№ 390/1671/18

Постанова

Іменем України

01 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 390/1671/18

провадження № 61-3564св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

представник відповідача - адвокат Кривонос Андрій Ілліч,

треті особи: приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Томаз Вікторія Ігорівна, Кіровоградська місцева прокуратура,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_2 , на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 02 вересня 2019 року у складі судді Бойко І. А. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 січня 2020 року у складі колегії суддів: Чельник О. І., Дуковського О. Л., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог скарг

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Томаз В. І., Кіровоградська місцева прокуратура, про визнання договору міни (обміну) недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 17 грудня 2014 року між нею та відповідачем був укладений безоплатний договір міни, згідно з яким нею передано у власність відповідача земельну ділянку площею 6,1021 га, кадастровий номер 3522582400:02:000:0276, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Гаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, а відповідачем ОСОБА_3 у її власність передано земельну ділянку площею 0,0999 га, яка розташована на території Аджамської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області.

Вказувала, що обмін відбувся після одержання на вказані земельні ділянки державних актів на право власності.

Вважала, що договір укладено з порушенням пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, яким встановлено заборону відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельних часток (паїв).

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір міни (обміну) від 17 грудня 2014 року та видалити відповідні реєстраційні записи щодо зазначеного договору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 02 вересня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підставою позовних вимог позивачем зазначено порушення положень Закону України від 10 липня 2018 року № 2498-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», яким встановлено обов`язкову умову рівноцінності земельних ділянок, які обмінюються, або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10 відсотків. Проте, вказаний закон набрав чинності 01 січня 2019 року, а договір міни укладено 17 грудня 2014 року, тому його норми не можуть бути застосовані, оскільки згідно із частиною другою статті 5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі.

Крім того, районний суд зазначив, що в судовому засіданні позивач визнала добровільність укладення оспорюваного договору.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 15 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 02 вересня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірний договір міни відповідає положенням статей 203 і 715 ЦК України та не суперечить підпункту «б» пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни.

Апеляційний суд вважав правильними висновки районного суду про те, що Закон України від 10 липня 2018 року № 2498-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» набрав чинності 01 січня 2019 року, тому його норми не розповсюджуються на правовідносини у справі, оскільки договір міни (обміну) укладено 17 грудня 2014 року, а відповідно до частини другої статті 5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 та її представник - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У лютому 2020 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 вересня 2020 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій суперечать правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18.

Вказують, що поза увагою судів залишилося те, що предметом договору міни є вилучені з цивільного обороту об`єкти цивільних прав, які не можуть бути предметом угод та іншим способом переходити від одного до іншого власника в межах цивільно-правових правовідносин, отже, на підставі статті 111 ЗК України земельні паї на час дії мораторію перебувають в обтяженні. При цьому посилаються на положення статей 229 230 233 ЦК України й на неврахування відповідних правових позицій Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2020 року представник ОСОБА_3 - адвокат Кривонос А. І. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її доводів, вважаючи, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам статей 263-265 ЦПК України. При цьому вказує, що укладення оспорюваного договору було повністю осмисленим, волевиявлення сторін було вільним та відповідало їхній внутрішній волі.

Зазначає, що заявник у касаційній скарзі посилається на взаємовиключні підстави недійсності правочину, вказуючи, що договір міни є недійсним внаслідок укладення під впливом помилки, обману, тяжкої обставини, для приховання іншого правочину. Крім того, вказані підстави не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вважає, що строк звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору сплив 18 грудня 2017 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір міни (обміну), посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Томаз В. І. та зареєстрований в реєстрі за № 2221 (том 1, а. с. 13-15).

Відповідно до договору ОСОБА_1 та ОСОБА_3 міняють (обмінюють), передають у власність один одному належне їм на праві власності нерухоме майно, а саме: ОСОБА_1 земельну ділянку площею 6,1021 га, кадастровий номер 3522582400:02:000:0276, що розташована на території Гаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, цільове призначення якої ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а ОСОБА_3 - земельну ділянку, площею 0,0999 га, що розташована на території Аджамської сільської ради за межами населеного пункту, Кіровоградського району Кіровоградської області, цільове призначення якої ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Інформація щодо укладення договору підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 11 вересня 2018 року № 137332130 (том 1, а. с. 11-12).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявники вказують неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Оскаржувані судові рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (стаття 78 ЗК України).

Відповідно до статей 177 181 ЦК України, статті 79 ЗК України земельна ділянка є об`єктом цивільних прав.

Земельне законодавство ґрунтується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини першої статті 5 ЗК України).

Тобто власник земельної ділянки має повноваження щодо володіння, користування та розпорядження нею, а держава не повинна втручатися у здійснення громадянами свого права розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Згідно із частиною першою статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

Пункт 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору, встановлював, що до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2017 року, не допускається:

а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2017 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Отже, оборотоздатність земельних ділянок, які перебувають у власності громадян, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв) є обмеженою.

Проте заборона відчуження, встановлена вказаним пунктом, передбачала винятки, зокрема, можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін (стаття 715 ЦК України).

Міна (обмін) земельних часток (паїв) відповідно до вимог закону є цивільно-правовою угодою, яка, однак, може укладатися та реалізовуватись лише у порядку, передбаченому в Законі України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

У статті 5 цього Закону вказано, що сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» визначено, що у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву.

Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально. Сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах своїх повноважень сприяють обміну земельними ділянками (частина друга вказаної статті).

Аналіз змісту статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» свідчить, що вона не забороняє можливість обміну земельними ділянками, які використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті.

Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбачених статтею 5 цього Закону повноважень оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку, не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

За таких обставин укладення договору міни земельних ділянок після оформлення правовстановлюючих документів на них не суперечить пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору.

Відповідні висновки щодо застосування Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» у взаємному зв`язку з положеннями розділу Х «Перехідні положення» ЗК України викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19).

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, з яких виходив апеляційний суд, щодо можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише за схемою «пай» на «пай».

Так, підпункт «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору, гарантував можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.

Частина перша статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» також не обмежувала випадки, за яких може бути проведений обмін, а лише визначала одну з можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їх власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що визначений у пункті 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору, виняток щодо відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення передбачав можливість обміну саме земельної ділянки на іншу земельну ділянку, а не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай).

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору міни, ОСОБА_1 посилалася на те, що оспорюваний договір укладено з порушенням пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, яким встановлено заборону відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельних часток (паїв).

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість позову, оскільки позивачем не доведено позовних вимог, зокрема, зазначили, що доводи позивача про проведення обміну земельних ділянок без грошової доплати та нерівноцінність обміну є безпідставними, оскільки сторонами добровільно визначено у договорі про обмін земельних ділянок без грошової доплати. Крім того, заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у підпункті «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України у редакції, чинній до 1 січня 2019 року, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки суди, встановивши, що договір міни від 17 грудня 2014 року укладений у визначеній законодавством формі, відповідав дійсному волевиявленню сторін і за своїм змістом не суперечив Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)». При цьому правильними є висновки про непоширення на спірні правовідносини заборон, встановлених пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору.

У своєму рішенні від 22 травня 2018 року Європейський суд з прав людини у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsitsyura v. Ukraine), що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року, зазначив, що законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).

Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 149), вважаючи, що це є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку моральну шкоду, завдану заявникам (§ 156).

Згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення Європейського суду з прав людини від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.

Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (касаційне провадження № 14-66цс19), у якому відступлено від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що оспорюваний договір міни (обміну) земельних ділянок від 17 грудня 2014 року укладено між власниками, яким земельні ділянки належали на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку, а саме ОСОБА_1 на підставі державного акту на право приватної власності на землю КР № 089424, виданим Кіровоградською районною державною адміністрацією Кіровоградської області 03 листопада 2009 року та ОСОБА_3 - на підставі державного акту на право власності на землю серії ЯК № 049527, виданим Кіровоградською районною державною адміністрацією Кіровоградської області 03 листопада 2009 року.

Отже, правовідносини, які виникли між сторонами внаслідок укладення договору міни, не суперечать підпункту «б» пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, та відповідають положенням статей 203 715 716 ЦК України, відтак, суди правильно застосовали до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, отож, оскаржувані судові рішення скасуванню не підлягають.

Подібні правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 390/1153/17 (провадження № 61-14979св18), у постанові від 21 січня 2020 року у справі № 227/1505/18 (провадження № 61-46973св18).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання заявників на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19) колегія суддів відхиляє, оскільки оскаржувані судові рішення не суперечать правовій позиції, викладеній у зазначеній постанові.

Оскільки правових підстав для визнання недійсним договору міни немає, відтак, відсутні підстави для врахування правового визначення недійсності (нікчемності) правочину відповідно до постанови Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц (провадження № 61-5800зпв18), на яку посилаються заявники.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 02 вересня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк