ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 398/1310/17
адміністративне провадження № К/9901/607/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів - Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області на постанову Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 18 жовтня 2017 року (суддя Сліпенко Р.Ю.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року (колегія суддів: Чепурнов Д.В., Мельник В.В., Сафронова С.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного інспектора у сфері Державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель у Гайворонському районі Кузьмені Ірини Вікторівни про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2017 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення №242-ДК/0117По/08/01-17 від 12 вересня 2017 року про визнання ОСОБА_1 винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 53-1 КУпАП.
Постановою Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 18 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року, позов задоволено.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що позивача правомірно притягнуто до відповідальності за правопорушення, відповідальність за яке встановлена ст. 53-1 КУпАП, оскільки нею здійснено самовільне зайняття земельної ділянки без правовстановлюючих документів.
Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
У зв`язку з відсутністю клопотань про участь в судовому засідання, справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 01 вересня 2017 року державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог земельного законодавства України про охорону земель у Гайворонському, Голованівському, Благовіщенському районах Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області Кузьменя Іриною Вікторівною складено акт обстеження земельної ділянки №242-ДК/360/АО/10/01/-17.
Крім того, 04 вересня 2017 року відповідачем складено припис №242-ДК/0043Пр/03/01/-17 та протокол про адміністративне правопорушення №242-ДК/0111П/07/01/-17 , яким встановлено факт самовільного зайняття земельної ділянки ОСОБА_1 площею 10,0016 га. ріллі із земель із сільськогосподарського призначення, що перебувають у запасі на території Долинівської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що є порушенням ст.ст. 125 126 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель.
У послідуючому, 12 вересня 2017 року державним інспектором Кузьменя І.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення №242-ДК/0117По/08/01/-17, якою визнано ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 53-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 85 грн.
Вважаючи постанову протиправною, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що відсутні будь-які докази, що підтверджують факт повідомлення позивача про місце та час розгляду справи про адміністративне правопорушення, чим порушено порядок притягнення до відповідальності.
Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 5 Закону України від 19.06.2003 №963-IV «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (далі - Закон №963-IV) державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
До повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належать, зокрема, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 6 Закону № 963-IV).
Згідно із статтею 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) самовільне зайняття земельної ділянки тягне за собою накладення штрафу на громадян від десяти до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, іншого суб`єкта при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Згідно із статтею 242-1 КУпАП центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, розглядає справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 47 - 50, 52 - 53-1, 53-3 - 54, 59 - 77-1, статтею 78 (крім порушень санітарних норм), статтями 78-1 - 79, статтями 80-83 (крім порушень санітарних норм), частинами першою і третьою статті 85, статтями 86-1, 87, статтею 89 (щодо диких тварин), статтею 90-1 (крім порушень санітарних норм), статтями 91-1 - 91-4, статтею 95 (крім порушень санітарних норм та норм ядерної безпеки), статтею 153, статтею 167 (щодо реалізації нафтопродуктів, екологічні показники яких не відповідають вимогам стандартів, норм та правил) і статтею 188-5 цього Кодексу.
Від імені центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право Головний державний інспектор України з охорони навколишнього природного середовища та його заступники, старші державні інспектори України з охорони навколишнього природного середовища, державні інспектори України з охорони навколишнього природного середовища, головні державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та їх заступники, головні державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища Чорного і Азовського морів та їх заступники, старші державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища, державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища відповідних територій.
Пунктом 7-1 частини другої статті 255 КУпАП передбачено, що у справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 - 244-20 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи цих органів. Крім того, протоколи про адміністративні правопорушення має право складати громадський інспектор сільського господарства (статті 52 - 53-1, 53-3, 53-4).
Частиною третьою статті 288 КУпАП, якою визначено порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення передбачено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених статтею 53-1 КУпАП державні інспектори відповідного орану діють не як самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності.
Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 910-р функцій і повноваження Державної інспекції сільського господарства, із здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів, що припиняються покладаються на Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру.
Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, визначено, що Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
Відповідно до положення про Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №308 від 17.11.2016 р. Головне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності.
Отже, відповідні інспектори не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями статті 242-1 КУпАП покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 47 - 50, 52 - 53-1.
Використання у зазначених вище нормах формулювань «від імені центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів», «розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222-244-20 КУпАП» вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.
При цьому, зміст статті 288 КУпАП щодо можливості оскаржити постанову органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення не спростовує висновків суду касаційної інстанції про те, що відповідачем у таких справах є саме орган, а не призначений ним інспектор.
Вказані висновки викладені в постановах Верховного Суду від 26.12.2019 у справі № 724/716/16 та від 17.06.2020 у справі № 127/6881/17.
Поряд з цим, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області до участі у справі в якості належного відповідача залучене не було.
Положення частини першої статті 52 КАС України (у редакції, яка діяла на час подання позову та розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) передбачали, що суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні адміністративного позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави (частина третя статті 52 КАС України).
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності.
З цього слідує, що суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Водночас колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.
Проте суд першої інстанції вищенаведених вимог процесуального закону не дотримався, та, вирішуючи спір про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 53-1 КУпАП, пред`явлений до Державного інспектора у сфері Державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель, не з`ясував хто є належним відповідачем у справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача.
Жодних доказів того, що суд запропонував позивачу здійснити заміну другого відповідача матеріали справи не містять.
В силу частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. За змістом частини сьомої статті 48 КАС України в нині діючій редакції заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Тому для вирішення питання про залучення належного відповідача у даній справі, колегія суддів Верховного Суду вважає необхідним скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справи на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення належного відповідача та вирішення питання про його залучення.
Колегія суддів зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України (в редакції, чинній з 15.12.2017) частиною третьою якої встановлено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, суд першої інстанції, не встановивши фактичні обставини, які мають значення для справи та не здійснивши заміну неналежної сторони, яка, в силу обмежень встановлених статтею 52 КАС України, могла бути проведена виключно судом першої інстанції, допустив порушення норм процесуального права, а суд апеляційної інстанції не надав цьому належної оцінки, при апеляційному перегляді такого рішення та не прийняв відповідне рішення у межах повноважень наданих йому статтями 198 202 КАС України (в редакції чинній станом на момент розгляду цієї справи).
Згідно із частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
Колегія суддів дійшла висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності і обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області задовольнити частково.
Постанову Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 18 жовтня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до Гайворонського районного суду Кіровоградської області.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук