12.12.2024

№ 383/686/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 383/686/22

провадження № 61-2846св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2023 року під головуванням судді Адаменко І. М. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Дуковського О. Л., Письменного О. А. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та касаційну скаргу ОСОБА_2 на додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 березня 2024 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Дуковського О. Л., Письменного О. А. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь 1 828 430 грн боргу за розпискою від 03 серпня 2012 року, що еквівалентно 50 000 доларам США станом на 03 серпня 2022 року .

В обґрунтування позову зазначав, що на початку серпня 2012 року до нього, звернувся громадянин ОСОБА_2 з проханням надати йому в безвідсоткову позику кошти в сумі 50 000 доларів США на тривалий період, на що він погодився. Оскільки розрахунковою грошовою одиницею в Україні є гривня ОСОБА_2 прохав надати йому кошти в гривневому еквіваленті з розрахунку за банківським обмінним курсом.

ОСОБА_1 зазначав, що 03 серпня 2012 року він передав ОСОБА_2 в позику кошти в сумі 400 000 грн, які були еквівалентні за курсом НБУ на той час

50 000 доларів США, з урахування необхідної переплати при можливій купівлі відповідачем валюти в банківських або обмінних установах.

Вказані кошти позивачем були передані ОСОБА_2 в присутності двох свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Відразу, після отримання та перерахування коштів, ОСОБА_2 власноручно написав та передав йому розписку, якою підтвердив отримання коштів у зазначеному розмірі та вказав про своє зобов`язання повернути отримані кошти в строк до 03 серпня

2022 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Бобринецький районний суд Кіровоградської області рішенням від 16 листопада

2023 року позов задовольнив.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 03 серпня 2012 року в сумі 1 828 430 грн.

Стягнув з ОСОБА_2 користь ОСОБА_1 судовий збір в загальній сумі

12 901,20 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 18 280 грн, а також витрати, пов`язані із проведенням експертизи, у розмірі 7 169,40 грн.

Кропивницький апеляційний суд постановою від 13 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2023 року без змін.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції вказував, що відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, предметом договору позики від 03 серпня 2012 року є грошові кошти в сумі 400 000 грн, що еквівалентно 50 000 доларів США, курс до гривні станом на день платежу, як зазначено у позові 03 серпня 2022 року, становить

36,5686 грн до 1 долара США.

Врахувавши, що сторони не визначили у договорі іншого порядку повернення позики, сума заборгованості становить 1 828 430 гривень, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Узагальнені доводи заяви про ухвалення додаткового рішення

16 лютого 2024 року до Кропивницького апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення для вирішення питання про стягнення судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги.

ОСОБА_1 надав угоду від 05 січня 2024 року № 185 про захист /представництво/ та надання правничої допомоги, Додаток 1 до угоди про захист /представництво/ та надання правничої допомоги від 05 січня 2024 року № 185, акт від 14 лютого 2024 року виконаних робіт за угодою про захист /представництво/ та надання правничої допомоги, платіжну інструкцію про сплату ОСОБА_1 отримувачу Замші Д. Д. 6 000 грн, докази направлення поштою вказаних матеріалів ОСОБА_2 .

Розмір витрат на правничу допомогу заявник обґрунтовує наданими йому представником послугами за час розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції, а саме: вивчення справи, з урахуванням аналізу судової практики - 2 000 грн; складання процесуальних документів - 2 000 грн; участь в судових засіданнях (одне засідання) 1 500 грн; відрядження до Кропивницького апеляційного суду - 800 грн.

Короткий зміст додаткової постанови апеляційного суду

Кропивницький апеляційний суд додатковою постановою від 13 лютого 2024 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат про професійну правничу допомогу у справі № 383/686/22 задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 200 грн.

Приймаючи оскаржену додаткову постанову суд апеляційної інстанції вважав аргументи заяви ОСОБА_1 частково обґрунтованими.

Врахувавши характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшення їх розміру та стягнення з відповідача на користь позивача 5 200 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Суд апеляційної інстанції вважав, що у Додатку 1 до угоди про захист /представництво/ та надання правничої допомоги від 05 січня 2024 року № 185 та акті від 14 лютого 2024 року виконаних робіт за угодою у якості виконаної послуги зазначено - відрядження до Кропивницького апеляційного суду - 800 грн, однак така послуга не може бути віднесена саме до правничої допомоги, а тому задоволенню не підлягає. Розмір цих витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, однак сторона позивача не надала доказів на підтвердження витрат понесених представником позивача на відрядження.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційних скарг

У лютому 2024 року представник ОСОБА_6 адвокат Боруш А. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2024 року в якій просив оскаржені судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Представник заявника зазначає, що суди не надали належної правової оцінки розписці ОСОБА_2 від 03 серпня 2012 року, оскільки нею визначено, що відповідач отримав у борг 400 000 грн, а визначення його еквіваленту у вираженні до долара США не створює для нього зобов`язання саме у доларовому еквіваленті, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові

від 11 листопада 2019 року у справі № 910/15951/18, від 08 лютого 2023 року у справі № 750/12/20 та від 16 листопада 2022 року у справі № 301/2052/18.

Також зазначає, що суди не врахували правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 19 липня 2023 року у справі № 753/2971/19 де суд вказав, що вказівка у договорі на курс умовної одиниці до гривні на день укладення договору, без подальшої узгодженості сторонами сплати коштів з прив`язкою до коштів до іноземної валюти не дає підстав для висновку про наміру сторін визначити ціну договору у гривні з урахуванням курсу долара США на день платежу.

Представник заявника вказує, що суди встановили фактичні обставини у справі на підставі недопустимих доказів - висновку експерта від 31 березня 2023 року

№ 558/23-27.

Сторона відповідача ставить під сумнів такий висновок та вважає його необґрунтованим. У судовому засіданні за клопотанням сторони відповідача експерт надав свої пояснення щодо висновку проте не спростував обґрунтовані сумніви сторони відповідача стосовно його правильності та повноти. Зауважує, що експерт дослідив простий підпис, виявив у ньому лише декілька розбіжних ознак з підписом ОСОБА_1 при цьому зробив категоричний висновок. Вказує, що експертний висновок містить недоліки, які проявляються в тому що він не вказав та не зміг пояснити які саме встановлені збіги загальних ознак та найбільш помітних окремих ознак. Вказує, що у листі від 17 лютого 2023 року науково-дослідна організація повідомляла суд про необхідність зазначення на яких аркушах підшитий документ, який потрібно дослідити, проте суд лише повідомив експертну організацію про виправлення описки в ухвалі про призначення експертизи, а експерт самостійно зібрав матеріали для дослідження

Касаційна скарга також містить аргумент про те, що сторона позивача подала до суду клопотання про стягнення додаткових судових витрат та приєднання до матеріалів справи доказів від 09 серпня 2023 року. Додатком сторона позивача долучила акт виконаних робіт від 09 серпня 2023 року, який не містить жодного обґрунтування щодо переліку наданих послуг, які були надані адвокатом Лаврусенку В. В., а тому він не має жодного доказового значення.

Суди як першої так і апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні клопотання про проведення повторної судової почеркознавчої експертизи, проте такі ухвали про відмову не містять жодних спростувань на аргументи клопотань про призначення відповідної експертизи.

Доводом касаційної скарги також є те, що сторона відповідача подавала до суду клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, проте такі аргументи були залишені без уваги.

Касаційна скарга також містить посилання на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11 вересня 2019 року у справі

№ 753/9563/14-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 753/9564/14-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 753/4078/17, від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15714/18, від 11 листопада 2019 року у справі № 910/15951/18, від 08 лютого 2023 року у справі № 750/12/20, від 16 листопада 2022 року у справі № 301/2052/18, від 19 липня 2023 року у справі

У квітні 2024 року представник ОСОБА_6 адвокат Боруш А. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду

від 14 березня 2024 року в якій просив оскаржене судове рішення скасувати, у справі ухвалити нове, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Представник заявника зазначає, що позивач повинен надати до суду детальний опис наданих послуг та підтвердження оплати ним необхідних послуг.

Позивач подав до суду апеляційної інстанції клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн, проте до вказаної заяви не надав жодних чітких доказів на підтвердження наданих адвокатом послуг. Виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн є завищеною та неспівмірною з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

Апеляційний суд не врахував правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11 червня 2020 року у справі № 821/227/17, від 30 березня 2020 року у справі № 726/549/19, від 17 вересня 2020 року у справі № 810/3806/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц та від 09 червня 2020 року у справі

№ 466/9758/16-ц.

Представник відповідача зауважує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду від 25 січня

2023 року у справі № 127/20555/20 не врахував конкретних обставин справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Додатково зазначає, що оскаржена додаткова постанова не містить мотивів відхилення доводів сторони відповідача, викладених у клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзиви на касаційні скарги

У поданих у квітні та травні 2024 року до Верховного Суду відзивах на касаційні скарги представник ОСОБА_1 адвокат Замша Д. Д. у задоволенні касаційних скарг просив відмовити.

Представник позивача вказував, що суд як першої так і суд апеляційної інстанції дійшли правильних висновків про наявність підстав для стягнення суми боргу у розмірі 1 828 430 грн, оскільки сторони погодили, що ОСОБА_2 повинен був повернути кошти в сумі еквівалентній 50 000 доларів США.

Усі зібрані у справі докази суди дослідили у їх сукупності, порушень норм процесуального права не допустили.

Додатково зазначає, що як місцевий суд так і суд апеляційної інстанції дійшли правильних висновків про покладення на сторону відповідача витрат на професійну правничу допомогу у визначеному судами розмірі, оскільки такий розмір є співмірним із складністю справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалами від 14 березня 2024 року та від 03 травня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Бобринецького районного суду Кіровоградської області.

02 квітня 2024 року цивільна справа № 383/686/22 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

03 серпня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, за яким позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальникові грошову суму в розмірі 400 000 грн, що на день передачі відповідала еквівалентові суми 50 000 доларів США та за яким відповідач мав виконати своє зобов`язання з повернення позики в строк, не пізніше 03 серпня 2022 року (а. с. 7, 95, том 1).

Вказані обставини підтверджуються оригіналом розписки, яку склав відповідач

ОСОБА_2 у письмовій формі 03 серпня 2012 року та надав позивач ОСОБА_1 до суду.

Також, вказані фактичні обставини не заперечуються стороною відповідача та встановлені рішенням Бобринецького районного районного суду Кіровоградської області від 08 грудня 2017 року у справі № 383/686/17 у якій брали участь ті самі особи (а. с. 10-15, том 1).

Станом на 03 серпня 2012 року офіційний курс долара США до гривні, встановлений Національним банком України становив 7,993 гривні до 1 долара США, що підтверджується інформацією з офіційного сайту Національного банку України (bank.gov.ua) (а. с. 16, том 1).

На обґрунтування заперечень позовних вимог відповідач надав до суду оригінал розписки від 26 червня 2018 року за якою ОСОБА_1 , на виконання договору позики від 03 серпня 2012 року, отримав від ОСОБА_2 суму коштів у розмірі

400 000 грн та будь-яких претензій стосовно виконання договору позики до

ОСОБА_2 він не має (а. с. 64, 112, том 1).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 31 березня 2023 року у цивільній справі № 383/686/22 № 558/23-27, підпис від імені ОСОБА_1 у розписці від 26 червня 2018 року, складений від імені ОСОБА_1 , який міститься в графі « 26 червня 2018 року ОСОБА_1 », виконаний не самим ОСОБА_1 , а іншою особою. Цей підпис виконаний з ретельним наслідуванням якогось справжнього підпису ОСОБА_1 шляхом попереднього тренування (а. с. 199-202, том 1).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Згідно зі статтею 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно зі статтею 545 ЦК України свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 372/45/21.

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Також, статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суди встановили та з матеріалів справи відомо, що у власноручно написаній

ОСОБА_2 розписці від 03 серпня 2012 року, він вказав, що взяв у борг 400 000 грн, що еквівалентно на час отримання коштів 50 000 доларів США.

Зміст розписки про отримання грошових коштів свідчить про фактичне отримання грошей у позику та про наявність у ній зобов`язання їх повернення. При цьому, відповідач договір позики не оспорював, в тому числі за його безгрошовістю.

На обґрунтування заперечень проти позовних вимог відповідач надав до суду оригінал розписки від 26 червня 2018 року в якій вказано, що ОСОБА_1 , на виконання договору позики від 03 серпня 2012 року, отримав від ОСОБА_2 суму коштів у розмірі 400 000 грн та будь яких претензій стосовно виконання договору позики до ОСОБА_2 він не має.

З висновку експерта за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи від 31 березня 2023 року № 558/23-27 суди встановили, що підпис від імені ОСОБА_1 у розписці від 26 червня 2018 року виконаний не самим

ОСОБА_1 , а іншою особою. Цей підпис виконаний з ретельним наслідуванням якогось справжнього підпису ОСОБА_1 шляхом попереднього тренування.

У судовому засіданні експерт ОСОБА_7 підтвердив свій висновок.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що у справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення про задоволення позову, дали належну оцінку борговій розписці, встановили її правову природу, а тому дійшли обґрунтованого висновку про наявність між сторонами відносин, які виникли з договору позики, а відповідною розпискою підтверджується як факт отримання боржником коштів за договором позики, так і зобов`язання повернути ці кошти.

Наведеним також спростовується аргумент касаційної скарги про те, що ухвалюючи рішення по суті позовної вимоги суди не врахували всіх фактичних обставин у справі, а тому їх висновок про наявність підстав для задоволення позову по суті позовних вимог не можна вважати необґрунтованим.

Колегія суддів також зауважує, що суд апеляційної інстанції, відхиляючи аналогічні за змістом аргументи апеляційної скарги та правильно вказував, що посилання в апеляційній скарзі на те, що у справі відсутні докази на підтвердження того, що саме ОСОБА_1 , як позикодавець, а не інша особа, підписав розписку від 26 червня 2018 року, і в зв`язку з цим відсутні підстави для задоволення позову, є неспроможними, оскільки вказаним вище експертним висновком від 31 березня

2023 року № 558/23-27 надана відповідь на поставлене перед експертом, ключове для розв`язання спору питання про неналежність підпису кредитору, відповідь є чітка та однозначна, висновок відповідає вимогам належності, достовірності та допустимості.

Щодо аргументу касаційної скарги про відсутність підстав для стягнення на користь позивача грошових коштів у сумі 1 828 430 грн, що еквівалентно 50 000 доларам США відповідно до офіційного курсу встановленого Національним банком України колегія суддів доходить таких висновків.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною другою статті 533 ЦК України встановлено, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ця норма кореспондується із приписами статті 524 ЦК України, згідно з якими зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Тобто виконання зобов`язання у гривнях з урахуванням еквівалента іноземної валюти можливе лише у разі якщо сторони узгодили це у договорі.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Вказана правова позиція зазначена у постановах Верховного Суду від 14 січня

2019 року у справі № 537/6309/16-ц та від 20 січня 2021 року у справі № 635/8483/18.

З огляду на наведене колегія суддів вважає правильним висновок місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача боргу за договором позики у розмірі 1 828 430 грн, що еквівалентно

50 000 доларам США.

Щодо аргументу касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, яке виявилось у відмові у призначенні у справі повторної експертизи колегія суддів доходить таких висновків.

Бобринецький районний суд Кіровоградської області ухвалою від 28 листопада

2022 року призначив у справі судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручив експертам Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. На вирішення експерту поставив питання: - чи виконаний підпис у розписці від 26 червня 2018 року ОСОБА_1 , чи іншою особою. Об`єктом дослідження був оригінал розписки.

На виконання вказаної ухвали 04 квітня 2023 року до суду надійшов висновок експерта Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Петрова С. від 31 березня

2023 року № 558/23-27.

В судовому засіданні представник відповідача адвокат Боруш А. О. звернувся до суду з клопотанням про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи.

Обґрунтовував його тим, що на виконання ухвали Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 28 листопада 2022 року був складений висновок експерта від 31 березня 2023 року № 558/23-27, який сторона відповідача ставить під сумнів та вважає його необґрунтованим, оскільки в судовому засіданні за заявою сторони відповідача експерт надав свої пояснення щодо вказаного висновку, однак абсолютно не спростував сумніви сторони відповідача стосовно його правильності та повноти. Так, експерт дослідив простий підпис, виявив у ньому лише декілька розбіжних ознак з підписом ОСОБА_1 , при цьому зробив категоричний висновок. В описовій частині висновку експерт зазначав, що в процесі дослідження виявлено збіги загальних ознак та найбільш помітних окремих ознак, однак взагалі їх не описує та не вказує, які саме збіги та їх кількість, а також не зображає їх в фототаблиці до експертного висновку, не вказує як здійснювалася оцінка кожної ознаки з погляду на механізм їх утворення, індивідуальності та частоти поширеності. Не пояснив якими конкретно зразками керувався, порівнюючи досліджуваний підпис. З висновку неможливо встановити, які розбіжні ознаки є найбільш суттєвими, ілюстрований матеріал до висновку є неспроможним, оскільки не відображає з яких саме документів експерт їх виявив, та не відображає ілюстрацію пакування об`єктів дослідження. Крім того вказує, що експерт порушив пункт 2.3, пункт 2.2. розділу ІІ та пункт 4.3 розділу ІV Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, тому за таких обставин вважає за необхідне призначити у справі повторну судову почеркознавчу експертизу.

Бобринецький районний суд Кіровоградської області ухвалою від 11 жовтня

2023 року відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача адвоката Боруша А. О. про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи.

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволені клопотання місцевий суд вказував, що повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.

Експертне дослідження проведене відповідно до Закону України «Про судову експертизу» кваліфікованим судовим експертом Петровим С. В., який має повну вищу освіту, стаж експертної роботи з 1996 року, має відповідну кваліфікацію судового експерта другого кваліфікаційного класу та внесений до реєстру атестованих судових експертів. Висновок містить докладний опис проведеного дослідження де висновки з поставлених запитань є повними, достатньо обґрунтованими.

До апеляційної скарги представник відповідача додав клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи, проведення якої він просив доручити експертам Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса» (м. Харків вул. Золочівська, 8-а). На розгляд експертизи просив поставити питання: - чи виконано підпис у розписці від 26 червня 2018 року ОСОБА_1 чи іншою особою?

Клопотання мотивував тим, що висновок судового експерта від 31 березня 2023 року № 558/23-27 не спростовує як доказ оригінал розписки ОСОБА_1 від 26 червня 2018 року, оскільки такий висновок експерта є недопустимим та неналежним доказом. Сторона відповідача ставить під сумнів вказаний висновок експерта та вважає його необґрунтованим та таким, що викликає сумніви в його правильності, а тому для забезпечення реалізації принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, сторона відповідача просила про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи.

Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 13 лютого 2024 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи відмовив.

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви суд апеляційної інстанції вказував, що експертиза проведена з урахуванням специфіки предмета дослідження та необхідності при його вирішенні наявності спеціальних знань, проводилась на підставі документів (доказів), зібраних і досліджених у справі.

Заявник звертаючись із клопотанням не надав доказів того, що експерт допустив припущення, що висновок експертизи є недостатньо обґрунтованим, або що він суперечить іншим матеріалам справи, викликає сумніви в його правильності, або що при призначенні та проведенні експертизи істотно порушено процесуальні норми, які регламентують порядок її призначення та проведення.

Частиною другою статті 113 ЦПК України передбачено, що якщо висновок експерта буде визнаний необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Враховуючи, що представник відповідача не довів необхідності та доцільності проведення повторного експертного дослідження підпису вчиненого у розписці від 26 червня 2018 року, а відповідно до частини другої статті 113 ЦПК України повторна експертиза може бути призначена судом, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності колегія суддів відхиляє означений аргумент касаційної скарги.

Аргументи касаційної скарги про те, що місцевий суд та суд апеляційної інстанції не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду, викладених у постановах від 11 вересня 2019 року у справі

№ 753/2974/19, а також неврахування висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду викладеного в постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19колегія суддів відхиляє, оскільки правові висновки у наведених представником заявника справах викладені за фактичних обставин, які відмінні від фактичних обставин, встановлених судами у цій справі.

Щодо оскарження рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2023 року в частині вирішення питання розподілу судових витрат та додаткової постанови Київського апеляційного суду від 14 березня 2024 року

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу (частина перша статті 270 ЦПК України).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що 40. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. 41. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. 42. Зі змісту статей 10 11 12 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів. 43. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). 44. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. 45. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України. 46. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 47. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Колегія суддів також зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Місцевий суд встановив, що 04 серпня 2022 року ОСОБА_1 уклав розрахунок (Додаток 1) до угоди про захист/представництво/ та надання правової/правничої/ допомоги від 04 серпня 2022 року № 118 з адвокатом Замшою Д. Д., якою сторони погодили вартість правової допомоги в загальному розмірі 18 280 грн

(а. с. 24, том1). Ця обставина підтверджена також актом виконаних робіт за угодою про захист/представництво/ та надання правової/правничої/ допомоги

від 09 серпня 2023 року (а .с. 10, том 2).

На підтвердження наданих адвокатом позивачу послуг позивач надав квитанцію АТ КБ ПриватБанк від 15 серпня 2022 року за № 9278-3471-8776-4047 про сплату ОСОБА_1 коштів в сумі 18 280 грн на підставі договору від 04 серпня

2022 року № 118 про надання правничої допомоги (а. с. 25, том 1).

Таку ж суму витрат понесених ним на правничу допомогу позивач зазначив у своєму позові.

До апеляційного суду 16 лютого 2024 року, тобто в межах строку передбаченого частиною восьмою статті 141 ЦПК України на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 надав угоду від 05 січня 2024 року

№ 185 про захист /представництво/ та надання правничої допомоги, Додаток 1 до угоди про захист /представництво/ та надання правничої допомоги від 05 січня

2024 року № 185, акт виконаних робіт від 14 лютого 2024 року за угодою про захист /представництво/ та надання правничої допомоги, платіжну інструкцію про сплату ОСОБА_1 отримувачу Замші Д. Д. 6 000 грн, докази направлення поштою вказаних матеріалів ОСОБА_2 .

З урахуванням висновку про задоволення позову, місцевий суд та суд апеляційної інстанції зробили обґрунтовані висновки про стягнення судових витрат у визначених судами розмірах, які не є завищеними та неспівмірними з часом, який витратив адвокат на виконання відповідних робіт.

Врахувавши критерії співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин колегія суддів погоджується із висновками місцевого суду та висновками суду апеляційної інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у визначених судами розмірах.

Колегія відхиляє аргументи касаційних скарг про те, що оскаржене рішення суду першої інстанції та оскаржена додаткова постанова не містить мотивів відхилення доводів сторони відповідача, викладених у клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги, оскільки такі аргументи спростовуються змістом оскаржених судових рішень.

Довід касаційної скарги про те, що суди не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11 червня 2020 року у справі № 821/227/17,

від 30 березня 2020 року у справі № 726/549/19, від 17 вересня 2020 року у справі

№ 810/3806/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц та від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі

№ 755/9215/15-ц та від 25 січня 2023 року у справі № 127/20555/20 колегія суддів відхиляє, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанції, зроблені під час вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу наведеним висновками Верховного Суду не суперечать.

Інші доводи касаційних скарг спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального та процесуального закону.

Висновок за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків місцевого та апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Вирішення питання про поновлення виконання оскаржених судових рішеннь

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що Верховний Суд ухвалою від 02 квітня 2024 року зупинив виконання рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2023 року та постанови Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2024 року до закінчення касаційного провадження у справі, а ухвалою від 31 травня 2024 року зупинив виконання додаткової постанови Кропивницького апеляційного суду

від 14 березня 2024 року до закінчення касаційного розгляду справи, то виконання судових рішення на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 401 406 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2023 року, постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2024 року та додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 березня 2024 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2023 року, постанови Кропивницького апеляційного суду

від 13 лютого 2024 року та додаткової постанови Кропивницького апеляційного суду від 14 березня 2024 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров