Постанова
Іменем України
22 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 394/1030/19
провадження № 61-8430св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом - приватне сільськогосподарське підприємство «Лан»,
відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , державний реєстратор Ганнівської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області Хававчук Ігор Анатолійович,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідач за зустрічним позовом - приватне сільськогосподарське підприємство «Лан»,
третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2020 року у складі судді Партоліної І. П. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Голованя А. М., Карпенка О. Л.,
у справі за позовом приватного сільськогосподарського підприємства «Лан» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , державного реєстратора Ганнівської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області Хававчука Ігоря Анатолійовича про визнання недійсним договору оренди землі та скасування його державної реєстрації та зустрічним позовом ОСОБА_1 до приватного сільськогосподарського підприємства «Лан», третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, про визнання недійсним договору оренди землі.
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року приватне сільськогосподарське підприємство «Лан» (далі - ПСП «Лан») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , державного реєстратора Ганнівської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області Хававчука І. А. про визнання недійсним договору оренди землі та скасування його державної реєстрації.
Позов мотивовано тим, що 20 липня 2006 року між ПСП «Лан» та ОСОБА_1 укладений договір оренди землі щодо передачі у строкове платне користування земельної ділянки площею 5,90 га, яка розташована на території Новоархангельського району Кіровоградської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 25 років.
Державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 20 липня 2006 року проведено 08 серпня 2006 року у Новоархангельському відділі Кіровоградської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 108, відповідно до чинного на той час законодавства.
Починаючи від початку дії вказаного договору позивач виконує всі обов`язки, своєчасно сплачує орендну плату, використовує земельну ділянку виключно за її цільовим призначенням.
З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізнався, що державний реєстратор Ганнівської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області Хававчук І. А. щодо земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні відповідно до договору від 20 липня 2006 року, вніс записи від 09 вересня 2019 року № 33205243 про право власності на земельну ділянку та від 09 вересня 2019 року № 33212594 про інше речове право - право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 12 вересня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Оскільки договір оренди земельної ділянки від 20 липня 2006 року, укладений між позивачем та ОСОБА_1 , є чинним, нерозірваний за згодою сторін, неприпинений та невизнаний недійсним в судовому порядку, існування одночасно двох правочинів щодо однакового об`єкта договору та зобов`язань суперечить законодавству України та правам позивача як орендаря на належне користування землею. На момент подання позову оспорювана земельна ділянка перебуває у користуванні ПСП «Лан» й орендодавцю не поверталася, оскільки останній не звертався за її поверненням.
Із урахуванням наведених обставин, позивач просив суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 12 вересня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та скасувати його державну реєстрацію.
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПСП «Лан» та просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 20 липня 2006, укладений між ПСП «Лан» та ОСОБА_1 , щодо оренди земельної ділянки № НОМЕР_1 , яка розташована на території Новоархангельської селищної ради, загальною площею 5,90 га та скасувати його державну реєстрацію.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що після отримання 16 березня 2020 року матеріалів позовної заяви з додатками ОСОБА_1 стало відомо про наявність договору оренди земельної ділянки від 20 липня 2006 року, який нібито був зареєстрований у Новоархангельському відділі Кіровоградської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» 08 серпня 2006 року за № 108.
ПСП «Лан» здійснювало використання земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , кадастровий номер 3523655100:02:000:0059, на підставі усної домовленості. Про оспорюваний договір ОСОБА_1 не було відомо взагалі, як і про наявність державної реєстрації зазначеного договору.
В оскаржуваному договорі відсутні такі істотні умови, як розмір орендної плати. Зокрема, з формуляру оскаржуваного договору зрозуміло, що при його заповненні необхідно було вказати розмір орендної плати: грошової - у гривнях із означенням способів внесення, проте зазначено, що орендна плата виплачується в розмірі 1,5 % у грошовому виразі від нормативної грошової оцінки вартості земельної ділянки. Також, нормативна грошова оцінка земельної ділянки зазначена з явними виправленнями, що не дозволяє визначити дійсний розмір орендної плати. Крім того, у договорі оренди земельної ділянки від 20 липня 2006 року відсутні умови збереження стану об`єкта оренди, а у відповідній графі стоїть прочерк. Також відсутні докази про виплату орендної плати.
ОСОБА_1 зазначав, що державна реєстрація оспорюваного договору є непідтвердженою, оскільки у листі від 20 вересня 2019 року № ПІ-294/0-326/0/63-19 Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області надало інформацію, що згідно з книгою запису реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею договорів оренди землі Кіровоградської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» зареєстровано договір оренди землі між ОСОБА_1 та ПСП «Лан» терміном на 25 років, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 08 серпня 2006 за № 040637600108. В даній інформації не зазначено ні повних даних про орендодавця (прізвища, ім`я та по-батькові), ні відомостей про земельну ділянку, а номер державної реєстрації договору оренди землі не співпадає з номером реєстрації договору, зазначеного в самому примірнику. Оскільки інформація про державну реєстрацію зазначеного договору не є підтвердженою, оспорюваний договір не набрав чинності.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2020 року позов ПСП «Лан» задоволено.
Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 12 вересня 2019 року, кадастровий номер 3523655100:02:000:0059, площею 5,90 га, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований державним реєстратором Ганнівської сільської ради Новоархангельського району Хававчуком І. А. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 48660527 від 13 вересня 2019 року та скасовано його державну реєстрацію.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги первісного позову, суд першої інстанції виходив із того, що одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, тому наявні підстави для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 12 вересня 2019 року та скасування його державної реєстрації.
Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність у договорі умови збереження об`єкта оренди та розміру орендної плати в гривнях не може бути підставою для визнання спірного договору недійсним, оскільки при укладанні договору сторони погодили між собою всі його істотні умови, скріпили його своїми підписами, договір пройшов державну реєстрацію і воля сторін відповідає принципу свободи договору, а тому відповідачем не доведено чому саме з таких підстав договір повинен бути визнаний недійсним.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 13 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2020 року у частині скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 12 вересня 2019 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволенні зазначених вимог відмовлено.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що скасовуючи державну реєстрацію договору від 12 вересня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції не врахував, що законодавство, чинне на момент укладення оспорюваного договору, передбачало обов`язкову реєстрацію права оренди земельної ділянки, а не самого договору, проте у позовній заяві ПСП «Лан» не заявляло вимоги про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки. В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
20 травня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.
Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано її із Новоархангельського районного суду Кіровоградської області.
05 серпня 2022 року проведено повторний автоматизований розподіл та розподілено справу колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17. Також заявник зазначає, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що позивач після 01 січня 2013 року не зареєстрував своє право оренди на підставі договору оренди земельної ділянки від 20 липня 2006 року, а тому відповідач, здійснивши державну реєстрацію права оренди за договором від 12 вересня 2019 року, прав позивача не порушив.
Суди не надали належного пояснення, чому в договорі оренди земельної ділянки від 20 липня 2006 року, укладеного між ПСП «Лан» та ОСОБА_1 , вказаний реєстраційний номер 108, який складається з трьох цифр, а не з дванадцяти, як було передбачено законодавством, чинним на час реєстрації зазначеного договору.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 отримував від ПСП «Лан» орендну плату, а також доказів того, що відбувався рух коштів по рахункам ПСП «Лан» щодо виплати орендної плати.
Доводи інших учасників справи
У встановлений ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2021 року строк відзиву на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що ОСОБА_1 на підставі рішення сесії Новоархангельської селищної Ради народних депутатів від 04 жовтня 2001 року № 240 передано у приватну власність земельну ділянку площею 5,90 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новоархангельської селищної ради, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю ІІ-КР № 037052 (а. с. 7 т. 1).
20 липня 2006 року між ПСП «Лан» та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, що розташована на території Новоархангельської селищної ради, строком на 25 років. Зазначений договір оренди земельної ділянки зареєстровано в Новоархангельському відділі Кіровоградської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 08 серпня 2006 року за № 108 (а. с. 4-6 т. 1).
У Книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, копія якої надана відділом у Новоархангельському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, наявний запис про реєстрацію 08 серпня 2006 року за № 108 договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ПСП «Лан» (а. с. 158 т. 1).
Згідно з відомостями Державного земельного кадастру земельна ділянка ОСОБА_2 зареєстрована 03 червня 2019 року шляхом подачі через онлайн- сервіси для сертифікованих інженерів-землевпорядників за транзакцією «Реєстрація земельної ділянки з існуючим державним актом без кадастрового номера» та присвоєно кадастровий номер 3523655100:02:000:0059 (а. с. 9 т. 1).
12 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3523655100:02:000:0059, площею 5,9007 га, строком на 7 років, речове право зареєстроване державним реєстратором Ганнівської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області Хававчуком І. А. 13 вересня 2019 року, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а. с. 10 т. 1).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо позовних вимог первісного позову
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом визнання правочину недійсним.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом положень статей 210 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий договір є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Статтею 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. І відповідно до статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Вирішуючи позовну вимогу про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 12 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суди обґрунтовано виходили з наявності підстав для її задоволення з огляду на таке.
Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV).
Відповідно до статті 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Статтями 18, 20 Закону № 161-XIV (у редакції, чинній на момент укладення договору оренди земельної ділянки між ПСП «Лан» та ОСОБА_2 ) передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом. Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності.
Таким чином, на час укладення та реєстрації оспорюваного договору оренди земельної ділянки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був чинним договір оренди цієї ж земельної ділянки, укладений між ПСП «Лан» та ОСОБА_1 20 липня 2006 року, який зареєстрований 08 серпня 2006 року зі строком дії на 25 років та в установленому законом порядку не припинений.
Статтею 126 ЗК України, частиною п`ятою статті 6, статтею 17 Закону № 161-XIV у редакціях, чинних на час виникнення орендних правовідносин за оспорюваним правочином, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , установлено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом. Право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статтею 10 якого встановлено, що державний реєстратор у ході здійснення реєстраційних дій, зокрема, встановлює відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2013 року, запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.
Ухвалюючи рішення у справі про задоволення позовних вимог у частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 12 вересня 2019 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно керувався тим, що він укладений до закінчення дії попереднього договору, укладеного із позивачем, а тому є таким, що суперечить вимогам закону.
Одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам закону, який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, та призводить до порушення права позивача як орендаря.
Такий правовий висновок висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 587/2331/16-ц (провадження № 14-411цс19), від 09 жовтня 2019 року в справі № 387/1095/17 (провадження № 14-414цс19), від 20 листопада 2019 року у справі № 669/930/16-ц (провадження № 14-486цс19), від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц (провадження № 14-442цс19).
Доводи касаційної скарги про те, що позивач після 01 січня 2013 року не зареєстрував своє право оренди на підставі договору оренди земельної ділянки від 20 липня 2006 року, а тому відповідач, здійснивши державну реєстрацію права оренди за договором від 12 вересня 2019 року, прав позивача не порушив, є безпідставними, оскільки особа, яка до 01 січня 2013 року отримала у користування земельну ділянку за договором оренди, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, є користувачем такої земельної ділянки з моменту державної реєстрації відповідного договору оренди незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права користування.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди розглянули справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17, оскільки у цих справах установлено інші фактичні обставини справи.
Так, у справі № 922/3412/17 спір стосувався стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати, у справі № 922/3537/17 - визнання недійними електронних торгів з реалізації арештованого майна, такі правовідносини мають відмінне нормативно-правове регулювання, ніж правовідносини, що виникли між сторонами у справі, яка є предметом касаційного перегляду.
У справі № 322/1178/17 предметом позову є витребування земельної ділянки, судом встановлено факт укладення договору оренди земельної ділянки між спадкодавцем позивача та відповідачем, а спір між сторонами виник щодо моменту початку перебігу та припинення дії договору оренди земельної ділянки. У справі, яка є предметом касаційного перегляду, судами попередніх інстанцій не порушено висновків, зроблених Великою Палатою Верховного Суду у справі № 322/1178/17, щодо визначення моменту початку перебігу та припинення дії договору оренди земельної ділянки.
Щодо позовних вимог зустрічного позову
Відповідно до статті 15 Закону № 161-XIV (тут і надалі - у редакції, яка була чинною на час укладення оспорюваного договору від 20 липня 2006 року) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.
Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Отже, у справі про визнання недійсним договору оренди землі з указаних підстав суд повинен установити: чи дійсно порушуються права орендодавця у зв`язку з відсутністю в договорі оренди умов, передбачених статтею 15 Закону № 161-XIV, визначити істотність цих умов, а також з`ясувати, у чому саме полягає порушення його законних прав.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року у справі № 6-879цс15 та постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 535/856/16 (провадження № 61-17274св18), від 14 липня 2021 року у справі № 506/450/19 (провадження № 61-3296св21), від 20 вересня 2021 року у справі № 506/132/20 (провадження № 61-10304св21).
Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що договір оренди земельної ділянки від 20 липня 2006 року не містить усіх, передбачених статтею 15 Закону № 161-XIV, істотних умов, зокрема, розміру орендної плати, умови збереження стану об`єкта оренди.
Згідно з статтею 21 Закону № 161-XIV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону № 161-XIV).
Відповідно до статті 22 Закону № 161-XIV орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі.
Судами встановлено, що пунктами 9-11 договору оренди земельної ділянки від 20 липня 2006 року сторони погодили, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 1,5 % у грошовому вигляді від нормативної оцінки вартості земельної ділянки, яка здійснюється з урахуванням індексів інфляції та вноситься не пізніше 31 грудня поточного року. Розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки визначений у пункті 5 договору.
Також, пунктом 28 договору оренди земельної ділянки від 20 липня 2006 року визначено, що орендодавець має право вимагати від орендаря дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, дотримання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються.
Пунктом 31 договору оренди земельної ділянки від 20 липня 2006 року визначено обов`язок орендаря дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення (а. с. 4-6 т. 1).
Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій, належним чином оцінивши оспорюваний договір оренди земельної ділянки від 20 липня 2006 року, обґрунтовано виходили з того, що такий договір містить усі істотні умови договору оренди землі та відповідає вимогам законодавства, чинного на час його укладення. ОСОБА_1 належними доказами не підтвердив порушення його прав з підстав відсутності у оспорюваному договорі оренди земельної ділянки істотних умов, передбачених пунктом першим частини першої статті 15 Закону № 161-XIV.
Також, судами встановлено, що сторони виконували умови договору оренди з часу його укладення, тобто з липня 2006 року, питання щодо його недійсності ОСОБА_1 тривалий час не порушував, що свідчить про те, що він визнавав та виконував усі умови договору.
Враховуючи те, що сторони врегулювали у договорі оренди земельної ділянки від 20 липня 2006 року свої відносини на власний розсуд, як це передбачено статтею 6 ЦК України, виконували умови договорів узгодженим способом, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивач за зустрічним позовом не довів обставин, що свідчили б про недійсність оспорюваного договору оренди земельної ділянки та порушення його прав при укладанні цього договору.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 отримував від ПСП «Лан» орендну плату, оскільки несплата орендарем орендної плати не є підставою для визнання договору оренди землі недійсним. Зазначені обставини, у разі їх підтвердження, можуть бути підставою для розірвання договору оренди землі, проте такі вимоги у цій справі не заявлялися.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але цене може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, наведені заявником у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги ОСОБА_1 висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Враховуючи наведене, Верховний Суд робить висновок, що касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2020 року у нескасованій частині та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров