№ 398/190/16-ц

Постанова

Іменем України

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 398/190/16-ц

провадження № 61-2825св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (правонаступник Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»),

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24 вересня 2019 року у складі судді Ніколаєва М. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Авраменко Т. М., Суровицької Л. В., Черненка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У січні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» або Банк) звернулось в суд із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», Банк), правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_2 10 квітня 2008 року укладено кредитний договір № 7/KVN6-04-08.

За умовами кредитного договору Банк відкрив ОСОБА_2 відновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності в сумі 76 200,00 доларів США, зі сплатою 16,5 процентів річних.

Згідно з пунктом 3.2 кредитного договору ОСОБА_2 зобов`язався повністю повернути до 10 квітня 2023 року кредитні ресурси, отримані за цим договором. Укладеним договором у пункті 4.2 передбачено нарахування процентів, яке здійснюється в період з моменту списання кредитних ресурсів з позичкового рахунку позичальника до моменту повернення кредитних ресурсів на позичковий рахунок. Також у пункті 3.1 кредитного договору сторони погодили, що за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів, позичальник сплачує Банку пеню з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожний день прострочення.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 10 квітня 2008 року № 7/KVN6-04-08 між Банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 7/KVN6-Р.

Відповідно до пункту 1.1 договору поруки поручитель зобов`язався перед Банком відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором.

Банк виконав умови кредитного договору в частині надання кредитних ресурсів в повному обсязі, надавши ОСОБА_2 кошти в розмірі 76 200,00 доларів США.

Проте ОСОБА_2 зобов`язання щодо своєчасного повернення кредитних ресурсів, процентів за користування кредитними ресурсами та комісійної винагороди в порядку та строки, визначені кредитним договором, не виконував належним чином.

У зв`язку з вищенаведеним станом на 12 жовтня 2015 року заборгованість ОСОБА_2 перед Банком становила 1 427 684,56 грн, з яких: сума строкової заборгованості за основним боргом кредиту - 37 145,23 доларів США (798 481,29 грн за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 12 жовтня 2015 року 1 долар США/21,4962 грн); сума простроченої заборгованості за основним боргом кредиту - 5 656,21 доларів США (121 587,02 грн за курсом НБУ станом на 12 жовтня 2015 року 1 долар США/21,4962 грн); сума строкової заборгованості за відсотками - 823,93 доларів США (17 711,36 грн за курсом НБУ станом на 12 жовтня 2015 року 1 долар США/21,4962 грн); сума простроченої заборгованості за відсотками - 4 729,05 доларів США (101 656,60 грн за курсом НБУ станом на 12 жовтня 2015 року 1 долар США/21,4962 грн); пеня за прострочення заборгованості за основним боргом кредиту та відсотками - 388 248,29 грн.

Посилаючись на положення статей 525 526 543 554 610 611 612 629 1050 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» просило солідарно стягнути з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 борг у сумі 1 427 684,56 грн.

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду від 15 березня 2018 року за клопотанням Банку залучено до участі у справі ОСОБА_1 як правонаступника позивача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31 травня 2018 року у справі залучено як співвідповідача ОСОБА_4 .

Правонаступник ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» - ОСОБА_1 31 травня 2018 року подав заяву про збільшення розміру позовних вимог та просив суд солідарно стягнути з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 5 036 803,34 грн, з яких: 4 987 610,47 грн - пеня та 49 192,87 грн - три проценти річних.

Вимоги до відповідача ОСОБА_4 мотивовані тим, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено попередній договір від 25 січня 2010 року, відповідно до якого ОСОБА_4 зобов`язалася виконати зобов`язання ОСОБА_2 перед ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за кредитним договором від 10 квітня 2008 року № 7/KVN6-04-08.

Тому, з урахуванням збільшення розміру позовних вимог, позивач просив суд солідарно стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 5 036 803,34 грн.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду від 24 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 10 квітня 2008 року № 7/KVN6-04-08 у розмірі 388 248,29 грн, а також судові витрати в сумі 2 327,35 грн. У задоволенні решти позовних вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено. У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 відмовлено повністю. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті за ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 червня 2018 року.

Щодо позовних вимог на підставі кредитного договору, то суд першої інстанції виходив з того, що Банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши позичальнику ОСОБА_2 кредитні кошти в сумі 76 200,00 доларів США, але позичальник зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість, проте, звернувшись з вимогою станом на 12 жовтня 2015 року до позичальника та поручителя про повне дострокове погашення кредиту, Банк на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом та неустойки, що свідчить про безпідставність подальшого нарахування пені як Банком, так і правонаступником Банку - позивачем ОСОБА_1 .

Відповідно суд першої інстанції дійшов висновку, що, оскільки позивачем нараховано нараховано три проценти річних на суму пені, а не на прострочене грошове зобов`язання, то позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, тому стягненню за кредитним договором підлягає лише пеня, нарахована Банком в межах одного року до пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення кредиту, яка складає суму 388 248,29 грн.

Щодо позовних вимог на підставі договору поруки, то суд першої інстанції виходив з того, що сторони договору поруки встановили строк припинення поруки в три роки, протягом якого кредитор має право пред`явити вимогу до поручителя. Відповідно суд першої інстанції дійшов висновку, що Банк пред`явив вимогу до поручителя в межах трирічного строку дії поруки (початок строку - 17 лютого 2015 року), і ОСОБА_3 солідарно з ОСОБА_2 відповідає за кредитним договором від 10 квітня 2008 року № 7/KVN6-04-08 перед кредитором.

Щодо позовних вимог на підставі договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, то суд першої інстанції дійшов висновку, що договір відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 30 січня 2018 року є оспорюваним, проте на час розгляду справи не визнаний судом недійсним, а тому питання щодо його недійсності може бути вирішене судом лише в межах позовних вимог, заявлених відповідно до статті 215 ЦК України.Відповідно суд першої інстанції вважав безпідставними аргументи представника ОСОБА_4 щодо відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку з недійсністю (нікчемністю) договору відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 30 січня 2018 року та виходив з презумпції правомірності даного правочину.

Щодо позовних вимог на підставі попереднього договору купівлі-продажу, то суд першої інстанції виходив з того, що його укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 спрямоване на укладення в майбутньому договору купівлі-продажу квартири, даний договір регулює права та обов`язки, що виникли між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Навіть зобов`язання в частині погашення боргу, що залишився до сплати за кредитним договором від 10 квітня 2008 року № 7/KVN6-04-08, ОСОБА_4 виконала, сплативши кошти ОСОБА_2 , після чого останній провів розрахунок з правонаступником Банку - ОСОБА_1 . Отже, оскільки ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не було стороною попереднього договору, укладеного 25 січня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , то позивачу ОСОБА_1 не належить право вимоги за попереднім договором, тому суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову до відповідача ОСОБА_4 .

У своїй апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення пені задовольнити, стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 4 987 610,47 пені.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції правильно встановив, що, пред`явивши досудову вимогу та звернувшись до відповідачів із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, Банк скористався своїм правом дострокового повернення кредиту та сплати процентів, закріпленим у частині другій статті 1050 ЦК України, та дійшов правильного і обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для стягнення з відповідачів пені в сумі 4 987 610,47 грн, розмір якої визначено після звернення Банку з позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення трьох процентів річних від суми пені, суд першої інстанції, на думку апеляційного суду, правильно врахував, що, оскільки стягнення неустойки є самостійною мірою цивільно-правової відповідальності, то на суму неустойки не нараховуються проценти, що передбачено частиною другою статті 550 ЦК України. Під процентами в цьому випадку слід розуміти проценти за користування чужими грошовими коштами, стягнення яких передбачене статтею 536 ЦК України, та проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, які стягуються відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Також апеляційний суд зазначив, що письмових доказів, що між Банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено письмовий договір про заміну в кредитному договорі боржника ОСОБА_2 на боржника ОСОБА_4 не надано, відсутній такий письмовий договір і між позивачем ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Суд першої інстанції, на думку апеляційного суду, правильно зазначив, що домовленість між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в попередньому договорі про погашення заборгованості за кредитним договором на суму 43 657,94 доларів США, не є заміною боржника в кредитному договорі, відповідно відсутні передбачені законом підстави для збільшення пені з 388 248,29 грн до 4 987 610,47 грн та стягнення її солідарно з усіх відповідачів у справі на користь позивача ОСОБА_1 .

У тексті оскаржуваної постанови апеляційний суд зазначив, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 рішення суду першої інстанції про стягнення з них коштів не оскаржували, тому суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки рішенню суду про стягнення з них пені.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24 вересня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення пені задовольнити та стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 4 987 610,47 грн пені. Касаційна скарга також містить клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною четвертою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Щодо позовних вимог на підставі кредитного договору заявник у касаційній скарзі зазначає, що:

- у матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення кредитора до боржника (позичальника) з вимогою про дострокове повернення кредиту та процентів у порядку, визначеному пунктом 3.4 кредитного договору;

- за відсутності рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно, твердження про настання строку виконання договору в повному обсязі є передчасним,

- позивачем правомірно здійснювалось нарахування відсотків за користування кредитом та неустойки (пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання до моменту їх фактичної сплати 01 лютого 2018 року у розмірі, визначеному пунктом 6.1 кредитного договору, що передбачено нормами статей 549-551 ЦК України.

Щодо позовних вимог за попереднім договором заявник у касаційній скарзі зазначає, що з його укладенням 25 січня 2010 року ОСОБА_4 взяла на себе зобов`язання боржника за кредитним договором та відбулась заміна боржника ОСОБА_2 на ОСОБА_4 . У свою чергу кредитор ОСОБА_1 , прийнявши від ОСОБА_4 , виконання зобов`язань боржника за кредитним договором, надав свою згоду на заміну боржника у зобов`язанні. Оскільки виконання зобов`язань за кредитним договором було забезпечено первісним боржником іпотечним договором, то первісний боржник має нести солідарну відповідальність разом з новим боржником за невиконання зобов`язань за кредитним договором.

Окрім цього, заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що полягає в тривалому розгляді справи більше трьох років, а кредитор, звертаючись із позовом до суду, розраховував на розумні строки розгляду справи, винесення справедливого рішення та своєчасне його виконання, це б мінімізувало фінансові втрати позивача. Якби справа була розглянута протягом визначених ЦПК України розумних строків, то судове рішення у справі мало бути постановлене з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 21 вересня 2016 року № 6-2631цс15, натомість через недобросовісну поведінку відповідача розгляд справи невиправдано затягнувся.

Також заявник зазначає, що для боржника відповідальність за порушення грошового зобов`язання, передбачена статтею 625 ЦК України, є мізерною і більш вигідною, ніж була визначена кредитним договором, і не може бути ефективним способом захисту порушених прав кредитора, а безкарність лише породжує у боржника спокусу продовжувати порушувати законні права та інтереси кредитора/позивача протягом тривалого часу.

Крім того, на думку заявника, ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24 вересня 2019 року необґрунтовано залишено без розгляду заяву представника позивача, що надійшла до канцелярії суду 22 листопада 2018 року, про збільшення позовних вимог та стягнення солідарно з відповідачів 3 365 292,33 грн пені, що призвело до порушення принципу диспозитивності цивільного судочинства, передбаченого статтею 13 ЦПК України.

У березні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому співвідповідач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про безпідставність позовних вимог до неї, наведені в касаційній скарзі доводи та аргументи в своїх межах не спростовують висновків судів, наведених в оскаржуваних судових рішеннях, та скаржнику має бути відмовлено в позові в повному обсязі.

Інші відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 станом на дату розгляду справи Верховним Судом не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24 вересня 2019 року та постанови Кропивницького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи № 398/190/16-ц із суду першої інстанції та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У березні 2020 року матеріали справи № 398/190/16-ц надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

З огляду на межі доводів та прохальну частину касаційної скарги, суд касаційної інстанції переглядає справу та здійснює перевірку оскаржуваних судових рішень в порядку касаційного провадження лише в частині позовних вимог щодо стягнення пені.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 , поданої 06 лютого 2020 року, здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постановлені судові рішення в оскаржуваній частині - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанційустановлено, що 10 квітня 2008 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 7/KVN6-04-08 в сумі 76 200,00 доларів США, зі сплатою 16,5 процентів річних (пункт 2.1 кредитного договору). Повернення кредиту та сплату відсотків відповідач ОСОБА_2 мав здійснювати щомісячними платежами. Для обліку наданих кредитних ресурсів Банк відкриває позичальнику позичковий рахунок № НОМЕР_1 .

Згідно з пунктом 3.2 кредитного договору позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні кошти, отримані за цим договором, до 10 квітня 2023 року.

Відповідно до пункту 4.1 кредитного договору ОСОБА_2 зобов`язався сплачувати відсотки за користування кредитними ресурсами у валюті кредиту за процентною ставкою 16,5 % річних.

У пункті 6.1 кредитного договору сторони погодили, що за прострочку повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів, позичальник сплачує Банку пеню з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожен день прострочки.

Згідно з договором поруки від 10 квітня 2008 року № 7/KVN6-P року ОСОБА_3 зобов`язався відповідати перед позивачем у повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором від 10 квітня 2008 року № 7/KVN6-04-08. У випадку невиконання зобов`язань за кредитним договором та договору поруки відповідачі відповідають як солідарні боржники (пункт 2 договору поруки).

Відповідно до пункту 1 договору поруки ОСОБА_3 засвідчив, що ознайомлений з кредитним договором та погоджується з його умовами.

Згідно з пунктом 2 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, у тому числі по основному боргу, сплаті щомісячних процентів і підвищених процентів, сплаті комісійної винагороди, сплаті неустойки по основному боргу та процентам, а також відшкодуванню всіх збитків.

Відповідно до пункту 5 договору поруки сторони погодили, що порука також припиняється, якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором не пред`явив вимоги до поручителя.

За кредитним договором Банк виконав свої зобов`язання, надавши позичальнику ОСОБА_2 кредитні кошти в сумі 76 200,00 доларів США.

Відповідно до попереднього договору від 25 січня 2010 року, нотаріально посвідченого та зареєстрованого в реєстрі за № 94, ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) зобов`язалися у майбутньому в строк до 10 квітня 2023 року укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не було стороною попереднього договору, укладеного 25 січня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Згідно з умовами попереднього договору сторони погодили, що повна вартість квартири склала 90 000,00 доларів США, а вчинення підпису у попередньому договорі підтверджує сплату продавцю ОСОБА_2 покупцем ОСОБА_4 46 300,00 доларів США в якості попередньої оплати вартості квартири.

Крім того, сторони попереднього договору погодили, що ОСОБА_4 буде сплачувати/погашати заборгованість ОСОБА_2 перед ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», яка утворилася відповідно до кредитного договору від 10 квітня 2008 року № 7/KVN6-04-08, укладеного між ОСОБА_2 та Банком. Сторонами попереднього договору погоджено, що на день його підписання заборгованість ОСОБА_2 перед Банком складала 43 657,94 доларів США.

У пункті 7 попереднього договору ОСОБА_2 та ОСОБА_4 погодили, що сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення основного договору, зобов`язана відшкодувати іншій стороні збитки, завдані простроченням.

Письмових доказів, що між Банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено письмовий договір про заміну в кредитному договорі боржника ОСОБА_2 на боржника ОСОБА_4 , не надано, відсутній такий письмовий договір і між позивачем ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Станом на 12 жовтня 2015 року заборгованість за кредитним договором згідно з розрахунками Банку, доданими до позовної заяви, становить 1 427 684,56 грн, що складається з гривневого еквіваленту 37 145,23 доларів США - суми строкової заборгованості за основним боргом кредиту, 5 656,21 доларів США - суми простроченої заборгованості за основним боргом кредиту, 823,93 доларів США - суми строкової заборгованості за відсотками, 4 729,05 доларів США - суми простроченої заборгованості за відсотками, та 388 248,29 грн пені за прострочення заборгованості за основним боргом кредиту та відсотками.

06 листопада 2015 року відповідно до копій досудової вимоги та квитанції про направлення поштового відправлення № 0105417416087 Банк повідомив поручителя ОСОБА_3 про те, що з 17 лютого 2015 року позичальник ОСОБА_2 не виконує свої зобов`язання по сплаті відсотків та комісій за користування кредитом, порушуючи строки повернення заборгованості, передбачені умовами кредитного договору, внаслідок чого у позичальника виникла заборгованість, загальна сума якої станом на 19 травня 2015 року складає 45 117,55 доларів США (еквівалент 958 864,34 грн), з якої сума простроченої заборгованості складає 1 632,76 доларів США (еквівалент 34 700,36 грн), Банк пред`явив позичальнику вимогу про повне дострокове погашення кредиту та запропонував ОСОБА_3 протягом 30 днів погасити існуючу заборгованість.

Банк звернувся до суду з позовом у січні 2016 року.

30 січня 2018 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений за результатами відкритих торгів (аукціону) договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, на підставі якого Банк шляхом продажу за 482 100,00 грн передав ОСОБА_1 як новому кредитору права вимоги до позичальника, іпотекодавця та поручителя, зазначених у додатку № 1 до цього договору (договір про відкриття кредитної лінії від 10 квітня 2008 року № 7/KVN6-04-08, іпотечний договір від 10 квітня 2008 року № 7/KVN6-Z, договір поруки від 10 квітня 2008 року № 7/KVN6-P).

На дату укладення 30 січня 2018 року договору про відступлення прав вимоги заборгованість за кредитним договором складала: 42 801,44 доларів США (заборгованість за кредитними коштами), 22 031,53 доларів США (заборгованість за нарахованими процентами), 4 987 610,47 грн (нарахована пеня).

З наданого Банком розрахунку станом на 30 січня 2018 року вбачається, що Банк продовжував нараховувати проценти за користування кредитними коштами та неустойку у вигляді пені, внаслідок чого розмір процентів збільшився з 5 552,98 доларів США до 22 031,53 доларів США, а пеня - з 388 248,29 грн до 4 987 610,47 грн. Крім того, колегія суддів апеляційного суду зазначила, що проценти, які нараховані з жовтня 2015 року по березень 2016 року, позичальником сплачувалися.

Відповідно до розписки від 01 лютого 2018 року на виконання умов попереднього договору ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 64 832,97 доларів США, які передав ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 10 квітня 2008 року № 7/KVN6-04-08. Вказану обставину підтвердили в судовому засіданні суду першої інстанції представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 та представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 . Таким чином, на виконання умов попереднього договору відповідачем ОСОБА_4 загалом передано відповідачу ОСОБА_2 111 132,97 доларів США.

Згідно з поясненнями представника позивача та актом звірки взаємних розрахунків від 30 травня 2018 року відповідач ОСОБА_2 в повному обсязі сплатив новому кредитору (позивачу ОСОБА_1 ) заборгованість станом на 12 жовтня 2015 року, яка складається із заборгованості за кредитними коштами в сумі 42 801,44 доларів США та заборгованості за нарахованими процентами в сумі 22 031,53 доларів США, а всього на суму 64 832,97 доларів США.

Відповідно до акта звірки взаємних розрахунків за кредитним договором № 7/KVN6-04-08 позивач ОСОБА_1 у період з лютого по травень 2018 року здійснював нарахування трьох процентів річних на суму нарахованої станом на 30 січня 2018 року пені у розмірі 4 987 610,47 грн, що у підсумку склало 49 192,87 грн.

Позивач ОСОБА_1 просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 5 036 803,34 грн, з яких нарахована пеня - 4 987 610,47 грн, три проценти річних - 49 192,87 грн (розрахунок станом на 30 травня 2018 року).

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

Щодо позовних вимог про стягнення пені на підставі кредитного договору

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

За приписами частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

При порушенні зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з установленими судами обставинами справи Банк надав ОСОБА_2 кредит у сумі 76 200,00 доларів США, проте позичальник не виконав належним чином свої зобов`язання за кредитним договором, допустивши прострочення повернення кредитних коштів та щомісячну сплату процентів за ним, внаслідок чого станом на 12 жовтня 2015 року утворилась заборгованість: 37 145,23 доларів США -прострочена заборгованість за основним боргом кредиту, 823,93 доларів США - строкова заборгованість за відсотками, 4 729,05 доларів США - прострочена заборгованість за відсотками та 388 248,29 грн - пеня за прострочення заборгованості за основним боргом кредиту та відсоткам .

Водночас перед зверненням до суду Банком (первісним позивачем) мало місце звернення у листопаді 2015 року із досудовою вимогою до поручителя ОСОБА_3 , в якій зазначено про прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором і пред`явлення позичальнику вимоги про повне дострокове погашення кредиту та запропоновано протягом 30 днів погасити існуючу заборгованість.

Отже, суд першої інстанції, врахувавши зазначене, правильно застосувавши правову позицію, визначену Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, дійшов обґрунтованого висновку про те, що, звернувшись із вимогою станом на 12 жовтня 2015 року до позичальника та поручителя про повне дострокове погашення кредиту, Банк на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом та неустойки, що свідчить про безпідставність подальшого нарахування пені як Банком, так і правонаступником Банку - ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги про те, що за відсутності рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно, твердження про настання строку виконання договору в повному обсязі є передчасним, спростовуються приписами частини другої статті 1050 ЦК України, адже кредитор не позбавлений права пред`явити до позичальника відповідну вимогу про дострокове повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, внаслідок чого правовідносини сторін трансформуються. Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем правомірно здійснювалось нарахування відсотків за користування кредитом та неустойки (пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання до моменту їх фактичної сплати 01 лютого 2018 року у розмірі, визначеному пунктом 6.1 кредитного договору, що передбачено нормами статей 549-551 ЦК України, не можуть бути прийняті, оскільки кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, із чим суди погодилися.

Оскільки неустойка (пеня), будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов`язання, то зміна кредитором умов основного зобов`язання безпосередньо впливає і на пеню.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення кредитора до боржника (позичальника) з вимогою про дострокове повернення кредиту та процентів у порядку, визначеному пунктом 3.4 кредитного договору, зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Щодо нарахування пені необхідно зважати на вимоги статей 549 550 551 ЦК України, згідно з якими пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання і яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Проценти на неустойку не нараховуються та, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Тобто неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі. Разом з тим відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Таким чином, стягнути неустойку (зокрема, пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із частиною першою статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, установленими статтями 253-255 цього Кодексу, від дня порушення грошового зобов`язання.

З огляду на умови договору поруки від 10 квітня 2008 року № 7/KVN6-P року (зокрема пункти 1, 2, 5) ОСОБА_3 відповідає в солідарному порядку перед кредитором у повному обсязі разом із боржником за повне та своєчасне виконання останнім своїх боргових зобов`язань за кредитним договором, що ОСОБА_1 не спростовано.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення в солідарному порядку за кредитним договором з позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3 пені, нарахованої Банком у межах одного року до пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення кредиту, в розмірі 388 248,29 грн.

Щодо позовних вимог до ОСОБА_4 на підставі попереднього договору

Згідно зі статтею 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).

Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведенням боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. За правилами статті 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 ЦПК України: правочин щодо заміни боржника у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання.

Оскільки ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не було стороною попереднього договору, підписаного 25 січня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , предметом якого є укладення в майбутньому договору купівлі-продажу квартири, в матеріалах справи відсутні письмові докази, що ОСОБА_4 брала зобов`язання погашати пеню за кредитним договором, письмових доказів, що між Банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено письмовий договір про заміну в кредитному договорі боржника ОСОБА_2 на боржника ОСОБА_4 , не надано, відсутній письмовий договір між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про заміну боржника, суд першої інстанції, з яким правильно погодився й апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог до відповідача ОСОБА_4 , зокрема щодо пені.

Окрім цього, у наданих Банком до суду позовній заяві та розрахунках, а також у договорі від 30 січня 2018 року про відступлення прав вимоги за кредитним договором боржником зазначений саме ОСОБА_2 , а не ОСОБА_4 .

Із зазначених підстав не знайшли своє підтвердження доводи касаційної скарги про заміну боржника ОСОБА_2 на ОСОБА_4 . Домовленість між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в попередньому договорі про погашення заборгованості за кредитним договором на суму 43 657,94 доларів США не є заміною боржника в кредитному договорі, що не дає підстав для стягнення з неї пені.

Щодо доводів про порушення судами норм процесуального права

Колегія суддів не погоджується із доводами касаційної скарги про порушення принципу диспозитивності цивільного судочинства, передбаченого статтею 13 ЦПК України, у зв`язку з постановленням на підставі пункту 2 частини другої статті 49, частини другої статті 222, статті 353 ЦПК України 24 вересня 2019 року Олександрійським міськрайонним судом Кіровоградської області ухвали про залишення без розгляду заяви представника позивача, яка надійшла до канцелярії суду 22 листопада 2018 року, про збільшення позовних вимог та стягнення солідарно з відповідачів 3 365 292,33 грн пені, оскільки така ухвала є самостійним предметом оскарження в апеляційному порядку, правом на що правонаступник позивача - ОСОБА_1 не скористався.

Доводи касаційної скарги про тривалий розгляд справи та незначний для боржника обсяг відповідальності не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій та не можуть бути підставою для скасування судових рішень в оскаржуваній частині.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів чи незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Отже, Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір в оскаржуваній частині з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги), вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів у відповідній частині без змін.

Щодо клопотання про передачу справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 містить клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 403 ЦПК України для розтлумачення питання, чи може звернення з позовом до суду про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінити порядок, умови і строк дії кредитного договору, якщо в ході судового розгляду позивач змінив в цій частині позовні вимоги та відмовився від них, чи можуть застосовуватися правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), провадження у яких відкрито у 2016-2017 роках.

Таке клопотання позивача не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати (частина четверта статті 403 ЦПК України).

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, із обґрунтуванням підстав, визначених у частині п`ятій статті 403 ЦПК України.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Колегія суддів не вбачає підстав від відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати, та судом взято до уваги, що у справах про стягнення заборгованості за кредитним договором, зокрема щодо стягнення пені, є стала судова практика.

Зважаючи на наведене, суд касаційної інстанції не встановив достатніх та обґрунтованих підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подачі касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24 вересня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 грудня 2019 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик