Постанова
Іменем України
07 липня 2021 року
м. Київ
справа № 382/1858/16-ц
провадження № 61-12793св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду
від 11 червня 2020 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М.,
Левенця Б. Б., Борисової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки удаваними в частині покупця, визнання покупцем за договорами купівлі-продажу та визнання права власності.
Позовну заяву мотивовано тим, що у вересні 2013 року ОСОБА_5 звернувся до ОСОБА_1 з проханням придбати у нього належне йому нерухоме майно.
На підтвердження намірів купівлі-продажу будинку та земельних ділянок на АДРЕСА_1 на підставі розписки
від 30 жовтня 2013 року ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_1 50 000 грн.
Вказував, що ОСОБА_5 тяжко хворів, гроші йому були потрібні терміново на лікування, а документи для оформлення договору купівлі-продажу були не підготовлені, впевненості в позитивному результаті проведення лікування не було, тому він склав заповіт на ім`я ОСОБА_1 , згідно з яким заповів останньому вищевказане майно.
Під час укладення договору купівлі-продажу у ОСОБА_1 не було паспорта, отже він не міг стати стороною цього правочину, тому право власності було оформлено на сина позивача - ОСОБА_2 .
Так, 31 березня 2014 року між ОСОБА_5 та сином позивача -
ОСОБА_2 , були укладені спірні договори купівлі-продажу. При цьому всі розрахунки були здійснені за особисті та належні позивачу кошти без будь-якої участі відповідача. Спірні будинок та земельні ділянки ОСОБА_1 придбавав для себе особисто. Відповідач зобов`язався у подальшому переоформити на позивача право власності на вказані вище будинок та земельні ділянки.
У жовтні 2016 року позивач звернувся до відповідача з проханням переоформити будинок та земельну ділянку на його ім`я, проте, останній ухиляється від їхньої домовленості та стверджує, що майно належить йому особисто та придбано за власні кошти. Проте, відповідач відмовляється укласти договір купівлі-продажу або дарування даного нерухомого майна.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив:
- визнати договір купівлі-продажу житлового будинку на АДРЕСА_1 , укладений 31 березня 2014 року, удаваним у частині покупця з моменту його укладення;
- визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0999 га, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, на АДРЕСА_1 , укладений 31 березня 2014 року, удаваним у частині покупця з моменту його укладення;
- визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0646 га, яка призначена для ведення особистого селянського господарства, на
АДРЕСА_1 , укладений 31 березня 2014 року, удаваним в частині покупця з моменту його укладення;
- визнати ОСОБА_1 покупцем за договором купівлі-продажу житлового будинку на АДРЕСА_1 , укладеним
31 березня 2014 року;
- визнати ОСОБА_1 , покупцем за договором купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0999 га, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, на АДРЕСА_1 , укладеним 31 березня 2014 року;
- визнати ОСОБА_1 покупцем за договором купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0646 га, яка призначена для ведення особистого селянського господарства, на АДРЕСА_1 , укладеним 31 березня 2014 року;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0999 га, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд на
АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0646 га, яка призначена для ведення особистого селянського господарства, на АДРЕСА_1 ;
- внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме:
- до номеру запису про право власності 5175734 від 31 березня 2014 року в графі «власник» замість « ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_2 , виданий 22 червня 2004 року, видавник: Яготинський РВ ГУ МВС України в Київській області, країна громадянства: Україна, адреса: АДРЕСА_2 » внести запис « ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_4 , виданий 25 вересня 1998 року, видавник: Яготинський РВ ГУ МВС України в Київській області, країна громадянства: Україна, адреса: АДРЕСА_2 »;
- до номеру запису про право власності 5175493 від 31 березня 2014 року в графі «власник» замість « ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_2 , виданий 22 червня 2004 року, видавник: Яготинський РВ ГУ МВС України в Київській області, країна громадянства: Україна, адреса: АДРЕСА_2 » внести запис « ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_4 , виданий 25 вересня 1998 року, видавник: Яготинський РВ ГУ МВС України в Київській області, країна громадянства: Україна, адреса: АДРЕСА_2 »;
- до номеру запису про право власності 5175254 від 31 березня 2014 року в графі «власник» замість « ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_2 , виданий 22 червня 2004 року, видавник: Яготинський РВ ГУ МВС України в Київській області, країна громадянства: Україна, адреса: АДРЕСА_2 » внести запис « ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_4 , виданий 25 вересня 1998 року, видавник: Яготинський РВ ГУ МВС України в Київській області, країна громадянства: Україна, адреса: АДРЕСА_2 ».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 01 березня
2017 року позов задоволено.
Визнано договори купівлі-продажу житлового будинку, земельної ділянки розміром 0,0999 га, кадастровий номер 3225510100:07:031:0016, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, та земельної ділянки розміром 0,0646 га, кадастровий номер 3225510100:07:031:0017, яка призначена для ведення особистого селянського господарства, розташованих по АДРЕСА_1 , укладених 31 березня 2014 року, удаваними в частині покупця з моменту їх укладення.
Визнано ОСОБА_1 покупцем по договорах купівлі-продажу житлового будинку, земельних ділянок розміром 0,0999 га та 0,0646 га, розташованих по АДРЕСА_1 , укладених 31 березня
2014 року та визнано за ним право власності на вказане нерухоме майно.
Внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме: до номерів запису про право власності 5175734, 5175493, 5175254 від 31 березня 2014 року в графі «власник» замість ОСОБА_2 внести запис ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зібраними у справі доказами підтверджено, що спірне майно фактично придбане за кошти позивача та для нього, проте не було оформлено на останнього з технічних причин (у нього був відсутній паспорт), тому спірні правочини необхідно визнати недійсними лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цими договорами купівлі-продажу необхідно визнати ОСОБА_1 , за рахунок коштів якого і для якого фактично укладалися ці договори.
Короткий зміст судових рішень апеляційної і касаційної інстанцій
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 08 лютого 2018 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як правонаступників процесуальних прав та обов`язків ОСОБА_1 .
Постановою Апеляційного суду Київської області від 29 березня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що, встановивши, що стороною оспорюваних договорів купівлі-продажу від 31 березня 2014 року є також ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд першої інстанції всупереч вимогам статті 33 ЦПК України (у редакції, чинній на час вирішення справи місцевим судом) не залучив його спадкоємців до участі у справі в якості співвідповідачів, внаслідок чого прийняв судове рішення про права та обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
Постановою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Київської області від 29 березня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Останньою постановою Київського апеляційного суду від 11 червня
2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення,
а рішення Яготинського районного суду Київської області від 01 березня
2017 року - без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд мотивував свої висновки про наявність підстав для задоволення позову на підставі недопустимих доказів, зокрема показань свідків. Крім того, суд апеляційної інстанції вирішив питання про права та інтереси особи, яка не була залучена до участі у справі, зокрема спадкоємця сторони договорів купівлі-продажу ОСОБА_5 . Вказує, що спірне майно було придбане за його кошти. Про істотні умови договорів домовлявся він особисто.
Відзив на касаційну скаргу
У березні 2021 року від ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність судових рішень.
Крім того, у березні 2021 року від ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив ОСОБА_4 , в якій викладено мотиви незгоди з доводами відзиву.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 30 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до розписки, складеної ОСОБА_5
30 жовтня 2013 року, ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_1 50 000 грн в якості авансу в рахунок належного для отримання ним платежу за будинок з надвірними будівлями та дві земельні ділянки площею 0,0646 га та
0,0999 га, які знаходяться на АДРЕСА_1 та належать йому на праві власності.
Відповідно до заповіту, складеного 31 жовтня 2013 року та посвідченого приватним нотаріусом Яготинського районного нотаріального округу Київської області Черних О. В., ОСОБА_5 заповів все належне йому майно, а саме: житловий будинок та дві земельні ділянки площею 0,0999 га та 0,0646 га на АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 .
На замовлення ОСОБА_5 08 жовтня 2013 року була проведена оціночна вартість спірних земельних ділянок та житлового будинку. Термін дії звіту про оцінку житлового будинку спливав 08 квітня 2014 року. Кошти за проведення оціночного звіту в розмірі 1 700 грн були сплачені ОСОБА_1 .
Між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) 31 березня
2014 року укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими спорудами на АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Яготинського районного нотаріального округу Київської області Черних О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 223.
Між ОСОБА_5 (продавцем) та ОСОБА_2 (покупцем, сином
ОСОБА_1 ) 31 березня 2014 року укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0646 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, на АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Яготинського районного нотаріального округу Київської області Черних О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 225.
Між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) 31 березня
2014 року укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0999 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, яка розташована на АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Яготинського районного нотаріального округу Київської області Черних О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 224.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах
2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд має з`ясувати наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Статтею 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідків недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був вчинений без включення до нього недійсної частини.
Правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину, з`ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.
Якщо при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним із підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбано за кошти іншої особи і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, вказаний договір визнається недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір.
Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.
Для визнання правочину удаваним необхідно мати на увазі, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди, наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо, оскільки удаваний правочин може бути вчинений як без будь-яких протиправних намірів, так і з метою приховування іншого незаконного правочину, при цьому будь-якого обмеження щодо наявності умислу в усіх сторін такого правочину законом не встановлено. Такий умисел може бути завуальований лише однією стороною, про що інша сторона може не знати, як і навпаки.
При цьому, удаваним може бути не весь правочин, але лише в частині когось з його учасників, якщо буде встановлено що інший учасник за змістом договору домовлявся про істотні умови договору, про її ціну, сплатив за власні кошти її покупну ціну, придбав майно для себе та наступні дії сторін свідчать про прийняття виконання договору іншою стороною.
Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 посилався на розписку
ОСОБА_5 від 30 жовтня 2013 року, заповіт від 30 жовтня 2013 року, складений ОСОБА_5 на його користь, договір авансу купівлі-продажу будинку та земельної ділянки від 30 жовтня 2013 року, показання свідків.
Відповідно до договору авансу купівлі-продажу будинку, укладеного
30 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 (покупець) та ОСОБА_5 (продавець) вбачається, що за умовами пункту 1.1 вказаного договору продавець зобов`язується прийняти встановлену ціну та передати у власність покупцю будинок загальною площею 62, 60 кв. м з надвірними будівлями та
2 земельні ділянки площею 0,0646 га та 0,0999 га, що заходяться за адресою: АДРЕСА_1 і належать продавцю на праві власності, а покупець зобов`язується сплатити встановлену ціну та прийняти у власність вказане майно. Згідно з пунктом 1.3 даного договору ціна вказаного майна орієнтовно (в залежності від експертної оцінки) становить 240 000 грн.
У пункті 1.4 вказаного договору сторони дійшли згоди, що виплата вартості майна буде проведена шляхом внесення грошових коштів двома частинами: авансу у розмірі 50 000 грн до 31 жовтня 2013 року, решта грошових коштів у сумі орієнтовно (в залежності від експертної оцінки) 190 000 грн повний розрахунок - до моменту нотаріального оформлення договору купівлі-продажу майна, вказаного у пункті 1.1 договору. Гроші передаються покупцем особисто продавцю з наданням відповідного документального підтвердження проведеної платіжної операції (а. с. 20-21)
Відповідно до розписки, складеної ОСОБА_5 30 жовтня 2013 року,
ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_1 50 000 грн в якості авансу в рахунок належного для отримання ним платежу за будинок з надвірними будівлями та за дві земельні ділянки площею 0,0646 га та 0,0999 га, які знаходяться на АДРЕСА_1 та належать йому на праві власності.
Також 30 жовтня 2013 року ОСОБА_5 склав заповіт, за яким заповів належний йому житловий будинок під АДРЕСА_1 та належні йому земельні ділянки площею 0,0646 га та 0,0999 га, що розташована за цією ж адресою, ОСОБА_1 . Вказаний заповіт посвідчено приватним нотаріусом Яготинського районного нотаріального округу Київської області Черних О. В.
Відповідно до показань свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 кошти за придбання будинку та земельних ділянок сплатив саме ОСОБА_1 .
Крім того, судом першої інстанції, за клопотанням представника позивача, було відтворено запис пояснень відповідача ОСОБА_2 у справі 382/2391/15 за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та відшкодування моральної шкоди. У своїх поясненнях ОСОБА_2 вказав, що спірних житловий будинок було придбано за особисті кошти його батька ОСОБА_1 , але договір купівлі-продажу було оформлено на нього. Документи на будинок та ключі від будинку знаходяться у його батька ОСОБА_1 . Він ніякого відношення до даного будинку не має та всього двічі навідувався до цього будинку. Він зареєстрований на
АДРЕСА_2 , де й проживає по даний час. У будинку по
АДРЕСА_1 він не проживає, ключів у нього від будинку немає, будинок тільки оформлений на нього. Також визнав, що будинок зареєстрований на праві власності за ним, проте купив його батько і оформив на нього. Сказав, що після того як він одружиться, то батько подарує йому цей будинок. Весілля ще не було і будинок йому батько ще не подарував.
Таким чином, обставина придбання спірного майна саме за особисті кошти позивача ОСОБА_1 визнана відповідачем ОСОБА_2 в іншій цивільній справі №382/2391/15 та підтверджується вказаними вище та дослідженими доказами у даній справі.
Суди попередніх інстанцій, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81 89 ЦПК України, установивши, що обов`язки покупця за договорами купівлі-продажу
від 31 березня 2014 року виконав ОСОБА_1 і він же скористався правами покупця, саме він домовлявся про істотні умови договору купівлі-продажу,
а відповідач вдає із себе покупця, будучи лише формально зазначеним таким в договорах, дійшли правильного висновку про визнання договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок від 31 березня 2014 року удаваними в частині покупця та визнали покупцем за вказаними договорами ОСОБА_1 .
Відповідачем не спростовано факту придбання вказаних будинку та земельних ділянок за особисті кошти позивача, а також не надано суду доказів на підтвердження того, що саме ним сплачувалися кошти за договорами купівлі-продажу від 31 березня 2014 року.
Доводи касаційної скарги щодо незалучення до участі у справі правонаступників продавця за договорами купівлі-продажу від 31 березня 2014 року є необґрунтованими, оскільки спірні правовідносини у даній справі передбачають правонаступництво лише в частині вирішення майнових прав на майно між сторонами спору в цій справі, а не сторонами договору купівлі-продажу. Спадкових прав ОСОБА_5 ці правовідносини не порушують, так як договори купівлі-продажу будинку та земельних ділянок в частині продавця ОСОБА_5 сторонами не оспорюються.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не допускаються.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення,
а постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2020 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович