№ 387/89/18

Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 387/89/18

провадження № 61-7493св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Науменко Іван Федорович, на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 02 жовтня 2018 року у складі судді Майстер І. П. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 11 березня 2019 року у складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Авраменко Т. М., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії.

Позовну заяву мотивовано тим, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 27 січня 2014 року Добровеличківською державною нотаріальною конторою. Цей будинок розташований на земельній ділянці, площею 0,2500 га, для обслуговування житлового будинку, а площа земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства становить 0,1465 га.

31 липня 2017 року вона звернулася до Приватного підприємства «І-Експерт-Сервіс» для виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі, щоб оформити право власності на зазначені земельні ділянки.

Після розроблення технічної документації із землеустрою, 24 жовтня 2017 року вона звернулася до відділу у Добровеличківському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про реєстрацію земельних ділянок та внесення відповідних відомостей до системи Державного земельного кадастру, але отримала відмови у зв`язку із невідповідністю електронного документа встановленим вимогам перетину земельних ділянок, власниками яких є вона та ОСОБА_2

ОСОБА_1 вважає, що ОСОБА_2 було порушено вимоги землекористування, оскільки має місце накладення меж її земельних ділянок із земельними ділянками ОСОБА_2 , у зв`язку з чим вона позбавлена можливості здійснити державну реєстрацію земельних ділянок.

Реальне поновлення її права можливе лише шляхом внесення змін до відомостей про межі земельної ділянки до поземельної книги.

Внесення змін до відомостей поземельної книги здійснюється Державним кадастровим реєстратором відповідно до пунктів 118, 120 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок № 1051), за заявою власника земельної ділянки.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила зобов`язати ОСОБА_2 вжити заходи щодо приведення меж земельних ділянок, які належать йому на праві приватної власності, з кадастровими номерами 3521786000:51:000:0431, 3521786000:51:000:0430, у відповідність з їх фактичним використанням шляхом замовлення технічної документації про встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) за їх фактичним використанням та подання цієї документації, розробленої у визначеному чинним законодавством України порядку, для проведення реєстрації змін до відомостей про межі земельних ділянок до поземельних книг з урахуванням висновку судової земельно-технічної експертизи.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 02 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 11 березня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суди виходили із того, що внесення відомостей про зміни меж земельної ділянки може здійснюватися лише за заявою власника земельної ділянки і на підставі технічної документації із землеустрою. Матеріали справи не містять доказів порушення відповідачем процедури оформлення землевпорядної документації щодо своєї земельної ділянки. Зобов`язання відповідача реалізувати за позивача його право на замовлення технічної документації на власну земельну ділянку не є способом захисту права позивача на земельну ділянку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Науменко І. Ф., посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 02 жовтня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 11 березня 2019 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на пункт 137 Порядку № 1051, відповідно до якого у разі відновлення меж земельної ділянки за її фактичним використанням, у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж кадастрові номери відповідних земельних ділянок не скасовуються, а відповідні зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до поземельних книг згідно із пунктами 116-118, 120-122 цього Порядку. Також суди не врахували висновок судового-експерта від 13 серпня 2018 року № 1301/1302/18-27, відповідно до якого є можливим зміщення межі земельної ділянки відповідача за її фактичним використанням. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували фактичні обставини справи, не встановили правильно предмет і підстави позову.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначив, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Науменко І. Ф., на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 02 жовтня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 11 березня 2019 року і витребувано із Добровеличківського районного суду Кіровоградської області цивільну справу № 387/89/18.

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Науменко І. Ф., не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 27 січня 2014 року спадкоємцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дружина ОСОБА_1 . Спадщина складається із житлового будинку АДРЕСА_2 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27 січня 2014 року № 16834288 об`єктом нерухомого майна ОСОБА_1 є житловий будинок АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 277928935217.

Рішенням відділу у Добровеличківському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 31 жовтня 2017 року № РВ-3500382712017 на підставі протоколу від 31 жовтня 2017 року № ПП-3500220692017 про проведення перевірки електронного документа ОСОБА_1 відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з тих підстав, що площа перетину земельної ділянки, кадастровий номер 3521786000:51:000:0430 та земельної ділянки кадастровий номер 3521786000:51:000:0431, співпадає.

Також рішенням відділу у Добровеличківському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 31 жовтня 2017 року № РВ-3500382722017на підставі протоколу від 31 жовтня 2017 року № ПП-3500220702017 про проведення перевірки електронного документа ОСОБА_1 відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з таких підстав, що площа перетину земельної ділянки, кадастровий номер 3521786000:51:000:0431, співпадає на 7,8284 %, а земельної ділянки, кадастровий номер 3521786000:51:000:0430, співпадає на 1,7696 %.

Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,2500 га, та для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1465 га, ОСОБА_1 ; рішення Тишківської сільської ради Добровеличівського району Кіровоградської області від 22 травня 2015 року № 444 «Про надання згоди на виготовлення технічної документації із землеустрою»; рішення Тишківської сільської ради Добровеличівського району Кіровоградської області від 14 липня 2015 року № 465 «Про затвердження технічної документації та передачу земельних ділянок у власність ОСОБА_2 » підтверджено факт затвердження технічної документації та передачі земельної ділянки, площею 0,3546 га, в межах населеного пункту АДРЕСА_1 на території Тишківської сільської ради, в тому числі 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), за рахунок земель житлової та громадської забудови, кадастровий номер 3521786000:51:000:0430, та для ведення особистого селянського господарства 0,1046 га земель сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 3521786000:51:000:0431, у власність ОСОБА_2 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28 листопада 2017 року власником земельних ділянок площею 0,25 га, кадастровий номер 3521786000:51:000:0430, та площею 0,1046 га, кадастровий номер 3521786000:51:000:0431, розташованих на АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 .

З повідомлення виконавчого комітету Тишківської сільської ради Добровеличівського району Кіровоградської області від 17 лютого 2017 року № 01-21-77/1 та листа Тишківської сільської ради Добровеличівського району Кіровоградської області від 21 лютого 2017 року № 01-21-80/1 вбачається, що ОСОБА_2 повідомляли про необхідність проведення дооформлення, зокрема внесення змін до технічної документації із встановленням меж його присадибної земельної ділянки на АДРЕСА_3 .

Відповідно до матеріалів польових топографо-геодезичних робіт Приватного підприємства «І-Експерт-Сервіс» від 31 липня 2017 року № 392 наявні відомості обчислення площі, опис меж земельної ділянки, кадастровий номер 3521786000:51:000:0431, на АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 .

Згідно з висновком експерта судової земельно-технічної експертизи від 13 серпня 2018 року № 1301/1302/18-27 фактичні розміри земельної ділянки на АДРЕСА_3 встановити неможливо, оскільки з правого боку земельна ділянка не має огорожі (дивись додаток 1 до висновку), відсутні межові знаки. З лівого боку земельна ділянка межує з земельною ділянкою, наданою у власність ОСОБА_1 , на АДРЕСА_1 . Фактичне використання земельної ділянки на АДРЕСА_3 перевищує площу, надану відповідно до технічної документації, та становить 3949,26 кв. м (дивись додаток 3 до висновку), відповідно до технічної документації земельної ділянки її загальна площа становить 3546,0 кв. м.

При розгляді координат технічних проектів кожного із власників земельної ділянки на АДРЕСА_3 та земельної ділянки на АДРЕСА_1 , йде накладання земельних ділянок на 201 кв. м. Площа земельної ділянки на АДРЕСА_1 відповідно до технічної документації становить 0,3965 га з яких 0,25 га надано для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та 0,1465 га надано для ведення особистого селянського господарства, фактичне використання дорівнює 3764,0 кв. м, що на 201 кв. м менше, аніж вказано у документації. Відповідно до технічної документації земельних ділянок на АДРЕСА_1 та на АДРЕСА_3 накладання відбувається з 4 межового знаку, де вже законно збудовані господарські будівлі, побудовані та розташовані на відповідних земельних ділянках. Тобто зміщення межі не шкодить законно побудованим господарським будівлям кожного власника. Оскільки у технічній документації із землеустрою координатами не фіксується розташування житлового будинку та господарських будівель, то встановити відповідність їх розташування з фактичним неможливо. Але фактичне розташування житлових будівель та господарських приміщень не суперечать будівельним нормам та дає можливість користуватися обслуговувати ці приміщення незалежно від розташування межі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом, способів.

Водночас під час захисту прав, свобод та інтересів громадян із визначеними законодавством підставами суд повинен виходити із фундаментальних принципів права власності не тільки позивача, але й відповідача.

Статтями 317 319 ЦК України передбачено, що власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Саме власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною четвертою статті 373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Статтею 125 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Державний земельний кадастр базується на таких основних принципах: об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону тощо.

Згідно зі статтею 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 ЗК України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 ЗК України; на підставі проектів землеустрою щодо впорядкування існуючих землеволодінь - у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками.

Зміни до документації із землеустрою вносяться за рішенням органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, які затвердили проекти землеустрою (частина друга статті 186 ЗК України).

Пунктом 1.3 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України з земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, визначено, що виконавцем робіт, пов`язаних з встановленням (відновленням) меж земельної ділянки, є юридична особа, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі якої працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників.

Відповідно до пункту 118 Порядку № 1051 внесення до поземельної книги відомостей (змін до них) про зареєстровану земельну ділянку (крім випадків, зазначених у пункті 119 цього Порядку) здійснюється за заявою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності відповідно до документації, що є підставою для внесення відповідних відомостей (змін до них) (крім випадків внесення відомостей про зміну виду використання).

Згідно з пунктом 121 Порядку № 1051 для внесення до відомостей про земельну ділянку змін щодо цільового призначення земельної ділянки, складу угідь, нормативної грошової оцінки, а також до відомостей про межі земельної ділянки (у разі їх встановлення (відновлення) за фактичним використанням земельної ділянки) Державному кадастровому реєстраторові подаються: 1) заява за формою згідно з додатком 12; 2) оригінал документації із землеустрою або оцінки земель, яка є підставою для внесення таких змін (крім випадків зміни виду використання земельної ділянки в межах земель певної категорії); 3) електронний документ (крім випадків внесення відомостей про зміну виду використання).

Зазначені положення Порядку № 1051 кореспондуються із частиною четвертою статті 26 Закону України «Про Державний земельний кадастр», а саме державний кадастровий реєстратор, який здійснює ведення поземельної книги, протягом чотирнадцяти робочих днів з дати реєстрації заяви вносить до поземельної книги інформацію про зміну відомостей про земельну ділянку або надає мотивовану відмову у внесенні таких відомостей.

Отже, внесення відомостей чи змін про межі земельної ділянки здійснюється лише за заявою власника земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що зобов`язання відповідача реалізувати за позивача його права на замовлення технічної документації на власну земельну ділянку не є способом захисту права позивача на земельну ділянку. Крім того, задоволення такої позовної вимоги буде суперечити вимогам Порядку № 1051 та Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Позивачем не було надано до суду доказів на підтвердження того, що з боку відповідача чиняться перешкоди щодо замовлення такої документації на належну їй на праві власності земельну ділянку.

Крім того, в жодній із застосованих позивачем у позовній заяві норм закону не йдеться про обов`язок відповідача приводити межі земельних ділянок у відповідність шляхом замовлення технічної документації у примусовому порядку, оскільки такі дії є способом волевиявлення особи, спрямованого на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, їм надана належна правова оцінка, тому колегія суддів їх відхиляє як необґрунтовані.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Науменко Іван Федорович, залишити без задоволення.

Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 02 жовтня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 11 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк