15.05.2024

№ 390/233/18

Постанова

Іменем України

26 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 390/233/18

провадження № 61-2575св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Кропивницького районного нотаріального округу Томаз Вікторія Ігорівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Карпенка О. Л., Кіселика С. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Кропивницького районного нотаріального округу Томаз В. І., про визнання недійсним договору міни та застосування наслідків недійсності правочину.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що їй на праві власності належала земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,8926га, кадастровий номер 3522580900:02:000:0246, розташована на території Бережинської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області.

26 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір міни (обміну) земельних ділянок, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз В. І., зареєстрований у реєстрі за № 3134, за умовами якого вона та ОСОБА_3 обміняли (передали у власність один одному) належне їм на праві власності нерухоме майно, а саме: вона передала вказану вище земельну ділянку, а відповідач - земельну ділянку площею 0,0100 га, кадастровий номер 3522885000:02:000:6034, що розташована на території Полтавської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Обмін земельними ділянками відбувся без грошової доплати при тому, що різниця між нормативною грошовою оцінкою належною їй земельною ділянкою

(120 116,00 грн) та земельною ділянкою відповідача (166,00 грн) становить 119 950,00 грн.

Зазначила, що Верховний Суд України у постанові від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16 виклав правовий висновок щодо можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише «за схемою «пай на пай» у випадку, передбаченому статтею 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі - Закон № 899-IV).

Посилаючись на те, що договір міни (обміну) земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва укладено всупереч забороні, встановленій пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (далі - ЗК України), позивач просила: визнати недійсним договір міни (обміну) земельних ділянок від 26 грудня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз В. І., зареєстрований у реєстрі за № 3134; у порядку застосування наслідків недійсності зазначеного правочину, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 грудня 2013 року, індексний номер: 9572832, видане приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу

Томаз В. І.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області

від 04 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір міни (обміну) земельних ділянок від 26 грудня

2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз В. І., зареєстрований у реєстрі за № 3134.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладення договору міни (обміну) земельними ділянками відбулося у період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), встановленої пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), та з порушенням вимог статті 14 Закону № 899-IV, якою законодавець передбачив випадок, за якого допускається обмін земельними ділянками, зокрема, у разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16, у такому випадку, обміненими можуть бути тільки земельні ділянки «за схемою «пай на пай», тоді як предметом договору міни (обміну), укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є не земельні частки (паї), а сформовані у результаті їх виділення на місцевості земельні ділянки. Задовольняючи вимоги про визнання недійсним оспорюваного правочину, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для застосування до заявлених позовних вимог позовної давності, оскільки про наявність укладеного між нею та відповідачем договору міни, позивачу стало відомо лише у липні 2017 році з повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «Нива-2010» за вих. № 77 про відмову у виплаті їй орендної плати з підстав наявної реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 .

Зважаючи на те, що за змістом приписів пунктів 1, 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», рішення суду про скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, є самостійною підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування державної реєстрації прав, суд першої інстанції дійшов висновку про неефективність обраного позивачем способу захисту у частині вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на земельну ділянку від 26 грудня 2013 року, індексний номер: 9572832.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 04 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що обмін земельними ділянками, які є предметом вказаного договору відбувся з порушенням вимог Закону № 899-IV та мораторію, встановленого підпунктом «б» пункту 15 «Перехідні положення» ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що є підставою для визнання його недійсним. Водночас, встановивши зазначені обставини, суд дійшов помилкового висновку, що позивачем не пропущено позовну давність, перебіг якої розпочався з дня, наступного за днем вчинення правочину, оскільки саме з цього часу ОСОБА_1 могла довідатися про порушення своїх прав та законних інтересів. Твердження позивача про те, що вона не підписувала оспорюваного договору міни належними та допустимими доказами не підтверджено.

Узагальнені доводи касаційних скарг та аргументів інших учасників справи

У січні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника

ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , у якій заявник просив скасувати постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що апеляційний суд безпідставно відхилив доводи позивача про поважність причин пропуску позовної давності на звернення до суду. Зокрема, апеляційний суд не врахував, що до 2017 року позивач не була обізнана про позбавлення свого права власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,8926га, кадастровий номер 3522580900:02:000:0246, розташовану на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, договору міни не підписувала, оскільки за станом здоров'я фізично не могла перебувати за адресою вчинення нотаріальної дії щодо посвідчення договору, і з грудня 2011 року взагалі не відлучалася з місця постійного проживання у селі Бережинка Кропивницького району Кіровоградської області. Апеляційний суд не надав належної оцінки і доводам позивача про те, що навіть за умови підписання позивачем оспорюваного договору, вона не могла усвідомлювати його протиправного характеру до моменту отримання відповідної юридичної консультації, з огляду на відсутність у неї юридичної освіти, а також невжиття приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз В. І., передбачених статтею 51 Закону України «Про нотаріат», заходів щодо скасування у позасудовому порядку нотаріальної дії щодо посвідчення договору міни (обміну) земельних ділянок.

Застосування позовної давності не відповідає меті такого обмежувального заходу для позивача, оскільки як неодноразово вказував Європейський Суд з прав людини (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії; пункт 51 рішення

від 22 жовтня 1996 року за заявами № № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» позовна давність покликана виконувати декілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Крім того, заявник просив постановити окрему ухвалу, якою зобов`язати Міністерство юстиції України провести моніторинг реєстраційних записів внесених до Державного реєстру прав, що вчинені за рішенням нотаріусів як державних реєстраторів на виконання договорів міни, предметом яких є земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та встановивши такі факти, у межах наданих повноважень, скасувати незаконні реєстраційні записи вчинені під час дії мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення даної категорії.

У березні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу приватного нотаріуса Кропивницького районного нотаріального округу

Томаз В. І., у якому вона просила поновити строк на подання відзиву, посилаючись на те, що копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги отримала 05 березня 2019 року, а тому вона не мала змоги надати відзив у встановлений судом строк, до 28 лютого 2019 року.

Наведені третьою особою обставини є поважними причинами несвоєчасного подання відзиву на касаційну скаргу, а тому суд касаційної інстанції вважає можливим продовжити приватному нотаріусу Кропивницького районного нотаріального округу Томаз В. І. строк для подання відзиву на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , та приєднати його до матеріалів справи.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку про те, що предметом оспорюваного договору міни є не земельні частки, а сформовані у результаті їх виділення на місцевості земельні ділянки, але помилково виходив з того, що оскільки обмін земельними ділянками відбувся не «за схемою «пай на пай», за якою кожна із сторін договору відчужує на користь один одного свій пай та отримує взамін пай другої сторони, то наявні правові підстави для визнання оспорюваного договору недійсним, як укладеного всупереч забороні, встановленій пунктом 15 «Перехідні положення» ЗК України. Зазначила, що згідно з підпунктом «б» пункту 15 Перехідні положення» ЗК України, як у редакції на час укладення оспорюваного договору, так і на даний час, законодавцем встановлено винятки із встановленої заборони відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, а саме передбачено, у тому числі, можливість обміну однієї земельної ділянки на іншу земельну ділянку. На даний час обмін земельними ділянками врегульовано положеннями статті 37-1 ЗК України, відповідно до якої з 01 січня 2019 року дозволяється обмін земельних ділянок усіх форм власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства та особистого селянського господарства, але тільки тих, які розташовані у масиві земель, тоді як до 01 січня 2019 року таких обмежень щодо обміну земельними ділянками не існувало. Посилаючись на наведене, заявник просила касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково, скасувати рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області

від 04 вересня 2018 року і постанову Кропивницького апеляційного суду

від 20 грудня 2018 року, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 , на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІV-КР № 002708, виданого Кіровоградською районною державною адміністрацією Кіровоградської області 29 березня 2002 року на підставі розпорядження Кіровоградської районної державної адміністрації від 25 березня 2002 року

№ 153-р та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 208, належала земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,8926га, розташована на території Бережинської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області.

ОСОБА_3 , на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13 вересня 2013 року, виданого Реєстраційною службою Компаніївського районного управління юстиції Кіровоградської області, належала земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 0,0100 га, розташована на території Бережинської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області.

ОСОБА_1 передала земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,8926га, кадастровий номер 3522580900:02:000:0246, що розташована на території Бережинської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, а ОСОБА_3 - земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 0,0100 га, кадастровий номер 3522885000:02:000:6034,що розташована на території Полтавської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області.

Згідно з пунктом 2.2. договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 становить 120 116,00 грн. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що належить ОСОБА_3 становить 166,00 грн.

За умовами договору обмін земельними ділянками між сторонами відбувся без грошової доплати (пункт 2.1. договору).

Пунктом 5.4. договору передбачено, що до вимог про його розірвання застосовується загальна позовна давність у три роки.

04 вересня 2018 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника

ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до положень статей 6 і 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частина друга статті 78 ЗК України).

Земельне законодавство України базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини першої статті 5 ЗК України).

Встановлена пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, передбачала винятки, одним з яких була можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону, а не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай).

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша-третя статті 715 ЦК України).

У разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву (частина перша статті 14 Закону № 899-IV).

Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості)оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку (абзац одинадцятий частини першої статті 5 Закону № 899-IV).

Частина перша статті 14 Закону № 899-IVвизначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).

Стаття 14 Закону № 899-IV не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у підпункті «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК Україниу редакції, чинній до 01 січня 2019 року, та виключення з неї щодо можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абзаці одинадцятому частини першої статті 5 Закону № 899-IVповноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку (з 01 січня

2019 року - до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку), не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

У своєму рішенні від 22 травня 2018 року Європейський суд з прав людини у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsitsyura v. Ukraine), що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року, зазначив, що законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).

Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(§ 149), вважаючи, що це є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку моральну шкоду, завдану заявникам (§ 156).

Згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Натомість рішення Європейського суду з прав людини від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може тлумачитися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.

Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19), у якому Велика Палата Верховного Судувважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого

2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.

Визнаючи обгрунтованими висновки суду першої інстанції про наявність визначених законом підстав для визнання недійсним укладеного між сторонами договору міни (обміну), апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції необгрунтовано відмовив відповідачеві у застосуванні позовної давності, пропущеної позивачем без поважної причини.

Однак, поза увагою та, відповідно, оцінкою судів першої та апеляційної інстанцій залишився той факт, що сторони договору міни (обміну) від 26 грудня 2013 року обмінялися сформованими земельними ділянками, які зареєстровані, цільове призначення яких - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а тому на спірні правовідносини не поширюються положення Закону № 899-IV, дія якого поширюється на обмін розподілених між власниками та визначених у натурі земельних ділянок, але які ще незареєстровані за власниками, тобто таких, які не можуть виступати об`єктом цивільних прав.

Отже, правовідносини, які виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 унаслідок укладення договору міни, не суперечать підпункту «б» пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, та відповідають положенням статей 203 715 716 ЦК України.

Той факт, що земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, обмін яких було здійсненоміж сторонами, не знаходяться всередині єдиного массиву земель сількогосподарського призначення, не спростовує правомірності вчиненого сторонами правочину, оскільки до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», яким доповнено ЗК України статтею 37-1 «Особливості використання та розпорядження земельними ділянками, розташованими у масиві земель сільськогосподарського призначення, а також полезахисними лісовими смугами, які обмежують такий масив», чинне законодавство не встановлювало заборони на укладення договору міни земельних ділянок, розташованих у різних масивах земель сільськогосподарського призначення.

Ухвалюючи у справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав спливу позовної давності, суд апеляційної інстанції наведеного не урахував, та помилково погодився з висновком суду першої інстанції про обгрунтованість позову з посиланням на те, що оспорюваний договір міни укладений під час дії заборони відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), встановленого підпунктом «б» пункту 15 розділу Х Перехідних положень ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав його необгрунтованості.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Ураховуючи допущені судами попередніх інстанцій порушення норм матеріального права, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав його необгрунтованості.

Щодо клопотання про постановлення окремої ухвали

Статтею 420 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Відповідно до частини десятої статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду. Судом касаційної інстанції не встановлено недоліків у діяльності Міністерства юстиції України, які давали б підстави для постановлення окремої ухвали у цій цивільній справі.

Щодо клопотань про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

15 квітня 2019 року та 04 липня 2017 року до Верховного Суду надійшли клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, які мотивовано тим, що існує виключна правова проблема, і передача справи необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування пункту 15 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у справах про визнання недійсними (нікчемними) договорів міни земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладених без грошової доплати, з огляду на недостатність правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 12 жовтня 2016 року у справі

№ 6-464цс16, у подібних правовідносинах.

Клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не підлягають задоволенню з таких підстав.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, із обгрунтуванням підстав, визначених у частині п`ятій статті 403 ЦПК України.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Суд бере до уваги, що у постанові від 15травня 2019 року у справі

№ 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19), Велика Палата Верховного Суду вже виклала правовий висновок щодо застосування норм права та надалаоцінку виключній правовій проблемі у подібних правовідносинах.

Зважаючи на наведене, суд касаційної інстанції не встановив достатніх та обгрунтованих підстав для направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 400 409 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про постановлення окремої ухвали відмовити.

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області

від 04 вересня 2018 року і постанову Кропивницького апеляційного суду

від 20 грудня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Кропивницького районного нотаріального округу Томаз Вікторія Ігорівна, про визнання недійсним договору міни та застосування наслідків недійсності правочину, відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко