, із яких: 153 253,86 грн - тіло кредиту; 159 677,67 грн - проценти за користування кредитом; 9 013,20 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 87 200,03 - пеня за несвоєчасне повернення процентів;
66 065,21 грн - інфляційні втрати за кредитом; 65 559,45 грн - інфляційні втрати за процентами.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області у складі судді Ковалевської Л. М. від 09 січня 2018 року у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв`язку із невиконанням позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, утворилась заборгованість, однак така не підлягає стягненню, оскільки банк звернувся до суду із позовом поза межами позовної давності, про застосування якої заявила відповідач, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Київської області від 11квітня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено частково. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 січня 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову банку.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за тілом кредитом у розмірі 153 253,86 грн, заборгованість за процентами у розмірі 40 830,98 грн, пеню за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 1 823,26 грн, пеню за несвоєчасне повернення процентів у розмірі
17 792,93 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідно до
пункту 4.5 кредитного договору строк його дії було змінено на 20 серпня
2012 року, після спливу 90 календарних днів з моменту погашення останнього платежу (20 травня 2012 року), а тому позовна давність спливала 20 серпня 2015 року. Проте суд першої інстанції не звернув уваги на те, що 05 червня 2015 року відповідач зверталася до банку із заявою, в якій просила розглянути питання щодо списання частини прострочених відсотків при повному достроковому погашенні кредиту, що свідчить про те, що перебіг позовної даності перервався і звернувшись до суду із цим позовом у березні 2016 року, банк не пропустив позовну давність, встановлену статтею 257 ЦК України. Суд апеляційної інстанції, у зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором, вважав за можливе стягнути з останньої тіло кредиту, проценти за період 11 квітня 2008 року по 16 березня 2010 року, оскільки з 16 березня 2010 року банк почав нараховувати проценти за ставкою, яка не передбачена договором. Зменшуючи розмір пені за несвоєчасне повернення тіла кредиту суд керувався положеннями статті 258 ЦК України, а за несвоєчасне повернення процентів виходив із їх розміру, з урахуванням періоду стягнення процентів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про переривання позовної давності, оскільки заяву, на яку посилається суд апеляційної інстанції, до банку подано не було, що свідчить відсутність на ній вхідного номера ПАТ «Укрсоцбанк». Крім того, банк надав цю заяву на стадії апеляційного перегляду справи, без наведення виняткових випадків неможливості її подання до суду першої інстанції. При цьому справа розглядалася судами неодноразово, однак банк ані в суді першої інстанції, ані у судах апеляційної і касаційної інстанцій не обґрунтовував свої вимоги перериванням позовної давності, не посилався на наявність вказаної заяви, яка датована 05 червня 2015 року, та не надавав суду її копію.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та зупинено виконання постанови суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
07березня 2007 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 158 009,76 грн зі сплатою 14% річних та зі строком повернення до 10 квітня 2033 року.
ОСОБА_1 не у повному обсязі виконувала свої зобов`язання, востаннє сплативши на погашення кредиту платіж 21 травня 2012 року (а. с. 10).
У зв`язку із невиконанням позичальником умов кредитного договору станом на 18грудня 2015 року у позичальника перед банком утворилась заборгованість у розмірі 540 769,43 грн, із яких: 153 253,86 грн - тіло кредиту; 159 677,67 грн - проценти за користування кредитом; 9 013,20 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 87 200,03 - пеня за несвоєчасне повернення процентів; 66 065,21 грн - інфляційні втрати за кредитом; 65 559,45 грн - інфляційні втрати за процентами.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
За змістом частини першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Після спливу строку кредитування кредитор позбавлений права нараховувати відсотки й пеню, передбачені кредитним договором.
За правилом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 4.5. укладеного між сторонами кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.7. (сплачувати кредитору проценти),
3.3.8. (своєчасно та у повному обсязі повертати кредиту порядку, встановленому договором) цього договору, протягом більше
ніж 90 (дев`яносто) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Отже, у такий спосіб сторони договору врегулювали питання щодо дострокового повернення кредитних коштів, тобто зміну строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів, що також відповідає вимогам статті 1050 ЦК України.
Судами попередніх інстанцій установлено, що останній платіж за кредитним договором відповідач ОСОБА_1 здійснила 21 травня 2012 року і протягом наступних 90 календарних днів позичальник не виконувала обов`язки, передбачені пунктами 3.3.7, 3.3.8 кредитного договору, тому відповідно до пункту 4.5 договору строк користування кредитними коштами вважається таким, що сплив через 90 календарних днів, тобто 20 серпня
2012 року.
Таким чином, з 21серпня 2012 року у позивача виникло право на звернення до суду із позовом для захисту своїх порушених прав, проте банк звернувся із позовом до суду до позичальника лише у лютому 2016 року, тобто з пропуском загальної позовної давності, яка передбачена статтею 257 ЦК України.
Суд першої інстанції, встановивши, що сторони погодили у кредитному договорі (пункт 4.5) зміну строку основного зобов`язання у зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору протягом більше ніж дев`яносто календарних днів, врахувавши закінчення строку дії договору, а також те, що останній платіж відповідачем був здійснений 21травня 2012 року, а з позовом до суду банк звернувся у лютому 2016 року, неподання позивачем до суду першої інстанції доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про переривання строку позовної давності, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог
ПАТ «Укрсоцбанк» у зв`язку із пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачем
(а. с. 60-61).
Таке застосування умов договору відповідає усталеній практиці Верховного Суду, викладеній, зокрема у постановах від 10 червня 2019 року у справі
№ 522/13186/15-ц (провадження № 61-28504св18), від 17 липня 2019 року у справі № 299/1135/16-ц (провадження № 61-11522св18), від 24 липня
2019 року у справі № 751/2958/16 (провадження № 61-3697св18).
Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, аргументував свою позицію перериванням позовної давності, шляхом подання відповідачем 05 червня 2015 року заяви до банку щодо списання частини прострочених відсотків при повному достроковому погашенні кредиту. Вказана заява була подана позивачем 31 січня
2018 року лише при повторному перегляді справи судом апеляційної інстанції (а. с. 205).
Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
За правилами частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
У порушення вимог статті 367 ЦПК України позивач не надав доказів неможливості подання зазначеної заяви до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, тому апеляційний суд не мав процесуальних повноважень приймати вказаний доказ та вирішувати питання позовної давності з посиланням на цю заяву.
Посилання суду апеляційної інстанції про те, що відповідач у своєму відзиві підтверджувала обставину написання нею заяви є помилковим та спростовується змістом самого відзиву. Зокрема, відповідач вказувала на те, що вказана заява подана до банку не була, вона не може переривати перебіг позовної давності, оскільки датована 05 червня 2015 року, тобто поза межами позовної давності з моменту здійснення останнього платежу,
а також не може бути прийнята судом апеляційної інстанції, оскільки банк не навів поважних причин неподання цього доказу до суду першої інстанції
(а. с. 220-223). Таким чином, відповідач жодним чином не визнавала зазначену обставину, а відсутність прямого заперечення написання цієї заяви не може свідчити про згоду відповідача на вчинення дій з визнання боргу. Отже, вказане не може звільняти позивача від доказування у розумінні частини першої статті 82 ЦПК України.
При цьому суд апеляційної інстанції не навів мотивів наявності виняткового випадку прийняття цього доказу, з огляду на відсутність доказів неможливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від банку.
Суд апеляційної інстанції не врахував, що справа розглядалася судами неодноразово та заяву про застосування позовної давності було подано відповідачем ще при першому розгляді справи судом першої інстанції
18 травня 2016 року (а. с. 60, 61) і позивач, у разі незгоди із доводами заяви, повинен був їх спростувати, зокрема, шляхом подання зазначеної заяви, що відповідає засадам змагальності сторін, на яких здійснюється цивільне судочинство (стаття 12 ЦПК України).
Посилання банку у апеляційній скарзі на те, що неподання доказу було зумовлено неправильним визначенням судом першої інстанції початку перебігу позовної давності не є тією обставиною, з якою закон пов`язує можливість подання нових доказів на стадії апеляційного перегляду судового рішення, а лише свідчить про недобросовісне здійснення банком своїх процесуальних прав, передбачених ЦПК України. Крім того, за змістом статті 367 ЦПК України позивач повинен був надати докази неможливості подання зазначеної заяви до суду першої інстанції, а не наводити відповідні аргументи в апеляційній скарзі.
Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд допустив помилку в застосуванні процесуального та матеріального закону.
Згідно зі статтею 413 ЦК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Апеляційного суду Київської області від 11 квітня 2018 року скасувати і залишити в силі рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 січня 2018 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович