№ 381/3966/19

Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 381/3966/19

провадження № 61-5646св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Фастівська міська рада, виконавчий комітет Фастівської міської ради,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , що діє у власних інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_7 , на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 серпня 2020 року в складі судді Ковалевської Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 04 березня 2021 року у складі колегії суддів:

Нежура В. А., Березовенко Р. В., Лапчевська О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Фастівської міської ради, виконавчого комітету Фастівської міської ради про визнання рішень незаконними та їх скасування.

Позовні вимоги обґрунтовували тим, що позивачі, відповідач та треті особи є співвласниками багатоквартирного будинку

АДРЕСА_1 . Територіальній громаді м. Фастова в особі Фастівської міської ради належать нежитлові приміщення № 1 і 2 указаного будинку, в яких протягом багатьох років розміщувалась міська бібліотека. В зв`язку з капітальними ремонтними роботами в нежитлових приміщеннях, влітку 2019 року було завдано значної шкоди квартирами позивачів та третіх осіб. З цього питання та для захисту своїх прав позивачі звернулись до Фастівської міської ради та дізнались, що частина земельної ділянки, закріплена за їх будинком, виокремлена та передана на праві постійного користування виконкому Фастівської міської ради. При цьому, з співвласниками будинку не було погоджено межі між земельною ділянкою, що була передана виконкому Фастівської міської ради, та тією земельною ділянкою, що залишилась у їхньому користуванні. Також наприкінці серпня - на початку вересня 2019 року позивачі отримали та ознайомились з рішеннями Фастівської міської ради Київської області від 27 вересня

2018 року № 1/3-ХLIV-VІІ, яким виконавчому комітету Фастівської міської ради надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0442 га в постійне користування для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови по АДРЕСА_1 (за всім будинком, без вказівки на нежитлові приміщення) в м. Фастів (категорія земель - землі житлової та громадської забудови).

04 квітня 2019 року Фастівською міською радою Київської області прийнято ще одне рішення за № 19/87-LI-VІІ «Про розгляд земельного спору в межах земель АДРЕСА_1 », яким дозволено виконавчому комітету Фастівської міської ради розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови по АДРЕСА_1 без погодження суміжних землекористувачів за варіантом розподілу № 1, згідно якого площа земельної ділянки, яка відводиться у постійне користування, становить 0,0387 га.

Рішенням Фастівської міської ради Київської області від 02 липня 2019 року

№ 7/47-LVІІІ-VІІ «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови виконавчому комітету АДРЕСА_1 » затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування площею 0,0387 га (кадастровий номер 3211200000:09:002:0217) для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови в АДРЕСА_1 (за всім будинком, без вказівки на нежитлові приміщення). Віднесено вказані земельні ділянки до категорії земель житлової та громадської забудови. Передано в постійне користування виконавчому комітету Фастівської міської ради земельну ділянку площею 0,0387 га (кадастровий номер 3211200000:09:002:0217) для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови в АДРЕСА_1 за рахунок земель комунальної власності.

09 липня 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право постійного користування вказаною земельною ділянкою.

Вказані рішення Фастівської міської ради Київської області позивачі вважають незаконними, а також такими, що порушують їх права як співвласників квартир цього будинку та землекористувачів.

З урахуванням уточнених позовних вимог просили суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Фастівської міської ради Київської області №1/3-ХLIV-VІІ від 27 вересня 2018 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови в АДРЕСА_1 Виконавчому комітету Фастівської міської ради»;

визнати протиправним та скасувати рішення Фастівської міської ради Київської області № 19/87-LI-VІІ від 04 квітня 2019 року «Про розгляд земельного спору в межах земель АДРЕСА_1 »;

визнати протиправним та скасувати рішення Фастівської міської ради Київської області № 7/47-LVІІІ-VІІ від 02 липня 2019 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови Виконавчому комітету Фастівської міської ради в м. Фастів вул. С. Петлюри, 2»;

зобов`язати Державного реєстратора виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області (Відділ державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, прав на нерухоме майно та їх обтяжень Фастівської міської ради) Юхту І. В. провести відповідні реєстраційні дії по скасуванню державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права постійного користування земельною ділянкою площею 0,0387 га з кадастровим номером 3211200000:09:002:0217 за власником Фастівською міською радою (правокористувач - Виконавчий комітет Фастівської міської ради Київської області) на підставі рішення Фастівської міської ради Київської області № 7/47-LVІІІ-VІІ від 02 липня 2019 року, здійснену 09 липня 2019 року (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу, індексний номер: 47758279 від 12 липня

2019 року).

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 березня 2021 року, позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачі, відповідач та треті особи є співвласниками багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 , як співвласник квартири у багатоквартирному будинку по АДРЕСА_1 , відмовила у погодженні акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання, який є невід`ємною частиною документації із землеустрою. Вказане питання розглянуте на комісії Фастівської міської ради по розгляду питань земельних спорів в межах

м. Фастів, засідання якої відбулося 12 лютого 2019 року, за участю

ОСОБА_1 . Комісією рекомендовано здійснити комісійне обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 з виїздом на місце.

14 лютого 2019 року комісією у складі секретаря міської ради, начальника КП ФМР «Фастівське БТІ», працівниками виконавчого комітету Фастівської міської ради та розробника документації із землеустрою у присутності ОСОБА_1 здійснено обстеження вказаної земельної ділянки. Громадянці ОСОБА_1 було запропоновано два варіанти розподілу спірної земельної ділянки. ОСОБА_1 повідомила комісію про намір 15 лютого 2019 року звернутись до розробника документації із землеустрою для узгодження остаточного варіанту поділу земельної ділянки та погодження акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання. Проте ОСОБА_1 не були здійснені вказані дії щодо погодження та підписання акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання. Причин, які завадили ОСОБА_1 відмовитись від узгодження остаточного варіанту поділу земельної ділянки, ОСОБА_1 в ході судового розгляду не повідомила.

Листом № 06-33/1368 від 14 березня 2019 року № 06-33/1368 позивачів повторно запрошено на засідання комісії Фастівської міської ради по розгляду питань земельних спорів в межах м. Фастова (а. с. 72). Як вбачається з Витягу з протоколу № 2 засідання комісії Фастівської міської ради, 21 березня 2019 року розглянуто звернення виконавчого комітету Фастівської міської ради щодо не підписання акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання (погодження меж) земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вирішено винести на чергову сесію Фастівської міської ради питання надання дозволу на оформлення земельної ділянки в постійне користування для будівництва на обслуговування інших будівель громадської забудови по АДРЕСА_1 виконавчому комітету Фастівської міської ради без погодження з суміжними землекористувачами будинку (а. с. 74).

З урахуванням викладеного, позиція позивачів свідчить про відсутність у них аргументів на спростування наявності пропозиції відповідача щодо поділу спірної земельної ділянки, яка є комунальною власністю Фастівської міської ради.

Суд вважав безпідставним твердження позивачів про те, що Фастівська міська рада неправомірно передала виконавчому комітету Фастівської міської ради земельну ділянку в постійне користування із земель комунальної власності, чим порушила вимоги земельного законодавства України. Станом на день подачі позову до суду позивачі не є належними землекористувачами земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Крім того, земельна ділянка не є прибудинковою територією, оскільки позивачами не надана суду відповідна землевпорядна документація, яка б свідчила про такий правовий режим. Право користування земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 як станом на час прийняття оспорюваних рішень, так і на день подачі позову до суду, у позивачів не виникало, а тому при прийнятті оскаржуваних рішень Фастівська міська рада правомірно розпорядилося землею, що є у комунальній власності територіальної громади м. Фастова, оскільки має право на володіння, користування та розпоряджання своїм майном. КП Фастівської міської ради Фастівське бюро технічної інвентаризації, яке займалося розробкою проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування, виконало всі необхідні роботи, передбачені вимогами чинного законодавства.

Отже, територіальна громада м. Фастова в особі Фастівської міської ради, як власник земель комунальної власності, в межах своїх повноважень правомірно передала виконавчому комітету Фастівської міської ради речове право - право постійного користування земельною ділянкою за рахунок земель комунальної власності. На підставі рішення Фастівської міської ради Київської області від 02 липня 2019 № 7/47-LVІІІ-VІІ зареєстроване право постійного користування земельною ділянкою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 09 липня 2019 року, що в повному обсязі відповідає чинному законодавству.

Відсутність погодження меж земельної ділянки із позивачами, які не набули у встановленому законом порядку прав землекористувачів земельної ділянки, не є підставою вважати оскаржувані рішення незаконними.

За результатом розгляду справи судом не встановлено порушень з боку Фастівської міської ради при прийнятті оскаржуваних рішень. Позивачами не доведено порушення їх майнових прав або законних інтересів, оскільки матеріали справи свідчать про відсутність у позивачів станом на день подання позову та на час розгляду справи суб`єктивного матеріального права користування спірною земельною ділянкою та, як наслідок, права на позов.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки позиція позивачів свідчить про відсутність у них аргументів на спростування наявності пропозиції відповідача щодо поділу спірної земельної ділянки, яка є комунальною власністю Фастівської міської ради; станом на день подання позову до суду права позивачів на користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 не оформлені; земельна ділянка за указаною адресою в не є прибудинковою територією. Тому при прийнятті оскаржуваних рішень Фастівська міська рада правомірно розпорядилося землею, що є у комунальній власності територіальної громади м. Фастова, а суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачами порушення їх майнового права та законного інтересу діями відповідача.

Аргументи учасників справи

У квітні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 через представника ОСОБА_7 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. Аналогічні висновки висловлені Верховним Судом України у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, від 12 жовтня 2016 року у справі

№ 6- 2225цс16.

За таких обставин, набувши право власності на частину житлового будинку, позивачі набули у власність пропорційну частину земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт нерухомості.

Набувши у 2006 році право приватної власності на квартири АДРЕСА_2 у багатоквартирному будинку і підготувавши та подавши на розгляд відповідачам у 2009 році проекти землеустрою щодо прилеглої до будинку земельної ділянки, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до чинного на той час законодавства України мали повне право розраховувати на передачу їм у приватну власність частини цієї земельної ділянки, пропорційної площі належних їм квартир у будинку.

Однак, в подальшому позивачам стало відомо, що відповідачем-1 відносно спірної земельної ділянки було прийнято ряд рішень, що і стали предметом оскарження у цій справі. Ці рішення грубо порушують їхні земельні права як співвласників багатоквартирного будинку, а відтак підлягають скасуванню в судовому порядку. Рішення ж судів попередніх інстанцій у справі прийняті без врахування правових позицій Верховного суду, а тому є такими, що не базуються на законі, невірно трактують фактичні обставини справи та надають невірну юридичну оцінку таким обставинам, прийнятими з порушеннями норм матеріального права, що обумовлює необхідність їх перегляду і скасування в касаційному порядку.

З огляду на те, що будинок під АДРЕСА_1 є багатоквартирним, сторони відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» є його співвласниками.

Право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, розміщеного на цій земельній ділянці, якщо іншого не встановлено домовленістю між ними. Однак у будь-якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п`ята статті 319 ЦК України).

Всупереч твердженням представника відповідачів та позиції судів попередніх інстанцій, прилегла до будинку під АДРЕСА_1 земельна ділянка загальною площею 0,0727 га разом із розташованими на ній комунікаціями та допоміжними спорудами у відповідності до положень законодавства України перебуває у спільній власності сторін та мала би бути розподілена за їхньою взаємною згодою (погодженням між ними) відповідно до статті 377 ЦК України пропорційно до розміру (площі) нерухомого майна, розташованого на такій ділянці, що перебуває у власності сторін.

Натомість, відповідач-1, грубо порушуючи вказані норми права, самовільно та в одноособовому порядку, без жодного погодження меж і площі здійснив присвоєння собі більшої частини земельної ділянки (0,0387 га із 0,0727 га загальної площі), залишивши для позивачів і третіх осіб, що займають більшу частину площі багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , можливість приватизувати сукупно ділянки площею не більше 0,0340 га.

Крім того, судами попередніх інстанцій повністю проігноровані твердження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про неврахування відповідачем-1 прав позивачів та третіх осіб як співвласників нерухомого майна у вказаному будинку, оскільки за текстом оскаржуваних рішень Фастівської міської ради земельна ділянки відводиться не під приміщення №№ 1-2, належні відповідачу-1, а під весь цей будинок. Іншими словами, відповідач-1 всупереч вимогам ЦК України та ЗК України виділив та передав відповідачеві-2 (фактично, самому собі) в постійне користування і частину ділянки під приватною власністю позивачів та третіх осіб, що є незаконним.

Згідно із наявними у матеріалах справи варіантами розподілу земельних ділянок, виготовленими на виконання рішення відповідача-1 від 27 вересня 2018 року (в т.ч. і варіант № 1, в подальшому затверджений відповідачем в оскаржуваному рішенні), ці варіанти містять вказівку на наявність лише двох землекористувачів - Виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області та ОСОБА_1 . Таким чином, розподіливши земельну ділянку згідно із варіантом розподілу № 1 в односторонньому порядку, відповідач-1 повністю проігнорував наявність речового права (права власності) на нерухоме майно, розташоване на такій ділянці (а отже, і права на саму таку ділянку), у позивача-2 та третіх осіб, які зареєстровані та постійно проживають у квартирах АДРЕСА_2 цього будинку. Вказана обставина була повністю проігнорована судами попередніх інстанцій та їй всупереч вимогам ЦПК України не було надано жодної правової оцінки в оскаржуваному рішенні, що саме по собі свідчить про незаконність та необґрунтованість таких рішень.

Не відповідають вимогам закону і висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачі станом на день подачі позову до суду є неналежними землекористувачами, оскільки їхнє право користування земельною ділянкою є похідним від самого факту права власності на нерухоме майно, що розташоване на такій земельній ділянці, а не від наявності чи відсутності певного набору землевпорядної документації, яка у даному випадку жодним чином не підтверджує таке право користування. Зазначене випливає як із вимог законодавства України, так і з відповідної практики Верховного Суду, що склалась у цій категорії спорів.

Матеріали справи не містять жодних належних доказів направлення та вручення повідомлення позивачам про дату, час і місце засіданні комісії з розгляду земельних спорів у порядку і строки, передбачені ЗК України. При цьому, заперечення позивачів, висловлені в ході розгляду справи, щодо такого неповідомлення їх відповідачем-1 у будь-який передбачений законом спосіб, в порушення вимог ЦПК України були повністю проігноровані судами попередніх інстанцій, ними не було вжито жодних заходів із витребування таких доказів від відповідачів.

Кадастрова зйомка (в т.ч. і погодження меж земельної ділянки із суміжними власника та землекористувачами як її невід`ємний етап) є одним із ключових етапів формування земельної ділянки та виготовлення землевпорядної документації на неї. Без належного проведення кадастрової зйомки у відповідності до вимог земельного законодавства процедура відведення земельної ділянки у власність (передачі її у постійне користування) не може вважатись законною та має бути скасована або суб`єктом владних повноважень, що допустив подібні порушення, або в судовому порядку.

Ані відповідачем-1, ані будь-якою землевпорядною організацією на його замовлення протягом лютого-березня 2019 року жодних дій із проведення кадастрової зйомки земельної ділянки, відносно якої в подальшому були прийняті оскаржувані рішення, не проводились. За місцем проживання позивача-1 жодна комісія або будь-яка особа, уповноважена відповідачем-1, не прибувала, розміщення та розмежування ділянки не проводила та не погоджувала, про дату, час і місце засідання комісії з розгляду земельних спорів позивачів та/або третіх осіб не повідомляла.

Рух справи межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 15 травня 2017 року у справі

№ 705/6917/14-ц, у постанові Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 442/5033/16-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17).

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належать на праві спільної часткової власності квартири в будинку АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_3 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від

12 січня 2007 року.

ОСОБА_2 спільно з дружиною ОСОБА_4 та двома дітьми ОСОБА_6 і ОСОБА_5 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_4 за цією ж адресою, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 23 січня 2007 року.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно територіальна громада м. Фастова в особі Фастівської міської ради є власником нежитлових приміщень № 1, № 2 загальною площею 75,4 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Фастівської міської ради № 119/2 від 28 квітня

2009 року.

Відповідно до рішення Фастівської міської ради Київської області від

27 вересня 2018 року №1/3-ХLIV-VІІ «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови в АДРЕСА_1 , Виконавчому комітету Фастівської міської ради» було надано дозвіл виконавчому комітету Фастівської міської ради на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0442 га в постійне користування для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови по АДРЕСА_1 (категорія земель - землі житлової та громадської забудови).

ОСОБА_1 , як співвласник квартири у багатоквартирному будинку по АДРЕСА_1 , відмовила у погодженні акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

Вказане питання було розглянуте на комісії Фастівської міської ради по розгляду питань земельних спорів в межах м. Фастів, засідання якої відбулося 12 лютого 2019 року, за участю ОСОБА_1 . У зв`язку з цим, комісією було рекомендовано здійснити комісійне обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 з виїздом на місце. 14 лютого

2019 року комісією у складі секретаря міської ради, начальника КП ФМР «Фастівське БТІ», працівниками виконавчого комітету Фастівської міської ради та розробника документації із землеустрою у присутності ОСОБА_1 здійснено обстеження вказаної земельної ділянки.

ОСОБА_1 було запропоновано два варіанти розподілу спірної земельної ділянки, однак позивач повідомила комісію про намір 15 лютого 2019 року звернутись до розробника документації із землеустрою для узгодження остаточного варіанту поділу земельної ділянки та погодження акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання. Проте, ОСОБА_1 не були здійснені вказані дії щодо погодження та підписання акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

Листом № 06-33/1368 від 14 березня 2019 року № 06-33/1368 позивачів було повторно запрошено на засідання комісії Фастівської міської ради по розгляду питань земельних спорів в межах м. Фастова та відповідно витягу з протоколу № 2 від 21 березня 2019 року вказаною комісією було розглянуто звернення виконавчого комітету Фастівської міської ради щодо не підписання акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання (погодження меж) земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вирішено винести на чергову сесію Фастівської міської ради питання надання дозволу на оформлення земельної ділянки в постійне користування для будівництва на обслуговування інших будівель громадської забудови по зазначеній адресі виконавчому комітету Фастівської міської ради без погодження з суміжними землекористувачами будинку.

04 квітня 2019 року Фастівською міською радою Київської області було прийнято рішення за № 19/87-LI-VІІ «Про розгляд земельного спору в межах земель АДРЕСА_1 », яким дозволено виконавчому комітету Фастівської міської ради розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови по АДРЕСА_1 без погодження суміжних землекористувачів за варіантом розподілу № 1, згідно якого площа земельної ділянки, яка відводиться у постійне користування, становить 0,0387 га.

Рішенням Фастівської міської ради Київської області від 02 липня 2019 року

№ 7/47-LVІІІ-VІІ «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови виконавчому комітету Фастівської міської ради в АДРЕСА_1 » затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування площею 0,0387 га (кадастровий номер 3211200000:09:002:0217) для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови по вказаній адресі. Віднесено вказані земельні ділянки до категорії земель - землі житлової та громадської забудови. Передано в постійне користування виконавчому комітету Фастівської міської ради земельну ділянку площею 0,0387 га (кадастровий номер 3211200000:09:002:0217) для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови в АДРЕСА_1 за рахунок земель комунальної власності.

На підставі зазначеного рішення Фастівської міської ради Київської області право постійного користування земельною ділянкою зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09 липня 2019 року за Фастівською міською радою (правокористувач: виконавчий комітет Фастівської міської ради).

Згідно договору до замовлення № 5-289К/18 від 17 грудня 2018 року між Фастівським МБТІ та ОСОБА_1 нею замовлено виготовлення технічної документації на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , а 20 серпня 2019 року позивач подала заяву міському голові про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку орієнтовною площею 0,0364 га по вказаній адресі, яка станом на день подачі позову не розглянута, права позивачів на користування земельною ділянкою не оформлені.

Позивачами не надано суду відповідна землевпорядна документація, яка б свідчила про те, що спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1 є прибудинковою територією.

Позиція Верховного Суду

Щодо визнання протиправним та скасування рішення Фастівської міської ради Київської області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

У частинах другій, третій статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

За змістом статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом (див. пункт 30 постанова від 17 жовтня

2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18)).

Отже, дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет відведення. Такий дозвіл наділяє заінтересовану особу лише повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати у власність або користування в майбутньому.

Тому оспорюване рішення Фастівської міської ради Київської області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку в процесі її відведення, не має самостійного значення з метою відновлення та/або захисту прав співвласників щодо усунення перешкод у користуванні прибудинковою територією, тому не є ефективним способом захисту прав позивачів, і в задоволенні цих вимог судам слід було відмовити саме з цих підстав.

Щодо визнання протиправним та скасування рішення Фастівської міської ради Київської області про розгляд земельного спору

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі

№ 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19) вказано, що «закріплене у статті 50 Закону України «Про нотаріат» право на оскарження нотаріальної дії може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може призвести до відновлення порушеного права або інтересу безвідносно до дослідження правомірності дій інших осіб. Втім, нотаріальна дія з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів є одномоментною та не має самостійного значення, оскільки завершується виданням свідоцтва. Тому оскарження нотаріальної дії з його видачі не дозволить ефективно захистити та відновити права позивача. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 205 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду; пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі

№ 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі

№ 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі

№ 688/2479/16-ц (пункт 30)). Аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду зробила і щодо словосполучень «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду; пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) та «справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 157 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду; пункт 1 частини першої статті 238 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) (постанови від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42 і 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від

20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі

№ 826/2323/17 (пункт 34), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункт 30), від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (пункт 20)). Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що Господарський суд Львівської області визнав недійсними прилюдні торги, протокол від 16 серпня 2013 року й акт від 22 серпня 2013 року, та зауважує, що порушене чи оспорюване право або інтерес зазвичай мають бути ефективно захищені в одному судовому процесі та в одному виді судочинства. Відсутність юридичної можливості використати для захисту права чи інтересу позивача вимогу визнати незаконною нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів за наявності іншого ефективного способу захисту є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм права».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18 (провадження № 14-83цс20) зазначено, що: «судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо встановленого кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають з приватноправових відносин. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначає частина друга вказаної статті. В абзаці дванадцятому цієї частини передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту».

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (частини третя, п`ята стаття 158 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Тлумачення наведеної норми свідчить, що суд, вирішуючи відповідний земельні спір, який попередньо вирішений органом місцевого самоврядування, не обмежений таким рішенням або висновками органу місцевого самоврядування.

Тому посилання на рішення або висновки органу місцевого самоврядування щодо вирішення земельного спору можуть складати сутність доводів сторони, які суд оцінює за правилами оцінки доказів в межах спору за належним способом захисту, які в цій справі позивачами заявлені. Тому позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, отже така вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, як і взагалі не підлягає судовому розгляду.

Відсутність у позивача юридичної можливості пред`явити вказану позовну вимогу є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті.

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша та друга статті 414 ЦПК України).

Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі (пункт 5 частини першої статті 409 ЦПК України).

Тому рішення судів в частині вирішення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Фастівської міської ради Київської області № 19/87-LI-VІІ від 04 квітня 2019 року «Про розгляд земельного спору в межах земель АДРЕСА_1 »належить скасувати та провадження у справі в цій частині закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Щодо визнання протиправним та скасування рішення Фастівської міської ради Київської області про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування і зобов`язання державного реєстратора скасувати державну реєстрацію речових прав

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Суди встановили, що будинок АДРЕСА_1 складається з двох квартир, які належать позивачам і третім особам, а також нежитлових приміщень № 1, № 2, що належать територіальній громаді

м. Фастова в особі Фастівської міської ради.

Тому посилання позивачів та судів на те, що позивачі, відповідач та треті особи є співвласниками багатоквартирного будинку, а ОСОБА_1 як співвласник квартири у багатоквартирному будинку відмовила у погодженні акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання, є помилковими.

Разом з тим, у частинах першій, третій статті 377 ЦК України (в редакції, чинній на час набуття прав власності позивачами на квартири будинку) передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно частини четвертої статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час набуття прав власності позивачами на квартири будинку) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року у справі № 442/5033/16-ц (провадження № 61-40637св18), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що «зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства. При цьому під час застосування положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України судам слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. Такі правові висновки викладені Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) Велика Палата Верховного Суду не встановила правових підстав для відступлення від наведених висновків та погодилася із застосуванням судами статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України».

З урахуванням наведеного суди зробили помилковий висновок, що позивачі не є належними землекористувачами земельної ділянки для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 станом на день подачі позову до суду.

Разом з тим, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд(частина перша - третя статті 13 ЦПК України).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статями 76 77 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі

№ 263/11779/16-ц (провадження № 61-10819св20) вказано, що «стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. Стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не випливає, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж, слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може бути підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. Таким чином, непогодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки не є саме по собі підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та переданні земельної ділянки у власність».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 570/1721/20 (провадження № 61-10072св21) зазначено, що «судами правильно враховано, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що право ОСОБА_1 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивача, де проходить її межа, чи порушена межа земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста. Позивач під час розгляду справи не заявляв клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи».

У справі, що переглядається, суди встановили, що права позивачів на користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 не оформлені, земельна ділянка прибудинкової території не сформована; позивачі не надали доказів, що виділена у користування відповідачуземельна ділянка є їх прибудинковою територією. У справі відсутні висновки експерта чи спеціаліста щодо порушення меж земельної ділянки, яка є прибудинковою територією співвласників будинку АДРЕСА_1 , або порядку її розподілу між співвласниками будинку.

Тому суди зробили правильний по суті висновок в частині недоведеності позивачами порушення їх майнового права та/або законного інтересу оспорюваним рішенням відповідача.

Оскільки позовна вимога про скасування державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою є похідною від вимогипро визнання протиправним та скасування рішення Фастівської міської ради Київської області про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування, то у її задоволенні слід відмовити з цієї підстави.

Тому суди правильно відмовили у задоволенні позовних вимог, проте з урахуванням наведених висновківВерховного Суду, частково помилилися щодо мотивів такої відмови. У зв`язку із цим оскаржені судові рішення належить змінити в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 263/11779/16-ц (провадження № 61-10819св20), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від

15 вересня 2021 року у справі № 570/1721/20 (провадження № 61-10072св21), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення в частині позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про розгляд земельного спору скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити, в іншій частині -змінити в мотивувальній частині.

Керуючись статтями 400 402 410 412 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 березня

2021 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення Фастівської міської ради Київської області про розгляд земельного спорускасувати та провадження у справі № 381/3966/19 в зазначеній частині закрити.

В іншій частині рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від

04 березня 2021 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 серпня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 04 березня 2021 року в скасованій частині втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук